Практична робота № 12, 13

1. Тема: Виступ з ораторською промовою

Мета проведення заняття: скластивласні виступи та виголосити їх, використовуючи різні способи спілкування, прийоми контакту з аудиторією, дотримуючись загальноприйнятих норм культури спілкування.

1.1 Після проведення заняття студент

аналізує структурні частини виступу, вдосконалюючи його композицію;

добирає найбільш доцільні виражальні засоби мовного оформлення;

редагує підготовлений текст виступу, вдосконалюючи його зміст і мовне оформлення.

3. Короткі відомості з теоретичної частини роботи

У сучасних умовах володіння живим усним переконуючим словом як засобом багатоманітного і різноспрямованого впливу на слухача ґрунтується на:

- культурі мислення - самостійність, самокритичність, глибина,
гнучкість, оперативність, відкритість;

- культурі мовлення - правильність, виразність, ясність, точність,
доцільність, логічність, оригінальність, краса;

- культурі поведінки - ввічливість, тактовність, коректність, роз­кутість, серйозність;

- культурі спілкування - повага до співрозмовника через вивчення
його інтересів, управління поведінкою слухачів, згуртування однодум­ців, відповідальність за мовленнєвий вчинок.

Лектора (доповідача) оцінюють за такими ознаками:

1. Компетентність — рівень знань про предмет мовлення.

2. Лінгвістичні знання мовної норми та її варіантів, багатство мовних засобів (бідність словника у мові публічних виступів є неприйнят­ною).

3. Володіння хорошою дикцією - правильна артикуляція, володін­ня різними типами інтонації, уміння змінювати темп мовлення, корис­туватися паузами.

4. Інтелігентність - тактовність, доброзичливість.

5. Вміння організовувати свої стосунки з аудиторією - дотримуватися принципів співробітництва, виявляти коректність у мовленні (не
вживати виразів типу Вам ясно? Ви цього не знаєте тощо).

Велике значення для підсилення смислової виразності та впливу на слухачів мають невербальні засоби спілкування — міміка та жести, погляд, поза промовця.

Від часів Арістотеля розрізняють три основні фази діяльності оратора – докомунікативну, комунікативну та посткомунікативну. Докомунікативна фаза – підготовча, вона складається з таких елементів:

· визначення мети, виду та теми виступу;

· добір матеріалу з урахуванням аудиторії,

· композиційно-логічне оформлення тексту виступу,

· робота над стилем виступу,

· репетиція виступу.

Комунікативна фаза – це діяльність оратора перед аудиторією, тобто виголошення промови. Посткомунікативна триває після виступу. Це аналіз сказаного, пошук засобів удосконалення матеріалів виступу.

Тема виступу якнайтісніше пов’язана з його ме т ою. Таким чином, лише з’ясувавши, з якою метою він говоритиме, оратор може вибирати тему свого майбутнього виступу.

Мета виступу може бути така: поінформувати, розважити, надихнути, переконати, спонукати до певних дій або вчинків. Часом один виступ може підпорядковуватись поєднанню двох або й трьох завдань. Наприклад, у виступі з метою розважити слухачів рідко вдається обійтися без їх інформування. У виступі заради переконання часто наявне спонукання до чогось.

Подбавши про зміст, смислову наповненість виступу, необхідно зосередитись на формі виступу.

На думку давньоримських ораторів, кожна промова повинна включати:

· екзордіум – кілька вступних зауважень щодо теми виступу;

· експозицію – характеристику обсягу й важливості порушеної у виступі теми;

· каузу – логічні аргументи, що підтверджують правильність висловленого у виступі судження, дедуктивні докази;

· контраріум – спростування думки супротивника;

· сіміле – перерахування подібних явищ в інших сферах, аналогії;

· екземплюм – приклади з історії і повсякденного життя;

· тестимоніум – висловлювання славетних людей, прислів’я, авторитетні судження;

· конклюзіо – резюме, висновки.

У перекладі на сучасні умови перші два компоненти мають складати вступ (початок) виступу, останній є завершальною його частиною, яку прийнято називати висновком.

Вступ є необхідною частиною навіть найбільш стислих виступів. Він включає кілька речень, за допомогою яких оратор має привернути увагу

слухачів, сформулювати й пояснити свій задум і взагалі підготувати підґрунтя до сприйняття того, про що йтиметься у промові. Бажано, щоб оратор-початківець хоча б стисло відобразив ці моменти вступу в конспекті.

Підхід до теми. Чи відомо вам…

Конкретна мета виступу. Сьогодні ми з’ясуємо… Хотілося б навести кілька міркувань про…

Пояснення (мотивація). Все це має стосунок до нашого щоденного життя, оскільки…

Найстисліший огляд основних пунктів викладу. Не можна не замислитись над тим, що… Відразу впадають в око такі моменти…

За умов обмеженого часу виступу можна скомбінувати два або три з-поміж названих моментів. З метою активізації уваги слухачів можна не повністю пояснити задум свого виступу. Головну думку промови розкривати у вступі недоцільно, якщо оратор знає, що слухачі сприймають її неприязно. Якщо ж вони знають промовця або поінформовані про проблему виступу, вступ може бути якнайкоротшим.

Слід завжди пам’ятати: якщо закінчення має стосуватися суті порушеної у виступі проблеми, то вступ повинен стосуватися слухачів. Саме роблячи вступ до виступу, необхідно зацікавити слухачів, завоювати їхні симпатії. Оратор не має права говорити аудиторії, що він не мав можливості підготуватися як слід, що він має недосить досвіду і т. ін. Слухачі не хочуть спілкуватися з маленькою і слабкою людиною, яка неспроможна приховати свого страху. Слухати хочуть людину компетентну та впевнену в собі.

Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим і надто довгим. Ще оратори Давнього Риму рекомендували вже у вступі привернути увагу слухачів приємними для них речами. Чим краще знає оратор свою аудиторію, тим кращий початок він зробить.

Готуючи основну частину виступу (виклад), найкраще рухатись від простого до складнішого. Необхідно навчатися ставити себе на місце слухачів яким буває важко стежити за змістом промови, важко збагнути зв’язки між окремими думками, подіями, фактами. Через те аудиторія починає слухати неуважно, відволікатися.

Окремі думки промовець може розвивати по-різному: розповідати, описувати, пояснювати, доводити.

Слід пам’ятати, що найцікавішою формою викладу є розповідь про певні події та їхніх учасників. Чому? Тому що найбільш цікавим для слухачів є те, що відбувається з живими людьми, те, що перебуває в русі, розвитку, динаміці.

Нерухоме й неживе цікавить слухачів менше. Тому описи предметів і навіть живих істот, зокрема, деталей їх вигляду, якщо вони не пов’язані з розвитком та з дією, слухачам, як правило, менш цікаві.

Якщо промовець доводить певне твердження, він повинен бути максимально об’єктивним. Упередженість і необ’єктивність дратують слухачів, викликають у них спротив.

Закінчення виступу дуже важливе. Існує кілька способів завершити свій виступ:

1. Підбити підсумки всього сказаного, повторивши основні положення виступу.

2. Закликати до конкретних дій.

3. Зробити слухачам комплімент.

4. Процитувати доречні поетичні рядки.

5. Пожартувати, викликавши сміх.

6. Створити кульмінацію.

Якщо виступ щодо його цікавості й вагомості зобразити графічно, ми мали б перед собою криву, яка на початку виступу піднімається досить високо, далі трохи спадає, а відтак повільно, але неухильно піднімається до найвищої точки – кульмінації – в кінці промови. Кожна наступна фраза закінчення повинна підсилювати враження, здійснене фразою попередньою, аж поки думка не сягне кульмінаційного ефекту.

Не слід закінчувати вислів словами «Оце все, що я хотів сказати», пам’ятаючи, що саме від сказаного у закінченні залежить, що з виступу залишиться пам’яті слухачів. Тому прикінцеві фрази є дуже важливими, і обміркувати їх потрібно якнайретельніше.

4.Рекомендована література:

1. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування.- К.: „Каравела”, 2005.

2. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення.-.К.: Літера, 2001

3.Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова.- К.: ЛТД, 2002

4. Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О. Складання ділових паперів. Практикум.-К,: „Либідь”, 2002

Поиск по сайту: