Тема: Точність, стислість, доступність, логічність і впливовість мовлення

П Л А Н

1. Різноманітність визначень поняття «точність мовлення» у посібниках та підручниках.

2. Умови точності і стислості мовлення.

3. Логічність мовлення.

4.Стислість і доступність мовлення.

5. Впливовість мовлення.

Література

1.Бабич Н. Основи культури мовлення.-Львів: Світ, 1990.

2.Ганич Д., Олейник И. Русско-украинский и украинско-русский словарь.-К.,1990.

3.Головин Б. Основи культуры речи: Учеб. для вузов по спец. «Рус. яз. и лит.».-М.: Высш. шк., 1988.

4.Одинцов В. Лингвистические парадоксы: Кн.для учащихся ст. классов. —3-е изд., исп.-М.: Просвещение, 1988.

5.Пентилюк М. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуман. профілю.—К.: Вежа, 1994.

6.Сагач Г. Золотослів: Навч. посібник для середніх і вищих навчальних закладів.—К.: Райдуга, 1993.

7.Словник української мови. В 11-ти томах/За ред. Ільїна В., Зайцевої Т., Паламарчука Л. та ін.-К.: Наук, думка, 1970-1980.

Самостійна робота

1. Ознайомтеся зі статтею Віталія Дончика «Мова невинна». Чому автор

дав матеріалам такий заголовок? У чому актуальність статті? Висловте свою думку про мову телеба­чення і радіо і вимоги до її точності. Як пов'язана точність мовлення носіїв з правильністю, чистотою і лексичним багат­ством? Чи зустрічаються у Вашому мовленні описані автором «перли»?

З усіх ЗМІ телебачення вирізняється найбільшою мовною неохайністю: тут і неправильне вживання слів, і русизми (най­більше!), і слова-покручі, і жахлива вимова, і граматичні по­милки, і абсурдні наголоси. Справді, на українському радіо, в українській пресі такого, на щастя, менше: прийняти участь, на слідуючий рік, згідно указу Президента, на протязі багатьох років, рік назад, підняти налоги, нарядні діти, чередуючись, не стали виключенням, заборгованість по пенсіям, до Дніпропет­ровську, осень, мост, поважних особ, ризниця, теннисисти, удар Кличко, відношенням до них, як і годиться, люб'язно, взяли, по­зіханням на життя людини—наводжу тільки дещицю з того, що просилося на олівець і що я записав з уст самих телевізійників. Взагалі тут і далі я наводжу, за зовсім поодинокими винятками, «перли», підслухані саме у ведучих, кореспондентів, оглядачів, дикторів, коментаторів політичних подій, погоди і спортивних змагань, тобто тележурналістів, для яких припус­катися помилок не просто не личить, для них — це свідчення професійної непридатності. Особливо слід сказати про спортивних коментаторів (як правило, футбольних), україномовних в ефірі й російськомовних поза ним (що відчувається з перших фраз), в їхніх коментарях почуємо: площадь воріт, ударив по воротам, від цього неуйде, залик, шестя і т. ін., а ще ота зворуш­лива прихильність до звуку ґ (вимагає, багато, змагання і навіть гарно). Втім, про це, про «зачинений футбол» уже писалося, зок­рема і в журналі «Урок української» (див.: УУ.—1999.-№ I - С. 22 та УУ.-2000.-№ З.-С. 32).

Далі йтиметься про помилки, що виникають здебільшого під впливом російської мови і тепер особливо поширені—їх можна зустріти і в пресі, і в деяких солідних виданнях (зрідка). Не скажу, що я відкриваю Америку: на частину таких помилок-русизмів уже звертали увагу вимогливі мовознавці, тим прикріше, що на мовленнєвій практиці наших телестудій це і ніяк не позначилося.

Певне, не перебільшу, якщо скажу, що на першому місці за поширеністю слово знаходитися: «Ми знаходимося в студії», «Де­легація знаходиться в столиці Чилі», «Питання знаходилося в центрі уваги», «Ти знаходишся так далеко», «Проблема довго буде знахо­диться в стадії розв'язання», «Радіаційні відходи знаходяться у сховищі» і т. ін., або перебувати, бути тощо («Делегація перебуває в столиці Чилі», «Питання перебувало(було)...», «Проблема довго залишатиметься (буде)...»), або міститися, зберігатися (радіаційні відходи, рукописи, архіви містяться, зберігаються), або: розта­шований («Будинок розташований на вулиці Мазепи», «Музей розташований на Печорську», «Чернігів розташований на півночі України» та ін.)—вживання в цих випадках дієслова знаходитися неправомірне. На місці воно буде в таких, наприклад, реченнях: «Знайшлися кошти для видання журналу» або «Знаходяться ще люди, які вірять у повернення минулих порядків», тобто там, де є семантична близькість до основного значення лексеми знаходи­ти (щось, когось).

Дуже багато прикладів невідповідного слововживання по­в'язано зі словом відноситися та похідними від нього. Зрозуміло, що ми не відносимося (сумлінно чи несумлінно) до роботи, до обо­в'язків, а ставимося. Щоправда, диктори й ведучі майже не при­пускаються в цьому разі помилок, більше грішать тут запрошені до студії співрозмовники. А ось в іншому значенні, замість нале­жати, слово відноситись («До цієї категорії відносяться...») вжи­вається часто, що є, звичайно, помилкою. Бо правильно: «Ячмінь належить до родини злакових», «Вона належала до партії УНР», «Ця подія належить до початку 20-х років». Значно вужча сфера вживання лексеми відношення, ніж це спостерігаємо на практиці. Скрізь чуємо: в усіх відношеннях, у цьому відношенні, він має відно­шення... По-українськи ж, тобто правильно, буде: з усіх боків, з усіх поглядів, з цього боку, в цьому плані, він має стосунок та інше, залежно від контексту.

До поширених помилок належать (а не відносяться): вірний—треба: правильний, слушний (правильний висновок, слуш­на думка); вірніше—треба: точніше, правильніше, радше (це сло­во забувається); терпіти поразку-зазнавати поразки; носить характер—має характер («Дії посла носять характер втручан­ня», треба: «... мають характер втручання»); нанести удар—зав­дати удару, вчинити злочин—скоїти злочин; кидається в очі— впадає в очі; відмінити—скасувати; як прийнято—як заведено; область—галузь (або ще царина); прослідковувати — простежу­вати (це відмінні значення); направлений—спрямований (у дея­ких випадках—відряджений); об'явити—оголосити; багаточисельний—численний; свідоцтво—свідчення (зовсім різні значен­ня, перше—документ, напр., свідоцтво про освіту, друге—«свідчення на суді», «свідчення наших великих успіхів» тощо). Нерідко кажуть: образити («образили дитину») замість скривдити (порівн.: рос. оскорбить і обидеть). Плутають уяву (рос. воображение) і уявлення (рос. представлений). Постійно звучить: «Уряд прийняв рішення», а поряд такий простий і точний варіант: «Уряд ухвалив рішення (чи постанову)», або вже кра­ще «прийняв ухвалу». Кажуть: почувати себе, значно краще по­чуватися... Або вести себе, треба-поводитися...

У відомій пісні Таїсії Повалій стократно лунає: «Там, де ти, там одні сніги», треба ж казати і писати (і співати!): «...там самі сніги». У пустелі—самі піски, у зошиті—самі помилки, у слухачів— самі питання і т.ін. Також: «Вийшов з хати в самій сорочці» (бо гаки ж не в двох). А в котрійсь нав'язливій рекламі повторю­ють: «...Потрібна одна олія», слід же—тільки олія (тільки, лише, лиш вживаються саме в таких випадках), а ось далі в тій же ре­кламі замість однією олією треба самою олією. З недавно почуто­го: «Одного бажання замало». Тут взагалі виникає двозначність: одного бажання замало, а кількох досить? Чи самого (тільки) бажання замало, потрібні ще й зусилля?..

Зафіксовано мною в українських телепередачах не лише лексичні помилки, а й порушення граматичних форм і норм. Відомо, що наша мова має порівняльні ступені прикметників: сильний, сильніший, найсильніший; є й форми, утворювані за допомогою більш, найбільш, що їх використовуємо, як прави­ло, тоді, коли суфіксальний спосіб з тих чи тих причин менш прийнятний. Однак на практиці поширенішою стала друга, не така економна, ніж перша, форма (більш сильний, найбільш вдалий). Забуваються форми з частками що- і як-: щонайсильні­ший, якнайкорисніший. Під впливом російської продукуються й набувають поширення взагалі покалічені витвори: самий перспек­тивний, самий сильний, або й ще гірше: самий найкращий, самий найбільший...

Або ось незрідка чуємо: «А все останнє хай вас не турбує...» Слід же— «А решта хай вас не турбує». Іноді ще кажуть: не дивлячись на труднощі, замість незважаючи, або такого ощадливого, як попри. Все доречне на своєму місці: не дивлячись в очі, не дивлячись на неї тощо.

Цікаво, як користуються наші телемовці формою майбут­нього часу. Знову ж таки, на жаль, перша форма, притаманна тільки українській мові {працюватиме, бігатимуть, змагати­муться, голосуватимемо), дуже істотно потіснена другою, влас­тивою як українській, так і російській мовам, менш ощадною і, я б сказав, менш вишуканою (буде працювати, будуть бігати, бу­дуть змагатися, будемо голосувати).

Набуває поширення така не властива українській мові фор­ма, як складний дієслівний присудок з дієсловом-зв'язкою про­довжувати. На кожному кроці, може, навіть не рідше, ніж зна­ходитися, зустрічаємо: «Кияни продовжують атакувати», «Ук­раїна продовжує розвивати свою економіку», «У шахтах продовжують гинути люди», «Оболонь» продовжує дивувати», «Міністр продовжує заявляти», «Нас продовжують мати за неофітів»...По-канцелярськи, незграбно, неоковирно звучать ці речення. А проте в українській мові є чудові відповідники, починаючи від пропуску цієї зв'язки («Україна розвиває свою економіку») до використання прислівників далі, знов, і досі, ще тощо: «Кияни і далі атакують», «У шахтах досі гинуть люди», «Оболонь» знов дивує», «Міністр ще раз заявляє», «Нас і далі мають за неофітів» та ін.

Ще два звороти, на які неодмінно слід звернути увагу, бо вони рідко коли вживаються правильно. «Уряд ліквідував за­боргованість не тільки по пенсіях, а й по зарплатах». У пере­важній більшості випадків кажуть (часто пишуть!) неправиль­но: але й...

І зворот другий. Безліч разів не в одній передачі лунає: «Як би не намагалися супротивники...», «Як би не прагнули ми...». Або навіть так: «Як би не ненавиділи люди...». Проте в українській мові цей зворот має стверджувальну форму: «Хоч би як намагалися супротивники...», «Хоч як прагнули ми...» «Хоч би як ненавиділи люди...». Звернімо увагу: пружна, точна, злагоджена форма!

Досі йшлося про питання чистоти мови, лексичні й грама­тичні помилки, про неграмотність, якої не повинно бути, та ще в такій кількості, ні на телебаченні, ні в інших засобах інфор­мації. Але хіба наше телебачення, радіо, преса, естрада, театри не мають прагнути більшого, ніж уникання безграмотності — досягати мовного багатства, різноманітності в мовленні, вияв­лення невичерпних ресурсів рідного слова? Про окрему люди­ну, буває, кажемо, що в неї широкий чи обмежений запас слів, багатий чи збіднений лексикон. За цим критерієм можна ха­рактеризувати й ту чи ту студію або канал — оцінки, напевне, будуть різні, але загальний образ телебачення твориться різни­ми телекомпаніями й телепрограмами, спільними зусиллями всіх його працівників — ведучих, дикторів, коментаторів, ре­дакторів, постійних авторів — оцінки рівня їхнього мовлення матимуть ще ширшу амплітуду. Серйозні набутки (до прикла­ду, органічне дублювання й бездоганні переклади фільмів на студії «1 + 1») стоять поряд з такими ж серйозними прогалинами, яких більш ніж достатньо. Збідненість синонімічного ряду, зловживання одноманітними зворотами й конструкціями, зчаста не найточнішими й не найзугарнішими, кальки, брак само­го прагнення шукати свіже слово замість обшмульгованого штампу, та й взагалі брак відчуття мовних нюансів та відтінків і, як наслідок, лінгвістичні горе-винаходи, на зразок «Що за гомін, а без бійки?» (замість галас, гамір)—так в одному з рек­ламних текстів скальковано російське «Что за шум, а драки нет?». Такі риси загальної картини не можуть не викликати занепокоєння. А головне — обмаль взірців добірного, чистого, як джерело, природного мовлення.

Приклади, які наводитиму, не вважаємо порушенням сло­вовживання, точніше грубими порушеннями, їх можна зустрі­ти і вдрукованих, зокрема газетних, текстах, є вони і в окремих словниках. Та йдеться про те, що чимало цих широко вжива­них у ЗМІ слів чи словосполучень не скрізь і завжди префе­ренційні, що поряд із ними існують синонімічні варіанти, які здебільшого доречніші, влучніші (і, певне ж, свіжіші), ніж ті, що заповнюють мовлення.

Так, нині всі кажуть: збільшується (кількість, заборго­ваність, злочинність, напруженість тощо), підвищується (якість, видобуток, рівень, урожайність, загазованість тощо), а проте в багатьох випадках влучніше було б: зростає. Щастить і лексемі приховувати (вік, обставини, погодні умови і все на світі), а тим часом чи не в переважній більшості випадків набагато ліпше зву­чить: зважати на (вік, обставини, погодні умови, політичну си­туацію і ще на багато що) або: брати до уваги, з огляду на....

Має значно більше поширення, ніж це зумовлено семан­тично, і прислівник дійсно; скрізь, крім деяких випадків (зокрема, зі сфери діловодства), відчутно сильніше замість нього ви­ступає слово справді (подекуди насправді). Так само і зі словом чисто, його з успіхом замінює (на практиці, на жаль, не часто) суто, і це завжди звучить суто по-українському.

Якось в одній статті, де мовилося про газетно-книжкові кіос­ки, здибалося мені слово книжкові ятки, а в одній із телепере­дач—зазвичай, ошатний. Ці слова, як і багато інших, стають рідкісними. А дарма. Звернення до них збагачує мовлення і, на­впаки, витіснення цілих лексичних шарів, одноманітність і зоднаковіння - це завжди знак недбайливості у ставленні до мови. Хотілось би, щоб кожен із журналістів дбав про те, аби мова з-під нашого пера, з наших уст була свіжою, багатою, на­сиченою синонімами, щоб у ній відчувалися питомість, первісність. Адже радіо й телебачення слухають тисячі й тисячі людей.

Далі поданий список — це наслідок моїх постійних нотувань за телевізійним мовленням. У ньому перше слово—те, що по­стійно звучить, а друге — те, що чути значно рідше, хоч воно, як і правило, свіжіше або точніше, або просто «більш українське»:

Протиріччя-суперечності; минулого року-торік; співпадати-збігатися; відсутність-брак (відсутність здібностей - брак здібностей); суттєвий—істотний; справедлива думка—слушна думка; розмір—обсяг; думаю, що...-гадаю, що...; відрадно-тішить; витрачати (час)-гаяти, гайнувати, марнувати час; у порівнянні-порівняно; турбує-непокоїть; обов'язково-неодмінно; русло – річище та ін. До речі, спостерігаються і втішні зміни: рідше, звучить дуже популярне раніше слово відрад­ний («відрадні зміни»); колись всіляко зневажали відсоток, вва­жали його ледве не «націоналістичним словом», тепер майже не зустрічається процент, хоч це і крайність, процент-нормальне слово-синонім, хай і іноземного походження.

Інший сюжет зі словом книга. Первісне означення проду­кту друку в українській мові—книжка. Книга - то книжка особли­ва: рукописна, богослужебна, просто велика, груба книжка, це­ - книга скарг, книга як загальне, абстрактне поняття та ін. Отже: «Він подарував мені книжку» і «Книга супроводжувала його про­тягом усього життя». А тим часом цю відмінність мало хто завва­жує, і не тільки на телебаченні.

Ці й подібні приклади засвідчують, що нівелювання особли­востей, притаманних саме українській мові, все ще триває. Так, у нас багато іменників, які в російській мові не мають жіночого роду: авторка, лікарка, касирка, пасажирка, ювілярка, секретарка та ін. Пам'ятають про цю перевагу далеко не всі. «Вона автор історичних романів»—так характеризували на ТБ одну з письменниць.

З другого боку, в українській мові утворення дієприкмет­ників на -аючий, -уючий, -юючий досить обмежене (працюючий, практикуючий, виконуючий, зростаючий), заміна їх окремими реченнями не завжди адекватна, спричинює громіздкість, про­те ми рідко шукаємо продуктивніших замінників, зокрема з-поміж дієприкметників, утворених за допомогою інших суфіксів: захопливий замість захоплюючий, атакувальний замість атакуючий, леткий замість летючий. Наприклад, далекосягаючий. Варіанти: який сягає далеко; ще краще — далекосяглий, ще краще - далекосяжний (див. цю тему «Урок української».—2000 — № З.-С. 20).

Нарешті, про кличну форму, властиву тільки українській мові. В суто нормативних випадках, у прямих звертаннях до осіб ця форма використовується, однак сфера її застосування, сти­лістична роль—набагато ширші і не лише в поезії: «О земле, велетнів роди!» (П.Тичина), «Непевний кроче мій, іди!» (М.Вінграновський), «Гей, блискавице, громова сестрице, де ти?» (Леся Українка).

Українська мова багата на вставні слова й речення, має ве­лику кількість виразних, містких прислівників тощо. Втім, в активному обігу журналістів уся ця щедрота використовується лише частково. Прикметно, що тільки-но хтось із мовців вдаєть­ся до ширшого й різноманітнішого лексикону, це відразу при­ємно вражає. Паралельно ж бо існують наприклад і приміром, до прикладу, мабуть, очевидно і очевидячки; звичайно і зазвичай; бе­зумовно і поза сумнівом; напевне і певне; до речі, між іншим і до слова; нарешті, зрештою і врешті-решт, по суті і власне, влас­тиво; на мою думку і на мою гадку, правду (відверто, щиро) ка­жучи і правду сказати; крім того і до того ж і т. ін. З наведених слів активно вживаються в усному мовленні далеко не всі, а такі, як либонь (мабуть), далебі (справді, правду кажучи), годі запам’ятати та деякі інші взагалі можуть перейти до розряду застарілих. Маємо, однак, і протилежний приклад. Діалектний прислівник наразі (зараз, поки що) з чиєїсь легкої руки ожив у мові радіо й телебачення, і тепер його незрідка можна чути, хоча й не завжди до місця, але сам факт такої «реанімації» слова втішає.

Рідше вживають наші мовці впродовж року, ніж протягом (зустрічається і взагалі помилкове на протязі); відтоді, ніж з того часу, з тих пір; оскільки, ніж так як, тому що; з огляду на..., ніж через те. Повсюдно чуємо в тому числі, хоч цей канцеляризм у багатьох випадках успішно замінюється словом зокрема або його дуже рідко вживаним в усному мовленні відповідником—зосіб­на. Або зворот з точки зору. Він значно популярніший, ніж під кутом зору, і прикро мало використовується з погляду, втім, у багатьох контекстах маємо говорити саме так. Відомий роман П.Загребельного має назву «З погляду вічності» («С точки зрения вечности»)—навряд чи треба доводити, який це влучний і зу­гарний варіант. Синонімами є і прийменники біля та близько, але в часовому значенні вживаємо тільки близько «Сергій прийде близько восьмої» (а не біля).

Активно й доречно вживається принаймні, зустрічається і в крайньому разі, але зовсім рідко здибаємо в цьому значенні що­найменше. Назагал форми що- (щотижня, щоночі, щонайдовше, щодуху і т. ін.) мали б використовуватися частіше (як зручні й «компактні»), натомість переважають: кожного тижня, кожної ночі...

Майже незрушно (принаймні, якщо вести мову про теле­бачення та інші ЗМІ) лежить семантично багатий, різновідтін­ковий шар слів на аби- (абихто, абикуди, абичий, абищиця та ін., хіба що не забуваємо абияк), ані- (анітелень, анітрохи, аніскіль­ки, анічогісінько та ін.), казна- (казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-коли та їн.).

Прикладам слів чи зворотів, які ми залишаємо для словників, немає кінця.

Чи почуємо, наприклад, від наших теле- і радіомовців такі повновагі прислівники, що, буває, конденсують у собі цілі речення, як-от: намарно, навдивовижу, мерщій, навмання, спересердя, знетями, вщерть, небавом, навідліг, впроглиб, смерком, всуціль, живосилом, ницьма, навздогад, похапцем, покраєм, допевне, до­стоту, доконче, притьма, геть-чисто, долілиць, крадькома, на­вперейми, наосліп, чи й простіші, похватніші: дарма, вдосталь, вкрай, обіруч, навзаєм, нашвидкоруч, відтак, відтепер, надмір, відмалку, замолоду, несамохіть, силоміць, оповесні, чи й такі спо­лучення, як от: над силу, над усе, понад те (чуємо лише: більше того), без упину, до крихти, без ліку, до решти, у стократ тощо, хоча, слава Богу, живуть і зустрічаються до вподоби, до снаги, віч-на-віч, навагу...

В українському словотворенні має велике значення фоні­чний принцип, і тому чимало частин мови, зокрема прислівники, сполучники, прийменники існують у великій кількості варіантів і відтінків, у розлогих синонімічних гніздах, задокументованих художньою літературою, поезією — з них до усного мовлення, природно, потрапляє вкрай мало. Але знати про цей обшир, уяв­ляти його ми, мовці, мусимо: між, поміж, межи, з-поміж, з-проміж;як, мов, немов, мовби, наче, неначе, ніби, нібито, буцім, буцімто; здаля, здалеку, віддалік, здалік, віддаля, віддалеки; здебільш, здебільшого, здебільше, здебільша...

Питання про те, як прикро мало черпаємо (в даному разі йшлося переважно про ТБ) із бездонної скарбниці української мови, - важливе, гостре, воно потребує постійного осмислення та обговорення, і виступи щодо засмічення мовлення, правиль­ного чи помилкового слововживання—це лише початок вели­кої і, я б сказав, історично значущої справи утвердження куль­тури української мови. В ній завжди першорядну роль відігра­вала, та й зараз відіграє, художня література, проте сьогодні її «вплив на маси» відчутно меншає, а натомість зростає популярність телебачення (втім, це інша тема).

Мова не винна, якщо її носії, мовці, особливо ті, що на вид­ноті, що покликані, як кажуть, нести слово, - недбало та невміло користуються нею, роблять її одноманітною, безбарвною, «су­конною» або «дубовою».

Дончик Віталій. Мова не винна (про суржик, двомовність і грамотність на українському ТБ)//Слово і час.-2001.-№2 -С.68-78.

ЗАВДАННЯ:

1.Напишіть листа другу з порадою про вживання слів, про які Ви дізнались зі статті В.Дончика.

2. Запишіть послідовно вислови, які є відповіддю на запитання:

1)про що треба дбати ораторові, щоб не зіпсувати враження від промови?

2)за яких умов промова буде доступною?

3)у чому полягає стислість мовлення оратора?

Істинна стислість виразів полягає у тому, щоб говорити лише те, що достойне бути сказаним і, навпаки, не говорити того, про що кожен сам може подумати.

А.Шопенгауер

Одного неточного, невдало сказаного, або хоча б погано вис­ловленого слова іноді досить, щоб зіпсувати все враження.

А.Міцкевич

Оратор, який виступає перед певною аудиторією, повинен враховувати рівень її здібностей, інтересів і забобонів; у против­ному випадку він даремно буде розраховувати на вплив серед її слу­хачів і на їх прихильність.

Д.Юм

Оскільки оратор прагне до живого практичного впливу про­мови, він повинен враховувати місце, де виголошує промову, ступінь освіченості, рівень розуміння, характер слухачів.

Г.Гегель

З розумовим запасом людини і з її здатністю сприйняття не­обхідно рахуватися. Це знання дає точку опори доказам оратора і становить необхідну умову для доступності.

О.Бен

3. Виконайте вправи з підручника М.Пентилюк [5].

Вправа 1. Поясніть, чому у наведених словосполученнях немає логічності. Від чого це залежить? Виправте помилки.

Дуже синюватий, зовсім лисий, трохи чистісінький, над­звичайно злющий, забагато добрий, сильно смугастий, дуже далеченько, надто зеленуватий, білувата синява, цукрова сіль, солодкувата кислота.

Вправа 2. Знайдіть у реченнях порушення логічності. Відре­дагуйте речення і аргументуйте виправлення.

1. Кожний герой має свої індивідуальні риси. 2. У мовленні він уживав місцеві слова і діалектизми. 3. Шевченко подружив­ся з друзями. 4. Він почав займатися малюванням і намалював багато картин. 5. Він людина передових і прогресивних поглядів. 6. Ще зовсім молодими юнаками пішли вони на заробітки. 7. У січні місяці багато здібний і перспективний на майбутнє спорт­смен. 10. В українській мові вимова не збігається з написанням.

Вправа 3. Знайдіть порушення логічності у наведених нижче реченнях, виправте помилки і запишіть речення.

1.Ми радіємо і гордимося успіхами наших спортсменів. 2. По­года була холодна, сіра і пасмурна. 3. Роман чекав ранку і коли всі прокинуться. 4. У святкуванні ювілею письменника взяли участь учні і молодь. 5. Шевченко писав вірші, поеми, повісті і прозу. 6. У селі побудовано не тільки нову школу, а також лікар­ню і бібліотеку. 7. Мене не тільки цікавлять тварини, але і соба­ки. 8. Ці квіти пахнуть ніжно, але не різко. 9. Ти маєш свою влас­ну бібліотеку? 9. У святковий вечір багато людей було на пло­щах, бульварах, вулицях, провулках, містах і селах. 8. На вулиці було чути крик дитячих голосів.

4.Напишіть твір-мініатюру за одним із прислів'їв. Про­слідкуйте за тим, щоб Ваш текст мав вступну частину, основну частину (з аргументацією) та висновки:

• Від теплого слова і лід розмерзає.

• Не бійся розумного ворога, бійся дурного приятеля.

• Кожен край має свій звичай.

• Не бажай синові багатства, а бажай розуму.

Практичне заняття № 7

Поиск по сайту: