Тема: Виразне читання вголос. Особливості виконання прозових творів

(оповідань, казок, нарисів, науково-популярних статей).

ПЛАН

1. Особливості виконання прозових творів.

2. Особливості виконання казки.

3. Особливості ділового, наукового і публіцистичного стилів.

Література

Х.КапськаА. Виразне читання. Практичні і лабораторні заняття: Навч. посібник.-К: Вища школа, 1990.

І.КапськаА. Виразне читання: Навч. посібник для студентів філологічних факультетів педінститутів.—К: Вища школа, 1986.

3.Кожному мила своя сторона: Краєзнавчі нариси про видатних людей, минуле Житомирщини, обряди і звичаї населення краю / Упоряд. Л. Бондарчук, Л.Демченко,- Житомир: Журфонд, 1997.

4.Краса у розумі: Арабські казки у записах А. Кримського: Для серед, та ст. шк. віку / Упоряд., передм. та переказ з араб. М.Веркальця.—К: Веселка, 1992.

5.Олійник Г. Виразне читання: Основи теорії: Навч. посібник.— К:

Вища школа, 1995.

Самостійна робота 1. Виразно прочитайте казку і допишіть до неї кінець.

МИХАЙЛИК-КУЧЕРИК

Жив собі раз такий кучерявий хлопчина-пастушок, що його мати не знала, чи на небі є більше зір, чи більше кучерів у її сина на голові. Його назвали Михайликом-Кучериком. Він стеріг цілий день вівці і пригравав собі на березовій дудці, або сидів під ялицею над рікою і вдивлявся у хвилі, що мерехтіли на сонці. Тоді ріка здавалася йому зі щирого золота, а каміння в річищі— з самоцвітів.

Мати лаяла хлопця, бо його вівці розбігалися по горбах, і тяжко було їх зігнати знов в одну череду й погнати додому. Пусті хлопчиська-вітрогони з села питали його:

—Михайлику-Кучерику! Що ти бачиш у річці?

—Я бачу саме срібло-золото й самоцвіти,—відказував він і не помічав, що вони кепкували з нього.

- Дивіться на нього!—викрикували вони і показували пальцями на Кучерика.—Він бачив срібло-золото й самоцвіти! Чому ти не приніс нічого своїй мамі? Хай би вона купила тобі за те новий киптарик, бо той, що ти носиш у неділю, вже старий і полатаний.

І вони обкидали хлопчину смерековими шишками.

— Пождіть!—крикнув він тоді.—Я піду в те царство, звідкіль біжить
річка, і принесу цілі бесаги скарбів. Ви ще побачите!

Кучерик встав, ще доки сонце засвітило, і вийшов тихо з хати, щоб мати не прокинулася.

— Я мушу йти завжди за рікою проти струї—аж до джерела, - думав він,
вийняв свою сопілку з-за пояса і грав, аж цілий ліс розсміявся й заспівав.

Як довго Михайлик мандрував—не знаю. Коли його пекло сонце, він купався в річці, коли був голодний, збирав собі жменьку чорниць. А в кінці він прийшов до великих залізних воріт, де сидів велетенський бурий ведмідь і бурмотів так страшно, аж йому піт із кожуха капав.

—Добридень,—сказав привітливо Михайлик,—чи не гаряче тобі, вуйку ведмедю, сидіти тут під залізними воротами?

—Ти, бачу, мудрий хлопець,—від бурмотів ведмідь.—Ось я піду скупатися в ріку, а ти повважай мені за той час, щоб ніхто не відчинив воріт до казковою царства, передусім один пастушок, що називається Михайлик і що має голову, повну кучерів і пустих думок.

Ведмідь був уже старий і не бачив, що Михайлик мав на голові солом'яну крисаню. Йому здавалося, що то було просте солом'яне волосся. Він зійшов повільно в ріку і почав плюскатися в теплій воді. Тим часом хлопчина відчинив залізні ворота й перестрибнув поріг казкового царства.

Він побачив довкола себе багато дерев і квітів, про які йому ніхто не розказував. Старенька, схилена бабуся збирала там пильно сухе ріща до запаски. Але то ріща було з кришталю, бо дерева немає в царстві казки. Михайлик стрибнув швиденько і визбирав для бабуні всі гіллячки, які там лежали в срібній траві.

— Ти добрий хлопець,—сказала вона вдячно і повела його перед великий терем, що мінився всіма барвами веселки. —Скажіть, бабуню, чия це хата?—спитав він.

— Це—терем зоряної князівни Зоряни,—відповіла старенька. Тоді він
помітив, що вхід замку зачинений джерелом зеленої ріки. Вода виприскувала
з таким шумом, що ніхто не міг ввійти до терему. Над входом був балкон із
сяючого зеленого й червоного каменю, що мав форму квітів, обвитих
золотими вітами й листям. На високім престолі, застеленім зоряним
килимом, сиділа найкраща дівчина країни казки. Над її чорним волоссям
дорога корона з сімох зір.

—Вона жде вже віддавна на одну людину, але бурий ведмідь не пускає нікого в казкове царство,—сказала бабуся.

Хлопець дивився довго вгору, а потім заговорив:

—Прекрасна княжно, як мені дістатися до тебе? Скинь мені мотуз, щоб я виліз нагору.

Але княжна не ворухнулася і мовчала,

—Що це в тебе за поясом?—спитала знічев'я старенька, показуючи на його сопілку.—Такого в нас немає. З чого це зроблене?

—З дерева,—сказав хлопець.

—З дерева? О ти, щасливче! Дерево має в нас чародійну силу, тому не гай часу і пробуй свою долю!

Михайлик вийняв сопілку й заграв княжні свою найкращу пісню. Він
помітив, що вода джерела поділилася на дві струї, і що між ними зробився
малий отвір. Тоді він скочив, не довго думаючи, всередину. В його голові
зашуміло так, гейби він зі сну будився, а потім він очуняв на широких сходах
із мармуру, що вели до престолу Зоряни.

—Чого ти шукаєш у мене?—заговорила вона приязно.

—Я шукав кусень золота й кусень срібла для моєї мами, але відколи я тебе побачив, я шукаю теж собі зоряну князівну,— сказав він.

—Ти дуже вродливий, і твоя гра припала мені до серця більше, як цей терем, але мій батенько-місяць видасть мене тільки за того заміж, хто має більше кучерів на голові, як я зір на небі,— сказала вона сумно.

Тоді Михайлик кинув геть солом'яну крисаню і поклав свою кучеряву голову на князівнині коліна. Вона рахувала, рахувала й нарахувала більше кучерів на його голові, як зір на небі.

Тепер подумайте собі цю казку самі до кінця!

Віра Вовк

Виразно прочитайте усмішку Остапа Вишні. У чому гумор твору? Доберіть, враховуючи специфіку жанру, відповідні інтонації. Намагайтесь донести до слухачів підтекст усмішки, втілюючи авторський задум.

ПЕРШИЙ ДИКТАНТ (Скорочено)

Вже третю зиму ходив я до школи... 1 от одного дня увіходить до класу Марія Андріївна та й звертається до нас, що ходили до школи третю зиму, були, значить, уже в третій групі:

— От що, діти! Почнемо ми з вами тепер щотижня диктовку писати. Я проказуватиму, диктуватиму, а ви пильненько вслухайтеся і пишіть у своїх зошитах те, що я вам диктуватиму! Вийміть зошити!

—І в книжечку не дивитися?—залунало з усіх парт.

—Не дивитися! На те й диктант! От і дізнаємося, як ви вивчилися писати! Ви ж із книжок списували? Пригадуйте, як у книзі слова надруковані, бо траплятиметься багацько таких слів, що ви їх із книг списували... Не спішіть, думайте... Ну, починаю... Майте на увазі, що навесні будуть для вас випускні іспити (як ми називали—«здаменти»), а на іспитах обов'язково буде диктовка, диктант.

Почала Марія Андріївна диктувати. Всього першого диктанту я вже не пригадую, але пам'ятаю одну його фразу дуже добре. Диктувалося російською мовою, бо шкіл на рідній українській мові за царя на Україні не було.

Ось проказала Марія Андріївна:

— «По полю ехала с господами коляска, запряженная четвериком великолепньгх лошадей. За коляской бежала и лаяла собачка испанской породьі».

Прочитала Марія Андріївна це саме і вдруге... Ми зашелестіли зошитами, зашаруділи перами.

На другий день Марія Андріївна принесла перевірені наші зошити з диктантом.

Почала вона говорити проте, що написали ми перший диктант не дуже, сказать, удало, помилок багатенько, а коли згадала про ту коляску з господами та з собачкою «испанской породьі...» не витримала, зайшлася веселим сміхом, сміх перейшов у кашель, з очей полилися сльози, і вона вже просто впала в крісло, витирала сльози, реготалася й кашляла... —Ну що ви понаписували?! О господи! І де ви таке чули.

Ми понаїжачувалися... —Вас шістнадцять учнів, і п'ятнадцять із вас понаписували: «...За коляской бежала й лаялася собачка из панской породьі...» Де ви чули, що є на світі собаки панської породи і щоб вони лаялися? Порода «испанская», єсть таке государство - Іспанія, а собаки не лаються, а «лают», по-нашому «гавкають». Зрозумів?—запитала вона мене.

—Та не дуже, Маріє Андріївно! Я собі думав: пани їдуть, той й собака в них панської породи, батько часто говорять, що їх пан та бариня лають, я й думав, що коли пани лаються, то й собаки їхні не кращі за них і теж лаються...

—А воно, бач, і не так!—засміялася Марія Андріївна.—Та в тебе ще й без того багато помилок. Поставила я тобі двійку! Підтягтись треба! Сідай! Я сів і ледве не заплакав: —Здохла б вона йому, та собачка, разом із панами!

Остап Вишня

Поиск по сайту: