Основні методи виховання

Виховання як цілеспрямований процес здійснюється певними шляхами або методами.

Методи виховання – шляхи досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.

Сучасні педагоги виділили кілька груп методів, поклавши в їх основу цілісну структуру діяльності, що включає усвідомлення процесу діяльності, її організації, стимулювання; контроль і аналіз результатів.

1. Методи формування свідомості особистості – передбачають вплив на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать:

- Переконання – передбачає вплив на свідомість, почуття, волю особистості. Основними формами впливу є бесіди, лекції, диспути, зустрічі, конференції.

- Особистий приклад – цілеспрямований і систематичний вплив вихователя на вихованців силою особистого прикладу, а також усіма видами позитивних прикладів діяльності інших людей як зразків для наслідування, ідеалу в житті.

2. Методи організації і формування досвіду суспільної поведінки – передбачають організацію діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать:

- Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер. Педагогічна вимога може бути сформульована прямо – характеризується такими ознаками, як інструктивність, рішучість і виявляється у вигляді вказівок, можливо, наказів і – опосередковано – спирається на сформованість у вихованців мети, переконань і виявляється у виді прохання, ради, натяку. Вимога не тільки впливає на свідомість, вона активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сферу діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки.

- Громадська думка – як метод виховання за своєю суттю є колективною вимогою. За допомогою громадської думки людину можна переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці. Людина бачить, як реагують товариші, колеги на ті чи інші погляди, поведінку, діяльність людей і починає прислухатися до громадської думки.

- Привчання – організація планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з метою їхнього переходу у форми суспільної поведінки.

- Доручення – має своєю метою вправляння людини в позитивних діях і вчинках.

- Створення виховних ситуацій – спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів позитивної поведінки та подолання недоліків. Виховні ситуації сприяють формуванню в учнів здатності уявляти себе на місці іншої людини, приймати найбільш доцільні рішення. В педагогіці визначать такі педагогічні ситуації: вербальні (наведення афористичних висловів, розповіді із моральною проблематикою, казкові сюжети і реальні події), уявні (створення учневі умов для аналізу ним своєї поведінки, оцінки певної події), конфліктні (в їх основі гострі моменти, психологічні зриви, потрясіння), ситуації-задачі, ситуації-вправи (обговорення проблем ігрової ситуації).

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки – покликані регулювати, корегувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. До них належать:

- Змагання – постаючи як конкуренція, боротьба є рушійною силою розвитку, ствердження особистості, забезпечує випробування людиною своїх здібностей, відчуття товариської взаємодопомоги, сприяє розвитку нахилів, духовних якостей людини.

- Заохочення – в основі його схвалення, позитивна оцінка дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені громадським визнанням зусиль, старань, досягнень, зміцнюють впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність до роботи, забезпечує добре самопочуття.

- Покарання – в його основі засудження дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, з метою їх припинення, запобігання в майбутньому. Покарання корегує поведінку людини, але його використання вимагає педагогічного такту і відповідної майстерності. Варто зазначити, що у вихованні в більшості ситуацій кращий результат дає переважне застосування заохочень з дуже обдуманим та обережним використанням покарань.

4. Методи самовиховання – спрямовані на систематичну і цілеспрямовану діяльність особистості з удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. До методів самовиховання належать:

- Самопізнання – процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких проявів своєї особистості.

- Самоставлення – ставлення людини до себе, яке виражається в самоповазі. Самоповага – це особисте оцінне судження, виражене в позитивному ставленні до себе. Вона формується на основі усвідомлення особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, ставлення оточуючих і виявляється в самооцінці. Від самооцінки залежать взаємини людини з її оточенням, її самокритичність, самовимогливість, ставлення до своїх успіхів і невдач. Вона впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

- Саморегуляція – здатність людини керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки та психічних процесів. В педагогіці визначають прийоми саморегуляції: самопідбадьорення, самосхвалення, самонаказ, самовладання, самообмеження, самонавіювання, самостимулювання, самоконтроль.

Форми виховання

Форми виховання (виховної роботи) – це варіанти організації конкретного виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу. Вони завжди взаємопов’язані зі змістом.

В педагогічній літературі також використо­вують поняття "організаційні форми виховання". При цьому також мають на увазі спроби організації виховного процесу, спроби доцільної організації колектив­ної та індивідуальної діяльності учнів. Широке розповсюдження одержало й визначення поняття "виховний захід".

Виховний захід – це організована дія колективу, спрямована на досягнення якої-небудь мети.

В процесі їх колективного планування, підготовки і проведен­ня, створюється обстановка спільної творчості, пошуку спільної коле­ктивної справи, радісного чекання і переживання. Це сприяє розвитку особистості, колективу, колективних стосунків.

Виховний захід повинен реалізуватися як цілеспрямована вихователя з кожним вихованцем та колективом в цілому, спрямована на вирішення визначених виховних завдань. У цьому випадку саме виховний захід є формою виховної діяльності, в якій цілеспрямовано поєднані окремі спроби її організації, що містять у собі мету, завдання, зміст, методи, засоби і прийоми.

Система виховних заходів утворює виховний процес, подібно до того, як процес навчання складається з окремих занять. Виховний захід – це відрізок виховного процесу. Виховний процес який скла­дається з ланок неперервних виховних справ.

Однак учені-педагоги відзначають невідповідність означеного поняття фактичному смислу виховної роботи, адже «захід передбачає фрагментарність».

Систематичність, комплексність, послідовність, безперервність виховання точніше передає поняття «виховна справа», якому останнім часом надають перевагу теоретики і практики.

Виховна справа – це вид (форма) організації і здійснення конкретної діяльності з метою виховання.

Головна особливість виховної справи - необхідність, корисність, здійсненність. Виховні справи мають колективний і творчий характер. Зазвичай виховні справи організовують у вільний від навчальних занять час, тобто у години дозвілля. У цікавих, змістовних, захопливих виховних справах вихованці беруть участь добровільно.

Якщо розглядати виховні справи як уособлені системні утворення, можна виділити їх узагальнену структуру:

1) цілепокладання, планування;

2) організація і підготовка;

3) безпосереднє здійснення справи;

4) аналіз досягнутих результатів.

Різноманітність форм виховної роботи постійно поповнюється новими формами. Часто основи їх змісту і методики черпаються з популярних ігор телевізійних передач (КВК, «Брейн-ринг», «Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Відгадай мелодію», «Поклик джунглів», «Чудова сімка», «Розумниці і розумники» тощо).

Поиск по сайту: