Наступальні,захисні, поглинаючі, проміжні, розбійницькі

5. До виробничих критеріїв належать:

1) забезпеченість виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами та необхідним устаткуванням; технологічність нововведень; забезпеченість виробництва кваліфікованим персоналом; екологічні вимоги;

2) забезпеченість виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами та необхідним устаткуванням; технологічність нововведень; забезпеченість виробництва кваліфікованим персоналом;

3) забезпеченість виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами та необхідним устаткуванням; технологічність нововведень; екологічні вимоги;

4) забезпеченість виробництва матеріально-технічними та трудовими ресурсами; технологічність нововведень; забезпеченість виробництва кваліфікованим персоналом; екологічні вимоги.

6. У якій країні питаннями інноваційної політики держави займаються вищі державні органи влади?

1) Китай;

2) США;

3) Японія;

4) Італія.

7. ЭВРИКА – це:

1) Комплексна програма, спрямована на стимулювання появи шляхом альянсів між європейськими групами могутніх промислових компаній, здатних протистояти конкуренції, особливо з боку американських і японських корпорацій і організувати скоординовані європейські НДДКР у шести областях: оптроніка, нові матеріали, великі ЕОМ, могутні лазери, прискорювачі часток, штучний інтелект;

2) Дослідження передових способів зв'язку в Європі (ціль - проведення спільних НДР в області інтегрованого широкополосного зв'язку);

3) Європейська стратегічна програма наукових досліджень у сфері технології інформаційних систем;

4) Програма поширення в Євросоюзі результатів НДДКР.

8. Що дає змогу впорядкувати процес пошуку й залучення нововведень, зробити його цілеспрямованим?

1) Пошук івесторів;

2) Класифікація інновацій;

3) Класифікація і розподіл матеріалів.

9. З якою метою створюються тимчасові науково-технічні колективи?

1) з метою розробки конкретної науково-практичної проблеми за певний період;

2) з метою спільного проведення НДДКР;

3) з метою взаємного обміну виробничим досвідом, розподілу ризику під час проведення НДДКР.

10. Дифузія інновацій – це:

1) швидкість руху інноваційної ідеї;

2) процес за допомогою якого нововведення передається по комунікаційним каналам між членами соціальної системи у часі;

3) інформаційний процес руху інноваційної ідеї;

Завдання № 16

Завдання 1.

1. Визначте основні етапи стратегічного планування.

Етапи стратегічного планування:

· Підготовка планування.

· Визначення місії організації.

· Ідентифікація сучасних завдань та стратегії.

· Аналіз оточення (можливості та загрози).

· Аналіз засобів (сильні та слабкі сторони організації).

· Визначення стратегічних цілей.

· Опрацювання альтернативних стратегій.

· Стратегічні рішення (вибір відповідного варіанту стратегії).

· Впровадження стратегії.

· Вимір та контроль кроків.

2. Визначте інноваційну культуру і її роль у формуванні інноваційно-сприятливого середовища на підприємстві.

Інноваційна культура — порівняно нове поняття і вид свідомої діяльності організації. Інноваційна культура — це форма організаційної культури, що виникла наприкінці XX ст. як адаптація до прискорення змін у виробництві, бізнесі та суспільстві. Сьогодні стало очевидним, що технократична модель суспільного прогресу себе вичерпала і вектор якісного розвитку, оновлення цивілізації визначає саме інноваційна культура. Ця думка звучала у виступах учасників «круглого столу» на Міжнародному форумі «Інноваційна культура на межі століть», який проходив у Москві 20 вересня 2001 р. під егідою ЮНЕСКО.
Інноваційна культура розглядається як цілісна система вироблених в організації і притаманних її членам моделей поведінки, що впливають на модус, спосіб життєдіяльності організації. У цьому розумінні інноваційна культура не є первісно визначеним станом. Вона — результат соціальних взаємодій і передається через навчання, численні контакти між групами людей, поведінку, настанови, норми, систему ціннісних орієнтацій, манери одягатися, етику трудових відносин, символи, стиль керівництва, церемонії, комунікації, мову. Інноваційна культура забезпечує сприйнятливість людей до нових ідей, їх готовність і здібність підтримувати і реалізувати інновації в усіх сферах життя. Формування інноваційної культури пов'язане з розвитком творчих здібностей і реалізацією креативного потенціалу самої людини — її суб'єкта.

Інноваційна культура віддзеркалює цілісну орієнтацію людини, закріплену в мотивах, знаннях, вміннях і навичках, а також в образах і нормах поведінки.
Формування інноваційної культури грунтується на системі цінностей організації, які являють собою ряд ідей, часто неписаних, які обґрунтовують цілі і сенс роботи організації. Поняття культурних цінностей ширше за формальне поняття цілей організації. Культура складається з правил, дотримання яких дає позитивний ефект.

Завдання 2. Тести:

1. Цільові, якісні або кількісні зміни у виборі чи використанні матеріалів, сировини, обладнання, інформації, працівників чи інших видів ресурсів – це інновації ….

1) На виході;

2) На вході;

3) В структурі.

2. Чому сприяє організація технополісів?

1) підвищенню інноваційної активності, розвитку індустрії інтелектуальних продуктів, прискоренню комерціалізації новацій;

2) розвитку технологій, розвитку інформаційної та інноваційної системи;

3)немає вірної відповіді.

3. Якого виду державних наукових і науково-технічних програм не існує:

1) регіональних;

2) місцевих;

3) галузевих.

4. Направлена на уникнення прямої конфронтації з конкурентами, що досягається завдяки аналізу їх слабих сторін з урахуванням власних сильних, пошуку тієї ніші, яку не заповнили більш сильні конкуренти:

1) захисна стратегія;

2) розбійницька;

3) проміжна стратегія;

4) локальна стратегія.

5. Економічні критерії містять дані про:

1) необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; термін окупності проекту; частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту;

2) необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; передбачуваний річний прибуток; термін окупності проекту; частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту;

3) необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; передбачуваний річний прибуток; термін окупності проекту; частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту, екологічні вимоги;

4) необхідні обсяги фінансування для реалізації проекту; термін окупності проекту; забезпеченість виробництва кваліфікованим персоналом, частку власних коштів підприємства у повній вартості проекту.

6. До головних принципів державної інноваційної та науково-технічної політики України належить:

1) Централізація керування в сфері науки і техніки;

2) Збалансованість розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;

3) Консервування ринку науково-технічної продукції;

4) Закритість процесу формування і реалізації державної науково-технічної політики.

7. Головними проблемами державного управління у сфері науково-технологічної та інноваційної діяльності є:

1) Відсутність системи визначення і реалізації національних пріоритетів розвитку науки і техніки;

2) Відповідність державних структур нагальним завданням суспільно-економічного розвитку України;

3) Підтримка запровадження інноваційного розвитку у промисловості;

4) Немає вірної відповіді.

8. Спеціально створений комплекс, що охоплює весь цикл інноваційних робіт це:

1) технополіс;

2) бізнес-інкубатор;

3) технопарк.

9. Трансфер технологій - це:

1) передання суб’єктам, які не є авторами технологічних новацій, права на їх використання через продаж ліцензій;

2) передача інноваційних розробок закордон чи в інші регіони;

3) швидкість руху інноваційної ідеї.

10. Моніторинг готовності організації до змін розглядає детальну оцінку інноваційного потенціалу із застосуванням схеми "ресурси - функції - проекти" складається із:

1) 4 етапів

2) 5 етапів

3) 6 етапів

4) 7 етапів

Завдання № 17

Завдання 1.

1. Дайте оцінку стану і перспективам венчурного фінансування в Україні.

Проголошений українською державою курс на перебудову національної економіки на інноваційних засадах та здійснення високотехнологічного виробництва вимагають залучення потужного фінансування, необхідного для забезпечення ефективного розвитку інноваційних процесів, впровадження у масове виробництво уже існуючих інноваційних винаходів та розробок, а також дієвої підтримки фундаментальної та прикладної вітчизняної науки. Сьогодні ні держава, ні власне підприємства-інноватори, дослідники й виробники не в змозі на тривалий проміжок часу вилучити із обігу значні обсяги коштів. Щодо банківського кредитування, негативні наслідки фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. практично унеможливили отримання фінансових ресурсів під реалізацію високоризикованих програм, якими власне і є інноваційні проекти. Зважаючи на те, що практика залучення коштів підприємствами шляхом емісії цінних паперів та розміщення їх на фондовому ринку в Україні практично не розповсюджена через необізнаність та незацікавленість фізичних осіб у такій низькоприбутковій та ненадійній схемі вкладення своїх заощаджень, на перший план сьогодні виходить питання розвитку венчурного фінансування інноваційної діяльності. Незважаючи на популярність останнього в розвинених країнах світу, в Україні формування національної венчурної системи усе ще знаходиться на початковому етапі, і механізм його практичної реалізації належним чином не відпрацьовано.

Попри те, що в Україні останнім часом спостерігається зростання як кількості функціонуючих інвестиційних венчурних фондів, так і обсягів фінансування, яке вони здійснюють, надходження коштів у вітчизняні високотехнологічні та наукоємні виробництва залишається дуже незначним. Венчурні фонди в Україні не відповідають ознаці «венчурності» та фактично виступають звичайними інститутами спільного інвестування, що фінансують не високотехнологічні, а традиційно надійні види діяльності або проекти, які швидко окупаються. Багато в чому це пояснюється і нерозвиненістю українського ринку цінних паперів та неможливістю венчурних фондів залучати кошти у населення або зацікавити майбутніми проектами іноземних інвесторів. Тому подальшого доопрацювання потребують правова та організаційна складові процесу забезпечення та здійснення вітчизняного венчурного фінансування.

2. Обґрунтуйте підходи до формування і вибору макроінноваційних стратегій на сучасному етапі розвитку української економіки.

Сьогодні головною відмінною рисою структурних трансформацій економіки є перехід до постіндустріального суспільства. Для цього періоду характерне освоєння й поширення шостого технологічного укладу, який у другій половині XX ст. радикально змінив не лише характер виробництва, але й структуру суспільства. Важливою особливістю цього процесу є те, що він відбувається в умовах глобалізації, формування єдиного (але диференційованого) глобального науково-технологічного, соціально-економічного й екологічного простору при поступовому зміщені центру уваги в прийнятті радикальних технологічних і економічних рішень із національного на глобальний, наддержавний рівень. Формування макроінноваційних стратегій припускає урахування різних аспектів державного управління інноваціями. Такими аспектами можуть бути:

1. Діапазон охоплення державою науково-технічних сфер і напрямів інноваційної діяльності. Даний діапазон може бути різним і визначається такими основними факторами:

· розвиненістю державного сектору науково-технічної сфери;

· наявністю коштів у державному бюджеті;

· розвиненістю фірмової науки і рівнем розвитку ринку нововведень.

Два перші фактори визначають можливості держави впливати на науково-технічний розвиток економіки. Чим більшим є державний сектор НДДКР, тим в більшій кількості науково-технічні дослідження і розробки можуть провадитись під патронатом держави.

2. Характер переміщення технологій. Залежно від поставлених цілей та інноваційних завдань можуть бути обрані різні форми руху технологій між підприємствами і галузями. Можна назвати дві основні стратегії, за допомогою яких реалізується такий тип розвитку: стратегія послідовних інновацій і стратегія технологічного стрибка.

3. Характер генерації ідей. Завдання підвищення конкурентоспроможності у високотехнологічних галузях на світовому ринку може бути вирішена двома основними способами - на імітаційній основі, тобто за рахунок запозичення зарубіжних технологій, і на основі власних вітчизняних нововведень. Третій підхід реалізується на основі симбіозу двох вказаних способів.

4. Характер підтримки інноваційних процесів. Підтримка інноваційних процесів з боку держави може бути прямою і непрямою. І в першому, і в другому випадках підтримка орієнтована на різні стадії інноваційного процесу - на дослідження, розробку, виробництво. Державна підтримка може бути спрямована як у сферу внутрішніх, так і зовнішніх інноваційних процесів.

Завдання 2. Тести:

1. З міни в результатах виробничої діяльності, якими можуть бути вироби, послуги, технології це інновації ….

1) На виході;

2) На вході;

3) В структурі.

2. Ким розробляється законодавчо-правова база діяльності технопарків?

1) Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Державним комітетом України з питань науки, техніки та промислової політики;

2) Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством освіти та науки, молоді та спорту;

3) Президентом України, Кабінетом Міністрів України.

3. Класична крива поширення інновацій у галузі це:

1) С-крива;

2) S-крива;

3) Z-крива.

4. Припускає істотно невисокий ризик, придатна для компаній, здатних завоювати значущу частку ринку і підтримувати норму прибутку в умовах конкуренції:

5) захисна стратегія;

6) локальна стратегія;

7) розбійницька;

Поиск по сайту: