Факторів, що стосуються соціопсихологічного регулювання підприємництва в інноваційній діяльності

3.Результат інноваційного менеджменту включає:

1) 3 стадії;

2) 4 стадії;

3) 5 стадій.

4.Послідовність етапів розроблення та вибору інноваційної стратегії така:

1) 1 Етап розроблення цілей 2 Етап стратегічного аналізу 3 Етап вибору інноваційної стратегії 4Етап реалізації інноваційної стратегії;

2) 1 Етап розроблення цілей 2 Етап вибору інноваційної стратегії 3Етап реалізації інноваційної стратегії;

3) 1 Етап стратегічного аналізу 2 Етап вибору інноваційної стратегії 3Етап реалізації інноваційної стратегії;

5) 1 Етап стратегічного аналізу 2 Етап розроблення цілей 3 Етап вибору інноваційної стратегії 4Етап реалізації інноваційної стратегії.

5.Характеристика, властивість нового продукту, технології, яка створює для підприємства певну перевагу над своїми безпосередніми конкурентами, це:

1) стратегічна перевага;

2) інноваційна перевага;

3) конкурентна перевага;

4) нема правильної відповіді.

6. Сукупність стратегічно спрямованих і пов’язаних між собою методів і засобів управління інтелектуальним капіталом, спрямована на збільшення вартості і результативності інтелектуального капіталу і бізнесу в цілому – це:

5) Система управління інтелектуальним капіталом;

1) Система управління основним капіталом;

2) Стратегія підприємства;

3) Виробнича стратегія підприємства.

7. Які задачі можна вирішити з допомогою системи управління інтелектуальним капіталом?

1) Проаналізувати структуру та види процесу використання інтелектуального капіталу;

2) Дослідити структуру бізнес-процесів, які формують алгоритм системи управління інтелектуальним капіталом підприємства;

3) Створювати власні та залучати зовнішні об’єкти інтелектуальної власності у якості ресурсів;

Усі відповіді вірні.

8. До основних функцій управління системою материнського та дочірніх підприємств не відноситься:

1) Нагляд за діяльністю;

2) Статутна діяльність і стратегічне планування;

Розподіл прибутку.

9. Сутність підприємництва як соціально-економічного феномену розглядається з декількох підходів:

1) інноваційний, технологічний, процесуального, діяльнісного, функціонального та інституціонального;

2)інноваційний, атрибутивного, процесуального, діяльнісного, функціонального та інституціонального;

3)інноваційний, атрибутивного, проектний, технічний, функціонального та економічний.

10.Найпоширенішими видами стратегічних альянсів є:

1) консорціуми, холдинги;

2) технопарки;

3) всі відповіді правильні.

Завдання № 5

Завдання 1.

1. Визначте об'єкти і суб'єкти інноваційної діяльності.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

◊ інноваційні програми та проекти;

◊ нові знання та інтелектуальні продукти;

◊ виробниче обладнання та процеси;

◊ інфраструктура виробництва і підприємництва;

◊ організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери;

◊ сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

◊ товарна продукція;

◊ механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Найчастіше об'єкти інноваційної діяльності мають форму інноваційного проекту - це комплекс документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту або інноваційної продукції. Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні й юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

2.Охарактеризуйте неокласичну теорію інновацій та теорію прискорення.

Неокласична теорія інновацій: Г. Менш запропонував класифікацію нововведень і виділив три великі групи - базисні; такі, що поліпшують; і псевдоінновації. Базисні інновації поділяються на технологічні (утворюють нові галузі і ринки) і нетехнологічні (зміни в культурі, управлінні, суспільних послугах). Між нововведеннями існує конкуренція за ресурси, тому що кожний вид нововведень вимагає певних витрат праці і капіталу.

Розробив гіпотезу перервності, яка постулює "драматичне чергування періодів, багатих нововведеннями і нестачі їх". На думку Г. Менша, кризові явища пояснюються саме тим, що не вистачає базових інновацій і відсутні умови для розвитку науки і винахідництва. Також Г. Менш висунув тезу щодо необхідності усунення перешкод для введення інновацій через "доповнення до глобального регулювання" шляхом участі держави в здійсненні проектів нововведення з метою компенсації ризику.

У сучасних умовах розвитку підприємництва виникла так звана теорія прискорення, або теорія інноваційного підприємництва.

Представники даної концепції грунтуються на теорії довгих хвиль і розглядають розвиток підприємництва за моделлю США, яке пов'язане з новаторським ризиковим підходом (синдром Силіконової долини).

Білу Гейтсу потрібно було тільки 10 років, щоб починаючи з нуля в «Microsoft», стати найбагатшою льодиною світу. Його доходи оцінюються в 18 млрд дол. Нащадки попередніх імперій (Форд, Рокфеллер, Дюпон) отримували доходи, які становили приблизно чверть від доходів Гейтса. Жодна зі старих імперій капіталу у свій час не досягла таких успіхів за такий короткий період.

Теоретики називають це — «синдром Силіконової долини» («Silikon Vallex Syndrom»), що підтверджує висновки авторів інноваційних теорій і, зокрема, теорії прискорення про зв'язок інноваційної діяльності та підприємництва, про високу віддачу інвестицій в інноваційну сферу.

Завдання 2. Тести:

1. Нововведення – це:

2) менеджер+інновація;

3) інноваційний процес+прогрес;

4) новація+досягнена ефективність.

2. Ефективний механізм гарантій політичних прав і свобод для підприємців, можливість їхньої активної участі у процесах державотворення є:

1) Соціально-економічними передумовами;

2) Політичними передумовами;

3) Серед організаційно-правових.

3. Інтрапренер – це…

1) орієнтується на вирішення завдань зовнішнього характеру;

2) спеціаліст і керівник, орієнтований на вирішення внутрішніх інноваційних проблем;

3) спеціаліст з акумулювання інформації, контролює потоки науково-технічної, комерційної, спеціалізованої інформації.

4. Етапи створення і впровадження нового продукту:

1) розробка товару, вихід на ринок, зростання, зрілість, спад;

2) розробка товару, вихід на ринок;

3) генерування ідей, розроблення концепції нових товарів.

5. Період від зародження ідеї до розробки, створення, поширення, використання та утилізації (занепаду) продукту, це:

1) життєвий цикл;

2) інноваційний цикл;

3) життєвий процес;

4) інноваційний процес.

6. Аналіз та моніторинг нормативно-правової бази з використання об’єктів інтелектуальної власності виконується:

1)Відділом кадрів;

2)Юридичним відділом або шляхом аутсорсингу;

3)Менеджерами вищої ланки;

4)Технічним відділом.

7. Господарський аналіз підприємства включає в себе:

1)Технічний, маркетинговий, виробничий;

2)Технічний, технологічний, управлінський;

3)Технічний, технологічний, патентний;

4)Патентний, технологічний, оптимізаційний.

8. Процес цілеспрямованого впливу на сукупність політичних, соціопсихологічних факторів на рівнях загальносуспільному, груповому та окремого підприємства, кожний з яких утворює ієрархічну систему взаємовідносин, що у сукупності з різною силою впливають на підприємництво – це…

1) Управління інноваціями на основі підприємництва в цілому;

2) Управління інноваціями на економічних та політичних відносин;

3) Управління інноваціями на основі ресурсно-матеріальних відносин.

9. Об'єднання підприємств різних профілю та розміру, різних форм власності зі збереженням повної господарської самостійності для досягнення певних бізнес-цілей це:

1) транснаціональна компанія;

2) венчурна фірма;

Консорціум.

10.Тип акціонерного товариства, що створюється для володіння контрольним пакетом акцій інших підприємств з мстою контролю та управління їхньою діяльністю це:

1) консорціум;

2) холдинг;

3) ТНК.

Завдання № 6

Завдання 1.

1. Обґрунтуйте місце інновацій в підприємницькому процесі.

Інноваційна діяльність підприємства - це такий вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу в реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління виробничими процесами підприємств. Під інноваційним процесом розуміють сукупність неперервно здійснюваних у просторі і часі якісно нових прогресивних змін, які носять назву процесів впровадження нової техніки. Нова техніка - це результати наукових досліджень, що реалізуються вперше, результати прикладних розробок, які вміщують винаходи та інші наукові досягнення, нові або вдосконалені процеси в-ва, способи організації в-ва і праці, що забезпечують підвищення техніко-економічних показників в-ва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку.

Науково-технічні розробки виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу та через практичне застосування перетворюються в науково-технічні інновації - кінцевий результат. Отже, науково-технічні інновації підприємства повинні:

1) нести в собі новизну;

2) задовольняти ринковий попит;

3) приносити прибуток виробнику.

Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства: прості внутрішні, прості міжорганізаційні та розширені міжорганізаційні.

Простий внутрішній процес передбачає створення та використання інновацій всередині одного і того ж підприємства. Інновація в цьому випадку не набуває безпосередньо товарної форми. При простому міжорганізаційному інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут відбувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, технології чи послуги.

Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази:

перша - створення нововведення, друга - його розповсюдження.

Перша фаза - це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організації дослідного виробництва і збуту інноваційного продукту.

До першої фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно-комунікаційні канали.

На другому етапі проходить розповсюдження інновації в нових умовах та в нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кількість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура.

Інновації можна класифікувати за рядом ознак. Залежно від технологічних параметрів інновації поділяють на продуктові і процесові. Продуктові інновації включають використання нових матеріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих, отримання принципово нових продуктів.

Процесові інновації означають нові методи організації виробництва, нові технології, нові методи управління виробництвом. Процесові інновації можуть бути пов'язані з створенням нових організаційних структур в складі підприємства.

За типом ринкової новизни інновації поділяються на: нові для світових ринків, нові для національних ринків, нові для конкретного підприємства або групи підприємств.

За місцем у виробничому процесі підприємства розрізняють такі інновації:

• інновації на вході виробничого процесу підприємства (зміни у виборі і використанні виробничих ресурсів підприємства);

• інновації на виході виробничої діяльності підприємства (нові вироби, нові види послуг, методів управління та організації виробництва, що є предметом реалізації на зовнішній ринок);

• інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

Відповідно до ступеня внесених змін розрізняють інновації радикальні, покращуючі, модифікаційні.

Американський досвід організації пошукових науково-дослідних розробок породив своєрідну форму підприємництва - венчурний (ризиковий) бізнес.

Венчурне підприємництво - це невеликі самостійні підприємства, які спеціалізуються на дослідженні, розробці та впровадженні інноваційних продуктів.

Венчурні фірми працюють на етапах зростання та насичення ринку результатами наукових розробок. В цей час ще зберігається, але вже на стадії спадання активність наукових досліджень.

Створення венчурних фірм передбачає наявність таких компонентів:

• ідеї інновації;

• готовності ринку до споживання інноваційного продукту та наявності підприємця, який на основі запропонованої ідеї може організувати фірму;

• ризикового капіталу для фінансування.

Венчурний капітал може мати різноманітне походження: кошти великих компаній, банків, держави, страхових, пенсійних та інших фондів. Величина прибутку як результат вкладеного капіталу визначається різницею між курсовою вартістю акцій, що належать ризиковому інвестору в сумі акцій фірми-новатора та сумою коштів, вкладених ним у проект..

2. Дайте оцінку перспективам розвитку венчурного бізнесу в Україні.

Венчурні фірми — це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва, які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов'язаних з базисними інноваціями. Малі венчурні підприємства спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, упровадження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком. Отже, венчурне підприємництво — це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми

Венчурні підприємства утворюються зазвичай у формі малих фірм. Вони мають такі переваги:

· вузька спеціалізація наукових пошуків або розробка невеликого кола технічних ідей;

· концентрація фінансових і матеріально-технічних ресурсів за обраним напрямом дослідження;

· високий рівень мотивації праці кваліфікованих спеціалістів;

· гнучкість і мобільність з урахуванням ринкової кон'юнктури;

· можливість швидкої переорієнтації на інші напрями діяльності;

· швидка комерційна реалізація ідеї, технології, винаходу.

Венчурне фінансування має такі особливості:

· кошти вкладаються у венчурний бізнес без гарантій;

· кошти надаються на безпроцентній основі, тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді паю в статусний фонд фірми;

· вкладники капіталу вимушені очікувати в середньому від З до 5 років, щоб переконатись у перспективності вкладень і до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал;

· фінансові організації стають співвласниками венчурної фірми, а надані кошти — внесок у статутний фонд підприємства — часткою власних коштів останнього.

Джерелами венчурного капіталу можуть бути вільні фінансові ресурси пенсійних, благодійних фондів, державні структури, корпоративний венчурний капітал, приватні інвестори, інвестиційні компанії малого бізнесу, зарубіжні інвестори, банки, страхові компанії, прибуток венчурних фондів, що реінвестується в інноваційні проекти. У США венчурний капітал акумулює кошти із джерел таких інститутів, як пенсійні і взаємні фонди, які виявили істотне зацікавлення до інвестування своїх капіталів у венчурні компанії. Навідміну від США в Україні подібне не допускається із метою зниження ризиків.

Ризиковий капітал надається найчастіше двом категоріям малих фірм — тим, які викуплені у власників (їх називають «бай-аут»), і новим фірмам, заснованим співробітниками відомих наукомістких корпорацій, націлених на реалізацію нових ідей і розробок («спін-оф»).

Венчурні фірми впливають намодернізацію і структурну перебудову всієї економіки. Саме інновації є основним критерієм шляхів розвитку суспільства. За кордоном венчурні фірми користуються підтримкою держави та великих корпорацій. У США, Європі, Японії венчурнепідприємництворозвивається дуже швидкими темпами.

В Україні тільки зароджується повноцінна індустрія венчурного капіталу. Потенційно великі банки можуть відігравати значну роль у венчурному фінансуванні. Проте вони нині занепокоєні не стільки пошуком ризикових проектів, скільки забезпеченням повернення кредитів.Комерційні банки не зацікавлені у фінансуванні інноваційної діяльності, тому що вона потребує довгострокового кредитування, яке супроводжується високим ризиком в сучасних економічних умовах. Крім того, ще й досі не існує досконалої системи відбору ефективних конкурентоспроможних інноваційних проектів, не вжито заходів щодо стимулювання участі банків в інноваційному процесі.

В нашій державі венчурне підприємництво сьогодні є практично відсутнім, і це пов’язано із низкою макро- і мікроекономічних проблем, а також із державною політикою у галузі оподаткування і кредитування інноваційних організацій.

Сучасні українські венчурні фонди не зовсім відповідають загальноприйнятим критеріям венчурного підприємництва, тому що здійснюють інвестування не у високотехнологічні галузі.

Законодавчо необхідно насамперед чітко визначити юридичний статус суб’єктів венчурного підприємництва для того, щоб унеможливити податкову мінімізацію з боку інвесторів, що лише із цією метою під виглядом венчурних фондів проводять свою діяльність.

Важливим моментом є співпраця держави та комерційних структур, зокрема банків, утворенні венчурних фондів.

Успішне функціонування малого інноваційного бізнесу можливе тільки за сприятливої інноваційної політики держави. В Україні прийнято ряд законодавчих актів відносно інноваційної діяльності.

Висновки: отже, до основних чинників, які обмежують розвиток венчурного бізнесу на Україні, мож6на віднести: дефіцит фінансових ресурсів, відсутність чіткої інноваційної політики держави, економічна нестабільність, відсутність економічної зацікавленості господарських суб'єктів у нових розробках, інноваціях, відсутність конкуренції науково-технічної продукції на внутрішньому ринку.

Разом з тим в Україні є значна кількість об`єктів виробничо-технологічної інноваційної інфраструктури, лабораторні та виробничі комплекси яких цілком можуть стати осередком становлення нових інноваційних фірм, фінансованих венчурним капіталом.

Завдання 2. Тести:

1. Визначення напрямів прикладного застосування знань, отриманих під час фундаментальних досліджень є:

1) першим етапом;

2) другим етапом;

3) третім етапом.

2. Наявність ринкових відносин, розвинутих до рівня конкурентних цін – є …:

1) Соціально-економічні передумовами;

2) Політичними передумовами;

3) Серед організаційно-правових.

3. Види розподілу праці:

1) простий, складний, комплексний;

2) простий, складний;

3) горизонтальний, вертикальний.

4. Модель інноваційного розвитку «локального інноваційного середовища»…

1) характеризується концентрацією на певній території наукового, освітнього, виробничого, фінансового потенціалів, об'єднаних єдиним процесом технологічного розвитку;

2) заснована на науково-технічному співробітництві між державами;

3) орієнтована на активну участь України у міжнародному науково-технічному співробітництві і широкому обміні науковими результатами і новими технологіями.

5. Скільки виділяють аспектів розгляду змісту інноваційного проекту:

1) 2

2) 1

3) 3

4) 4

6. Положення про комерційну таємницю та інструкція розробляються на етапі:

1)Господарського аналізу підприємства;

2)Аналізу законодавчого поля;

3)Створення і удосконалення системи внутрішніх стандартів підприємства;

4)Технологічного аналізу.

7. Маркетинг інтелектуальної власності являє собою:

1)Розробку маркетингової стратегії фірми;

2)Виявлення тенденцій розвитку ринку технологій;

3)Тренінг персоналу маркетингового відділу;

Поиск по сайту: