Опишіть основні теорії лідерства

Лідерство - один із проявів влади. Обов'язкова умова лідерства - володіння владою в конкретних формальних і неформальних організаціях різних рівнів і масштабу.

Поняття лідерства і різні його концепції виникли вперше в західній соціальній психології на базі емпіричних досліджень малих груп. Багато дослідників вивчали лідерство як соціально-психологічний феномен з різних точок зору., Виділяючи той чи інший його аспект.

Лідерство - це природний соціально- психологічний процес у групі, побудованої на впливі особистого авторитету індивіда на поведінку членів групи.

Лідер - Лідер це елемент упорядкування системи, особистість, здатна об'єднувати людей заради досягнення будь-якої мети. Це особистість, за якою інші готові визнати і визнають якості переваги, тобто якості, які вселяють віру в нього і спонукають людей визнати його вплив на себе.

Проаналізувавши різні підходи, американський психолог Р. Стогдилл виявив, що найчастіше лідерство розглядається або як фокус групових інтересів, або як мистецтво домагатися згоди, або як рольова диференціація у позиціях влади.

Найбільшого поширення набули наступні теорії.

Теорії особистісних рис. Напрям в дослідженні лідерства з позиції теорії рис виникло під впливом англійського психолога і антрополога Ф. Гальтона, який висунув ідею спадковості в природі лідерства. Основною ідеєю такого підходу було переконання, що якщо лідер має якості, що передаються у спадок і відрізняють його від інших, то ці якості можна виділити. Однак скласти такий перелік не вдавалося. Вперше список з 79 рис, що згадуються різними дослідниками як "лідерські", склав американський психолог К. Берд в 1940 р. Проте жодна з рис цього списку не зайняла міцного місця в різних переліках. Приміром, тільки 5 % рис були названі в них чотири рази, 4 % - три рази, 26 % - двічі, 65 % - один раз. Без сумніву, особисті пристрасті дослідників впливали на їх вибір рис в якості лідерських.

Ситуативні теорії лідерства. Згідно з цими теоріями поява лідера розглядається як результат зустрічі суб'єкта, місця, часу і обставин. Це означає, що в різних конкретних ситуаціях групового життя виділяються окремі члени групи, які перевершують інших по крайней мере в якому - тс одній якості, але оскільки саме ця якість і виявляється необхідним в ситуації, що склалася, людина, що володіє їм, стає лідером. Цікаво, що ситуативна теорія лідерства підкреслює відносність рис, властивих лідеру, і припускає, що якісно різні обставини можуть зажадати і якісно різних особистісних рис тих чи інших індивідів, які й стають лідерами.

Ця концепція не здалася дослідникам досить переконливою. Навіть була спроба угледіти в ній особистість лідера як маріонетки. Преодлеть це обмеження вирішив американський вчений лідерства. Він сформулював ряд заслуговуючих уваги припущень, зокрема Е. Хартлі, який запропонував модифікацію ситуативної теорії:

- Якщо людина стає лідером в одній ситуації, то не виключено, що він може їм стати і в іншій;

- В результаті стереотипного сприйняття лідери в одній ситуації розглядаються групою як «лідери взагалі»;

- Ставши лідером в одній ситуації, індивід набуває авторитет, який сприяє обранню його лідером і в іншій ситуації;

- Лідером частіше обирають людину, яка має мотивацію до досягнення цього статусу.

Незважаючи на те, що концепція лідерства Хартлі була більш гнучкою в порівнянні з попередніми, їй все ж не вдалося придбати чіткості й строгості в якості наукової теорії лідерства.

Ситуативно - особистісні теорії. Більш-менш компромісний! варіант теорії лідерства запропонували в 1952 р. Г. Герт і С. Мілз. Вони виділили п'ять факторів, які необхідно враховувати при розгляді феномена лідерства:

- Риси лідера як людини;

- Його мотиви;

- Образи лідера і мотиви, які існують у свідомості його послідовників і спонукають їх слідувати за ним;

- Особистісні характеристики лідера як соціальної ролі;

- Інституційний контекст, тобто ті офіційні та легітимні параметри, в рамках яких діє лідер і його послідовники.

Пізніше, з'явилися пропозиції вивчати лідерство з погляду статусу, взаємодії, сприйняття і поведінки індивідів стосовно іншим членам групи. Таким чином, лідерство стало розглядатися як міжособистісні відносини, а не як характеристика окремого індивіда. Дотримуючись цієї традиції, відомий психолог і діагност Р. Кеттел запропонував розглядати лідерство як динамічний взаємодія між цілями і потребами лідера і цілями і потребами послідовників, де фун ція лідера зводиться до вибору і досягненню групових цілей. У рамках цієї традиції розвивали теорію лідерства Е. Холландер, Дж.Джуліан.

Теорія очікування - взаємодії. Її розробляли багато американські дослідники - Дж. Хоманс, Дж. Хемфілл, Р. Стогдилл, С. Еванс, Ф. Фідлер. В рамках цієї школи створювалися операціональні моделі лідерства, і Ф. Фідлер запропонував свій варіант - вероностную модель ефективності лідерства. У ній акцент робиться на інтегрціі впливу лідера, його особистісних властивостей і ситуативних змінних, зокрема, відносин між лідером і послідовниками. Фідлер виділяє два можливих стилю лідерства:

- Орієнтацію на завдання («інструментальне лідерство»);

- Орієнтацію на міжособистісні відносини («емоційне лідерство»).

На думку Фідлера, стиль лідерства співвідноситься з ситуативними змінними таким чином, що найсприятливіша ситуація для лідера включає добрі стосунки з послідовниками, ретельно розроблену задачу, сильну позицію лідера.

Фідлер робить висновок, що лідер, орієнтований на завдання, більш ефективний, коли ситуація або дуже сприятлива, або дуже несприятлива для нього. А орієнтований на міжособистісні відносини лідер ефективніший у ситуаціях або помірно сприятливих, або помірно несприятливих.

Теорія гуманістичного спрямування. Ця концепція стверджує, що людська істота за своєю природою - складний мотивовану організм, а організація в принципі завжди керована. Тому лідер повинен гак перетворити організацію, щоб індивіду була забезпечена свобода для здійснення власних цілей і потреб, і разом з тим так, щоб внести внесок у здійснення цілей і потреб організації. Ідею розробляли американські психологи Р. Блей до, Дж. Макгрегор та ін

Мотиваційна теорія. Представники цієї версії - С. Мітчел, С. Еванс та ін У ній стверджується, що ефективність лідера залежить від його впливу на мотивацію послідовників, на їх здатність до продуктивної виконання завдання та на задоволення, випробовуване в процесі роботи.

Ідея передбачає певну структуру лідерського процесу, визначає типи лідерського поведінки:

- Підтримуюче лідерство;

- Директивне лідерство;

- Лідерство, орієнтоване на успіх, і ін

- Мотиваційна теорія.

При дослідженні феномену лідерства вважається за необхідне враховувати:

- Установки і поведінку послідовників;

- Задоволення чи незадоволення роботою;

- Схвалення або несхвалення лідера;

- Мотивацію поведінки;

- Ситуативні чинники: індивідуальні риси послідовників і фактор навколишнього середовища (завдання, система влади в групі).

Атрибутивна теорія. Розглядає лідера як свого роду маріонетку: лідер отримує прямі вказівки і влаагь від своїх послідовників. Останні призводять лідера в рух, як лялькар - ляльку.

Існує безліч інших підходів і точок зору, розроблених на рівні загальної схеми, без ретельного операционального аналізу. Дослідження в цій області інтенсивно тривають.

Поиск по сайту: