СТРУКТУРА САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ(див в протоколах)

Гігієнічне нормування як основа профілактики захворювань населення, обумовлених особливостями життя, праці та харчування.
Гігієнічний норматив- строго визначений діапазон параметрів фактора середовища, який оптимальний з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров”я людини, людської популяції і майбутніх поколінь. Основні об”єкти Г.Н.: - 1) максимально допустимі концентрації шкідливих хімічних домішків в повітрі, воді, грунті, продуктах харчування; - макс. допустимі рівні і дози шкідливих фізичних факторів середовища антропогенного походження: пил, шум, вібрація, електромагнітна енергія різного діапазону частот, радіоактивні ізотопи; 2) оптимальні і допустимі параметри мікроклімату, освітлення, сонячного чи ультрафіолетового опромінення, атмосферного тиску і т.ін.; 3) оптимальний і допустимий склад добового раціону і питної води. До певних границь фізіолого-біохімічні зсуви, що виникають при дії на організм факторів середовища, знаходяться в межах адаптаційно-пристосувальних реакцій (біологічна дія). Коли вони виходять за їх межі, в компенсаторно-пристосувальну зону їх дію розцінюють як шкідливу. Проблемою нормування являється те, що в реальному житті організм підлягає дії кількох факторів зовнішнього середовища. Комбінована дія – сумарна дія декількох факторів одної природи(кількох хімічних речовин). Сукупна – сумарна дія кількох факторів різної природи. Комплексна дія – один і той же фактор поступає в організм кількома шляхами.

Гігієнічне значення грунту. Джерела його забруднення та самоочищення. Забруднення грунту пестицидами, п-ка.
Від складу грунту залежать: хімічний склад рослинних і тваринних продуктів, наявність геохімічних ендемій, радіоактивний фон, хімічний склад підземних вод. Грунт є кліматоутворюючим фактором, використовується для утилізації покидьків, може бути джерелом забруднення підземних вод. Джерела забруднення: атмосферні, водні, добрива, отрутохімікати, радіоактивні викиди, покидьки,нечистоти, останками мертвих тварин і рослин. Самоочищення: рідка частина покидьків фільтрується, завислі частинки, яйця гельмінтів, мікроорганізми затримуються в порах. Частинки грунту поглинають розчинені колоїдні речовини, і деякі гази. В верхніх шарах є сапрофіти, які приймають участь в процесах самоочищення грунту. Відбувається мінералізація органічних речовин, окислення. В результаті мінералізації відбуваєьтся нітрифікація (аміак окислюється до нітратів), утворення нітратів, сульфатів, карбонатів

Сонячна радіація, її гігієнічне значення. Основні види біохімічної дії складових сонячного спектру, сонячне голодування та його п-ка. Гіперінсоляція та її п-ка.
Спектральний склад сонячної радіації: інфрачервоне випр. (4000-760 нм), теплова дія, покращує обмін речовин в шкірі, посилює дію ультрафіолетового випромінювання; видиме В.(760 – 400 нм), теплова, слабка фотохімічна Д., дає відчуття світла, тонізує; ультрафіолетове В.:а ) область А (400-290 нм), фотохімічна дія, слабка стимулююча дія, пігментотуворення; б) область Б (315-280), фотохім., сильна стимулююча, слабка бактерицидна дія, синтез холекальциферолу; в) область С( 280 – 180 нм), фотохімічна, загальностимулююча, сильна бактерицидна дія, синтез холекальциферолу. Біодоза – мінімальна доза сонячного випромінювання, що викликає на незагорілій шкірі ледь помітне почервоніння через 8-20 год. після опромінення.(600-800мкВ\см2) Мінімальна добова профілактична доза=1\8 біодози(75-80 мкВ\см2), оптимальна доза=1\4 – 1\2 біодози(200 – 400 мкВ\см2).Сонячне голодування – це недостатнє опросмінення організму ультрафіолетовою радіацією (зниження адаптайійних можливостей організму, розвиток анемії,погіршення регенерації тканин, зниження резистентності організму, підвищення втомлюваності). П-ка – достатнє перебування на відкритому повітрі в денний час, частоті засклених поверхонь, використанні увіолевого скла, розміщенні робочих місць біля вікон, опромінення ртутно-кварцевими або еритемними люмінесцентними лампами. Недоліком опром. є утворення озону.Надмірне опромінення викликає запальну реакцію – фотоеритему, підвищення температури тіла,сонячний удар.Для проф. гіперінсоляції треба дотримуватися мед. рекомендації при прийомі сонячних ванн, роботі на відкритій атмосфері.

Гігієнічна характеристика ультрафіолетової частини сонячного спектру.Методи та одиниці вимірювання УФ-радіації.
а ) область А (400-290 нм), фотохімічна дія, слабка стимулююча дія, пігментотуворення; б) область Б (315-280), фотохім., сильна стимулююча, слабка бактерицидна дія, синтез холекальциферолу; в) область С( 280 – 180 нм), фотохімічна, загальностимулююча, сильна бактерицидна дія, синтез холекальциферолу. Біодоза (одиниця дозування) – мінімальна доза сонячного випромінювання, що викликає на незагорілій шкірі ледь помітне почервоніння через 8-20 год. після опромінення.(600-800мкВ\см2) Мінімальна добова профілактична доза=1\8 біодози(75-80 мкВ\см2), оптимальна доза=1\4 – 1\2 біодози(200 – 400 мкВ\см2). Біодозу визначають за допомогою апарата Горбачова - Дальфельда на шкірі живота зовні від пупка. Методи: (біологічні, хімічні, фізичні). Методи вимірювання УФ радіації 1. Інтегральний (сумарний) потік радіації Сонця вимірюється піранометрами (наприклад, піранометр Янишевського) і виражається в . Сонячна постійна дорівнює 2 на границі атмосфери і 1 на рівні Землі.2. Біологічний (еритемний) метод – визначення еритемної дози за допомогою біодозиметра М.Ф. Горбачова (мал. 2.2). Еритемна доза (ЕД) або біодоза – найменший термін УФ опромінення незасмаглої шкіри у хвилинах, після якого через 15-20 годин (у дітей через 1-3 години) з¢являється виразне почервоніння шкіри (еритема).Біодозиметр М.Ф. Горбачова являє собою планшетку з 6-ма отворами (1,5´ ´1,0 см), котрі закриваються рухомою пластинкою. Для визначення еритемної дози біодозиметр закріплюють на незасмаглій частині тіла (внутрішня частина передпліччя). Доцільно помітити на шкірі (кульковою ручкою) розташування і номер віконець. Досліджувану ділянку шкіри розташовують на відстані 0,5 м від штучного джерела УФР (після прогріву лампи 10-15 хв.) і відчиняють кожне віконце на 1 хвилину. Таким чином, віконце № 1 опромінюється 6 хв., № 2 – 5 хв., № 3 – 4 хв., № 4 – 3 хв., № 5 – 2 хв., № 6 – 1 хв. В залежності від потужності джерела та інших умов час опромінення і відстань до джерела можуть бути іншими.Контроль появи еритеми проводять через 18-20 годин після опромінення. Еритемну дозу визначають у хвилинах за номером віконця, де еритема буде найменшою.Фізіологічна доза складає ¹/₂ - ¹/₄ еритемної, а профілактична – ¹/₈ еритемної дози.Профілактичну дозу на необхідній для опромінення пацієнтів відстані розраховують за формулою:

де: В – відстань від лампи до пацієнта в м;

С – стандартна відстань в м, на якій визначається еритемна доза (0,5 м);

А – еритемна доза на стандартній відстані, хв.

Примітка: як відмічено раніш, студенти один у одного на занятті лише опромінюють шкіру через дозиметр Горбачова, на шкірі кульковою ручкою нумерують віконця, а через 18-20 годин самостійно визначають еритемну дозу, розраховують фізіологічну та профілактичну дозу, дані заносять у протокол, про результати роботи звітують на наступному занятті.

Мал. 2.2. Біодозиметр Горбачова.

3. Фотохімічний (щавлевокислий) метод розроблений З.Н.Куличковою і оснований на розкладанні щавлевої кислоти у присутності азотнокислого уранілу пропорційно інтенсивності та тривалості УФ опромінення її титрованого розчину.

Результат вимірювання виражається у кількості міліграмів розкладеної щавлевої кислоти на 1 см² поверхні розчину, яка опромінювалась. Одній еритемній дозі відповідає 3,7- 4,1 ^мг/_см² розкладеної щавлевої кислоти, фізіологічній дозі – 1 ^мг/_см², профілактичній дозі – 0,5 ^мг/_см².

Інтенсивність ультрафіолетової радіації за цим методом визначається в мг розкладеної щавлевої кислоти на 1 см² поверхні розчину за одиницю часу (доба, година).

Реактиви: 0,1 н. розчин щавлевої кислоти (6,3 г на 1 л дистильованої води); робочий 0,1 н розчин перманганату калію (3,16 г КМnО₄ в 1 л дистильованої води): робочий 0,1 н розчин щавлевої кислоти з азотнокислим уранілом (6,3 г щавлевої кислоти і 5,02 г азотнокислого уранілу в 1 л дистильованої води); 6 % розчин сірчаної кислоти (60 мл концентрованої кислоти на 1 л дистильованої води).

Порядок дослідження:

1. Визначають титр 0,1 н. розчину КМnО₄ точним 0,1 Н розчином щавлевої кислоти (Т). Для цього в колбу для титрування відмірюють 25 мл розчину H₂SO₄, 25 мл 0,1 н. розчину щавлевої кислоти, підігрівають на водяній бані до 70°, титрують із бюретки 0,1 н. розчином КМnО₄ до появи ледь помітного рожевого кольору, не зникаючого на протязі 1 хв. Титр розраховують шляхом ділення кількості мл щавлевої кислоти на кількість мл розчину КМnО₄, використаного на титрування.

2. Визначають початковий об¢єм розчину КМnО₄ по робочому розчину щавлевої кислоти з уранілом (V₁), який буде опромінюватись. Для цього замість розчину чистої щавлевої кислоти береться 25 мл робочого розчину щавлевої кислоти з азотнокислим уранілом. Титрування проводять аналогічно.

3. Експозиція робочого розчину у досліджуваному місці для визначення інтенсивності УФР. В затемнену чорним папером кварцову пробірку з світловим вікном у папері певного розміру наливають 25 мл робочого розчину щавлевої кислоти з азотнокислим уранілом.

Закрита корком пробірка виставляється в штативі на відкритій ділянці для вимірювання УФР Сонця і небосхилу на добу або на певну кількість годин, або ж у відповідному місці під джерелом штучної УФР (лампа ЛЕ-30, ПРК та інші). Після експозиції пробірка зберігається у світлонепроникному футлярі.

Примітка: Для прискорення роботи студенти отримують готовий робочий розчин, експонований лабораторією.

4. Визначення об’єму розчину КМnО₄ по робочому розчину щавлевої кислоти з азотнокислим уранілом після експозиції (V₂) виконується аналогічно описаному вище. Різниця між початковим об’ємом розчину КМnО₄ і його об’ємом після експозиції робочого розчину щавлевої кислоти показує, скільки щавлевої кислоти розклалось під дією УФР.

Інтенсивність УФР вимірюють в мг розкладеної щавлевої кислоти на 1см² поверхні світлового вікна пробірки за годину.

Розрахунок здійснюється за формулою:

Х = ,

де: Т –титр 0,1 н. розчину КМnО₄ по щавлевій кислоті;

V₁ і V₂ – об¢єми розчину КМnО₄, витрачені на титрування щавлевої кислоти з азотнокислим уранілом, відповідно, до і після опромінення УФР, мл;

6,3 – кількість мг щавлевої кислоти в 1 мл 0,1 н. розчину;

S – площа світлового вікна кварцової пробірки, см²;

t– термін експозиції пробірки під джерелом УФР, годин (від Сонця) чи хвилин (від штучного джерела УФР).

Примітка. При вимірювані дози УФР результат вимірювання виражають у кількості розкладеної щавлевої кислоти на см² за хвилину (від штучного джерела) чи за годину (від Сонця).

4. Фізичний (фотоелектричний) метод – вимірювання інтенсивності УФ радіації ультрафіолетметром (скорочено – уфіметром). Уфіметр – фізичний прилад з магнієвим (для діапазону 220-290) або сурм’яно-цезієвим (290-340 нм) фотоелементом. Результати вимірювання виражаються в або .

У зв’язку з тим, що еритемний ефект різний при різних довжинах хвиль, а найбільший при l=297 нм, введена еквівалентна цій довжині одиниця – мікроер, тобто 1 мкер =1 при l= 297 нм. При інших довжинах хвиль результат вимірювання в множать на відносну біологічну ефективність (ВБлЕ) (табл. 1).

Наприклад, інтенсивність УФР, виміряна уфіметром, дорівнює 6 , з них 4 при l=297 нм, а 2 при l=310 нм. Звідси доза опромінювання складає: 4´1+2´0,03=4,06 мкер. Встановлено, що 1 ЕД=700-1000 мкер; 1 профілактична доза – 100 мкер.

Поиск по сайту: