Оцінка застосування спеціальних засобів загартовування дітей

До спеціальних загартовуючих засобів належать природні фактори: повітря, вода, сонячна радіація. Загартовування дітей за допомогою повітря включає денний сон на повітрі, повітряні ванни в стані спокою і в русі. Загартовування сном на повітрі варто починати влітку — діти повинні спати на верандах у розкладних ліжках у тіні. Якщо веранда в дитячому садку відсутня, вдень сплять в умовах широкої аерації при відкритих вікнах, які відчиняють після укладення дітей у ліжка і закривають за 25 хв до їхнього пробудження. Дітей укривають ковдрами чи використовують спальні мішки.

При обстеженні спеціальних засобів загартовування потрібно виявляти можливі недоліки в їх застосуванні: діти сплять при зачинених вікнах, спальні мішки використовують без підодіяльників при температурі повітря вище ніж 10 °С, що призводить до перегрівання дітей; спальні мішки не закріплюють за дітьми, на верандах відсутні термометри, необхідні для контролю за температурою зовнішнього повітря тощо.

Оцінка форм загартовування дітей передбачає визначення адекватності використовуваного методу загартовування віку дітей і матеріальній оснащеності установи. При цьому варто перевірити, хто проводить загартовуючі процедури, коли їх здійснюють у режимі дня, дотримання методики їх проведення (поступове зниження початкової температури повітря, води, терміни її зміни, тривалість, кінцева температура), форми і регулярність обліку проведених процедур. Визначають терміни дезадаптації дітей до загартовування, правильність вибору форм загартовування відповідно до стану здоров'я.

Повітряні ванни влаштовують у стані спокою переважно дітям грудного віку, починаючи з другої половини першого місяця життя при температурі повітря в приміщенні 22 °С. Дитину звільняють від одягу й пелюшок і протягом 1—2 хв отримають розкритою на повітрі. Цю процедуру повторюють 2—3 рази на день. Через тиждень тривалість ванни збільшують на 1 хв і поступово доводять її до 15 хв. Паралельно через кожні 3 тижні знижують температуру повітря в приміщенні на 1 °С і доводять її до 16—17 °С. Дітям, яким більше ніж рік, рекомендують повітряні ванни, що супроводжуються активними рухами. Якщо до цього діти приймали повітряні ванни у стані спокою, то курс повітряних ванн у русі починають при температурі повітря 16—17 °С тривалістю 3—5 хв, що збільшується через кожні 3 дні на 1 хв, але не більше ніж 30 хв.

Якщо повітряні ванни діти приймають уперше, починають їх при температурі повітря 22 °С, знижуючи щотижня на 1 °С і доводячи до 15 °С. Тривалість ванни збільшують з 2—3 хв до 30 хв. Одяг дітей поступово полегшується — плаття змінюється трусами і майкою з рукавами, потім майкою без рукавів, і, нарешті, одними трусами.

У дошкільному віці в загартованих дітей загартовуючі процедури починаютьз температури повітря 16—18 °С, якщо процедура застосовується з 20—22 °С. Тривалість процедури збільшується (з 5 до 30 хв). Температуру повітря через 2—3 процедури знижують на 1 °С і доводять до 11—12 °С. Починати повітряні ванни доцільно влітку.

При проведенні повітряних ванн у русі основною вимогою є дотримання дітьми режиму безупинної рухової активності.

Водні процедури: ванни, обливання й обтирання тіла водою, обливання стоп, полоскання горла, купання у водоймах. У першу половину першого року життя дитини для загартовування її організму призначають загальні ванни. Температура води має становити 35 °С, повітря в приміщенні — 22 °С, тривалість процедури — 3—5 хв. Після приймання ванни дитину обливають водою, температура якої нижча на 1 °С. Через 3 тижні температуру води у ванні знижують до 34 °С, води для обливання — на 2 °С, у другому півріччі — відповідно до 32—33 °С, на 2-му році життя — до 28—30 °С. Наступне зменшення температури на 1 °С проводять через тиждень. Для підвищення ефективності ванн доцільно додавати на відро води 100 г солі крупного помелу.

Загальне обливання починають з півтора-двох років, а при спеціальній попередній підготовці — з 9—10 місяців, але при вищій температурі води — близько 36 °С. У 1—3 роки температура води на початку загартовування має становити 34—35 °С. Через 3—5 днів температуру води знижують на 1 °С і доводять до 24—28 °С. Обливання можна починати водою з більш низькою температурою (32—34 °С) і доводити до 22—26 °С.

У дошкільному віці влітку обливання починають при температурі води 32 °С у молодшій і 30 °С в старшій і підготовчій групах, знижуючи її на 1 °С через кожні 3 дні до 20—22 °С влітку і 24—26 °С — узимку. Температура повітря при обливанні в ясельних групах має бути 20—22 °С, дошкільних — 18—20 °С.

Обтирання водою можна починати з другої половини першого року життя. Температура води повинна становити 33 — 36 °С, повітря в приміщенні — 20—22 ° С, через тиждень її знижують на 1 °С і доводять до 28—30 °С. Обтирання проводять рукавичкою з махрової тканини, змоченою водою і віджатою, у такій послідовності: верхні кінцівки, нижні кінцівки, груди, живіт, спина. Закінчивши обтирання, тіло витирають і розтирають до почервоніння. У дітей 1—3 років початкова температура води для обтирання повинна бути 32—33 °С, кінцева — 24—26 °С, повітря — відповідно 22 і 19 °С. У дошкільному віці обтирання починають водою, що має температуру 30—32 °С і доводять її до 18—22 °С, температура повітря в приміщенні — 16—18 °С.

Обливання стоп починають з двох років. Його доцільно поєднувати з полосканням горла водою, температура якої поступово знижується. Для обливання стоп дитину саджають на стільчик, ноги опускають у таз і ллють на них воду. Починають обливання водою, що має температуру 30—32 °С. Через кожні 3 дні температуру знижують на 1 °С і доводять до 16—18 °С для дітей ясельного віку і до 12—15 °С – для дітей старшої і підготовчої груп дитячого садка. Після обливання стопи варто розтерти махровим рушником до почервоніння шкіри.

Полоскання горла починають водою, температура якої 25—26 °С і доводять до 15 °С. На 1 л води додають столову ложку солі та 5 крапель йоду.

Ходіння босими ногами (босоходіння) – один з найдавніших прийомів загартовування. Доступне в будь-яких умовах, воно тонізує і зміцнює організм, тренує м'язи стоп, оберігаючи від плоскостопості, утворення мозолів, попрілості й пітливості ніг. Оздоровчим босоходінням бажано починати займатися з 7 років, воно також показане людям похилого віку, ослабленим і видужуючим. Але робити це треба поступово і систематично, орієнтуючись на свій вік і індивідуальні особливості. Варто враховувати вибірковість і спрямованість впливу різних подразників на деякі фізіологічні функції при ходьбі босоніж. Наприклад, гарячий пісок, асфальт, сніг, лід, гострі камені, шлак, хвойні голки чи шишки дуже збуджують нервову систему; мокра і росиста трава, прохолодний асфальт і нерівна земля, підлога в кімнаті – помірно; а теплий пісок, дорожній пил, м'яка трава і кімнатний килим – заспокоюють.

Починати ходіння босоніж простіше за все у приміщенні під час ранкової гімнастики. Можна пристосувати для цього велику плоску коробку з великим гравієм чи щебенем, шаром олівців різного діаметра; можна використовувати і гумовий килим із шиповим рифленням. Спочатку потрібно ходити щодня протягом 1 хв, а потім через кожні 5—6 днів збільшувати ходіння на 1 хв, довівши його загальну тривалість до 15—20 хв. Рекомендується взяти за правило у приміщенні постійно ходити босоніж. Але куди приємніше і корисніше робити це на природі. Починати босоходіння по холодній ранковій росі небажано.

У перші дні цьому приділяти час краще після сніданку. Можна ходити босоніж по калюжах після літнього теплого дощу, а потім по нагрітому піску, по прохолодній траві. Якщо погода тепла, час босоходіння для здорових людей необмежений; тим, у кого слабке здоров'я, варто починати з 15—20 хв, можна по кілька разів на день. Навесні, восени й у холодні літні дні ходіння босоніж обмежують: не можна, щоб ногам було холодно більше ніж 3—4 хв. Коли ноги адаптуються до холоду, можна використовувати нетривале (3—4 хв) ходіння по снігу, найкраще по такому, що тільки-но випав чи вже тане. Але попередньо необхідно розігріти організм енергійними рухами до відчуття тепла в усьому тілі, а після босоходіння необхідно добре розім'яти литкові м'язи і розтерти стопи ніг.

Оцінка організації загартовування дітей. Необхідно визначити час у режимі дня, відведений для загартовуючих заходів (їх варто проводити після сну), а також участь лікаря дитячої установи в організації загартовування дітей, зокрема в їх попередньому доборі для загартовування і поточному контролі за його здійсненням.

При обстеженні організації загартовування необхідно оцінити його ефективність, реакцію шкіри на холодовий подразник, механічну міцність капілярів і т. д.

Ефективність загартовування визначають на підставі даних про захворюваність на гострі респіраторні захворювання протягом року (ГРВІ, ангіна, ларингіт, трахеїт, бронхіт). Установлюють кількість випадків і днів, пропущених у зв'язку з одним із цих захворювань, стосовно загальної кількості пропусків через хворобу (крім інфекційних) у відсотках.

Визначення реакції шкіри на холодовий подразник. З цією метою використовують металевий циліндр висотою 8-10 см, діаметром 2 см, наповнений льодом. Циліндр ставлять на зап'ясток дитини в положенні супінації і витримують 0,5 хв. Электротермометром типу ТПЕМ-1 вимірюють температуру шкіри до проведення проби, враховують час появи ішемії після впливу холодом, час появи і зникнення гіперемії, температуру шкіри після проби і час її відновлення.

Силу і швидкість відновлення шкірно-судинної реакції на холодовий подразник оцінюють за допомогою показників лабільності (ПЛ) і якості (ПЯ). Показник лабільності — відношення різниці температури шкіри (на місці прикладання холодового подразника) до і після впливу холодом до загального часу відновлення температури ПЛ = , де t₁, t₂ — температура шкіри до проведення проби і після неї; Т — загальний час відновлення температури. Показник якості — частка від ділення часу швидкого відновлення температури шкіри (за 30 с більше ніж на 0,5 °С) на загальний час її відновлення. Чим нижче значення ПЯ, тим досконаліші теплорегуляційні реакції дитини, тим більше вона загартована до холоду.

Визначення асиметрії пахвової температури. Дитині одночасно вимірюють температуру в правій і лівій пахвовій ямках. У загартованих дітей ця температура однакова, у незагартованих різниця температур становить 0,2-0,3 °С.

Механічну міцність капілярів визначають за допомогою приладу Матуссіса. Принцип методу основано на дії на шкіру розрідженого повітря, під впливом якого при недостатній міцності капілярів утворяться дрібні крововиливи у шкіру. При достатній міцності капілярів при тиску 150 мм рт. ст. за 2 хв утвориться не більше ніж 5 крапкових крововиливів на 1 см² шкіри передпліччя.

7.6. Санітарно-гігієнічна оцінка організації
фізичного виховання в спортивних секціях, школах

При санітарно-гігієнічній оцінці організації фізичного виховання в спортивних секціях, школах варто звертати увагу на дотримання вікових норм фізичного навантаження дітей і підлітків, які займаються різними видами спорту, режиму навчально-тренувальних занять, гігієнічних рекомендацій, спрямованих на спортивне удосконалення школярів і досягнення ними вищої спортивної майстерності.

Період початкової фізичної підготовки школярів триває 1—3 роки і присвячений освоєнню загальнорозвиваючих вправ. У навчально-тренувальному періоді школярі опановують техніку певного виду спорту і загальної фізичної підготовки. Школярі-спортсмени беруть участь у змаганнях. Однак кількість останніх має бути обмеженою і становити у віці 11—12 років 3—4 змагання, 13—14 — не більше ніж 5—10, 15—16 — не більше ніж 10—15, 17—18 років — близько 20 змагань на рік.

Лікар дитячо-юнацької спортивної школи (ДЮСШ) зобов'язаний двічі на рік обстежувати школярів, що займаються спортом, спостерігати за дотриманням регулярності занять фізичною культурою і поступовістю збільшення фізичних навантажень, контролювати дотримання індивідуального підходу в дозуванні фізичних вправ, оцінювати вплив тренувань на організм спортсменів на підставі визначення життєвої ємності легень (її зниження більше ніж на 200 мл свідчить про велике фізичне навантаження), поставити проби Штанге, Розенталя, ортостатичну та ін. Зниження показників гемодинаміки і дихання на ці проби, прискорення пульсу при ортостатичній пробі свідчать про фізичне навантаження, що не відповідає фізіологічним можливостям організму.

Перед змаганнями лікар зобов'язаний обстежувати місце їх проведення, перевіряти наявність медичного дозволу в учнів, що беруть участь у змаганнях, відповідність спортивного устаткування й інвентарю віковим нормам, одягу і взуття гігієнічним нормам і погодним умовам. Під час змагань лікар продовжує спостерігати за санітарним станом місць їх проведення, реакцією учнів і відстороняє від участі тих, у кого різко виражені ознаки стомлення, надає медичну допомогу учням при травмах і вирішує питання про подальшу участь учня в змаганнях. Крім того, лікар контролює харчування юних спортсменів на пунктах харчування, вивчає реакцію окремих дітей на ті чи інші фізичні навантаження.

Лікарі разом з тренерами ДЮСШ і загальноосвітніх шкіл залучаються до контролю за проведенням туризму: попередньо знайомляться з маршрутом походу, розмовляють з учасниками походу про особисту і загальну гігієну в поході, виділяють школярів-інструкторів, проводять з ними інструктаж, складають режим дня і контролюють його виконання під час походу, особливо режиму харчування. Якщо похід передбачається тривалий, лікар зобов'язаний провести додатковий медичний огляд учасників.

Про ефективність фізичного виховання дітей у різних типах дитячих установ можна судити за змінами показників стану здоров'я — фізичного розвитку (довжина і маса тіла, окружність грудної клітки, сила окремих груп м'язів кінцівок), рівня загальної захворюваності за певний період часу, моторного розвитку (динаміка розвитку рухів у дітей), успішності учнів з фізичної культури, переходу дітей з підготовчої в основну групу і зі спеціальної в підготовчу.

Література

1. Вайнбаум Я.С., Коваль В.И., Радионова Т.А. Гигиена физического воспитания и спорта. – М.: Академия, 2002. – 240 с.

2. Дубровский В.И. Гигиена физического воспитания и спорта. – М.: ГИЦ “Владос”, 2003. – 509 с.

3. Лаптев А.П., Малышева И.Н. Практикум по гигиене: Пособие для институтов физической культуры. – М.: ФиС, 1981. – 151 с.

4. Платонов В.Н. Система подготовки спортсменов в олимпийском спорте. Общая теория и её практическое приложение.- К.: Олимпийская литература, 2004.- 808 с.

5. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене детей и подростков: Учеб. пособие / В.И. Берзинь, И.И. Слепушкина, А.Г. Глущенко и др. – К.: Выща школа, Главное изд-во, 1989. – 320 с.

6. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене детей и подростков / Под ред. В.Н. Кардашенко. – 3-е изд. – М.: Медицина, 1983. – 264 с.

Поиск по сайту: