Оптимальна висота для підготовки в гірських умовах

Питання про оптимальну висоту, на якій доцільне тренування, не є однозначним. Більшість досліджень, практичних рекомендацій, а також досвід підготовки спортсменів пов'язані з висотою, що знаходиться в діапазоні 1550 – 2200 м, проте безперечний інтерес представляє підготовка у високогір'ї на висоті 2500 – 3000 м і навіть 3500–4000 м. На нашу думку, великі резерви для підвищення ефективності підготовки спортсменів високої кваліфікації таяться в широкому використанні тренування в низкогір’ї на висоті 1000–1500 м.

Більшість фахівців вважають, що оптимальні для підготовки спортсменів високої кваліфікації висоти лежать в діапазоні 1800– 2400 м над рівнем морить. Не дивлячись на те що існує думка про недоцільність підготовки на висотах, що перевищують 3000 м, не можна не враховувати того позитивного досвіду, який був накопичений фахівцями ГДР і низки інших країн при використанні в підготовці бігунів на довгі дистанції висот, що досягають 3500–4000 м. Разом з тим, аналізуючи накопичений позитивний досвід, слід брати до уваги і той факт, що більшість досліджень фахівців ГДР, проведених у високогірних умовах (3500– 4000 м), здійснювалися в барокамері при короткочасному перебуванні спортсменів на таких висотах і їх результати не можуть бути перенесені на тренування в природних умовах високогір'я. Коли ж тренування здійснювалося в природних умовах високогірних баз, розташованих на висоті 3000–4000 м, вона супроводжувалася мешканням в умовах среднегорья.

Ефективність такої побудови гірської підготовки, при якій спортсмени проживають в середнєгір’ї і низкогорье, а тренуються у високогір'ї, відзначають і фахівці інших країн.

На висотах 3500–4000 м навіть у висококваліфікованих спортсменів, добре адаптованих до високогірних умов, відбуваються різкі порушення динамічної і просторово-часової структури рухів, і робота в цих умовах здатна привести до серйозних порушень спортивної техніки, ломки доцільної координаційної структури рухів, змінам раціональному взаємозв'язку руховою і вегетативних функцій. В зв'язку з цим слід звернути увагу на рекомендації Міжнародній федерації спортивної медицини, що висловилася за заборону проведення змагань у видах спорту, що вимагають прояву витривалості, на висоті, що перевищує 3050 м, що обумовлене ризиком для здоров'я спортсменів.

На великій висоті різко знижуються можливості організму до ефективної регуляції діяльності серцево-судинної і дихальної систем, що достатньо яскраво виявляється в реакції ЧСС при виконанні навантажень з потужністю роботи, що ступінчасто підвищується. При цьому спортсмени невисокої кваліфікації значно поступаються кваліфікованим спортсменам в здібності до ефективної регуляції серцевої діяльності, що яскраво виявляється вже при роботі на висоті 2500 м над рівнем морить. На висоті 4000 м ЧСС різко зменшується у спортсменів як високої, так і низької кваліфікації. Збільшення висоти неминуче приводить до збільшення частки анаеробного шляху енергозабезпечення при виконанні стандартної роботи (мал. 35.8), що обов'язково повинне враховуватися при підборі раціональної інтенсивності виконання тренувальних вправ.

Підтримка рівня швидкісно-силового потенціалу, збереження швидкісної техніки в умовах гірського тренування вимагає періодичного планування програм занять з підвищеною інтенсивністю роботи навіть при підготовці бігунів на довгі дистанції і марафонців. Цьому значною мірою сприяє можливість зміни висоти в умовах гірського тренування, коли підвищення аеробних можливостей здійснюється на висоті понад 3000 м, а розвиток або підтримка раніше досягнутого рівня інших якостей – на нижчих висотах. Як приклад раціональній організації такої підготовки можна привести схему побудови циклу гірської підготовки бігунів на довгі дистанції. Як видимий, чергування висот дозволило успішно поєднувати бігові програми, що виконуються з достатньо високою швидкістю, з роботою на помірних і низьких швидкостях.

Коли мова йде про доцільній висоті, на якій слід проводити підготовку, необхідно пам'ятати про суперечність, що існує між умовами гір відносно дії тренування на системи дихання, кровообігу, кров і, в цілому, можливість організму до енергозабезпечення роботи аеробного і аеробно-анаеробного характеру, і умовами для ефективного вдосконалення техніко-тактичних, швидкісно-силових і спеціальних психічних компонентів підготовленості.

Якщо для вдосконалення можливостей різних ланок системи енергозабезпечення тренування в умовах високогір'я (2500– 3000 м над рівнем морить і вище) може виявитися високоефективним, то відносно найважливіших складових технічної і тактичної майстерності, ряду важливих компонентів фізичної і психічної підготовленості істотне зниження інтенсивності швидкісної роботи і її загального об'єму, неминуче в умовах високогір'я, є негативним чинником.

Тому вибір оптимальної висоти для підготовки в гірських умовах значною мірою повинен визначатися специфікою виду спорту. Наприклад, бігуни на довгі дистанції, спортивний результат яких в основному визначається потужністю, ємкістю, економічністю і стійкістю аеробної системи енергозабезпечення, можуть тренуватися на значно більшій висоті, чим веслярі або плавці, результат яких значною мірою пов'язаний з швидкісно-силовими компонентами спортивної майстерності. Ще з більшою обережністю повинні відноситися до вибору висоти спортсмени, що спеціалізуються в складнокоординаційних і ігрових видах, спортивному єдиноборстві.

Підбір висоти з урахуванням специфіки видів спорту дозволяє з достатньою ефективністю використовувати переваги природного тренування гіпоксії і в той же час забезпечити необхідні умови для підтримки і вдосконалення тих сторін спортивної майстерності, для яких зайвий рівень гіпоксії може виявитися негативним чинником. Проте, як вже наголошувалося, в спортивній практиці все популярней стає схема, згідно якої тривале перебування в умовах среднегорья і високогір'я (2000–3000 м), супроводжуване тренувальними заняттями, що проводяться на рівнині, може виявитися ефективнішою в порівнянні із загальноприйнятими схемамами використання високогірної і среднегорной підготовки. Підставою для цих рекомендацій служать результати наукових досліджень, що свідчать про те, що стабільна і ефективна адаптація до гіпоксії має місце у випадках тривалого мешкання спортсменів в гипоксичеких умовах. В зв'язку з цим багато спортсменів прагнуть проводити в умовах гіпоксії час відведене для відпочинку і сну, а тренуються в умовах низкогорья або рівнин.

Поиск по сайту: