Для контролю засвоєння матеріалу

ІМУНІТЕТ У НОРМІ

Перед тим, як характеризувати поняття “імунітет у нормі”, треба згадати, що розуміється під самим поняттям “імунітет”. Латинське слово “im-munis” має дуже багато значень (недоторканний, незайманий хворобою, стійкий до заразної хвороби, той, що знаходиться під добрим захистом тощо), однак всі вони можуть бути зведені до захисту від хвороб. І дійсно, перш за все, імунітет спрямований на захист від інфекції та інших патогенів зовнішнього середовища. Але дуже важливу функцію він виконує в нагляді за станом внутрішнього середовища, відбраковуючи все пошкоджене, змінене, таке, що втратило свої функції, тобто імунітет забезпечує захист від всього чужерідного незалежно від того, яке походження воно має – зовнішнє чи внутрішнє.

Небувалого розквіту імунітет досягає у багатоклітинних організмів, починаючи з костистих риб. Це пов’язане не тільки з поширенням спектра зовнішніх факторів агресії (патогенні мікроорганізми, паразити), але й з більшою ушкоджувальною дією мутацій та появою змінених під їх впливом білкових продуктів. Тому імунітет називають ще системою генетико-імунологічного нагляду за постійністю гомеостазу. Забезпечуючи захист макроорганізму, всіх його систем і органів імунітет, безумовно, пов’язаний з іншими системами організму і особливо з нервовою, ендокринною, травною, системою репаративних ферментів клітин. Але все ж імунна система відносно самостійна. Вона складається із специфічних клітин (лімфоцитів), окремих спеціалізованих органів, забезпечує синтез особливих гуморальних факторів (антитіл).

Від стану імунної системи та її нормального функціонування залежить не тільки взаємодія організму із зовнішнім середовищем і необхідна для цього регуляція метаболізму, а й тривалість життя окремих клітин і організму в цілому. Імунітет у нормі – це стан сбалансованості окремих ланок і компонентів імунної системи між собою, але кількісне їх співвідношення може дещо коливатися у межах норми реакції і залежить від багатьох факторів: кількості присутніх в організмі антигенів; гнучкості метаболічної регуляції, в тому числі впливу гормонів, нейромедіаторів, цитокінів; вікових, статевих і генетичних особливостей організму; впливу агресивних факторів середовища (радіації, УФ-опромінення, температури, токсичних сполук тощо). Значні коливання у кількості і активності основних компонентів імунної системи, які мають стійкий характер, призводять до виникнення патологічних станів – імунодефіцитів, аутоімунних хвороб, алергії, імунологічної толерантності та інших порушень.

Види імунітету

Імунною відповіддю називають сукупність усіх реакцій імунної системи (клітинних і гуморальних), що виникають в результаті вторгнення в організм чужерідних антигенів і спрямованих на їх елімінацію. Залежно від особливостей перебігу імунної відповіді розрізняють такі види імунітету: вроджений, набутий, активний і пасивний, стерильний та нестерильний, індивідуальний та колективний.

Вроджений (видовий, конституціональний чи спадковий) імунітет характеризується вродженою та спадковою стійкістю окремих видів, пород, ліній і навіть особин тварин до певної хвороби.

Важлива ознака вродженого імунітету – генетично обумовлена наявність у крові, тканинах та рідинах організму ферментів та інших захисних факторів, що руйнують компоненти патогенності мікроорганізмів і запобігають їх розмноженню (системи комплементу, пропердину, інтерферону та ін.). Вроджений імунітет може бути також пов’язаний з відсутністю у клітинах макроорганізму рецепторів і субстратів, необхідних для адсорбції та розмноження збудника. Так, жителі тропіків і субтропіків, що хворіють серпоподібноклітинною анемією, не хворіють на малярію. У щурів немає рецепторів до дифтерійного, а у риб та ящірок – до правцевого токсину. Якщо вроджений імунітет обумовлений генетичними відмінностями організму, то ступінь його напруженостівважають абсолютною: люди не хворіють на чуму рогатої худоби, собак, на курячу холеру, на інфекційну анемію коней, а тварини не хворіють на скарлатину, вітряну віспу, кір, сифіліс, вірусний гепатит, черевний тиф.

Якщо ж вроджений імунітет пов’язаний з наявністю речовин, концентрація яких може регулюватися у крові шляхом індукції чи репресії (наприклад, синтез комплементу), то його напруженість буде відносною і буде змінюватися залежно від багатьох факторів: сили антигенного стимула, рівня метаболізму макроорганізму, концентрації гормонів у крові, впливу температури, рентгенівського випромінювання, імуннодепресантів тощо. Так, зниження температури у кур і підвищення температури у жаби збільшує чутливість тварин до сибірської виразки. Рентгенівське випромінювання у людських популяціях збільшує захворюваність лейкозами та ін.

Набутий імунітет ще називається адаптивним, тому що він сприяє адаптації організму до умов оточуючого середовища та забезпечує захист від різних патогенів. Набутий імунітет спадково не передається. Він формується щодо конкретного виду збудника у результаті контакту з ним, тобто є специфічним.

Набутий імунітет поділяється на природний та штучний. Природний імунітет, у свою чергу, поділяється на активний – після перенесення захворювання (постінфекційний) чи прихованої хвороби, і пасивний імунітет новонароджених, який формується за рахунок проникнення імуноглобулінів (IgG) через плаценту плоду і в перші години постнатального розвитку з молозивом.

Штучний набутий імунітет виникає в результаті активної чи пасивної імунізації. Активна імунізація проводиться шляхом введення живих чи вбитих нагріванням або формаліном вакцин (клітин мікроорганізмів) і анатоксину, а пасивний – шляхом серотерапії і серопрофілактики, тобто введення сироваткових препаратів (антимікробних, антитоксичних сироваток та імуноглобулінів).

Розрізняють також стерильний та нестерильний імунітет. Перший забезпечується введенням убитих вакцин і анатоксинів і є більш безпечним. У більшості випадків доводиться стикатися з нестерильним імунітетом, коли мікроорганізми не вбиті у процесі імунної відповіді, а приживаються, знаходячи сприятливі умови для виживання та розмноження. Нестерильний імунітет часто спостерігається у птахів майже при всіх інфекційних захворюваннях, а також при використанні живих вакцин, що стримує їх використання в тваринництві. Нестерильний імунітет спостерігається при вакцинації проти хвороби Ньюкасла птахів, ларинготрахеїту, хвороби Марека, пастерельозу, пуллорозу та ін., тому остаточна санація поголів’я птахів проводиться вбитими вакцинами.

У підручнику ”Мікробіологія” В.Д. Тимакова і співавторів наводиться схема, яка відображає співвідношення різних видів імунітету (рис. 8.1).

Рис. 8.1. Схема співвідношення різних видів імунітету

(за В.Д. Тимаковим та співавторами)

Набутий імунітет, на відміну від вродженого, відрізняється більшою специфічністю і розвитком цілого комплексу реакцій з переважанням тих чи інших механізмів (гуморальна чи клітинна відповідь) залежно від природи антигену. Для набутого імунітету характерні такі форми імунної відповіді на проникнення антигену в організм: специфічна активація Т- і В-лімфоцитів, утворення антитіл і субпопуляцій цитотоксичних клітин, здійснення серологічних реакцій антиген-антитіло, активація комплемента, лізис, кілинг і фагоцитоз корпускулярних антигенів, формування клітин імунологічної пам’яті, розвиток РГНТ і РГПТ (реакцій гіперчутливості негайного та повільного типів), трансплантаційних реакцій, імунологічної толерантності, реакцій ідиотип-антиідиотип.

8.2. Імунний статус людини, його вікові особливості
та засоби коригування

Імунний статус організму – це сукупність кількісних і якісних показників, що відображають стан імунної системи у певний момент часу. Оскільки імунна система, разом з іншими регуляторними системами (нервовою і ендокринною) бере беспосередню участь у підтриманні гомеостазу, стан її дуже лабільний. Навіть у здорової людини рівень і активність основних її компонентів можуть змінюватися (у межах норми реакції) залежно від впливу нервової системи, продукції гормонів, віку, фізіологічного стану організму на даний момент, способу життя та інших факторів.

Таблиця 8.1

Загальна оцінка імунологічного статусу

Оцінка імунологічного статусу організму ускладнюється ще й тим, що існує індивідуальна, генетично запрограмована варіабельність показників імунітету. Тому у клінічно здорових людей можуть бути відсутніми окремі компоненти системи комплементу, окремі класи імуноглобулінів, деякі цитокіни. Це, безумовно, позначається і на інших показниках імунітету, тому що, очевидно, має місце біологічна компенсація функцій.

Показники імунного статусу суттєво розрізняються залежно від пори року, добових рітмів. Максимальна активність Т- і В-ланок імунітету спостерігається у зимовий період, навесні відзначається зниження кількості і функціональної активності Т-лімфоцитів, влітку – В-лімфоцитів. Максимальна кількість лімфоцитів у периферичній крові виявляється о 24-й годині, а найменша – вранці, після пробудження.

Дуже виражені і вікові відмінності у показниках імунітету. В онтогенезі відзначають декілька періодів, які суттєво відрізняються один від одного показниками імунітету. Вони будуть розглянуті далі.

Внутрішньоутробний період характеризується початковим рівнем розвитку імунної системи. В ембріогенезі починається закладка центральних і периферичних органів, формуються системи гістосумісності, комплементу (на 7-8-му тижні), цитокінів, виникають різні популяції клітин крові. Так, на 12-му тижні з’являються перші Т-лімфоцити, зокрема Т-супресори, які забезпечують розвиток імунологічної толерантності плоду до власних білків. У печінці плоду з В-клітин-попередниць в результаті лімфопоезу виникають клони дозрілих В-лімфоцитів (на 8-10-му тижні), що мають на мембранах IgM- i IgD-рецептори тільки однієї антитільної специфічності. У таких В-лімфоцитах вже відбулося дозрівання генома внаслідок транслокацій і сплайсингу та утворилася неповторна комбінація генів шляхом вибору V-, J-, D- i C-генів. Саме це і забезпечує специфічність антитіл. У випадку контакту з антигеном у крові плоду утворюються IgM. На 17-му тижні розвитку виявляються вже і IgG. Їх концентрація невисока – 0,1г/л, але в останні тіжні перед пологами вона значно зростає за рахунок активного транспорту материнських антитіл через плаценту. У майбутньому саме ці антитіла разом з тими, що передаються малюку при вигодовуванні молозивом та грудним молоком, формують пасивний імунітет, який захищає дитину від інфекцій у перші 3-6 місяців. Секреторні IgA з’являються у плоду в обмеженій кількості тільки на 3-4-му місяці його життя.

Клітинний імунітет проти деяких збудників забезпечуються за рахунок трансфер-фактора, який передається від матері плоду через плаценту.

Народжуються діти з уже сформованими органами, тканинами і клітинами імунної системи, але в постнатальному періоді їх функціональна активність знижена. Особливо це стосується реакцій клітинного імунітету, а саме фагоцитоз як правило незавершений, знижені хемотаксис фагоцитів, реакції бласттрансформації, активність цитотоксичних лімфоцитів (ЦТЛ), природних кілерів (NK), низька продукція інтерлейкінів і інтерферонів. Внаслідок цього новонароджені часто хворіють на вірусні інфекції.

Синтез антитіл всіх класів протікає слабо, в основному виявляються IgM, характерні для первинної імунної відповіді, але до кінця першого року життя рівень IgG підвищується до 50-60% (відносно оптимальної кількості у дорослих).Секреторні IgA з’являються тільки на 3-му місяці життя, їх кількість в секретах в перші 4 роки у 4-5 разів менша, ніж у дорослих, місцевий імунітет знижений. Дефіцит sIgA у кишечнику дітей є підгрунтям для розвитку харчової алергії.

Через незавершений фагоцитоз збудники можуть довгий час перебувати у лімфовузлах, що викликає гіперплазію лімфоїдної тканини, запалення і сприяє розвитку лімфоаденопатій.

Для дитячого віку характерні критичні періоди, коли відзначаються неадекватні реакції імунної системи у відповідь на антиген.

Перший критичний період – це перший місяць після народження. Для нього характерна перша зміна лейкоцитарної формули крові: нейтрофільоз змінюється на відносний і абсолютний лімфоцитоз. Усі реакції імунітету обмежені, гуморальний імунітет забезпечується в основному за рахунок метеринських антитіл. У цей час дитина найбільш чутлива до патогенних і навіть умовно-патогенних бактерій і вірусів, досить часто відзначаються генералізовані гнійно-запальні інфекції та септичні стани.

Другий критичний період припадає на 3-6-й місяці життя і перш за все пов’язаний зі зменшенням рівня материнських антитіл і падінням напруженості пасивного імунітету, зберігається недостатність місцевого імунітету. Тому діти дуже чутливі до гострих респіраторних вірусних інфекцій, в тому числі викликаних аденовірусами, вірусами парагрипу, респіраторно-синцитіальному вірусу. У відповідь на більшість антигенів розвивається первинна імунна відповідь з виробленням IgM, тому вакцинація проти кашлюка, дифтерії, правця, полімієліту, корі не є достатньо ефективною, і для створення напруженого активного імунітету потрібні ще декілька ревакцинацій. У цьому періоді маніфестуються первинні імунодефіцити.

Третій критичний період спостерігається на 2-ому році життя, коли за рахунок поширення контактів поширюється і коло антигенів, з якими стикається дитина. Імунна система реагує на більшість антигенів за типом вторинної імунної відповіді, для якої вже характерне перемикання з синтезу IgM на синтез IgG та антитіл інших класів. Однак у зв’язку зі ще дуже слабким місцевим імунітетом діти і досі чутливі до вірусних і бактеріальних захворювань, особливо хвороб дихальних шляхів. Досить часто виникають імунопатологічні діатези, хвороби імунних комплексів й інші імунопатології.

Четвертий критичний період припадає на 4-6-й роки життя, характеризується черговою зміною балансу клітин крові. Тканинні системи місцевого імунітету ще остаточно не розвинені і рівень IgA залишається низким. У той самий час рівень концентрацій IgM і IgG наближається до показників дорослих людей, збільшується рівень IgE. У цьому періоді виявляються деякі імунодефіцити і різні хронічні хвороби.

П’ятий критичний період припадає на підлітковий період: у дівчаток з 12 до 13 років, у хлопчиків- з 14 до 15 років. На імунну систему суттєвий вплив справляє секреція статевих гормонів, особливо андрогенів, внаслідок чого відбувається пригнічення клітинного і стимуляція гуморального імунітету. На тлі достатньо високого рівня основних класів імуноглобулінів знижується вміст IgE у крові. У цей період часто розвиваються запальні і лімфопроліферативні хвороби, аутоімунні стани.

Критичний період похилого віку пов’язаний з процесом старіння і перш за все з інволюцією тимуса. Тому найбільш страждає клітинний імунітет і всі механізми, опосередковані Т-лімфоцитами, в тому числі гуморальна імунна відповідь на Т-залежні антигени. Знижуються активність і загальна кількість Т-лімфоцитів у крові, рівень Т-хелперів і продукція інтерлейкінів (особливо IL-2), фагоцитарна активність макрофагів і нейтрофілів, дещо зменшується концентрація IgG i IgA, хоча у деяких людей гуморальний імунітет зберігається на досить високому рівні. Усі ці зміни підвищують ризик розвитку хронічних інфекцій, викликаних умовно-патогенною мікрофлорою, які спричиняють такі захворювання, як пневмонії, бронхіти, цистити, пієлонефрити та ін.. Зниження імунітету, особливо його клітинної ланки, сприяє розвитку грибкових (кандидоз й інші мікози), внутрішньоклітинних (токсоплазмоз, туберкульоз тощо) і вірусних інфекцій. Підвищується частота аутоімунних і пухлинних хвороб, розвитку вторинних імунодефіцитів.

Корекція і запобігання порушень імунної системи базується на таких засобах, як раціональне харчування, збалансоване за складом білків, жирів та вуглеводів, насичення їжі вітамінами, мікроелементами, біологічно активними добавками, що підвищують імунний статус, при необхідності – застосування імуномодуляторів, оптимальні фізічні навантаження тощо.

ПИТАННЯ

для контролю засвоєння матеріалу

1. Як Ви розумієте поняття “імунітет в нормі”?

2. Від яких факторів залежать коливання (в межах норми реакції) показників стану імунної системи?

3. Які види імунітету виділяють в залежності від способу формування?

4. Визначте різницю між наступними видами імунітету: вродженим і набутим, активним і пасивним, природним і штучним, стерильним і нестерильним, індивідуальним і колективним.

5. Завдяки чому виникають вроджений природний імунітет, набутий природний і набутий штучний імунітет, набутий пасивний імунітет? Як формується колективний імунітет?

6. Визначте поняття “імунний статус організму”.

7. Які критичні періоди у розвитку імунної системи виділяють в онтогенезі людини? З чим вони пов’язані?

8. Які основні показники ураховуються при визначенні імунного статусу?

9. З чим пов’язане зниження показників клітинного імунітету у людей похилого віку?

10. Які Ви знаєте способи корекції імунного статусу?

ТЕСТИ

1. Показники імунітету можуть коливатися у межах норми реакції і залежать від таких факторів, як:

А) дози і характер антигенів;

Б) вплив гормонів, нейромедіаторів, цитокінів;

В) вік, стать та генетичні особливості організму;

Г) фактори середовища: радіація, УФП, температура, токсичні сполуки;

Д) все перелічене вірне.

2. Імунітет, який формується в результаті введення живих, вбитих вакцин, анатоксинів та вакцинних препаратів інших типів, називають:

А) природний видовий імунітет;

Б) набутий активний імунітет;

В) набутий пасивний імунітет;

Г) адаптаційний імунітет;

Д) нестерильний імунітет.

3. Плацентарний імунітет, який формується у плоду за рахунок антитіл матері (IgG), є прикладом:

А) природного видового імунітету;

Б) набутого активного імунітету;

В) набутого пасивного імунітету;

Г) адаптаційного імунітету;

Д) стерильного імунітету.

4. Такі фактори імунного захисту, як комплемент, пропердин, інтерферон, забезпечують:

А) видовий конституціональний імунітет;

Б) набутий природний імунітет;

В) набутий штучний імунітет;

Г) адаптаційний імунітет;

Д) набутий пасивний імунітет.

Який критичний період у розвитку імунної системи дитини пов’язаний зі зміною балансу клітин крові, низьким рівнем IgA, але характеризується достатньо високим вмістом IgG і IgM, збільшенням утворення IgE, проявом імунодефіцитів і різних хронічних хвороб?

А) І-й (перший місяць після народження);

Б) ІІ-й (3-6 місяці життя); В) ІІІ-й (другий рік життя);

Г) IV-й (4-6 роки життя); Д) V-й (14-15 років).

В якому віці спостерігаються наступні зміни в імунному статусі людини: інволюція тимуса, пригнічення Т-клітинного імунітету та гуморальної відповіді на Т-залежні антигени, зниження фагоцитарної активності макрофагів і нейтрофілів, розвиток хронічних інфекцій?

А) 3-6 місяці життя; Б) другий рік життя; В) 4-6 роки життя;

Г) 14-15 років; Д) похилий вік.

Поиск по сайту: