Легка промисловість і виробництво середньо- і високотехнологічної продукції широкого споживання

Потенціал української легкої промисловості не відповідає суспільним потребам ні в кількісному виразі, ні з точки зору якості продукції, що виробляється. У 2007 р. обсяг реалізованої продукції легкої промисловості становив лише 1% усієї продукції промисловості. До того ж відбувається подальше зниження обсягів випуску найбільш востребуваної продукції легкої промисловості – одягу. Якщо промисловими товарами власного виробництва Україна забезпечується лише на 60–65%, а інноваційною продукцією – на 25–30%, то забезпеченість продукцією легкої промисловості, в тому числі інноваційною, на порядок менша.

Показники ефективності української легкої промисловості значно нижчі рівня аналогічних показників розвинутих країн Європи. За рахунок імпорту покриваються потреби не тільки в самій продукції легкої промисловості, а й ресурси забезпечення високотехнологічного виробництва: механічного обладнання, машин та механізмів, текстилю і виробів з нього (71,3%) тощо.

За інноваційністю, технологічним рівнем і конкурентоспроможністю вітчизняна продукція легкої промисловості ще суттєво поступається розвинутим країнам. Легка промисловість має найнижчий серед інших галузей промисловості рівень кадрової та вартісної наукоємності. Понад 90% продукції легкої промисловості, що виробляється в Україні, не має сучасного наукового забезпечення. В останні роки скорочується підготовка для цієї галузі висококваліфікованих кадрів, в тому числі наукових. Скорочується також і кількість підприємств цієї галузі.

Ще в гіршому стані, ніж легка промисловість, знаходиться в Україні виробництво низки найбільш востребуваних населенням видів середньо- і високотехнологічної продукції широкого вжитку. Зокрема, це стосується в першу чергу таких товарів, як пилососи, телевізори, велосипеди та ін. Так, українських пилососів в 2007 році випущено в 900 разів менше, ніж в 1990 році, велосипедів в 5 разів менше, телевізорів в 2007 році випущено менше, ніж в 1965 р.

Майже повна залежність української економіки від імпорту середньо- і високотехнологічних побутових товарів, як і від широкого асортименту продукції легкої промисловості, свідчить про вкрай низький рівень вітчизняного науково-технічного та виробничого потенціалу в цих галузях, що потребує пріоритетної уваги і підтримки держави, підприємств і організаторів науки.

Не менш актуальною є проблема інноваційного розвитку вітчизняної фармацевтичної галузі, яка в світі є найбільш наукоємною і прибутковою галуззю економіки. У вітчизняній фармакології останні п’ять років намітилися деякі позитивні зрушення. Зокрема, зростає кількість випуску нових для України лікарських засобів, розширюються географія і обсяги експорту ліків, здійснено деякі кроки переходу до європейських стандартів. Проте нехтування розвитком української фармацевтичної науки (її фінансування за останні 10 років зменшилось на 46% у порівняльних цінах) призвело до того, що вітчизняна фармацевтична галузь фактично повністю перейшла на виробництво «генериків» – повторення застарілих і тому неконкурентних лікарських засобів. Ринок фармпрепаратів в Україні заполонила надзвичайно дорога продукція зарубіжних фірм, недоступна значній частини населення. Це має вкрай негативні соціальні наслідки і є причиною величезних економічних втрат: фактично населення України вимушене інвестувати в зарубіжну фармацевтичну науку для підтримання її конкурентоздатності більше коштів, ніж вкладається в усю вітчизняну науку.

Наведена характеристика стану інноваційного розвитку економіки України свідчить про існування широкого кола гострих проблем, подолання яких неможливе без ретельного визначення тих потенційних можливостей, які присутні в національній економіці і які мають стати опорними точками для переходу України на інноваційно-інвестиційну модель розвитку. Найважливішими з них є:

Ø наявність в Україні світового рівня людського капіталу і можливість його збільшення за рахунок повернення у вітчизняну економіку значної кількості українських зарубіжних «заробітчан»;

Ø багаті та диверсифіковані природні ресурси, включаючи мінеральні, земельні, водні, енергетичні та інші;

Ø наявність потужного промислового потенціалу, який забезпечує майже половину випуску товарів і послуг, більше 90% товарного експорту країни;

Ø наростання в останнє десятиріччя загальної тенденції до відновлення і збільшення обсягів промислового виробництва, особливо машинобудування[1];

Ø наявність наукових і виробничих досягнень світового рівня: ракетно-космічних технологій, літакобудування, матеріалознавства, виробництва штучних матеріалів тощо;

Ø вигідне географічне розташування стосовно транзиту ресурсів, товарів і переміщення людей.

ІІІ. Основні виклики, які формують довгострокові зовнішні і внутрішні передумови перспективного розвитку економіки і суспільства України, відповіді на які мають базуватися на новій стратегії використання наукових знань, технологій та інновацій

До ключових викликів, які потребують стратегічних змін в державній науковій та інноваційній політиці, належать:

Ø глобалізація і неолібералізація світової і більшості національних економік, в тому числі української;

Ø безальтернативність сталого економічного розвитку для кожної країни;

Ø нарощування в світі темпів технологічного прогресу, перехід національних економік на найвищі технологічні уклади;

Ø погіршення демографії, зниження якості трудових ресурсів та посилення процесів міграції населення.

Поиск по сайту: