Цитована література

1. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р.

2. Маліцький Б.А., Булкін І.О., Єгоров І.Ю. та ін. Актуальні питання методології та практики науково-технічної політики / під ред. Б.А.Маліцького. – К.: УкрІНТЕІ, 2001. – 204 с.

3. Маліцький Б.А., Попович О.С., Соловйов В.П. та ін. Раціональне фінансування науки як передумова розбудови знаннєвого суспільства в Україні. – К.: Фенікс, 2004. – 31 с.

4. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 грудня 1998 року № 285 – ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 23. – С. 20

5. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичні збірники за 1995 – 2007 рр. – К.: Держкомстат України.

6. Мех О.А. Інноваційно-соціальні аспекти розвитку фармацевтичної галузі України, К.: ЦДПІН НАНУ, 2008. – 408 с.

7. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р., №2623-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 48. – С. 253.

8. Попович О.С., Червінська Т.М. Основні тенденції в динаміці кадрового потенціалу української науки останнього десятиріччя // Наука та наукознавство. – 2008. – № 3(61). – С. 53 – 66.

9. Зведений прогноз науково-технологічного та інноваційного розвитку України на найближчі 5 років та наступне десятиліття / Під ред. А.П.Шпака, Б.А.Маліцького, О.С.Поповича, В.Л.Богданова. – К.: «Фенікс», 2007.

10. Маліцький Б.А., Попович О.С., Онопрієнко М.В. Обґрунтування системи науково-технологічних пріоритетів на основі «форсайтних» досліджень. – К.: Феннікс, 2008. – 86 с.

Ще більш драматична історія Закону України «Про інноваційну діяльність». Після вилучення з нього статей 21 та 22 він практично втратив свій сенс і по суті перетворився на чисто декларативний документ, в якому визначається певна термінологія і розповідається про поширені в світі механізми впливу держави на інноваційні процеси, але жоден з цих механізмів реально не запроваджується. Можливо, спроба організувати підтримку й стимулювання всіх без винятку інноваційних проектів, закладена в першій редакції закону, була дещо передчасною. Тому ми пропонуємо звузити її дію до підтримки пріоритетів. Але без цього закон може виконувати хіба що навчального посібника для студентів.

На превеликий жаль, у таку ж нікому не потрібну імітацію реальної справи перетворилося визначення пріоритетних напрямів науково-технічної та інноваційної діяльності і формування та реалізація державних науково-технічних програм (механізму формування інноваційних програм нашим законодавством взагалі не передбачено). Сама ідея формування на конкурсних засадах державних науково-технічних програм, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні, була скомпрометована вже тим, що на їх виконання Мінфіном виділялась неприпустимо мала частка коштів від загального фінансування науки. Тобто насправді вони ніяк не відповідали самому поняттю «пріоритетні». Суттєві нарікання викликали також процедура визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, та тематичної спрямованості програм. Механізми формування і реалізації ДНТП, незважаючи на те, що в них вперше був реалізований прогресивний конкурсний підхід до вибору проектів, практично відійшли від вимог програмно-цільового підходу, а тому не давали можливості скористатися перевагами такого підходу.

Життя показало, що для жодного з численних урядів нашої держави визначені Верховною Радою України пріоритетні напрями насправді пріоритетами не були. Тобто, ніякої реально значимої політики пріоритетів науково-технологічного розвитку за роки незалежності в Україні не було. Визначені законом пріоритетні напрями розвитку науки і техніки жодним з урядів нашої держави не сприймалися як пріоритети своєї діяльності – в кращому випадку вони позиціонувалися як деяка внутрішня справа Міністерства науки і технологій, потім – як один із не дуже істотних напрямів діяльності Міністерства освіти і науки України.

В кінцевому рахунку ми прийшли й до того, що Україна сьогодні – єдина країна Європи, в якій ніяк не стимулюються інвестиції в наукові дослідження і розробки, практично відсутній вплив держави на інноваційні процеси в економіці, внаслідок недостатньої підтримки держави продовжується деградація наукового потенціалу. Без вирішення цих проблем всі заклики про переведення економіки на інноваційний шлях розвитку будуть залишатися порожніми деклараціями і пустими розмовами.

На принципові недоліки в реалізації законодавства, що регулює відносини в науково-технологічній та інноваційній сферах, зверталась увага під час парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правокористування» що відбулися в березні 2007 року, а також «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації» (червень 2007 року). Цим питанням приділялась значна увага і під час слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти: «Інноваційна діяльність в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення» (листопад 2006 р.) та «Ефективність застосування законодавства України в сфері авторського права і суміжних прав» (вересень 2008 р.).

Протеістотних змін ситуації від цього не відбулося. Характерна в цьому плані позиція Мінфіну, висловлена в листі, надісланому при підготовці даного слухання: «податкові стимули не застосовувалися, оскільки їх дія призупинялась законами про Державний бюджет України на 2003–2005 роки і надалі вони були скасовані Законом України від 25 березня 2005 р. № 2505-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України». Тому, не має підстав для ствердження про ефективність таких податкових стимулів та їх відновлення».

Таким чином, нині чинна законодавча база науково-технологічного та інноваційного розвитку, незважаючи на значні зусилля, витрачені на її розробку, не відповідає сучасним вимогам і практично не впливає на темпи такого розвитку. В ній лишаються не вирішеними питання: стимулювання інноваційної діяльності та витрат на наукові дослідження і розробки, формування інноваційних венчурних фондів, реалізації політики інноваційних пріоритетів держави, використання для цього можливостей і переваг програмно-цільового підходу. Втілення в життя Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізацій них викликів вимагає істотного вдосконалення законодавчої бази та розробки нового системного нормативно-правового і організаційно-методичного забезпечення.

Шляхом внесення змін до ряду чинних законів та прийняття нових необхідно, зокрема, вирішити наступні проблеми:

· Встановити відповідальність усіх без винятку органів виконавчої влади за реалізацію визначених державою пріоритетів і забезпечення координації їх дій на загальнодержавному рівні.

· Законодавчо визначити механізми реалізації пріоритетів, підтримки і стимулювання всіх кроків, спрямованих на практичну реалізацію названих пріоритетів, а також інвестування такої діяльності.

· Законодавчо визначити основні напрями інноваційної політики держави, як провідного напряму виведення економіки з кризи і забезпечення достойного життя народу. Вони можуть бути сформульовані:

- побудова економіки і суспільства, що базуються на наукових знаннях, неухильне проведення в життя державної, законодавчо закріпленої політики сприяння інноваційній діяльності, створення сприятливого інвестиційного клімату;

- розвиток інноваційної інфраструктури, здатної оперативно і гнучко реалізувати необхідні в даний момент часу інновації, засновані на високих виробничих технологіях;

- розвиток комунікаційної інфраструктури – інформаційних і технологічних мереж, які дають можливість орієнтуватися в сучасному технологічному просторі і привертати інвесторів до фінансування проектів усередині країни;

- стимулювання процесів навчання і перепідготовки кадрів;

- стратегія нашого законодавства має спрямовуватися на розробку системи економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) щодо створення та комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності з метою формування ринку цих об’єктів.

· Розробити, законодавчо закріпити і ввести в дію механізми стимулювання інвестицій у наукові дослідження і розробки, а також в сферу освіти, подібні до тих, які застосовуються в розвинених країнах світу (наприклад, вилучення з бази оподаткування підприємств і організацій коштів, витрачених на наукові дослідження і розробки, або на підтримку навчальних закладів, прискорена амортизація наукових приладів та експериментального обладнання науково-дослідних установ та інноваційних підприємств і т.п.).

· Вдосконалити нині чинний закон «Про інноваційну діяльність», передбачивши в ньому реальні механізми стимулювання інноваційної діяльності виробничих підприємств і організацій, особливо – спрямованої на реалізацію визначених державою пріоритетних напрямів.

· Відновити діяльність Державного інноваційного фонду, передбачивши його наповнення шляхом відрахувань від валового доходу (наприклад, у розмірі 1,5–2%) всіх платників податку. На наш погляд, така плата за інноваційний поворот у розвитку економіки країни цілком виправдана і не надто обтяжлива для бізнесу.

· Вдосконалити закон «Про державні цільові програми», забезпечивши можливості управління науково-технічними та інноваційними програмами та більш повного використання переваг програмно-цільового підходу.

· Внести зміни і доповнення до закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», передбачивши при цьому:

- запровадження ефективної системи управління формуванням державної науково-технологічної та інноваційної політики, яка забезпечувала б дієву координацію дій всіх органів виконавчої влади при втіленні в життя такої політики, чітко визначала б їх компетенцію і відповідальність за досягнення поставлених нею цілей;

- вдосконалення системи науково-технологічних пріоритетів шляхом запровадження їх ієрархії зі специфічними для кожного її рівня механізмами державної підтримки та відповідальності за їх реалізацію;

- чітку регламентацію організації конкурсів при визначенні виконавців науково-технічних та інноваційних проектів, яка гарантувала б об’єктивну експертизу відповідних пропозицій, виключала б зайві бюрократичні процедури і формальності, які лише імітують наявність конкурсу і служать прикриттям для різного роду тіньових схем, і в той же час передбачала б персональну (аж до кримінальної) відповідальність посадових осіб за зловживання в цій справі;

- запровадження митних пільг для науково-дослідних установ, що закуповують наукові прилади та експериментальне обладнання за кордоном;

- створення в країні розгалуженої інфраструктури обслуговування науки: прокату наукових приладів та обладнання, істотне вдосконалення системи науково-технологічної інформації та більш широке запровадження сучасних інформаційно-комунікативних систем;

- запровадження надійної системи моніторингу науково-технологічної та інноваційної діяльності, відслідковування ходу реалізації державних пріоритетів у цій сфері.

· Здійснити кодифікацію законів, що регулюють правовідносини у даній сфері – розробити й запровадити Кодекс законів про науково-технологічну та інноваційну діяльність. Крім забезпечення системного узгодження всіх нормативних актів, що регулюють таку діяльність, ним мають бути унормовані принципи і правовий статус недержавних джерел фінансування науково-технологічної та інноваційної діяльності, зокрема:

- акціонерного фінансування, яке передбачає додаткові емісії цінних паперів під певні інноваційні програми. Цей вид фінансування є альтернативою

- кредитування як другого виду фінансування (в ньому слід приділити увагу саме програмному підходу до зацікавленості банків та інших кредитно-фінансових установ до інноваційного фінансування);

- створення мережі венчурних та інноваційних фондів як центрів ризикового кредитування;

- чітко визначена роль і механізми участі держави в цих процесах, створення так званого “фонду фондів”;

- легалізація діяльності так званих “бізнес-янголів” – приватних осіб, які мають фінансовий та психологічний досвід для кредитування інновацій.

Проекти багатьох необхідних для цього законів вже розроблено, але вони не розглядаються.

На даний час актуальнішою проблемою підвищення конкурентоспроможності економіки та якісного економічного зростання є створення та реалізації системного підходу в захисті та управлінні інтелектуальною власністю в Україні для більш повного використання національних результатів інтелектуальної діяльності і досягнень науково-технічного прогресу.

Вирішенню цієї проблеми приділялася увага на парламентських слуханнях «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» (21 березня 2007 року), що схвалені Комітетом Верховної Ради з питань науки і освіти 25 травня 2007 року та Постановою Верховної Ради України від 27 червня 2007 року, в Рішеннях Комітету з питань науки та освіти «Про стан державного регулювання і управління у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності т інноваційної діяльності в Україні» (16 квітня 2008 р.) та Радою Національної безпеки і оборони України у травні –листопаді 2008 шляхом детального обговорення завдань посилення ролі інтелектуальної власності у національному розвитку за участю провідних фахівців та науковців країни.

У підготовлених документах констатовано, що в нашій країні у умовах ринкових перетворень зроблено перші кроки у створені національної системи правової охорони інтелектуальної власності та законодавчо-нормативних актах в цій сфері, що сприяло початку формуванню ринку інтелектуальної власності та набуттю Україною членства у СОТ з 16 травня 2008 р.

Разом з тим на сьогодні залишається багато не вирішених проблем, до яких відносяться низький рівень патентної активності, відсутність ефективних механізмів стимулювання підприємств та організацій, особливо бюджетних, до комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності та обліку і уведення їх в господарський обіг, тенденції до неконтрольованої передачі за кордон новітніх розробок українських вчених, які створено за державні кошти

Так з 2004 року по 2008 рік кількість поданих заявок на винаходи за національною процедурою від національних заявників зменшувалася з 4085 до 2823 у 2008 році, або на 30,9%. Найбільш суттєве зменшення поданих заявок у порівнянні із попереднім роком (на 18 %) мале місце у 2008 році, внаслідок збільшення діючих ставок зборів за патентування винаходів та корисних моделей, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1148 (постанова вступила в дію 16 травня 2008 р.) збільшені до 35 разів. В цілому патентна активність національних заявників у поданні заявок на видачу патентів на винаходи та у видачі патентів на винаходи (на 1 млн. населення) в Україні, в останні 3-4 роки приблизно у 2 рази нижче ніж в Російській Федерації. Відставання України за показником патентної активності від розвинутих країн ще значніше.

Не відповідає потребам забезпечення технологічної безпеки держави та її конкурентоспроможності формування бази чинних патентів на винаходи, оскільки за станом на 1 січня 2009 р. кількість 20-річних патентів складала всього 23153 шт., причому із загальної їх кількості національним заявникам належить, не більше половини, або всього приблизно 210-220 патентів на 1,0 млн. населення.

Внаслідок неврегульованості питань комерціалізації та введення в господарський обіг результатів інтелектуальної діяльності із урахуванням оптимального поєднання інтересів їхніх творців, бізнесу та держави, обсяги нематеріальних активів не перевищують 1,5% вартості основних засобів, що значно нижче середніх показників в країнах ЄС, де їх обсяги дорівнюють 50-80% від балансової вартості підприємств та організацій.

Крім того відзначається низька питома вага підприємств, що виконують роботи по створенню і використанню об’єктів інтелектуальної власності та раціоналізаторських пропозицій, значне зменшення чисельності їх творців, низький рівень закордонного патентування українських винаходів та невідповідність результатів ліцензійної діяльності існуючому національному науково-технологічному потенціалу.

Наведені дані свідчать, що існуюча система управління інтелектуальної власності є неефективною і не відповідає сучасним пріоритетам технологічного розвитку та сучасним вимогам до економічного зростання.

2. Сприяти поетапному створенню національної мережі комерціалі­зації та трансферу технологій і інновацій на основі створення регіональних центрів комерціа­лізації та трансферу технологій і інновацій. Це поліпшить інфраст­руктуру взаємодії між ринком і науково-до­слідними організаціями, сприятиме доступу підприємницьких структур та промислових підприємств до новітніх технологій, підви­щить результативність науки, стимулювати­ме організації-виконавці та керівників про­ектів уже на ранніх етапах розв'язувати проб­леми їх ринкового використання.

3. Враховувати, що за умов слабкого попиту промисловості на науково-технічні здобутки і значні обся­ги досліджень, виконаних за державні кош­ти, перспективною формою просування об’єктів інтелектуальної власності у господарський обіг може бути розробка програм і стимулів науково-технологічного партнерства між державними структурами в академічному, галузевому й освітянському секторах науки та промисло­вістю. Доцільно також розробити правову базу для можливості заснування державними організаціями науково-технологічного сектору малих інноваційних підприємств на основі результатів досліджень та об'єктів промислової власності саме дер­жавних організацій.

4. Знизити на 80-75 % діючі ставки зборів за патентування винаходів та корисних моделей. Діюча фінансово-економічна криза може стимулювати процес відмови українських державних підприємств та наукових організацій від прав на інтелектуальну власність та переміщення потоку інтелектуальної власності на фізичних осіб, для яких встановлено пільги зі сплати зборів.

5. Розробити та запровадити механізми державної підтримки патентування винаходів, що створені відповідно пріоритетів технологічного розвитку країни, за кордоном. Це буде сприяти підвищенню кількості іноземних патентів, отриманих підприємствами та організаціями України, та правовій захищеності експорту наукоємної та інноваційної продукції в іноземні країни, зменшить ризики такого експорту.

6. Впровадити з 2010 року державне статистичне спостереження створення та використання передових виробничих технологій, нових в Україні, у світі та принципово нових, з урахуванням використаних об’єктів інтелектуальної власності та їх патентної чистоти. Це дозволить щороку відстежувати ситуацію щодо результативності співпраці творців інтелектуальних розробок, підприємств і організацій щодо їх впровадження, а також рівень впливу суб’єктів науково-технологічної сфери на продуктивність праці та конкурентоспроможність продукції та послуг та приймати адекватні державні рішення. Статистичний облік використання передових виробничих технологій використовується в Росії (постанова Росстату від 07.11.2006 № 63) та Білорусі (постанова Мінстату від 15.05.2006 № 55). На цей час у Державному комітеті статистики України розроблено проекти інструкції та статистичні форми стосовно спостережень, наведених вище. Необхідно також використати досвід країн ОЕСР та впровадити щорічний науковостатистичний облік виробництва, експорту та імпорту продукції за рівнем наукоємності галузей промисловості

7. Розробити порядок визначення винагороди, роялті, паушального платежу авторам за використання майнових прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створених за державні кошти. Неврегульованість цього питання та відсутність традицій виплати винагороди призводять до виплат винахідникам на підприємствах незначних сум протягом перших двох років або повної відсутності здійснення виплати, що має наслідком незацікавленість винахідників та авторів у використанні об’єктів права інтелектуальної власності, гальмування винахідницької діяльності.

Додаток 6

Поиск по сайту: