Розділ сьомий

- Що я вам кажу - раптом сказала Іоля Друга, впираючи кошик з зерном у стегно. – Буде війна. Так сказав управитель князя, який приїхав за сирами.

- Війна? – Цирі відгорнула волосся з лоба. – З ким? З Нільфгаардом?

- Я не розчула – зізналась адептка. – Але управитель казав, що наш князь дістав наказ від самого короля Фольтеста. Розсилає звістки, а на всіх дорогах аж чорно від війська. Овва! Що то буде?

- Якщо війна – промовила Еурнейд – то точно з Нільфгаардом. З ким ще? Знову! Боги, це жахливо!

- А ти не перебільшуєш з тією війною, Іолю? – Цирі сипонула довкола швидким, крученими рухом. – Може це тільки знову облава на Scoia'tael?

- Матінка Неннеке про це саме питала управителя – озвалась Іоля Друга. – А управитель сказав, що ні, що цього разу йдеться не про Білок. Замки і фортеці також мають наказ, щоб збирати запаси на випадок облоги. А ельфи нападають по лісах, не облягають замків! Управитель питав, чи храм може дати більше сирів та інших харчів. Для замкових запасів. І необхідні гусячі пера. Дуже потрібні гусячі пера, сказав. Для стріл. Для стріляння з луків, розумієте? О боги! Будемо мати багато роботи! Побачите! Будемо мати роботи по вуха!

- Не всі – насмішкувато сказала Еурнейд. – Деякі з нас не забруднять собі рук. Деякі працюють тільки два дні на тиждень. Не мають часу працювати, бо нібито вчаться чорнокнижницьких штучок. Але насправді б’ють байдики або бігають парком і стинають бадилля палицею. Знаєш про кого я говорю, Цирі, правда?

- Цирі точно вирушить на ту війну – захихотіла Іоля Друга. – Нібито є донькою лицаря! Велика войовниця зі страшним мечем! Нарешті отримає можливість стинати голови замість кропиви!

- Ні, вона нібито могутня чарівниця! – зморщила носик Еурнейд. – Вона перетворить усіх ворогів на польових мишей. Цирі! Покажи нам якісь страшні чари! Стань невидимою чи зроби, щоб морква виросла раніше. Або зроби щось таке, щоб кури годувались самі. Ну, не змушуй себе просити! Кинь якесь закляття!

- Магія не на показ – гнівно сказала Цирі. – Магія це не ярмаркові фокуси.

- Зрозуміло, зрозуміло – засміялась адептка. – Не на показ. Що, Іоля? Це було так, наче я слухала ту відьму Єнніфер!

- Цирі стає щораз більш схожою на неї – оцінила Іоля, демонстративно потягуючи носом. – Навіть пахне подібно. Ха, це ж, напевно, магічні пахощі, зроблені з мандрагори чи з амбри. Ти вживаєш магічні парфуми, Цирі?

- Ні! Я вживаю мило! Те, що ви так рідко вживаєте!

- Ого – скривилась Еурнейд. – Яка вразлива, яка зла! Яка напинджена!

- Раніше не була такою - зітхнула Іоля Друга. – Стала такою відколи зустрілась з тією відьмою. Спить разом з нею, їсть разом з нею, на крок від тієї Єнніфер не відступає. На лекції у храм майже взагалі перестала ходити, а для нас ні хвилини часу не має!

- А ми всю роботу за неї маємо робити! І в кухні, і на городі! Дививсь, Іолю, які вона має ручки! Як королівна!

- Так вже воно є! – запіяла Цирі. – Одні мають трохи розуму, то для них книга! Інші мають персть у голові, то для них мітла!

- А ти на мітлі тільки літаєш, так? Чарівниця-трипперниця!

- Дурепа!

- Сама ти дурна!

- Аж ніяк!

- Саме так! Ходи, Іолю, не звертай на неї увагу. Чародійки це не для нас компанія.

- Певно, що не для вас! – заверещала Цирі і вдарила кошиком з зерном об землю. – Кури – оце для вас компанія!

Адептки, задравши носи відійшли, оточені шумним натовповм птаства.

Цирі голосно вилаялась, повторюючи улюблену лайку Веземіра, значення якої для неї не було до кінця зрозумілим. Потім додала ще кілька слів, почутих від Ярпена Зіґріна, значення яких було для неї цілковитою загадкою. Копняком розігнала курей, що скупчились довкола розсипаного зерна. Підняла кошик, обернула його, після чого закрутилась у відьмацькому піруеті і запустила ним як диском понад очеретяним дахом курника. Крутонулась на п’яті і пустилась бігом через храмовий парк.

Бігла легко, вправно контролюючи дихання, біля кожного другого дерева моторно виконуючи стрибки напівпіруетом, імітуючи удари уявним мечем, і одразу після того ухиляння і фінт. Врешті перестрибнула пліт, впевнено і м’яко приземлившись на напівзігнутих ногах.

- Ярре! – крикнула, задираючи голову у бік віконця зяючого у кам’яній стіні вежі. – Ярре, ти там? Гей! Це я!

- Цирі? – хлопець вихилився – Що ти робиш?

- Я можу туди до тебе зайти?

- Зараз? Гмм… Ну, прошу… Дуже прошу.

Як буря вибігла сходами, заскочивши молодого адепта в момент, коли він відвернувшись спиною поспішно поправлв одяг і накривав пергаментами інші пергаменти, що лежали на столі. Ярре зачесав волосся пальцями, закашлявся і невміло усміхнувся. Цирі запхала великі пальці за пасок, трусонувши попелястою гривкою.

- Що це за війна, про яку всі говорять? – випалила. – Хочу знати!

- Прошу, сідай.

Роззирнулась кімнатою. У ній стояли чотири великі столи, завалені книгами і сувоями. Крісло було тільки одне. Так само завалене.

- Війна? – бекнув Ярре. – Так, я чув ті чутки… Тебе це цікавить? Тебе, дів… ні, не сідай на стіл, прошу, я ледь зумів впорядкувати ці документи… Сідай на крісло. Зараз, почекай, зніму книги… Чи пані Єнніфер знає, що ти тут?

- Ні.

- Гмм… А матінка Неннеке?

Цирі скривилась. Знала, про що йдеться. Шістнадцятирічний Ярре був вихованцем верховної жриці, здібним стати жрецем і хроністом. Він жив у Елландері, де працював писарчуком у міському суді, але у храмі Мелітеле перебував частіше, аніж у містечку, цілими днями, а іноді й ночами, вивчаючи, переписуючи та висвітлюючи справи у бібліотеці храму. Цирі ніколи не чула того з вуст Неннеке, але булор відомо, що верховна жриця абсолютно не бажала, щоб Ярре крутився коло молодих адепток. І навпаки.

Адептки гостро зиркали на хлопця і вільно пліткували, розглядаючи різні можливості, які надавало часте перебування на території храму чогось, що носило штани. Цирі надзвичайно дивувалась, бо Ярре був запереченням всього, що на її думку повинен репрезентувати собою показний чоловік. У Цинтрі, як пам’ятала, показний чоловік сягав головою стелі, а плечима від фрамуги до фрамуги, лаявся як червонолюд, ревів як буйвол і на тридцять кроків смердів конем, потом і пивом, без огляду на час дня і ночі. Мужчину, який тому описові не відповідав, фрейліни королеви Каланте не визнавали гідним зітхань і пліток. Цирі також надивилась на інших чоловіків – на мудрих і лагідних друїдів з Ангрену, на ставних і хмурих поселенців з Соддену, на відьмаків з Каер-Морхену. Ярре був іншим. Був худий як палиця незграбний, носив занадто забруднений чорнилом і пилом одяг, мав вічно жирне волосся, а на підборідді, замість щетини, сім чи вісім довгих волосків, з яких десь половина виростали з великої бородавки. Цирі взагалі не розуміла, чому її так тягне до вежі Ярре. Любила з ним розмовляти, хлопець знав багато, можна було багато навчитись від нього. Але рстаннім часом, коли дивився на неї, мав дивний, нечіткий і липкий погляд.

- Ну – нетерпеливилась. – Скажеш мені нарешті, чи ні?

- Немає про що говорити. Не буду ніякої війни. Це все поголоски.

- Ага – пирхнула. – А чому князь розсилає вісті, виключно для сміху? Військо марширує дорогами з нудьги? Не крути, Ярре. Ти буваєш у містечку і у замку, точно щось знаєш!

- Чому ти не спитаєш про це пані Єнніфер?

- Пані Єнніфер має важливіші справи у голові – фиркнула Цирі, але зразу опам’яталась, мило усміхнулась і затріпотіла віями. – Ох, Ярре, скажи мені, прошу! Ти такий мудрий! Всієш так гарно і вчено говорити, що я могла б слухати годинами! Прошу, Ярре!

Хлопець почервонів, а погляд йому став маслянистим і розмитим. Цирі тихцем зітхнула.

- Гмм… - Ярре переступив на місці, невпевнено ворухнивши руками, очевидно не знаючи, що з ними робити.

- Що я можу тобі сказати? Ну, люди у місті пліткують, схивльовані інцидентами у Доль Ангрі… Але війни не буде. Точно. Ти можеш мені вірити.

- Певно, що можу – пирхнула. - Але я б хотіла знати, на що опирається ця твоя впененість. У раді князя, як я знаю, ти не засідаєш. А якщо вчора тебе призначено воєводою, то похвались. Я складу тобі привітання.

- Я вивчаю історичні трактати – почервонів Ярре – а з них можна довідатись більше, аніж якби засідав у раді. Я читав Історію воєн, написана маршалом Пеллігрмом, Стратегію герцога де Руйтера, «Перемоги реданських воїнів» Бронібора… А у цій політичній ситуації я визнаю можливим зробити висновки за аналогією. Чи ти знаєш, що така аналогія?

- Знаю – збрехала Цирі, вискубуючи стеблину трави з підошви чобота.

- Якщо історію давніх воєн – хлопець подивився в стелю – накласти на сучасну географічну ситуацію, легко оцінити, що дрібні прикордонні інциденти, як той у Доль Ангрі, це випадкове і незначне. Ти, як адептка магії, знаєш сучасну політичну географію?

Цирі не відповіла, у задумі перебираючи пергаменти, що лежали на столі, перегорнула кілька сторіонок великої, оправленої у шкіру книги.

- Облиш, не чіпай – занепокоївся Ярре. – Це дуже цінна, унікальна праця.

- Я тобі його не з’їм.

- Руки маєш брудні.

- Чистіше від твоїх. Маєш тут якусь карту?

- Маю, але сховані у коробі - сказав швидко хлопець, але при вигляді гримаси Цирі зітхнув, зіпхнув зі скрині сувої пергаментів, підняв віко, став на коліна і почав гребтись у середині. Цирі, крутячись у кріслі, і махаючи ногами, далі гортала книгу. Поміж сторінок раптом випхалась вільно картинка, яка зображала жінку з завитим у спіральні кучері волоссям, цілком нагу, сплетену в обіймах з зовсім голим, бородатим чоловіком. Випхавши язика дівчинка довго крутила малюнок, не в змозі зорієнтуватись, де верх, а де низ. Врешті помітивши найістотнішу деталь малюнку, і розреготалась. Ярре, що підійшов з великим рулоном під пахвою, сильно почервонів, мовчки забрав у неї малюнок з рук і сховав під паперами, що лежали на столі.

- Надзвичайно ціннна і унікальна праця – закпила. – Це такі аналогії студіюєш? Там є більше таких картинок? Цікаво, книга називається «Лікування і оздоровлення». Я б хотіла знати, які це хвороби лікуються у такий спосіб.

- Ти вмієш читати Перші Руни? – здивувався хлопець, заклопотано кашляючи. – Не знав…

- Ти ще багато не знаєш – задерла носа. – Що ти собі думаєш? Я не якась там адептка від мацання курей. Я … чародійка. Ну, покажи нарешті ту карту!

Вони обоє стали на коліна на підлогу, притримуючи руками і колінами жортскі аркуші, який вперто намагався скрутистись знову у рулон. Цирі врешті пригнула один з кутів ніжкою крісла, а Ярре притис інший тяжкою книгою, яка називалась «Життя і діяння великого короля Радовида».

- Гмм… Але ж і невиразна ця карта! Нічого не можу в цьому зрозуміти… Де є ми? Де Елландер?

- Тут – вказав пальцем. – Тут Темерія, ця область. Тут Візіма, столиця нашого короля Фольтеста. Туту, у Долині Понтар, лежить князівство Елландер. А тут… Так, тут наш храм.

- А що це за озеро? У нас тут немає ніяких озер.

- Це не озеро.

- Це не озеро. Це чорнильна ляпка…

- Ага. А тут… Тут Цинтра. Так?

- Так. На південь від Заріччя і Соддену. Тут, де тече ріка Яруга, яка впадає до моря саме у Цинтрі. Цей край, не знаю, чи ти знаєш, зараз захоплений Нільфгаардцями…

- Знаю – відтяла, стискаючи долоню в кулак. – Дуже добре знаю. А де є той цілий Нільфгаард? Не знаю я такої країни. Немає його на цій твоїй карті, чи що? Дай більшу!

- Гмм… - Ярре дряпнув бородавку на підборідді. – Таких мап не маю… Але знаю, що Нільфгаард то десь далі, у південному напрямку… О, щось таке. Напевно.

- Аж так далеко? – здивувалась Цирі, дивлячись на місце на підлозі, яке він вказав. – Аж звідти прийшли? А дорогою здобули ці інші країни?

- Так, це правда. Захопили Метінн, Мехт, Назаір, Еббінг, всі королівства на південь від Гор Аммеллу. Ті королівтва, так само, як Цинтра і Гірський Содден, нільфгаардці називають тепер «Провінціями». Але Нижнього Соддену, Вердену і Бругге їм захопити не вдалося. Тут, над Яругою, війська Чотирьох Королівств затримали їх, перемігши у битві…

- Знаю, я вивчала істоірю – Цирі вдарила по мапі Відкритою долонею. – Ну, Ярре, кажи про війну. Завершуємо з політичною географією. Роби висновки через аналогію і через що тільки хочеш. Я перетворилась у слух.

Хлопець прокашлявся, почервонів, після чого почав пояснювати, вказуючи потрібні райони мапи кінцем гусячого пера.

- Сучасним кордоном між нами та захопленим Нільфгаардом Півднем є, як бачиш, ріка Яруга. Це практично нездолання перешкода. Вона практично ніколи не замерзає, а в сезон дощів несе так багато води, що русло має майже біля милі ширини. На довгому відтинку, отут, пливе серед урвистих, недоступних берегів, серед скель Махакаму…

- Країни червонолюдів і гномів?

- Так. А тому Яругу можна форсувати тільки тут, у нижній течії, у Соддені, і тут, у центральній течії, у Долині Доль Ангра…

- І сам тут, у Доль Ангра, був той… Інцидент?

- Зачекай. Я й кажу, що ріки ріки Яруги жодна армія зараз не може форсувати. Обидві доступні долини, ті, якими від віків марширували армії, надто сильно зайнята і захищена, як нами, так і Нільфгаардом. Дивись на карту. Дивись, скільки тут фортець. Зауваж, тут є Верден, тут Бругге, тут Острови Скелліге…

- А що тут? Та велика пляма?

Ярре підсунувся ближче, відчула тепло його коліна.

- Ліс Брокілон – сказав. – Це заборонена територія. Королівство лісових дріад. Брокілон також охороняє наш фланг. Дріади не пропустять там інкого. Нільфгаардців також…

- Гмм… - Цирі схилилась над картою. – Тут Аердін…. І місто Вендерберг… Ярре! Негайно припини!

Хлопець швидко прибрав губи від її волосся, почервонівши як півонія.

- Я не хочу, щоб ти так робив!

- Цирі, я…

- Я прийшла до тебе у поважній справі, як чародійка до вченого – сказала холодно і гордо, тоном, що точнісінько імітував інтонацію тону Єнніфер. – Стримуйся!

«Вчений» знітився ще сильніше, а міну мав таку дурну, що «чародійка» ледь стрималась від сміху, знову схилившись над картою.

- З усієї тої твоєї географії – продовжила – зовсім не нічого не випливає. Ти розповідаєш мені про річку Яругу, а нільфгаардці раніше вже раз перейшли на другий берег. Що їм перешкодить зараз?

- Тоді – відкашлявся Ярре, витираючи піт, який раптом виступив йому на чолі. – мав проти себе тільки Бругге, Содден і Темерію. Тепер ми єдиний союз. Так як у битві при Соддені. Чотири королівства. Темерія, Реданія, Аердін і Каедвен…

- Каедвен – сказала гордо Цирі. – Так, я знаю, в чому поялгає той союз. Король Хенсельт з Каедвена надає спеціальну секретну допомогу королеві Демавендові з Аердіну. Ту допомогу возять бочками. А коли король Демавенд підозрює, що хтось зраджує, кладе до бочок каміння. Наставляє пастки…

Замовкла, згадавши собі, що Геральт заборонів їй розповідати про події у Каедвені. Ярре підозріливо дивився на неї.

- Справді? А звідки ти можеш про все це знати?

- Я читала про це у книзі, написаній маршалом Пеліканом – пирхнула. – І в інших аналогіях. Розповідай про те, що сталось у тій Доль Ангрі, чи як вона там називається. Але спершу покажи мені, де це є.

- Тут. Доль Ангра це широка долина, дорога, що веде з півдня до королівств Ліріі та Рівії, до Аердіну, а далі до Доль Блатанну і Каедвену… А потім Долиною Понтар до нас, до Темерії.

- І що там сталось?

- Дійшло до битв. Нібито. Не знаю на цю тему більше. Але так казали у замку

- Якщо дійшло до битв – нахмурилась Цирі – то це вже війна! Що ти будеш тут розказувати?

- Не перший раз дійшло до битв – пояснив Ярре, але дівчинка бачила, що він щораз менш упевнений в собі. – На кордонах дуже часто доходить до інцидентів. Але вони не мають значення.

- І чому не мають?

- Є рівновага сил. Ані ми, ані нільфгаардці не можемо нічого вчинити. І жодна зі сторін не може дати противникові casus belli…

- Дати що?

- Приводу до війни. Розумієш? Тому збройні інциденти у Доль Ангрі це скоріш всього випадкові справи, найпевніше розбійні напади чи сутички з перемитниками… Це ні в якому випадку не можуть бути дії регулярних військ, ані наших, ані нільфгаардських… Бо це був би casus belli …

- Ага. Слухай, Ярре, скажи мені… - Замовкла. Раптом підвела голову, швидко торкнулась пальцями скроні, скривилась.

- Мушу йти – сказала. – Пані Єнніфер мене викликає.

- Ти можеш її чути? – зацікавився хлопець. – На відстані? Як саме…

- Мушу йти – повторила, встаючи і обтріпала коліна від пилюки. – Послухай, Ярре. Я виїжджаю з пані Єнніфер у дуже важливих справах. Не знаю, коли повернемося. Попереджую, що йдеться про секретні справи, що стосуються виключно чародійок, більше не задавай жодних питань.

Ярре теж встав. Поправив одяг, але й далі не знав, що робити з руками. Його погялд став огидно масляним.
- Цирі…

- Що?

- Я… я…

- Не знаю, про що йдеться – сказала нетерпояче, витріщивши на нього свої великі смарагдові очі. – Ти тим більше того теж не знаєш. Іду. Бувай, Ярре.

- До побачення… Цирі. Щасливої дороги. Буду… Я буду думати про тебе…

Цирі зітхнула.

*****

- Я тут, пані Єнніфер!

Вбігла до кімнати, як ядро з катапульти, ударила двері, які відкриваючись, гупнули у стіну. Стілець, що стояв на дорозі, загрожував переломами ніг, але Цирі спритно перескочила його, виконала повний грації півпірует і вдаваний удар мечем, радісно засміялась зі зробленого фокусу. Попри швидкий біг не задихалась, дихала рівно і спокійно. Вона вже досконало опанувала контролем дихання.

- Я тут! – повторила.

- Нарешті. Роздягайся і до балії. Рухом. – Чародійка не подивилась, не відвернулась від столу, дивилась на Цирі, відображену у дзеркалі. Повільними рухами вона чесала свої вологі чорні кучері, які випрямлялись під натиском гребеня, але тільки для того, щоб за мить знову скрутитись у блискучі хвилі.

Дівчинка блискавично розщепила застібки черевиків, скинула їх, звільнилась з одягу і з плюскотом сіла у балії. Вхопивши мило, почала енергійно шурувати передпліччя.

Єнніфер сиділа нерухомо, дивлячись у вікно, бавилась гребенем. Цирі пирхала, булькала і плювалась, бо мило потрапило їй до рота. Трусонула головою, задумавшись, чи існує якесь закляття, що уможливлює миття без води, мила і втрати часу.

Чародійка відклала гребінь, але й далі у задумі продовжувала дивитись у вікно, на хмари круків і ворон, які летіли на схід серед огидного каркання. На столі, біля дзеркала і показної батареї флаконів з косметикою, лежало кілька листів. Цирі знала, що Єнніфер чекала на ті листи віддавна, що від їх отримання залежав час від’їзду зі святині. Всупереч тому, що розповіла Ярре, дівчинка не мала поняття, куди і для чого їдуть. А у тих листах… Хлюпаючи для виду лівої рукою, склала пальці правої у жест, сконцентрувалась на формулі, втупила погляд на листах і вислала імпульс.

- Не смій – сказала Єнніфер, не відвертаючись.

- Я думала… - пробурчала. – Я думала, що є щось від Геральта…

- Якби так було, я б тобі це дала – чародійка обернулась на кріслі, всілась навпроти неї. – Довго ще будеш митись?

- Я закінчила.

- Встань, прошу.

Цирі послухалась. Єнніфер злегка усміхнулась.

- Так – сказала. – Твоє дитинство вже пройшло. Ти заокруглилась там, де слід. Опусти руки. Твої лікті мене не цікавлять. Ну, ну, без рум’янцю, без фальшивого сорому. Це твоє тіло, найприродніша річ у світі під сонцем. Те, що ти дозріваєш, так само природньо. Якби твоя доля пішла інакше… Якби не війна, ти б уже давно була дружиною якогось князя чи королевича. Ти це усвідомлюєш, правда? Ми розмовляли про справи, що стосуються статі, достатньо часто і досить докладно, щоб ти знала, що ти вже жінка. Фізіологічно, зрозуміло. Думаю, що ти не забула, про що ми розмовляли?

- Ні. Не забула.

- Щодо візиту до Ярре, маю надію, теж не маєш клопотів з пам’яттю?

Цирі опустила очі ае тільки на мить. Єнніфер не усміхнулась.

- Витрись і ходи до мене – сказала холодно. – Не хляпай, прошу.

Обкручена рушником Цирі присіла на стільчик біля колін чародійки. Єнніфер чесала волосся, час від часу відтинаючи ножицями якесь неслухняне пасмо.

- Ти на мене зла? – запитала дівчинка з неохотою. – За те, що… була у вежі?

- Ні. Але Неннеке цього не любить. Знаєш про це.

- Але я нічого… Той Ярре зовсім мене не цікавить – Цирі злегка зарум’янилась. – Я тільки…

- Саме так – муркнула чародійка. - Ти тільки не вдавай з себе дитину, бо ти вже не є нею, запам’ятай. Той хлопець при погляді на тебе пускає слину і починає заїкатись. Ти цього не бачиш?

- Це не моя вина! Що мені робити?

Єнніфер припинила зачісуватись, зміряла її глибоким фіолетовим поглядом.

- Не грайся ним. Бо це підло.

- Я взагалі з ним не бавлюсь! Я тільки з ним розмовляю!

- Хотіла б вірити – чародійка клацнула ножицями відрізаючи чергове пасмо, яке ні за що не давалося вкласти – що під час тих розмов ти пам’ятаєш, по що я просила.

- Пам’ятаю, пам’ятаю!

- Це розумний і яскравий хлопець. Одне, друге необережне слово може його спрямувати на правильну дорогу, на справи, про яку він не повинен знати. Про які ніхто не повинен знати. Ніхто, абсолютно ніхто, не може дізнатись, хто ти.

- Пам’ятаю – повторила Цирі. – Нікому й слівця не писнула, можеш бути впевненою. Скажи мені, чи тому ми змушені так спішно виїжджати? Ти боїшся, що хтось міг довідатись, що ти тут? Тому?

- Ні. З інших причин.

- Чи тому... що може бути війна? Всі говорять про нову війну? Всі про це говорять, пані Єнніфер.

- Так – холодно підтвердила чародійка, клацаючи ножицями над вухом Цирі. – Це тема з групи так званих постійних. Про війни говорилося, про них говориться і будеться говоритись. І не безпричинно – війни були і будуть. Нахили голову.

- Ярре казав… що війни з Нільфгаардом не буде. Розповідав про якісь аналогії… Показував мені карту. Сама вже не знаю, що про це думати. Не знаю, що таке аналогія, це певно щось страшенно мудре… Ярре читає різні вчені книги і є кмітливим, але я думаю…

- Мені цікаво, що ти думаєш, Цирі.

- У Цинтрі… Тоді… Пані Єннфер, моя бабця була значно мудрішою, аніж Ярре. Король Ейст теж був мудрий, плавав морями, бачив все, навіть нарвала і морського змія, закладаюсь, що і аналогію не одну бачив. І що з того? Раптом прийшли вони, нільфгаардці…

Цирі підвела голову, голос зав’яз у горлі. Єнніфер обійняла її, сильно пригорнувши її.

- На жаль – промовила тихо. – На жаль, маєш рацію, бридулько. Якби уміння користуватись з досвіду і отримані уроки мали б значення, ми б давно вже забули, що таке війна. Але тих, хто прагне війни, ніколи не стримували і не стримують ані досвід, ані аналогії.

- Так, але… Отже, це правда. Буде війна. Це через це ми мусимо виїхати?

- Не говорімо про це. Не хвилюймося передчасно.

Цирі шморгнула носом.

- Я вже бачила війну – прошепотіла. – Я не хочу вже її бачити. Ніколи. Не хочу знову бути сама. Не хочу боятись. Не хочу знову втратити все, як тоді. Не хочу втрати Геральта… і тебе, пані Єнніфер. Не хочу тебе втратити. Хочу бути з тобою. І з ним. Завжди.

- Будеш – голос чародійки злегка здригнувся. – І я буду з тобою., Цирі. Завжди. Я обіцяю тобі.

Цирі знову шморгнула носом. Єнніфер тихо кашлянула, відклала ножиці і гребінь, встала, підійшла до вікна. Круки все ще каркали, летячи у напрямку гір.

- Коли я сюди приїхала – раптом озвалась чародійка своїм звичайним дзвінким, злегка тремтячим голосом. – Коли ми зустрілись першого разу… Ти мене не любила.

Цирі мовчала. Наша перша зустріч. Подумала. Пам’ятаю. Я була з іншими дівчатами у Гроті, Матіола показувала нам рослини і зілля. Тоді зайшла Іоля Перша, прошепотіла щось на вуха Матіолі. Жриця неохоче скривилась А Іоля Перша підійшла до мене з дивною міною. Збирайся, Цирі, сказала, швидко йди до трапезної. Тебе викликає Матінка Неннеке. Хтось приїхав.

Дивні, значущі погляди, хвилювання в очах. І шепотіння. Єнніфер. Чародійка Єнніфер. Швидше, Цирі, поспішай. Матінка Неннеке чекає. І вона чекає.

Відразу знала, подумала Цирі, що це вона. Бо я бачила. Бачила її попередньої ночі. У моєму сні Вона.

Тоді я не знала її імені. У моєму сні мовчала. Тільки дивлась на мене, а за нею у темряві бачила зачинені двері…

Цирі зітхнула. Єнніфер обернулась, обсидіанова зірка на її шиї засяяла тисячами проміньчиків.

- Ти маєш рацію – серйозно визнала дівчинка, дивлячись просто у фіалкові очі чародійки. – Я тебе не любила.

*****

- Цирі – сказала Неннеке. – Підійди до нас. Це пані Єнніфер з Вендербергу, Майстриня Магії. Не бійся. Пані Єнніфер знає, хто ти. Їй можна довіряти.

Дівчинка вклонилась, складаючи долоні у жесті повної пошани. Чародійка, шелестячи довгою чорною сукнею, наблизилась, взяла її за підборіддя, досить безцеремонно підняла її голову, обернула у ліво, у право. Цирі відчула злість і бунт, що зароджувався – не звикла, щоб хтось вивчав її таким чином. А одночасно відчула укол пекучої заздрості. Єнніфер була дуже гарною. Порівняно з делікатною, білою і цілком звчиайною вродою жриць і адепток, яких Цирі бачила щодня, чародійка показувала вроду свідомо, цілком демонстративно, наголошено, підкреслена у кожній деталі. Її синяво-чорні кучері, що каскадом спадали на плечі, блискучі, відбивали світло як павичі пера, вились і хвилювались при кожному русі. Цирі раптом засоромилась, засоромилась своїх подряпаних ліктів, мозолястих долоней, поламаниї нігтів, зваляного у сірі стручки волосся. Вона раптом несамивито запрагла мати те, що мала Єнніфер – красиву, глибоко оголену шию, а на ній гарну чорну оксамитку, і красиву сяючу зірку. Вищипані, підкреслені вуглинкою брови і довгі вії. Пихаті вуста. І ті дві округлості, що підносились при кожному віддиху, обтягнені чорною тканиною і білим мереживом…

- А ось і вона, знаменита Несподіванка – чародійка легко скривила вуста. – Дивись мені в очі, дівчино.

Цирі здригнулась і втисла голову у плчні. Ні, через одне не заздрила Єнніфер, цього одного не бажала мати і навіть не хотіла бачити. Тих очей, фіалкових, як бездонні озера, дивно блискучих, бездушних і злих. Страшних.

Чародійка повернулась у бік товстої верховної жриці. Зірка на її шиї наповнилась променями сонця, що проходили через вікна трапезної.

- Так, Неннеке – промовила. – Немає сумнівів. Достатньо подивитись у ці зелені оченята, щоб знати, що щось у ній є. Високе чоло, чіткі дуги брів, гарне розміщення очей. Тонкі крила носа. Довгі пальці. Рідкісний колір волосся. Очевидна кров ельфів, хоч і небагато в ній тієї крові. Прадід, або прабабка – ельф. Вірно?

- Я не знаю її родоводу – відрізала спокійно верховна жриця. – Мене це не цікавило.

- Висока, як на свій вік – продовжувала чародійка, далі оцінюючи Цирі поглядом. Дівчинка кипіла від злості та нервів., борячись з нестримним прагненням виклично заверещати, закричати, з усієї сили легень, затупати ногами і втекти до парку, дорогою звалити вазон зі столу і тряснути дверима так, щоб тиньк посипався зі стелі.

- Добре розвинута – Єнніфер не зводила з неї очей. – Мала у дитинстві якісь заразні хвороби? Ха, про це ти, певно, теж у неї не питалась. У тебе не хворіла?

- Ні.

- Мігрені? Зомління? Схильність до застуд? Болісні менструації?

- Ні. Тільки ці сни.

- Знаю. – Єнніфер відгорнула волосся з чола. – Він писав про це. З його листа випливає, що у Каер Морхені з нею не… експериментували. Хотіла б вірити, що це правда.

- Це правда. Їй давали виключно натуральні стимулятори.

- Стимулятори ніколи не бувають натуральними! – підвищила голос чародійка. – Ніколи! Самі ці стимулятори могли викликати у неї таки прояви… Трясця, я й не очікувала від нього такого браку відповідальності!

- Заспокойся – Неннеке холодно подивилась на неї і раптом якось на диво нешанобливо відрізала – Кажу, це були натуральні, абсолютно безпечні засоби. Вибач, дорогенька, але у цій царині я є більшим,, аніж ти, авторитетом. Знаю, що тобі надзвичайно важко доводиться визнавати чиїсь авторитет, але у цьому випадку я мушу тобі на цьому наголосити. І не говорімо більше про це.

- Як хочеш – Єнніфер стисла губи. – ну, ходи, дівчино. Часу забагато не маємо, щоб можна було його гайнувати.

Цирі ледь вгамувала тремтіння рук, ковтнула слину, запитально подивилась на Неннеке. Верховна жриця мала серйозне і ніби змертвіле обличчя, а усміх, яким відповіла на німе запитання, був огидно штучним.

- Зараз ти підеш з пані Єнніфер – сказала. – Впродовж якогось часу пані Єнніфер буде твоєю опікункою.

Цирі опустила голову, стисла зуби.

- Ти точно здивована – продовжувала Неннеке – що тебе раптово бере під оіпку Майстриня Магії. Але ти розумна дівчинка, Цирі. Зрозумієш, що є причиною. Ти успадкувала від своїх предків певні… властивості. Знаєш, про що я кажу. Ти приходила до мене, тоді, після тих снів, після нічних тривог у спальні. Я зуміла тобі допомогти. Але пані Єнніфер… її

- Пані Єнніфер – перервала чародійка – зробить те, що слід. Йдемо, дівчинко.

- Іди – кивнула головою Неннеке, даремно намагаючись надати усмішці хоча б подоби натуральності. – Іди, дитинко. Пам’ятай, що мати за опікуна когось такого, як пані Єнніфер – велика честь. Не осором храму і нас, твоїх наставниць. І будь слухняною.

Втечу сьогодні вночі, вирішила Цирі. Повернусь до Каер Морхену. Вкраду коня зі стайні і тільки мене тут бачили. Втечу!

- Якби ж то – сказала упівголоса чародійка.

- Слухаю? – жриця підвела голову. – Що ти сказала?

- Нічого, нічого – усміхнулась Єнніфер. – Тобі здалося. А може це мені здалося? Подивись-но на твою підопічну, Неннеке. Зла як кітка. Іскри в очах, тільки глянь, як пирхне, а якби вміла притискати вуха, то зробила б це. Відьмачка! Треба буде суворо взяти її за шкірку, підпиляти пазурі.

- Більше розуміння – риси обличчя верховної жриці виразно скам’яніли. – Прошу, вияви їй любов і розуміння. - Вона справді не є тією, за кого ти її вважаєш.

- Що ти хочеш цим сказати?

- Вона не твоя суперниця, Єнніфер.

Якусь мить міряли одна одну поглядом, обидві, чародійка і жриця, а Цирі відчула тремтіння повітря, якесь тремтіння, страшна міць тяжіла між ними. Цей фрагмент тривав секунду, після чого міць зникла, а Єнніфер розсміялась, вільно і дзвінко.

- Запам’ятала – сказала. – Завжди на його боці, так Неннеке? Завжди сповнена турботи про нього. Як мати, якої він ніколи не мав.

- А ти завжди проти нього – усміхнулась жриця. – Як завжди віддаєшся сильним емоціям. І захищаєшся з усіх сил, щоб тієї емоції випадково не назвати належним для неї іменем.

Цирі знову відчула зростаючу десь унизу живота лють, непокору і бунт, що гуділи у скронях. Згадала собі, скільки разів і у яких обставинах чула це ім’я. Єнніфер. Ім’я, яке будило неспокій, ім’я, що було символом якоїсь грізної таємниці. Здогадалась, що це за таємниця.

Розмовляють при мені відверто, без збентеження, подумала, відчуваючи, як її руки знову починають тремтіти від злості. Зовсім зі мною не рахуються. Взагалі не звертають уваги. Так, ніби була дитиною. Розмовляють при мені про Геральта, у моїй присутності, але їм не можна, бояться. Я є…

Ким?

- Ти знову, Неннеке – зазначила чародійка – як завжди розважаєшся аналізом чужих емоцій, і що найгірше, інтерпретуєш їх на власний розсуд!

- І пхаю носа у чужі справи?

- Я не хотіла цього говорити – Єнніфер тріпнула чорними кучерями, а кучері заблищали і згорнулись як змії. – Дякую, що ти зробила це за мене. А тепер змінемо тему, прошу. Бо та, яку зачепили, є винятково дурною. Аж соромно перед нашою молодою адепткою. А щодо розуміння, про яке ти мене просиш… Буде розуміння. З сердечністю можуть бути труднощі, хоча загальновідомим є те що я не маю такого органу. Але якось собі дам раду. Правда, Несподіванко?

Усміхнулась до Цирі, а Цирі всупереч собі, всупереч злості і роздратуванню, мусила відповісти усмішкою. Бо усмішка чародійки була несподівано милою, щирою і сердечною. І дуже, дуже гарною.

*****

Вислухала промову Єнніфер, демонстративно відвернувшись спиною, вдаючи, що вся її увага присвячена джмелеві, який гудів у квітці однієї з мальв, що росли під стіною святині.

- Мене ніхто про це не питав – буркнула.

- Про що тебе ніхто не питав?

Цирі закрутилась у півпіруеті, зі злості тріснувши кулаком у мальву. Джміль відлетів з гнівним зловорожим гудінням.

- Ніхто мене мене не питав, чи я хочу, щоб ти мене вчила! – Єнніфер вперла кулаки у стегна, її очі зблиснули.

- Що за збіг обставин - просичала – Уяви собі, що мене теж ніхто не питав, чи я маю бажання тебе вчити. Бажання тут не має ніякого значення. Я не витрачаю час на аби кого, а ти, попри перше враження, можеш ще виявитись аби ким. Мене попросили, щоб я пересвідчилась, що з тобою є. Щоб дослідила, що у тобі сидить і чим це тобі загрожує. А я, хоч і не без опору, погодилась.

- Але я ще не згодилась на це! – Чародійка підняла руку, ворухнула долонею. Цирі відчула, як у неї запульсувало у скронях, а у вухах зашуміло так, як при заковтуванні слини, але значно сильніше. Відчула сонливість і зневладнюючу слабкість, втомливий тягар шиї, м’якість колін.

Єнніфер опустила долоню і відчуття моментально зникло.

- Уважно вислухай мене, Несподіванко – сказала. – Я можу без хусиль зурочити тебе, загіпнотизувати чи вввести у транс. Я можу тебе спаралізувати, силоміць напоїти еліксиром, роздягти до гола, покласти на стіл і вивчати кілька годин, роблячи перерви на їжу, а ти будеш лежати і дивитись у стелю, не в змозі ворухнути навіть очними яблуками. Я б вчинила так з першою-ліпшою шмаркачкою. З тобою я не хочу так чинити, бо з першого погляду видно, що ти дівчина розумна і горда, що маєш характер. Не хочу принижувати ані тебе, ані себе. Перед Геральтом. Бо це він мене просив, щоб я вивчила твої здібності. Щоб допомогла тобі дати раду з ними.

- Тебе просив Геральт? Чому? Він мені нічого про це не казав! Не питав мене взагалі…

- Ти вперто повертаєшся до цього – обірвала чародійка. – Ніхто тебе не питав про рішення, ніхто не утруднював себе, щоб дізнатись, чого ти хочеш, а чого не хочеш. Хіба ти дала приводи, щоб тебе вважали за непокірного, упертого шмаркача, якому не варто задавати таких питань? Але я ризикну, задам тобі питання, якого ніхто тобі не задавав. Чи піддашся тестам?

- А що це буде? Що то таке за тести? І для чого…

- Я вже тобі пояснювала. Якщо не зрозуміла, погано. Не маю наміру шліфувати твоє сприйняття, ані працювати над інтелектом. Протестувати можна як розумну, так і дурну.

- Я не дурна! І все зрозуміла!

- Тим краще.

- Але я не надаюсь на чарівницю! Не маю жодних здібностей! Я ніколи не буду чарівницею і не хочу бути! Я призначена Гераль… Я призначена бути відьмачкою! Я приїхала сюди тільки на короткий час! Скоро повернусь до Каер Морхену…

- Ти наполегливо втуплюєшся у моє декольте – сказала холодно Єнніфер, злегка мружачи фіалкові очі. – Ти бачиш у ньому щось незвичайне, чи це тільки звичайна заздрість?

- Ця зірка… - буркнула Цирі. – З чого вона? Ті каміньчики рухаються і так дивно світяться…

- Пульсують – усміхнулась чародійка. – Це активні діаманти, вбудовані в обсидіан. Хочеш побачити зблизька? Торкнутись?

- Так… Ні! – Цирі відступила, зі злості труснула головою, бажаючи відігнати від себе легкий запах бузини і аґрусу, що бив від Єнніфер. – Не хочу! Для чого це мені? Зовсім нічого! Я Відьмачка! Не маю жодної здібності до магії! Не підходжу я у чарівниці, бо це ж ясно, бо я… І взагалі…

Чародійка всілась на кам’яну лаву, що стояла під стіною і зосередилась на огляді нігтів.

- … і взагалі – закінчила Цирі. – Я мушу подумати.

- Ходи сюди. Сядь біля мене.

Скорилась.

- Я мушу мати час для роздумів – сказала невпевнено.

- Слушно - Єнніфер кивнула головою, далі втупившись у нігті. – Це вадлива справа. Вимагає роздумів.

Обидві мовчали якусь хвилину. Адептки, що прогулювались парком, зацікавлено зиркали на них, шепотілись, хихотіли.

- Ну?

- Що… ну?

- Надумала?

Цирі зірвалась на рівні, пирхнула, тупнула.

- Я… я… - ахнула, задихаючись від люті. – Ти собі жартуєш зі мною? Мені потрібен час! Я мушу подумати! Довше! Хоча б цілий день і ніч!

Єнніфер подивилась їй в очі, а Цирі скорчилась під тим поглядом.

- Прислів’я говорить – сказала повільно чародійка – що ніч приносить пораду. Але у твоєму випадку, Несподіванко, ніч може принести тільки черговий кошмар. Знову прокинешся від крику і болю, облита потом, знову будеш боятись, боятись того, що бачила, будеш боятись того, чого не зможеш згадати! І тієї ночі вже не буде сну. Буде жах. До світанку.

Дівчинка затремтіла, опустила голову.

- Несподіванко – голос Єнніфер незначно змінився. – Довіряй мені.

Плече чародійки було теплим. Чорний оксамит сукні аж просив про доторк. Запах бузини і аґрусу розкішно дурманив. Обійми заспокоювали і вмиротворювали, розслабляли, пом’якшували збудження, заспокоювали злість і бунтаврство.

- Піддашся тестам, Несподіванко.

- Піддамся – відповіла, розуміючи, що взагалі не мусила відповідати. Бо це взагалі не було запитанням.

- Я вже не розумію нічого – сказала Цирі. – Спершу кажеш, що я маю здібності, бо маю ці сни. Але ти хочеш робити проби і перевірити… То як це? Маю здібності, чи не маю?

- На це питання дадуть відповіді тести.

- Тести, тести – скривилась. – Я не маю здібностей, кажу тобі, бо якби мала, то я б, напевно, знала, хіба ні? А якби, цілком випадково, мала, то що тоді?

- Є дві можливості – байдуже повідомила чародійка, відкриваючи вікно. – Здібності треба буде або загасити, або навчитись панувати над ними. Якщо ти здібна і хочеш цього, я спробую дати тобі деякі елементарні знання про магію.

- Що це значить «елементарні»?

- Початкові.

Вони саме були у великій кімнаті, яку Неннеке призначила для чародійки, яка розміщувалась біля бібліотеки, у бічному, не вживаному крилі будинку. Цирі знала, що ця кімната призначена гостям. Знала, що Геральт, коли бував у храмі, мешкав саме тут.

- Ти захочеш мене вчити? – всілась на ліжку, провівши долонею по адамастовій ковдрі. – Ти захочеш мене звідси забрати, так? Нікуди я з тобою не поїду!

- Поїду звідси сама – холодно сказала Єнніфер, розв’язуючи ремені в’юків. – І клянусь тобі, не буду сумувати. Я вже казала, буду тебе наставляти тільки тоді, коли цього захочеш. І можу робити це тут, на місці.

- Як довго будеш мене нас… Вчити?

- Так довго, як захочеш – чародійка схилилась, відкрила комод, витягла з неї стару шкіряну торбу, ремінь, два обшитих хутром черевика і глиняну, обплетену лозою баклагу. Цирі почула, як лається під носом, одночасно усміхаючись, побачила, як ховає знахідки назад до комоду. Зрозуміла, кому це належало. Хто їх там залишив.

- Що це значить, як довго захочу? – спитала. – Якщо я знуджуся, або мені не сподобається ця наука…

- То закінчимо науку. Вистачить, що ти мені про це скажеш. Або покажеш.

- Покажу? Як?

- Якщо ти погодишся на навчання, я вимагатиму абсолютного послуху. Повторюю: абсолютного. Якщо тобі колись набридне наука, вистачить виявити непослух. Тоді негайно навчання закінчиься. Зрозуміло?

Цирі кивнула головою, лупнувши на чародійку зеленими очима.

- По друге – продовжувала Єнніфер, розпаковуючи в’юки – буду вимагати абсолютної щирості. Переді мною нічого не можна буде приховувати. Нічого. Якщо відчуєш, що з тебе досить, достатньо буде почати брехати, прикидатись, вередувати або замкнутись у собі. Якщо ж я тебе про щось спитаю, а ти не відповіси відверто, це теж буде означати негайний кінець навчання. Ти мене зрозуміла?

- Так – промовила Цирі. – А чи та… щирість… Чи діє вона в обидва боки? Чи буде змога… задавати питання тобі?

Єнніфер подивилась на неї, а її вуста глузливо скривились.

- Очевидно – відповіла за мить. – Це само собою зрозуміле. У цьому й полягатиме наука й опіка, яку я маю намір тобі надати. Щирість буде двохсторонньою. Можеш задавати мен питання. Кожної миті. А я ни них відповім. Щиро.

- На кожне запитання?

- На кожне.

- Від цієї миті?

- Так. Від цієї миті.

- Що є між тобою і Геральтом, пані Єнніфер?

Цирі мало не зомліла, вражена власною зухвалістю, заморожена тишею, яка запала після запитання.

Чародійка поволі наблизилась до неї, поклала руки на плечі, подивилась в очі, зблизька, глибоко.

- Сум – відповіла повільно. – Жаль. Надія. І переляк. Так, здається, що я нічого не пропустила. Ну, тепер вже можемо приступити до тестів, ти мала зеленоока змійко. Перевіримо, чи ти придатна. Хоча після твого питання я б дуже здивувалась, якби виявилось, що ні. Ідемо, гидунко.

Цирі надулась.

- Чому ти так мене називаєш?

Єнніфер усміхнулась кутиком вуст.

- Я ж тобі обіцяла щирість.

Цирі випросталась, знервовано, нетерпляче завертівшись у кріслі, яке було твердим і муляло зад через кілька годин сидіння.

- Нічого з того не буде! – буркнула, витираючи об одяг забруднені вуглинкою руки. – Нічого… У мене нічого не виходить! Не годжуся я у чарівниці! Я знала про це з самого початку, але ти не хотіла мене слухати! Не звертала уваги взагалі!

Єнніфер підняла брови.

- Кажеш, що я не хотіла тебе слухати? Цікаво. Зазвичай приділяю увагу кожному висловлюванню, яке пролунало у моїй присутності, і запам’ятовую його. Звиайно, якщо у твердженні є хоча б крихта сенсу.

- Далі собі знущаєшся – Цирі скрипнула зубами. – А я хотіла тобі тільки розповісти… Ну, про ці зібності. Бо знаєш, там, у Каер Морхені, у горах… Я не зуміла зробити жодного відьмацького Знаку! Ні одного!

- Я про це знаю.

- Знаєш?

- Знаю. Але це ні про що не свідчить.

- Як це? Ну… Але це ще не все!

- Напружено слухаю.

- Я непридатна. Чи ти цього не розумієш? Я… надто молода.

- Я була молодшою, коли починала.

- Але ти, напевно, не була…

- Про що йдеться, дівчино? Припини заїкатись! Хоч одна повна думка, дуже прошу.

- Бо… - Цирі опустила голову, зарум’янилась. – Бо Іоля, Миррха, Еурнейд і Катя, коли ми обідали, сміялись з мене і казали, що до мене чари не мають доступу, і я не зроблю ніякої магії, бо… Я… дівчина, це значить…

- Уяви собі, що я знаю, що це значить – обірвала чародійка. – Певно, знову сприймеш це за злостиву насмішку, але з прикрістю повідомляю тобі, що плетеш дуриці. Повертаємося до тесту.

- Я дівчина! – повторила Цирі задерикувато. – Для чого ці тести? Дівчина не може чарувати!

- Не бачу виходу – Єнніфер відхилилась на спинку крісла. – Іди звідси і втрать дівоцтво, якщо це аж так тобі перешкоджає. Я почекаю. Але поспішай, якщо можеш.

- Ти жартуєш наді мною?

- Ти помітила? – чародійка злегка усміхнулась. – Вітаю. Ти здала вступний тест на проникливість. А тепер власне тест. Напруж увагу, прошу. Дивись: на цьому малюнку чотири сосенки. Кожна має різну кількість гілок. Намалюй п’яту, таку, яка пасує до тих чотирьох, яка повинна повинна знаходитись у тому пустому місці.

- Сосенки дурні – пробурмортіла Цирі, висолопивши язика і малюючи злегка криве деревце. – І нудні! Не розумію, що спільного сосенки мають з магією? Що? Пані Єнніфер! Ти обіцяла відповідати на мої питання!

- На жаль – зітхнула чародійка, беручи аркуш і критично розглядаючи малюнок. – Мені здається, що мені доведеться пожалкувати про цю обіцянку. Чи сосенки щось мають спільне з магією? Нічого. Але ти намалювала їх вірно і вчасно. Взагалі, як на дівчину, дуже добое.

- Смієшся з мене?

- Ні. Я рідко сміюсь Мушу мати справді істотний привід для сміху. Зосередься на новому аркуші, Несподіванко. На ньому намальовані ряди зірочок, кілець, хрестиків і трикутників, у кожному ряді інша кількість кожного елементу. Обміркуй і дай відповідь: скільки повинно бути в останьому рядку?

- Зірочки дурні!

- Скільки, дівчинко?

- Три!

Єнніфер довго мовчала, втупившись у щось тільки їй відоме на різьблених дверях шафи. Злостива усмішка на вустах Цирі почала поволі зникати, і врешті зникла цілком, безслідно.

- Ти цікавилась – сказала дуже повільно чародійка, не припиняючи розглядати шафу – що станеться, якщо даш мені безглузду і дурну відповідь. Ти, напевно, думала, що я не зауважу, бо твої відповіді мене взагалі не цікавлять? Зле думала. Може гадала, що я просто прийму до уваги, що ти дурнувата? Зле думала. А якщо ти знудилась проходити тестування, і хотіла навзамін протестувати мене.. Ну, то хіба тобі це не вдалось? Так чи інакше, цей тест є закінчений. Віддай мені аркуш.

- Прошу вибачення, пані Єнніфер – дівчинка опустила голову. – Очевидно, що там має бути… одна зірочка. Дуже перепрошую. Прошу, не гнівайся на мене.

- Подивись на мене, Цирі.

Підвела очі, здивована. Бо чародійка вперше звернулась до неї її повним іменем.

- Цирі - сказала Єнніфер. – Знай, що я, всупереч моєму образу, гніваюсь так само рідко, як і сміюсь. Ти мене не рознівала. Але перепросивши, довідалась, що я не помилилась щодо тебе. А тепер візьми наступну сторінку. Як бачиш, на ньому є п’ять будиночків. Намалюй щостий будиночок…

- Знову? Я справді не розумію, для чого…

- … шостий будиночок – голос чародійки небезпечно змінився, а чоі зблиснули фіолетовим жаром. – Тут, на цьому порожньому місці. Не змушуй мене повторювати, прошу.

*****

Після яблучок, сосенок, зірочок, рибок і будиночок прийшла черга лабіринтів, з яких слід було дуже швидко знайти вихід, звивистих ліній, чорнильних ляпок, які нагадували розплющених тарганів, та інші дивні картинки і мозаїки, від яких очі розбігались, а у голові паморочилось. Потім була блискуча кулька на шнурку, в яку слід було довго вдивлятись. Вдивляння було нудним як рубець з маслом, Цирі регулярно при цьому засинала. Єнніфер, на диво, взагалі цим не переймалась, хоч кількома днями раніше вона грізно накричала на неї за спробу задрімати над однією з тарганячих ляпок.

Від корпіння над тестами їй розболілись шия і плечі та боліли день від дня щораз дошкульніше. Затужила за рухом і свіжим повітрям і в рамках обов’язку щирості одразу повідомила про це Єнніфер. Чародійка прийняла це так легко, ніби давно чекала на це.

Два наступні дні обидві бігали парком, перескакуючи рови і плоти під веселими чи повними жалості поглядами жриць і адепток. Займались гімнастикою, Вправлялись у рівновазі, ходячи по верхівці муру, що оточував сад і господарські споруди. У протилежність до тренувань у Каер Морхені, тренування з Єнніфер однак супроводжувались теорією. Чародійка навчала Цирію диханню, керування рухами грудей і діафрагми натиском долоні. Пояснювала основи руху, будову м’язів і кісток, демонструвала, як відпочивати, розслаблятись і релаксувати.

Під час одного з тих розслаблень, простягнута на траві, втуплена у небо, Цирі задала питання, що нуртувало у ній.

- Пані Єнніфер? Коли нарешті закінчимо ті тести?

- Аж так тобі нудно?

- Але я б хотіла б вже знати, чи я годжуся на чародійку.

- Годишся.

- Ти вже це знаєш?

- Я знала про це з самого початку. Небагато людей спроможні помітити активність моєї зірки. Дуже небагато. Ти зауважила це одразу.

- А тести?

- Закінчені. Я вже знаю про тебе те, що хотіла знати.

- Але деякі завдання… Не надто у мене вийшли. Сама мені казала, що… Ти справді певна? Не помиляєшся? Ти певна, що маю здібності?

- Я впевнена.

- Але…

- Цирі – чародійка справляла враження веселої і нетерплячої водночас. – З моменту, коли ми вляглись на лузі, розмовляємо з тобою, не вживаючи мови. Це називається телепатією, запам’ятай. І як напевно зауважила, це нам не заважає спілкуватись.

- Магія – сказала Єнніфер, вдивляючись у небо над горбом, вперши руку на луку сідла – є з точки зору декого творінням Хаосу. Є ключем, здатним відкрити заборонені двері. Двері, за якими таїться кошмар, загроза і неймовірне страхіття, за якими чигають ворожі, руйнівні сили, міць чистого Зла, спроможні знищити не тільки того, хто відкрив двері, але й весь світ. Окільки не бракує таких, які маніпулюють при цих дверях, колись хтось припуститься помилки, і тоді загибель світу буде визначеною і неминучою. Тому магія є помстою і зброєю Хаосу. Те, що після Кон’юнкції Сфер люди навчились використовувати магію, є прокляттям і згубою світу. Згуба людства. І так і є, Цирі. Ті, які вважають магію Хаосом, не помиляються.

Карий жеребець чародійки протяжно заіржав, підігнаний п’ятами, і повільно побіг через верескові зарості. Цирі пришпорила коня, поїхала слідом, зрівнялась. Вереск сягав стремен.

- Магія – продовжила за мить Єнніфер – з точки зору деяких є мистецтвом. Великим мистецтвом, елітарним, спроможним творити гарні та незвичні речі. Магія – талант, даний ліченим обраним. Інші, позбавлені таланту, можуть тільки з подивом і заздрістю дивитись на результати праці митців, можуть тільки дивуватись зробленим справам, відчуваючи водночас, що без цих справ і без цього таланту світ буде убогішим. Те, що після Кон’юнкція Сфер деякі обрані відкрили в собі талант і магію, те, що знайшли у собі Мистецтво, є прекрасним благословенням. І так є. Ті, хто вважають магію мистецтвом, теж мають рацію.

На лисій, голій височині, яка виступала з вереску, як хребет зачаєного хижака, лежала велетенська брила, оперта на декілька інших, менших каменів. Чародійка скерувала коня у його сторону, не перериваючи лекції.

- Так само є такі, хто вважає, що магія є наукою – Щоб її опанувати, не вистачить таланту і вродженої здібності. Є необхідними роки уважного навчання і важкої праці, є необхідною витривалість і внутрішня дисципліна. Отже, здобута таким чином магія є пізнанням, межі якого є поширеними постійно через світлий живий розум, через досвід, експеримент, практику. Так здобута магія – це прогрес. Це плуг, ткацький верстат, водяний млин, доменна піч і шків. Це прогрес, розвиток, це зміна. То поступовий рух. Вгору. До кращого. До зірок. Те, що ми після Кон’юнкції Сфер відкрили магію, дозволить нам колись досягти зірок. Злазь з коня, Цирі.

Єнніфер наблизилась до моноліту, поклала долоню на шерохувату поверхню каменю, обережно струсила з нього пилюку і сухе листя.

- Ті, які вважають магію наукою – почала – теж мають рацію, Цирі. А тепер під’їдь до мене.

Дівчинка, ковтнувши слину, наблизилась. Чародійка обвила її руками.

- Запам’ятай – повторила. – Магія є Хаосом, Мистецтвом і Наукою. Є прокляттям, благословінням і прогресом. Все залежить від того, хто користується магією, як і з якою метою. А магія є всюди. Всюди довкола нас. Легко доступна. Досить протягнути руку. Дивись. Я витягну руку.

Кромлех відчутно затремтів. Цирі почула глухий, віддалений гук, долинаюче з-під землі стугоніння. Вереск захвилювався, зігнутий вітром, який раптом ринув на височину. Небо раптово потемніло, закрите хмарами, що неслись з несамовитою швидкістю. Дівчинка відчула на обличчі краплі дощу. Примружила очі від вогню блискавок, від яких раптово запломенів горизонт. Мимовільно притулилась до чародійки, до її чорного, пахнучого бузком і аґрусом волосся.

- Земля, якою ступаємо. Вогонь, який не згасає в неї всередині. Вода, з якої вийшло все життя і без якої це життя є неможливим. Повітря, яким дихаємо. Достатньо витягнути руку, щоб над над ними запанувати, змусити до послуху. Магія є всюди. Є в повітрі, у землі і у вогні. І є за дверима, які Кон’юнкція Сфер перед нами закрила. Звідти, з-за замкнених дверей, магія іноді протягує руку до нас. За нами. Знаєш про це, правда? Ти вже відчула доторк магії, торкання руки з-за замкнених дверей. Той доторк наповнив тебе страхом. Такий дотик наповнює страхопм кожного. Бо у кожному з нас є Хаос і Порядок, Добро і Зло. Але над цим можна і слід панувати. Цього треба навчитись. І ти цього навчишся, Цирі. Про це я розповідаю тобі тут, біля цього каменю, який від непам’ятних часів стоїть на місті протікання аорт жил сили. Торкнись його.

Брила тремтіла, вібрувала, і разом з нею тремтіла і вібрувала вся височина.

- Магія витягла руку за тобою, Цирі. По тебе, дивна дівчино, Несподіванко, Дитя Старшої Крові, Крові Ельфів. Дивна дівчино, вплетена у Рух і Зміну, у Знищення і Відродження. Призначена і є Призначенням. Магія простягає по тебе руку з-за закритих дверей, по тебе, маленька крупинка піску у шестірнях Годинника Долі. Витягує за тобою свої пазурі Хаос, який зовсім не впевнений, чи ти станеш його знаряддям, чи теж перешкодою в його планах. Те, що Хаос показує тобі в снах, це є саме та невпевненість. Хаос боїться тебе, Дитя Призначення. І хоче зробити, щоб ти відчувала страх.

Луснула блискавка, протяжно гримнув грім. Цирі тремтіла від холоду і жаху.

- Хаос не може показати тобі, що він таке насправді. Він показує тобі більше майбутнє, показує те, що трапиться. Хоче зробити, щоб ти боялась прийдешнього, щоб страх перед тим, що спіткає тебе, і твоїх близьких, почав керувати тобою, щоб цілковито заволодів тобою. Тому Хаос і надсилає сни. Покажеш мені зараз, що ти бачиш у снах. І будеш боятися. А потім забудеш і запануєш над переляком. Дивись на мою зірку, Цирі. Не відводь з неї очей!

Блиснуло. Загриміло.

- Кажи! Розповідаю тобі!

Кров. Вуста Єнніфер, потріскані й розбиті, безголосо ворушаться, кровоточать Білі копита миготять у галопі. Кінь ірже. Стрибок. Провалля, безодня. Політ, нескінченний політ. Безодня…

У глибині безодні дим. Сходи, що ведуть вниз. Va'esse deireadh aep eigean. «Щось закінчується… Що? Elanie blath, Feainnewedd... Дитя Старшої крові?» Голос Єнніфер здається долинає здалеку, є глухим, будуть відлуння серед кам’яних стін, що стікають вологою. Elaine blath...

- Кажи!

Фіалкові очі блищать, палають на схудлому, скорченому, почорнілому від муки обличчі, прикритому бурею сплутаного, брудного чорного волосся. Темрява. Вологість. Сморід. Страхітливий холод кам’яних стін. Холодне залізо на зап’ястках рук, на кісточках ніг…

Прірва. Дим. Сходи ведуть вниз. Сходи, якими треба зійти.Треба, бо… Бо щось закінчується. Бо приходить Tedd Deireadh, Час Кінця, Час Вовчої Заметілі. Час Білого Холоду і Білого Світла…

Левенятко мусить померти! Державна справа!

Ходімо, сказав Геральт. Сходами вниз. Мусимо. Так треба. Іншої дороги немає. Вниз! Його губи не ворушились. Вони синього кольору. Кров, всюди кров. Всі сходи в крові… Тільки б не послизнутись. Бо відьмак помиляється тільки раз… Блиск клинків. Крик. Смерть. Вниз. Сходами вниз.

Дим. Вогонь. Лютий галоп, гуркіт копит. Довкола пожежа. Тримайся! Тримайся, Левенятко з Цинтри!

Чорний кінь ірже, стає дибки. Тримайся!

Чорний кінь танцює. У щілині шолома оздобленого крилами хижого птаха блищать і горять безжальні очі. Широкий меч, що відбиває у собі блиск пожежі, падає зі свистом. Ухил, Цирі! Пірует, парада! Ухил! Ухил! За повільнооо!

Вражена сліпучим блиском очей, струшує усім тілом, біль на мить паралізує, знечулює, зневладнює, раптово вибухає з повторною силою, впивається у щоку жорстокими гострими іклами, рве, проникає наскрізь, проходить на шию, на карк, на груди, на легені…

- Цирі!

Відчула на плечах і з-заду голови шершавий, неприємно нерухомий холод каменя. Не пам’ятала, коли лягла. Єнніфер стояла збоку на колінах. Делікатно, але наполегливо випрямляла її пальці, відірвала долоню від її щоки. Щока нуртувала, пульсувала болем.

- Мамо… - простогнала Цирі. – Мамо… Як болить! Мамусю…

Чародійка торкнулась її обличчя. Руку мала холодну, як лід. Біль зникла миттєво.

- Я бачила… - прошепотіла дівчинка, закриваючи очі. – Те, що в снах… Чорного лицаря… Геральта… І ще… Тебе… Я бачила тебе, пані Єнніфер.

- Знаю.

- Я бачила тебе… Бачила, як…

- Вже ніколи більше. Ніколи більше вже того бачити не будеш. Ніколи тобі вже це не буде снитись. Я дам тобі силу, яка відкине від тебе ці жахіття. Для цього я сюда прибула, Цирі, щоб тобі ті сили показати. Зранку почну тобі її давати.

Настали тяжкі, сповнені роботою дні, дні, напруженої науки і виснажливої праці. Єнніфер була непохитною, вимогливою, часто суворою, іноді владно грізна. Але ніколи не була нудною. Раніше, у храмовій школі, Цирі ледь стримувала склепіння повік, а траплялось їй і задрімати під час лекції, яку виголошували монотонним, лагідним голосом Неннеке, Іоля Перша, Матіола, чи інші жриці-наставниці. З Єнніфер це було неможливо. І не тільки з огляду на тембр голосу чародійки, на вживанн нею коротких, сильно наголошених речень. Найважливіша була наукова частина. Науки про магію. Науки захоплюючої, збудливої, поглинаючої.

Більшу частину дня Цирі проводила з Єнніфер. Вона поверталась до спальні пізно вночі, падала на ліжко як колода, одразу засинаючи. Адепти нарікали, що вона страшно хропе, пробували її будити. Безуспішно.

Цирі міцно спала.

Без снів.

*****

- О боги – Єнніфер зітхнула з відразою, обурено збуривши чорне кучері, опустила голову. – Це ж таке просте! Якщо не зумієш опанувати цього жесту, то що буде з важчими?

Цирі відвернулась, забурчала, фиркнула, розтерла затерплу долоню. Чародійка знову зітхнула

- Подивись ще раз на малюнок, побачиш, як мають бути розставлені пальці. Зверни увагу на пояснюючі стрілки і руни, що оточують жест, який слід виконати.

- Я тисячі разів дивилась на цей малюнок! Я розумієш руни! Vort, caelme.. Ys, veloe. Від себе, повільно. Вниз, швидко. Долоня…о, так?

- А малий палець?

- Я не можу його так виставити, не згинаючи одночасно середнього!

- Дай мені руку!

- Аууу!

- Тихіше, Цирі, бо Неннеке знову прибіжить сюди, думаючи, що я з тебе білую живцем, або смажу в олії. Не змінюй розташування пальців. І повтори. Ну, ні! Чи ти знаєш, що зробила? Якби ти так кинула справжнє закляття, місяць носила б руку в лубках! Чи в тебе долоні з дерева?

- Мої руки призвичаєні до меча! Це через це!

- Дурниця. Геральт все життя махає мечем, а пальці має вправні і… гмм… дуже ніжні. Далі, гидунко, спробуй ще раз. Ну бачиш? Поки що досить. Досить намагатись. Ще раз. Ще раз. Добре. Стріпни долонею. І ще раз. Добре. Стомилась?

- Трохи…

- Дозволь, помасажую тобі долоню і передпліччя. Цирі, чому не вживаєш мазь, яку я тобі дала? Долоньки маєш хропаві, як баклан… А це що? Слід від перстеника, так? Чи мені задається, але хіба я тобі не заборонила носити біжутерію?

- Але я той перстеник виграла у Мирри в бачка. І носила його тільки пів дня…

- На пів дня задовго. Прошу, не носи його взагалі.

- Не розумію, чому мені не можна…

- Ти не мусиш розуміти – відтяла чародійка, але в її голосі не було гніву. – Прошу, щоб ти не носила жодних такого роду прикрас. Хочеш, то запхай собі квіти у волосся. Заплети вінок. Але жодного металу, жодного кристалу, жодного камінця. Це важливо. Коли прийде час, поясню для чого. Прошу, вір мені і зважай на мою просьбу. – Ти носиш твою зірку, сережки і перстені! А мені не можна? Це через те, що я… дівчина?

- Гидунко – Єнніфер усміхнулась, погладивши її по голові. – Чи ти маєш одержимість на цьому пункті? Я вже пояснювала тобі, це не має жодного значення, є чи не є. Жодного. Завтра помий волосся, бо вже час, бачу.

- Пані Єнніфер?

- Слухаю.

- Чи можу… У рамках цієї щирості, яку ти мені обіцяла… Чи можу я тебе про щось запитати?

- Можеш. Але на богів, щоб було не про дівоцтво, прошу.

Цирі гризла губи і довго мовчала.

- Тяжко – зітхнула Єнніфер. – Хай буде. Питай.

- Бачиш… - Цирі зарум’янилась, облизнула губи. – Дівчата у спальні весь час пліткують і розповідають різні історії… Про свято Беллетейн, і про таке інше… А на мене кажуть, що я шмаркачка, і дитина, бо вже час… Пані Єнніфер, справді є? Як дізнатись, чи вже прийшов час…

- … щоб можна було піти з чоловіком до ліжка?

Цирі заллаялась рум’янцем. Мить мовчала, потім підвела очі і кивнула головою.

- Це легко дізнатись – вільно сказала Єнніфер. – Якщо починаєш над цим задумуватись, це знак, що той час вже прийшов.

- А я взагалі не хочу!

- Це не обов’язково. Не хочеш, не йдеш.

- Ага – Цирі знову гризонула губу. – А той… Ну… Мужчина... Як дізнатись, що це той самий, з яким…

- … можна піти до ліжка?

- Агааа.

- Якщо взагалі маєш вибір – чародійка скривила вуста в усмішці – а великого досвіду не маєш, у першу чергу оцінюється не чоловік, а ліжко.

Смарагдові очі Цирі набрали обрисів і вигляду блюдець.

- Як це ліжко?

- Саме так. Тих, хто ліжок не мають взагалі, відкидаєш з ходу. Спосеред решти відкидаєш власників брудних і неохайних ліжок. А якщо зостаються тільки такі, які мають ліжка чисті і акуратні, обираєш того, який тобі найбільше подобається. На жаль, спосіб не стовідсотково певний. Можна холерно помилитись.

- Жартуєш?

- Ні. Не жартую. Цирі, від завтрашнього дня будеш спати тут, зі мною. Перенесеш сюди твої речі. У спальні адепток, як ячую, на балаканину марнується забагато часу, який повинен бути призначеним на відпочинок і сон.

*****

Після опанування базової системи рухів долоні, рухів і жестів Цирі почала вивчати закляття і їх формули. Формули були легкими. Записані Старшою мовою, якою дівчинка володіла досконало, легко западали у пам’ять. При їх вимовленні, так і з інтонацією, вона теж не мала жодних пролем. Єнніфер була явно задоволена, з дня на день стаючи щораз милішою і симпатичнішою. Щораз частіше, роблячи перерви у науці, обидві пліткували про будь-що, жартували, обидві навіть почали знаходити розвагу у делікатних кпинах над Неннеке, яка часто «візитувала» лекції і вправи, наїжачена і поважна як квочка, готова брати Цирі під опіку крила, захищаючи і рятуючи від уявної суворості чародійки і «нелюдстких тортур» занять.

Покірна наказу, Цирі перейшла до кімнати Єнніфер. Тепер вони були разом не тільки вдень, але і вночі. Іноді наука також відбувалась вночі – деяких жестів, формул і заклять не можна було навчатись при світлі дня.

Чародійка, задоволена поступом дівчинки, сповільнила швидкість навчання. Мали більше вільного часу. Вечори витрачали на читанні книг, разом чи окремо. Цирі подолала «Діалоги про природу магії» Стаммельфорда, «Могутність елементів» Джамбаттісти, через «Природню магію» Ріхерта і Монка. Також переглянула – бо прочитати їх у цілості не зуміла – такі твори, як «Незвіданий світ» Яна Беккера чи «Таємницю таємниць» Агнесса з Гленвіллю. Заглядала до пожовклого «Кодексу з Мірте» і до «Ard Aercane», і навіть до знаменитої, страшної «Dhu Dwimmermorc», повної гравюр, що будили жах.

Також вона добралась до інших книг, що не стосувались магії. Почитувала «Історію світу» і «Трактат про життя». Не проминула і легших речей з храмової бібліотеки. З почервонілим обличчям вона проковтунла «Іграшки» маркіза Ла Креагма і «Королівські дами» Анни Тіллер. Читала «Нещастя любові» та «Час місяця», збірки поезії славетного трубадура Жовтця. Розплакалась над витонченими, вселяючими таємницю балладами Ессі Давен, зібраних у малому, гарно оправленному томику, який називався «Блакитна перлина».

Поиск по сайту: