Державна цільова програма

Проект

КОНЦЕПЦІЯ

ДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ПРОГРАМИ

РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА ПЕРІОД ДО 2018 РОКУ

Визначення проблем, на розв’язання яких спрямована

Державна цільова програма

Розвиток музейної справи в Україні (далі – МСУ) як спеціального виду наукової та культурно-освітньої діяльності, що включає комплектування, зберігання, охорону та використання музеями культурних цінностей та об’єктів культурної спадщини України, в тому числі їх консервацію, реставрацію, музеєфікацію, наукове вивчення, експонування та популяризацію відіграє важливу роль у системі гуманітарного розвитку держави та сприяє гармонійному розвитку людини. Нагальна необхідність реформування МСУ в контексті гуманітарного розвитку окреслена у Посланні Президента України В.Ф.Януковича до Українського народу. Це дозволить сформувати в Україні єдиний гуманітарний, культурний та інформаційний простір і може стати гарантом входження України в європейський культурний простір.

МСУ загалом охоплює 546 національних та комунальних музеїв, 497 музеїв, музейних кабінетів, колекцій, які діють у складі вищих навчальних закладів, понад 4000 музеїв, музейних класів і кімнат у загальноосвітніх школах, близько 800 музеїв, що перебувають у віданні підприємств, установ та організацій у яких зберігаються пам’ятки державної частини Музейного фонду України. Крім того, в Україні створені господарюючі суб’єкти різних правових форм, діяльність яких співпадає з МСУ.

Значення музеїв у житті суспільства визначається тим, що музеї виконують функції інституту національної пам’яті, самоідентифікації та ідентифікації України у світовому співтоваристві, зберігають історію і культуру народу як частину світового історико-культурного надбання, слугують джерелом інформації і знань, мають величезний виховний і туристичний потенціал. Музейна справа належить до державотворчих чинників, оскільки безпосередньо, можливо, як жодна інша інституція, забезпечує реалізацію ст. 11 Конституції України: “...сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України”. Музеї відіграють важливу роль у формуванні і популяризації національної ідеї та загальнолюдських гуманістичних цінностей.

Проте сьогодні музеї не виконують повною мірою покладені на них завдання, їхній потенціал використовується лише частково. На превеликий жаль, музеї не належать до пріоритетів гуманітарного розвитку України, ставлення до них як до чогось другорядного характерне практично для всіх прошарків і щаблів українського суспільства – від владних структур до пересічного громадянина. Музейна справа не є повноцінною і самодостатньою галуззю діяльності. Наявні закони не виконуються, а подекуди суперечать один одному.

Музейні заклади не відповідають сучасним вимогам вивчення, збереження використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини. В сучасних умовах вони неспроможні задовольнити потреби вибагливого відвідувача. Зменшення привабливості музеїв свідчить як про неспроможність музеїв якісно конкурувати зі сферою масових розваг, так і про загальне зниження культурного та загального інтелектуального рівня нації.

Матеріально-технічна база музеїв та інфраструктура збереження національної культурної спадщини, зокрема, реставраційна сфера перебувають у цілковитому занепаді та потребують кардинального оновлення. Кількість музейних предметів, що потребують реставрації, значно перевищує можливості реставраційних установ. Зокрема, якщо у 2002 р. за статистикою реставраційного втручання потребувало 40% музейних пам’яток, то за 10 років цей показник збільшився майже в двічі. За даними Національного науково-дослідного реставраційного центру України (ННДРЦУ) понад 70% предметів державної частини Музейного фонду України потребують уваги реставраторів, як мінімум профілактичних консерваційних робіт, а близько 2,5 млн. предметів потребують негайної рятівної реставрації. При цьому в багатьох регіонах України немає жодного реставратора, матеріально-технічна база (зокрема, відсутність належного приміщення) та фінансування ННДРЦУ не дозволяє забезпечити потреби у реставрації українських музейних закладів, а в країні загалом відсутні реставратори з цілої низки спеціальностей.

На часі створення єдиної музейної мережі (музейного простору), системи професійної музейної освіти. Потребує вирішення питання підвищення престижу роботи працівників музеїв.

У ситуації, що склалася, музеї вимушенісамотужки вирішувати свої проблеми, не маючи можливості, а інколи і бажання, адекватно реагувати на виклики часу. І попри те, що за останні 20 років, крім поглиблення старих проблем і виникнення нових, музеї спромоглися на підвищення рівня наукової і видавничої діяльності, почали робити перші кроки до формування музейної спільноти України, вони переважно займаються розв’язанням тактичних, сьогоденних проблем, а не формуванням стратегії розвитку.

Таким чином, першочергового значення набуває розробка національної музейної політики та затвердження національних музейних стандартів.

Поиск по сайту: