Тема 2: Конституційне право України

Конституція – це особливий законодавчий акт держави, якому властиве правове верховенство щодо всіх інших правових актів.

Конституція України має народний характер, суть його у тому, що вона виражає інтереси народу і повинна йому служити. Конституція України має реальний характер, оскільки адекватно відображає фактично існуючі суспільні відносини.

Для Конституції України характерні наступні властивості:

1. Конституція – це, перш за все, закон, тобто правовий акт виняткової ваги і значення.

2. Їй властиве юридичне верховенство, тобто найвища юридична сила.

3. Вона є основою законодавства, яке розвивається на базі її принципів і норм.

4. Для неї характерний особливий порядок прийняття і внесення змін.

5. Механізм реалізації Конституції відзначається певною складністю, тому що її дія відбувається на двох рівнях: її реалізації в цілому і реалізації її конституційних норм.

6. Вона має велику об’єднувальну силу щодо охоплення всіх верств населення, різнорідних політичних сил процесом порозуміння у суспільстві заради досягнення основної мети – поліпшення життєвого рівня народу і його духовного зростання.

7. Конституції України має особливий захист, що покладається на Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів, Конституційний суд та громадян України.

Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

За класифікаційними ознаками Конституцію України можна визначити як:

1) писану, кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;

2) жорстку, оскільки внесення змін і доповнень у Конституцію України, на відміну від внесення змін і доповнень в інші закони, вимагає не менше 2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України;

3) демократичну (народну) за порядком прийняття: прийнята парламентом України від імені українського народу – громадян України всіх національностей.

Поняття громадянства України

Громадянство України – це правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов’язках.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

ü єдиного громадянства – громадянства держави Україна, що включає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною його визнають лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною його визнають лише громадянином України;

ü запобігання виникненню випадків безгромадянства;

ü неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

ü визнання права громадянина України на зміну громадянства;

ü неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

ü рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

ü збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

n паспорт громадянина України;

n свідоцтво про належність до громадянства України;

n паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

n тимчасове посвідчення громадянина України;

n проїзний документ дитини;

n дипломатичний паспорт;

n службовий паспорт

n посвідчення особи моряка;

n посвідчення члена екіпажу;

n посвідчення особи на повернення в Україну.

Громадянство набувається:

· за народженням;

· за територіальним походженням;

· у результаті прийняття до громадянства;

· у результаті поновлення у громадянстві;

· у результаті усиновлення;

· у результаті встановлення над дитиною опіки чи піклування;

· у результаті встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

· у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

· у результаті встановлення батьківства;

· за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Громадянство України припиняється:

n внаслідок виходу з громадянства України;

n внаслідок втрати громадянства України;

n за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Державні органи беруть участь у вирішенні питань громадянства. Згідно з Конституцією до цих органів належить насамперед Президент України.

Конституційні права та свободи людини і громадянина

Систему конституційних норм, які закріплені Конституцією 1996 р. і визначають правовий статус людини й громадянина, становлять громадянські (особисті), політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні права та права в галузі правосуддя. Держава не тільки проголошує права і свободи людини, а й бере на себе обов'язки їхньої реалізації.

Особисті (громадянські) права є найважливішими правами людини, що забезпечують її життя, особисті цінності, свободу, недоторканість, особисту безпеку, правовий захист. Вони є невід'ємними, тобто належать людині як члену громадянського суспільства, забезпечені законами і покликані захищати людину від свавілля держави та інших людей. Особисті права держава не надає, а тільки охороняє і гарантує.

Політичні права й свободи визначають можливість громадян брати участь у здійсненні влади, в керівництві державними справами і в суспільно-політичному житті. До політичних прав та свобод належать: право брати участь в управлінні державними справами, право спрямовувати індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися

Соціально-економічні права – це можливості громадян брати участь у сфері матеріального виробництва та розподілу матеріальних благ. Згадані права є основою економічної самостійності людини, а також визначають загальні умови її соціального життя. До них належать: право користуватися природними та іншими об'єктами права власності народу відповідно до закону, право власності на землю

Екологічні права включають право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на відшкодування шкоди, заподіяної погіршенням стану довкілля, на отримання і використання інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також на її поширення ‑ стаття 50.

Культурні права людини й громадянина: право на освіту – стаття 53; право на вибір і заняття інтелектуальною, творчою діяльністю, свобода літературної, художньої, наукової діяльності та творчості, право інтелектуальної власності й авторські права – стаття 54;

Конституція України визначає гарантії прав людини в галузі правосуддя

До обов'язків громадян України належать:

n захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України;

n повага до державних символів України;

n обов'язок не завдавати шкоди природі, культурній спадщині;

n обов'язок відшкодовувати завдані їм збитки;

n обов'язок платити податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом;

n обов'язок неухильно дотримуватися Конституції та законів України;

n обов'язок не зазіхати на права і свободи, честь та гідність інших людей (ст. 65-68 Конституції України).

Закріплені й гарантовані у Конституції права, свободи та обов’язки громадян – реальний шлях побудови правової держави, розвитку особистості і забезпечення справді правового характеру взаємовідносин громадянина і держави, громадян та інших осіб між собою.

Поняття та форми здійснення народного суверенітету.

Безпосередня й представницька демократія

Народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні має безумовне й пріоритетне право на здійснення її безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування. Повновладдя народу України здійснюється на основі Конституції України і реалізується через інститути безпосередньої (прямої) демократії та інститути представницької (виборної) демократії.

Інститути безпосередньої демократії забезпечують пряме волевиявлення або безпосереднє здійснення волі громадян у питаннях державного і суспільного життя. Іншими словами, безпосередня демократія – це особиста участь громадян або участь у складі об'єднання громадян в управлінні справами суспільства і держави. Стаття 69 Конституції України фіксує деякі інститути прямої демократії, зазначаючи, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом безпосереднього голосування законів України або інших рішень із важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Референдум є особливим інститутом демократії, одним із засобів демократичного управління державними справами.

Вибори як форма народного волевиявлення ‑ один із способів формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів (Конституція України, ст. 71).

Формами безпосередньої демократії також виступають загальні зібрання громадян, народні законодавчі ініціативи тощо.

Інститути представницької демократії – засіб забезпечення реалізації волі громадян через обраних ними представників – депутатів чи інших виборних осіб. Іншими словами, представницька демократія – це участь громадян в управлінні державою і суспільством не безпосередньо, а через (за допомогою) представників, яких вони обрали в органи держави. Обрані народом особи є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони приймають рішення, обов’язкові для виконання на всій території держави.

Поняття про самоврядування. Органи місцевого самоврядування в Україні

Самоврядування – це територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через обрані ними державні або суспільні органи всіх питань місцевого життя на основі законів та власної фінансової і економічної бази.

Територіальна основа місцевого самоврядування -- село (сільрада), селище, місто. Райони у містах з районним поділом є складовою частиною місцевого самоврядування міст. Первинні суб’єкти місцевого самоврядування є територіальні колективи громадян, які проживають у селах (сільрадах), селищах, містах. "Про місцеве самоврядування в Україні", крім територіальних громад, система місцевого самоврядування включає:

n сільську, селищну, міську раду (представницькі органи місцевого самоврядування);

n сільського, селищного, міського голову;

n виконавчі органи сільської, селищної, міської ради (виконавчі комітети);

n районні та обласні ради (представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст);

n органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети жителів).

Матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування згідно з статтею 142 Конституції України становлять:

n рухоме і нерухоме майно;

n доходи місцевих бюджетів та інші кошти;

n земля і природні ресурси, що є у власності територіальних громад;

n об’єкти спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Формами безпосереднього здійснення місцевого самоврядування територіальними колективами є:

n референдуми;

n загальні збори (сходи) громадян населеного пункту;

n інші способи участі громадян в обговоренні та вирішенні питань, віднесених до компетенції місцевого самоврядування.

Основні повноваження органів місцевого самоврядування (ст. 144):

n управляють майном, що є в комунальній власності;

n затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання;

n затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць та контролюють їх виконання;

n встановлюють передбачені законом місцеві податки та збори;

n забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;

n здійснюють інші повноваження, встановлені чинним законодавством.

Органи місцевого самоврядування приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Сільські, селищні, міські ради можуть мати свої виконавчі органи, які безпосередньо організовують реалізацію рішень відповідної ради, утворюються нею, підзвітні і підконтрольні їй. Виконавчий орган ради очолює її голова.

До питань компетенції сільських, селищних, міських рад, які вирішують тільки на пленарних засіданнях рад, належать: затвердження регламенту ради; утворення виконавчого комітету ради; розгляд запитів депутатів; встановлення місцевих податків і зборів; прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; прийняття рішень щодо випуску місцевих позик. Сільські, селищні та міські Ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Поиск по сайту: