Поняття цивільного

Договір – одна з центральних категорій цивільного права.

Договір є односторонній, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони.(договір доручення, дарування, займ). Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони. Там де є дві і більше сторін є багатосторонній договір; відплатні та безоплатні – до відплатних належать договори, за якими кожна із сторін має отримати від контрагента певне відшкодування; реальні та консенсуальні – консенсуальними є договори, що набувають сили з моменту досягнення сторонами згоди, а реальними – договори, що визнаються укладеними з моменту, коли на підставі досягнутої згоди здійснюється виконання за договором – передача контрагенту певного майна(договір займу, зберігання, перевезення вантажу тощо).; основні та додаткові – сіть поділу договорів на основні та додаткові полягає у тому, що додаткові договори є залежними від основних, слідують за ними, і в разі визнання недійсним основного договору недійсний є і додатковий.

Зміст договору становлять умови, що визначаються на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках встановлених законом, застосовуються ціни(тарифи, ставки тощо), що встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Договір укладається шляхом надання пропозиції однієї сторони укласти договір(оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною пропозицію укласти договір може зробити кожна із сторін майбутнього договоруДоговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.(письмова, усна, нотаріальне посвідчення, державна реєстрація).

Зміна та розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

5. Цивільно-правова відповідальність – це правовідношення, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, які забезпечуються державним примусом і тягнуть за собою засудження правопорушення і його суб’єкта.

Правовою підставою застосування до правопорушника цивільної відповідальності є норма права. Фактичною підставою для застосування міри цивільної відповідальності є скоєння цивільного правопорушення.

Специфічними рисами цивільної відповідальності, що відрізняють її від інших видів відповідальності, є:

· Її майновий характер (застосування даної відповідальності завжди пов’язане із втратами майнового характеру у майновій сфері боржника – відшкодуванням заподіяної шкоди, сплатою неустойки, штрафу, пені);

· Цивільно-правова відповідальність завжди є відповідальністю одного учасника цивільно-правових відносин перед іншим-це відповідальність правопорушника перед потерпілим;

· Особливістю цивільної відповідальності є можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміром заподіяної шкоди або збитків(наприклад, застосування штрафної неустойки, завдаток);

· Особливістю цивільно-правової відповідальності є застосування рівних за обсягом мір відповідальності за однотипні правопорушення, що забезпечує послідовну реалізацію принципу рівноправності учасників цивільно-правових відносин.

Є різні критерії поділу відповідальності: договірна і позадоговірна (деліктна). Договірна наступає в разі порушення договірного зобов’язання, а деліктна – має місце у випадку заподіяння правопорушення боржником, який не був з кредитором у договірних правовідносинах. Деліктна відповідальність виникає з моменту заподіяння шкоди майну або особі потерпілого(кредитора). Часткова, солідарна і субсидіарна відповідальність має значення і застосовується тоді, правопорушення скоєне кількома особами. Часткова відповідальність наступає у всіх випадках, коли законом, іншим правовим актом або договором не передбачено інше. Часткова відповідальність передбачає, що кожний з боржників несе перед кредитором відповідальність тільки у тій частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору.

Солідарна відповідальність дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь-кого з боржників у повному обсязі або частково.

Субсидіарна відповідальність настає тоді, коли в зобов’язанні беруть участь два боржники, один з яких основний, інший - додатковий (субсидіарний); повна, обмежена, підвищена відповідальність.

Фактичною підставою цивільної відповідальності є склад правопорушення, до якого входять об’єкт, суб’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони.

Об’єктом правопорушення є суспільні правовідносини, що регулюються цивільним правом.

Суб’єктом є правопорушник.

До об’єктивної сторони відносять: 1) шкоду, заподіяну правопорушенням; 2) протиправність поведінки правопорушника; 3) причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Суб’єктивну сторону складає вина правопорушника, яка в окремих випадках опосередкована іншими суб’єктивними обставинами (ціль, мотив, емоції та інше).

Умовами цивільної відповідальності є: 1) наявність протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди); 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

6. Спадкове право – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку із спадкуванням. Спадкування є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Заповіт – це особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті. Тобто це є односторонній правочин – дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами. Як правило заповіт складається однією особою, проте за новим ЦК дозволяється спільний заповіт (заповіт подружжя).

Спадкування за законом виникає у разі, якщо воно не змінено або не скасовано спадкодавцем у заповіті. Спадкоємці одержують право на спадкування почергово. Новий ЦК виділяє п’ять черг спадкоємців.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він її прийняв.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Поиск по сайту: