Тема 8. Правове регулювання стандартизації та сертифікації

8.1. Поняття та юридичне значення стандартизації та сертифікації господарської діяльності.

8.2. Об’єкти та суб’єкти стандартизації.

8.3. Поняття та види сертифікатів.

8.4. Порядок отримання сертифікату.

8.1. Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання. Згідно з ч. 1 ст. 15 ГК, що має назву «Технічне регулювання у сфе­рі господарювання», у сфері господарювання застосовуються:

технічні регламенти; стандарти;

кодекси усталеної практики;

класифікатори;

технічні умови.

Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов’язковим для:

суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в техніч­них регламентах;

учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стан­дарти;

виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позна­чення цих стандартів у її маркуванні.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрак­том) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено технічними регла­ментами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Стандарт — це документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або ха­рактеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги (ст. 1 Закону України «Про стандартизацію»);

Сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів, здійснюється з метою запобігання на­данню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров’я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві в виборі продук­ції, створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародно­му економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

Види та порядок сертифікації продукції та послуг встановлюються законом. На сьогодні це Декрет Кабінету Міністрів України від 10 трав­ня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію».

Важливе значення для визначення правових та організаційних за­сад розроблення і застосування національних стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки відповідності має Закон України від 1 грудня 2005 р. «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцін­ки відповідності», який встановлює також основоположні принципи державної політики у сфері стандартизації, технічного регулювання та оцінки відповідності.

Одним із найважливіших методів управління якістю, що використовується для підвищення рівня розвитку виробництва, прискорення науково технічного прогресу, є стандартизація.

Об'єктом стандартизації може виступати все, що має перспективу застосування. Стандарт може бути розроблений як на матеріальні предмети, так і на об'єкти різного нематеріального характеру.

Стандарт — це зразок, модель, еталон, прийнятий за вихідний, для зіставлення з ним інших подібних об'єктів. Як нормативно-технічний документ, стандарт установлює комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації й затверджується компетентним органом. У процесі стандартизації використаються різні методи, в тому числі нормування (встановлення норми на числове значення стандартизованого параметра); параметруванння (встановлення послідовного ряду числових значень параметра); типізація (розробка типових рішень); агрегування (створення різноманітних об'єктів шляхом компонування з обмеженої кількості стандартних елементів); симпліфікація (скорочення різноманіття об'єктів); уніфікація (встановлення об'єктів однакового призначення й використання з метою досягнення економії, забезпечення взаємозамінності й створення конструктивно-уніфікованих рядів). Ці методи дозволяють здійснювати стандартизацію, починаючи від простих об'єктів і кінчаючи складними системами. Застосування стандартів поліпшує якість продукції, підвищує рівень уніфікації й взаємозамінності, сприяє розвитку автоматизації виробничих процесів, зростанню ефективності експлуатації.

Система стандартизації спрямована на забезпечення:

реалізації єдиної технічної політики у сфері стандартизації, сертифікації й методології;

захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції для життя, здоров'я, майна громадян, охорони навколишнього природного середовища;

взаємозамінності й співвідношення продукції, її уніфікації;

якості продукції відповідно до розвитку науки й техніки, потреб населення та народного господарства;

економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників виробництва;

безпеки народногосподарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій

Правові й організаційні основи стандартизації встановлені ЗУ «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. До узгодження законодавства із цим новим законом продовжують діяти (у частині, що не суперечить новому Закону) колишні нормативно-правові акти, в тому числі Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію й сертифікацію» від 10 травня 1993 р.

Нормативними документами зі стандартизації є: Державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; стандарти підприємств; кодекс сформованої практики; технічні умови.

До Державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми й правила, а також державні класифікатори техніко-економічної й соціальної інформації.

Правила використання стандартів на території України встановлював Державний комітет України зі стандартизації, метрології й сертифікації (Держстандарт України), зараз інший - Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів

Поиск по сайту: