Завдання фізичного виховання

1. Виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров'я, постійно займатися фізичною куль­турою і спортом.

2. Підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для цього прикладними видами спорту.

3. Підготовка до фізичної праці, виховання праце­здатності.

Людина, наголошував А. Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання, вико­нуючи свою особливу роль, слугує водночас досягнен­ню єдиної мети, реалізується у поєднанні з іншими скла­довими. Наприклад, розумове виховання тісно пов'язане з моральним вихованням, оскільки моральність форму­ється на основі світогляду й самосвідомості. Успіх ес­тетичного виховання також зумовлений рівнем розумо­вого виховання, тому що воно сприяє виробленню оцін­них суджень, вихованню смаків, розумінню мистецтва. Без розумового виховання неможлива належна трудо­ва підготовка, що потребує певного рівня мислення. Ро­зумове виховання позначається і на фізичному розвит­ку особистості: знання нею основ фізіології та гігієни, розуміння сутності життєдіяльності організму допома­гає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров'я.

Простежується зв'язок естетичного і морального ви­ховання. Прекрасне як предмет естетичного впливу на школяра викликає також моральні почуття, наприклад, роль краси рідної природи у вихованні любові до Бать­ківщини. Естетичне виховання сприяє підвищенню ефективності трудового виховання школярів. Вихован­ню любові до праці допомагає чіткість її організації, зла­годженість і ритмічність дій, раціональна організація робочого місця, естетичний вигляд виробу як результату такої праці. Існує тісний зв'язок і між естетичним та фізичним вихованням. Здоров'я, належний фізичний розвиток, красива постава впливають на естетичний роз­виток людини.

Про зв'язок фізичного виховання з розумовим та ес­тетичним вже йшлося. Воно тісно пов'язане також з тру­довим вихованням, оскільки полегшує виконання тру­дових операцій і процесів. Фізичне виховання сприяє здійсненню моральних вчинків, докладанню вольових зусиль, вияву моральної стійкості й витривалості.

Провідні завдання виховання школярів визначені пріоритетними напрямами реформування виховання, ви­значеними Державною національною програмою "Осві­та" ("Україна XXI століття"). До них належать: форму­вання національної свідомості, любові до рідної землі, народу, бажання працювати задля держави, готовності захищати її; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу; формування високої мовної куль­тури, оволодіння українською мовою; прищеплення ша­нобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які прожива­ють на території України; виховання духовної культу­ри особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів все­людської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей; фор­мування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря; забезпечення повноцінного фі­зичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я; виховання поваги до Конституції, законо­давства України, державної символіки; формування гли­бокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свобо­ди, правами людини та її громадянською відповідаль­ністю; формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою; розвиток індивідуаль­них здібностей і талантів молоді, забезпечення умов для її самореалізації; формування у дітей і молоді вмінь міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин¹. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття"). — К., 1994. — С. 15—16.

Програма виховання - короткий виклад основних положень і ці­лей діяльності навчально-виховного закладу щодо виховання уч­нів упродовж усього періоду їх навчання.

Вона ґрунтується на загальній меті виховання і пе­редусім повинна відображати якості, які необхідно сфор­мувати у школярів, намічені завдання та зміст, що ма­ють бути реалізовані для досягнення мети.

Загальної мети виховання досягають поетапно. У ро­боті з кожною віковою групою (молодший, середній і старший шкільний вік) ставлять конкретні виховні цілі залежно від її особливостей, рівня вихованості дітей, якостей, які треба сформувати відповідно до загальної мети виховання.

Зміст програми випливає з основних напрямів ви­ховання всебічно розвиненої особистості (розумове, мо­ральне, трудове, естетичне й фізичне виховання). Важ­ливим аспектом у складанні та виконанні програми є визначення послідовних цілей, які випливають із конкретних завдань та змісту виховання на всіх етапах шкільного навчання.

Цілі виховання можна класифікувати:

а) за часом їх досягнення: загальні (формування певної якості впродовж усього навчання), етапні (досяг­нення певного результату в коротшому періоді — почат­кові класи або навчальний рік), оперативні (постанов­ка цілі конкретного виховного заходу чи сукупності ви­ховних заходів, спрямованих на досягнення певногоре­зультату);

б) за змістом: постановка цілей щодо формування ок­ремих якостей особистості (патріотизму, гуманізму, громадської активності та ін.). Цілі за змістом також реалізуються поетапно. Наприклад, сумлінне ставлен­ня до праці формується через усвідомлення її цінності в процесі виконання певної роботи.

Орієнтиром для школи у складанні програми вихо­вання може бути "Орієнтовний зміст виховання в на­ціональній школі", рекомендований Міністерством ос­віти і науки України. Методичні рекомендації склада­ються з восьми розділів. Перший — виховання як чин­ник цілісного формування особистості. Другий — основ­ні напрями виховання в національній школі (завдання, які необхідно вирішити в процесі виховання учнів у на­ціональній школі та сім'ї). Третій—шостий — харак­теристики головних особливостей учнів різного віку, зав­дання їх виховання та орієнтовні види діяльності й фор­ми занять з учнями 1—3-х (4-х), 5—6-х, 7—9-х, 10—11-х класів. Сьомий —г рекомендації, спрямовані на формування колективу учнів школи, на розвиток і вдо­сконалення учнівського самоврядування, організацію змагання, широке розгортання суспільно корисної ді­яльності. Восьмий розділ — основні умови підвищен­ня ефективності спільної виховної діяльності школи, сім'ї та громадськості, особливості цієї роботи.

Ці рекомендації не є обов'язковими для вчителячикласного керівника, вихователя, вони мають орієнтов­ний характер. Успішна робота з рекомендаціями знач­ною мірою залежить від того, наскільки педагог підго­товлений до творчого використання практичних порад¹.Див.: Орієнтовний зміст виховання в національній школі. Методичні рекомендації. — С. 4.

Програми виховання дає змогу уникнути набору ви­падкових виховних заходів у плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи цю програму, слід ураховувати таку систему компонентів духовного світу особистості українця:

Ø національну психологію — психологію працьови­того господаря, вмілого хлібороба, поборника прав лю­дини й державної незалежності, духовної спадщини на­роду;

Ø національний характер і темперамент — одвічне правдо шукання, гостинність і щедрість, лагідність, та­лановитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і душевне багатство;

Ø національний спосіб мислення — самобутність, зав­дяки чому із століття в століття відтворюються і розви­ваються самобутня українська культура і духовність;

Ø народну мораль, етику — людяність, доброту, ми­лосердя, співпереживання як найвищі духовні надбання;

Ø народну естетику — красу поведінки, привабли­вий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну їжу;

Ø народну правосвідомість — життя за законами до­бра і краси, правди і справедливості, гідності й мило­сердя;

Ø національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо;

Ø національний світогляд — систему поглядів, пере­конань, ідеалів, яка є основою національної духовності;

Ø національну ідеологію — ідейне багатство нації, систему філософських, політичних, правових, економіч­них, моральних, естетичних та релігійних ідей, погля­дів і переконань;

Ø національну свідомість та самосвідомість — від­чуття гордості за належність до української нації.

"Потреба спрямування змісту національного вихо­вання (едукації) у русло українознавства, — вважає М.Стельмахович, — диктується рядом вагомих мотивів. По-перше, нагальною потребою відродження й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною по­літикою і філософією, науковою системою, що визна­чає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й ви­ховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення національного виховання через освіту. Термін "едукація" у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи – олюднення знань, недопущення національного невігластва».(Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – С. 40)

Поиск по сайту: