Методичні рекомендації. З’ясовуючи перше питання, слід наголосити, що розпочата під керівництвом М

З’ясовуючи перше питання, слід наголосити, що розпочата під керівництвом М. Горбачова перебудова із політики вдосконалення існуючого ладу переростала в революцію зі своєрідним політичним, економічним, соціальним і національним аспектами. Політичний полягав у кризі тоталітарної системи управління, економічний – у поверненні до природних форм господарювання, заснованих на приватній власності та ринкових відносинах соціальний – у різкому падінні рівня життя абсолютної більшості населення, а національний – у тому, що державотворчий процес відбувався у межах радянських реалій тобто, УРСР.

На попередніх заняттях ішлося про історію нашого народу в умовах радянської державності. Тому на цьому занятті слід насамперед наголосити, що з 1991 р. український народ живе у власній державі, ім’я якій Україна. Розкриваючи перше питання, студенти мають з’ясувати, що колись могутня держава – СРСР – розпалася як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин. До перших слід віднести неспроможність соціалізму витримати змагання з капіталізмом, особливо за рівнем життя народу та у гонці озброєнь. Ще однією з причин була невдала спроба Комуністичної партії самореформуватися. Нарешті позначилося і те, що громадяни СРСР щораз більшою мірою втрачали віру в марксистсько-ленінську ідеологію та політику партії.

Дуже важливо підкреслити, що невдоволення охопило широкі верстви – робітників, інтелігенцію, навіть значну частину комуністів. Особливо активними були колишні політв’язні, дисиденти, як у Москві, так і в усіх республіках. Репресивний апарат (КДБ, міліція, суди, прокуратура, внутрішні війська) виявився безсилим зупинити протести, а вдавшись у низці випадків (Литва, Грузія та ін.) до застосування зброї, він остаточно дискредитував КПРС (зійшла з історичної арени).

Перший і найголовніший наслідок розвалу СРСР був у появі на його території 15 самостійних держав – колишніх союзних республік. Студенти мають уяснити, що таке глобальне зрушення, причому реалізоване у мирних формах, висунуло завдання, які ще не стояли перед суспільними силами.

Якщо перебудова розпочалася 1986 р. із гасла «більше соціалізму», то згодом через етап «більше демократії» вона вилилася у «парад суверенітетів». Стрімка суверенізація союзних республік, започаткована народами Прибалтики та Росією, розхитала самі основи Союзу РСР. В Україні визначальними віхами у її державному унезалежненні стали ухвалення Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. Декларації про держаний суверенітет, прийняття 24 серпня 1991 р. Акту проголошення незалежності України та Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., на якому 91,2% дорослого населення схвалили названі доленосні документи. Так народжувалася нова держава з гордим ім’ям Україна.

Під час розгляду другого питання варто пам’ятати, що старт її незалежності відбувався за суперечливих умов. По-перше, центр всіляко перешкоджав переходу України на рейки суверенізації, добре розуміючи місце і роль нашої республіки в СРСР (майже п’ята частина національного доходу, понад чверть видобутку вугілля, значна частина продукції сільського господарства і т. ін.). По-друге, тоді коли в інших республіках після 1985 р. відбулася серйозна ротація керівних кадрів, компартійно-державна верхівка УРСР залишалася незмінною, уособленням її стабільності був В. Щербицький, який залишився на посту першого секретаря ЦК КП України найдовше за всю радянську історію – майже 18 років (до вересня 1989 р.). Нарешті, по-третє, нижчий, ніж в інших республіках, рівень політичної активності населення. Лише у 1989 р. відбулися Перші установчі збори Народного руху України, який об’єднав під своїми демократичними гаслами громадянських активних, відомих у республіці представників інтелігенції, які вірили у можливість удосконалення соціалізму, та дисидентів, колишніх політв’язнів – відкритих політичних суперників існуючого ладу. На жаль, ні перші, ні другі не змогли скласти серйозну конкуренцію висуванцям партноменклатури, які й очолили політичні, економічні та соціальні перетворення у незалежній Україні.

Вищезазначені обставини спричинилися до того, що економічні реформи проводилися несистемно, зі значними прорахунками. Це, разом з розривом економічних зв’язків у межах колишнього СРСР, привело до різкого падіння суспільного виробництва (у середині 90-х рр. навіть до післявоєнного рівня), зневіри громадян у можливостях і державницькій позиції правлячих кіл, а відтак посилилися ностальгічні настрої, відроджується туга за старими, радянськими часами. Та найгірший наслідок реформ у тому, що в суспільстві різко зросла і продовжує збільшуватися соціальна диференціація, коли різниця між доходами більшості населення і доходами невеличкої групки олігархів (5-7 %) сягає сотень разів.

При цьому вдалося сформувати більшість державних інститутів, ухвалити нову Конституцію (1996), яка в основному відповідає сучасним демократичним стандартам, провести легітимну зміну влади у 1994 р., регулярно проходять вибори до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування.

Розрив між інтересами правлячої верхівки і більшості населення, безконтрольність, а в деяких ситуаціях і свавілля влади викликали гострий масовий протест, кульмінацією якого стали осінньо-зимові події у Києві 2004 р., названі «помаранчевою революцією». Однак, як показали подальші події, особливо вибори до вищого законодавчого органу у 2006 та 2007 рр., довіра громадян до української влади продовжує залишатися на низькому рівні. Таким чином, становлення України як суверенної держави відбувається у складних умовах зі значними втратами, і все ж поступово набуваючи незворотного характеру.

Необхідно розуміти, що з двох суспільних процесів – зміни суспільного устрою і зміни форми державного устрою на перше місце вийшли проблеми державного самовизначення. Важливо підкреслити, що в Україні прагнення виокремитися у незалежну державу було масовим і потужним. На особливу увагу заслуговує питання про те, на яких засадах вибудовувалася українська державність. Студенти мають показати, що в державотворенні було взято чимало традиційного, історично усталеного (герб, гімн, територія та ін.), але і такого, що мала попередня форма державності – УРСР (Ради як органи самоврядування, обласний і районний поділ, кадри старої влади).

Розгляд третього питання слід розпочати з пояснення, що наша держава розпочала своє входження у європейське та світове співтовариство за дуже сприятливих умов, проте не змогла сповна скористатися ними. Так, перехід від радянсько-комуністичної моделі влади до демократії відбувся легітимно, мирним шляхом. По-друге, вона постала у колишніх адміністративних кордонах УРСР, які стали державними, не маючи ні до кого територіальних претензій і не визнаючи таких претензій до себе. По-третє, від самого початку на її боці було співчуття світової громадської як до колишньої напівколонії – у складі СРСР.

Але були й великі труднощі налагодження рівноправного взаємовигідного співробітництва з зарубіжними країнами. Так, світове співтовариство було стурбоване розміщенням на території України третього за потужністю ядерного потенціалу, з яким довелося незабаром «розпрощатися». Бракувало кадрів досвідчених дипломатів, відсутність власності за рубежем (уся спадщина СРСР дісталася Російській Федерації), відсутність достатньої інформації про Україну та конкурентна боротьба з новими незалежними державами за місце на міжнародних ринках.

Сьогодні наша держава має широку мережу зарубіжних представництв, є членом авторитетних міжнародних організацій, зовнішня політика і дипломатія стають дедалі вагомішими чинниками у вирішенні складних завдань внутрішнього життя українського суспільства.

Таким чином, як і на попередніх етапах своєї історії, український народ у великих труднощах вибудовує своє майбутнє, але вперше в історії це робить у межах своєї суверенної держави, і від його наполегливості, терпіння, власної гідності, віри у власні сили залежить, щоб ці зусилля давали щораз успішніші результати.

Обговорюючи питання, студенти мають охарактеризувати те, як сприймалися ці історичні події у свідомості наших громадян, світовою громадськістю. Тут принципово важливо наголосити, що певний грунт було створено демократичними силами (група сприяння виконанню вимог Гельсінської наради, культурологічні клуби). Особливо ж активну роль відіграли національно-свідомі сили, колишні політв’язні (Лук’яненко, Чорновіл, брати Горині, Пронюк та ін.) Саме вони стали ініціаторами створення Народного Руху України, політичних партій антикомуністичного спрямування. Вони ж формували у суспільстві винятково позитивні перспективи державного самовизначення України.

Слід виокремити і те, що особливо активно впливала на процес в Україні діаспора, головно – західна. Сотні колишніх воїнів УПА, діячів ОУН відвідали Україну, завезли величезну кількість літератури, у всьому світі розповідали про те, що відбувається на рідній землі.

У світі ж Україна була маловідома. Керівництво провідних держав світу було стурбоване швидким розпадом СРСР і «розповзанням» ядерної зброї, зорієнтованої на Захід. У своїх відповідях студенти мають розкрити, як ішло визнання України суб’єктом міжнародних відносин (дуже швидко) і як ядерні країни змушували нашу державу здати ядерну зброю (в ультимативній формі).

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що суспільно-політичні процеси, які відбувалися в Україні в цей час, були позначені гострим протистоянням сил: з одного боку – національно-патріотичних державницьких, з іншого – старих, комуністичних, інтернаціоналістських. Якщо перші мітингами, демонстраціями, через засоби масової інформації створювали у суспільстві принципово нову атмосферу – свободи, ейфорії, то другі переймалися захопленням (або закріпленням, збереженням) керівних, командних посад у владі, господарській роботі, фінансах тощо. Незалежну, демократичну, національну державу взялися будувати її противники, що й позначилося на темпах, результатах і долі українського державотворення.

Розглядаючи четверте питання, радимо передусім проаналізувати стан цивільної авіації України на час здобуття незалежності. Зверніть увагу на матеріально-технічну базу цивільної авіації та реорганізацію її структури, вступ до ІСАО.

Проаналізуйте створення системи державного регулювання галузі в нових умовах, вирішення соціально-економічних проблем, організацію роботи структур цивільної авіації в нових умовах. Зверніть увагу на організацію міжнародної діяльності державного об’єднання «Авіалінії України» що поступово адаптувалося до діяльності у ринкових умовах.

Дайте загальну характеристику авіаперевезень пасажирів та вантажу в зазначені роки, використання авіації в економіці України. Проаналізуйте діяльність АНТК ім. Антонова та об’єднання «Мотор-Січ» та створення нової авіатехніки. Розкрийте питання підготовки фахівців цивільної авіації України в навчальних закладах, зокрема на факультетах Національного авіаційного університету та Національного аерокосмічного університету ім. М. Жуковського «Харківський авіаційний інститут».

Окремим моментом під час розгляду цього питання має бути звернення до історії Національного авіаційного університету (НАУ) – alma mater більше як 150 тисяч спеціалістів та магістрів для багатьох галузей економіки нашої держави та для більше, ніж 150 країн світу.

Заснований 1933 року як Київський авіаційний інститут (із 2000 року – НАУ), він сьогодні має у своєму складі 17 навчально-наукових, 10 науково-дослідних інститутів та центрів, 18 факультетів, 7 коледжів, три ліцеї переважно льотного та авіатехнічного спрямування, в яких здобувають освіту понад 50 тисяч студентів, курсантів та слухачів.

Наголосіть на тому, що відповідно до вимог часу підготовку бакалаврів, спеціалістів та магістрів у поєднанні з науковою діяльністю забезпечує висококваліфікований професорсько-викладацький склад: 8 академіків і членів-кореспондентів Національної академії наук України, 208 докторів наук, професорів та 840 кандидатів наук, доцентів. В університеті також навчаються 1100 студентів та слухачів з 51 країни світу. НАУ – єдиний в Україні вищий навчальний заклад, що має сертифікат Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО).

Поиск по сайту: