АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Моделі національних економік. Вихідним поняттям для аналізу сучасних моделей національних еко­номік є дефініція «економічна система суспільства»

Читайте также:
  1. I.4. ОСНОВНІ МОДЕЛІ ЗВЕРТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
  2. Галузі економіки
  3. Головні причини регіоналізації та глобалізації світової економіки
  4. Держава і церква: основні моделі взаємодії
  5. Державне програмування та прогнозування економіки.
  6. ДЖЕРЕЛА ЗАГРОЗ ОБ’ЄКТУ ЕКОНОМІКИ
  7. Економіка і економічна думка Радянської україни до другої світової війни
  8. ЕКОНОМІКА І ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВА
  9. Економіка світу в останній третині 20 століття
  10. Ефективність та економіка добробуту
  11. Загальна економіко-географічна характеристика регіону
  12. Значення товарних знаків для економіки

 

Вихідним поняттям для аналізу сучасних моделей національних еко­номік є дефініція «економічна система суспільства». Економічна система суспільства та модель національної економіки співвідносяться як загальне і специфічне.

Деякі вчені ототожнюють ці поняття, визначаючи економічну систему як форму організації національної економіки, її господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективно­го використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Проте, ана­ліз сутнісних рис дефініції «економічна система», її складових, структури та форм прояву свідчить, що економічна система може відображати тен­денції розвитку як окремих економік, так і їх груп, цивілізації в цілому.

Економічна система - поняття, що відбиває закономірності розвитку людського суспільства загалом та окремих націй на певному рівні соціаль­но-економічних відносин, що у ньому склались з урахуванням найбільш загальних для них характеристик. Це свого роду теоретична модель, яка відображає найбільш загальні закономірності еволюції економічної під­системи людського суспільства чи окремих груп суспільств, окремих суспільств. Основні елементи економічної системи: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відноси­ни власності), організаційно-економічні відносини, господарський меха­нізм у найбільш загальному вигляді їх прояву у певний момент розвитку людського суспільства.

Модель національної економіки- відображає тенденції розвитку окремих господарських систем з урахуванням як загальноекономічних особливостей розвитку суспільства (економічна система), так і специфіч­них, притаманних лише даній господарській системі на певному етапі її еволюції. Дана дефініція визначає, як проявляються загальні закономір­ності розвитку економічної складової суспільства в окремо взятих госпо­дарських системах певного суспільства. Основні елементи національної економіки: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), організаційно-економічні відносини, господарський механізм, економічний потенціал, особливості державного устрою, традиції, менталітет, культура суспільства у їх дина­міці, розвитку з урахуванням найбільш загальних закономірностей роз­витку економічних систем та їх переломлення (зміна, еволюція, доповне­ння новими ознаками тощо) в окремих суспільствах.

Економічні системи суспільства мають кілька класифікацій. Наведемо приклади найбільш вживаних.

1. За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):

Первіснообщинний лад – економічна система первісної общини базувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну. Через дану економічну систему пройшли усі суспільні утворення, проте з різною тривалістю ча­сового лагу.

Рабовласницький лад – рабство означало перехід до приватної власності о її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки зем­ля, засоби виробництва, але і сама людина, яка на нього працює. Раб не мас сім'ї, будинку, господарства. Він - річ серед речей. Дана система була притаманною не всім суспільним утворенням. Так у Греції, Китаї, Римі ра­бовласницький лад відрізнявся за своєю суттю - у Греції система рабов­ласницького ладу, наприклад, була демократичнішою, ніж у Китаї. Деякі народи оминули стадію рабовласницького ладу, наприклад, слов'янські народи від стадії первісного суспільства перейшли до феодалізму.

Феодалізм – феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Працівник виступає як суб'єкт і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має певний наділ, сільськогосподарський реманент тощо. Як об'єкт власності працівник змушений відпрацьовувати на свого господаря повинність (наприклад, відробітковий оброк, та (або) грошовий оброк). За даного типу суспіль­но-економічної формації людина-працівник так само зберігає найнижче становище у структурі засобів виробництва. Як і рабовласницький устрій був притаманний не всім суспільствам і мав свої відмінності (кріпосни­цтво було відмінено у європейських країнах раніше, ніж у слов'ян).

Капіталізм - за капіталістичного господарювання, щоб організу­вати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва пови­нен купити робочу силу (фізичні і розумові здібності особи), а не людину. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвива­ються ринкові відносини, бартер замінюється товарно-грошовим обмі­ном. Але за даного способу виробництва, як доводить марксизм, людина-робітник все ще залишається від своєї діяльнісної сутності. Капіталізм в європейських країнах поширювався різними темпами, іноді розрив в роз­виткові капіталістичної системи господарювання між країнами рівнявся сотнями років.

• Соціалізм — концепція ідеального суспільства: безкласове суспіль­ство, усуспільнена власність на засоби виробництва та результати праці, рівний розподіл національного багатства, відсутність антагоністичності у взаємовідносинах продуктивних сил і виробничих відносин, відмова від послуг вартості, всебічний розвиток продуктивних сил суспільства. Спроба побудувати подібний устрій була у ряді країн Європи та Азії.

2. За структурно-управлінським аспектом розвитку економіки економічна система розглядається як соціально створений механізм для прийняття економічних рішень у всіх сферах суспільного виробництва: власне виробництві, обміні, споживанні і розподілі. Тобто економічні системи розрізняються за структурою господарського механізму: ринко­ва економіка, неринкова економіка.

3. Інституціональний напрям розглядає розвиток економічних сис­тем та окремих типів національних економік як комплекс економічних відносин між господарськими одиницями та економічними агентами, що розвиваються під впливом економічних, політичних, соціальних, еколо­гічних, культурних, географічних та інших інституціональних і природ­но-соціальних чинників.

4. За ступенем індустріально-економічного розвитку розрізняють доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство (інфор­маційне, знаннєве). Специфіку кожного з них визначає рівень техніко-економічних відносин, провідний сектор в економіці та загальний рівень розвитку продуктивних сил суспільства. Це так звані технократичні кон­цепції розвитку суспільства.

5. Залежно від розвитку людської цивілізації (цивілізаційний під­хід) розрізняють такі стадії розвитку економічних систем:

1 група - доіндустріальну (традиційну) цивілізацію, індустріальну цивілізацію, постіндустріальну (постекономічну) цивілізацію;

2 група - традиційну (патріархальну чи авторитарну) цивілізацію, лі­беральну та демократичну цивілізації;

3 група - постійний пошук шляхів формування єдиної світової цивілі­зації.

Так, наприклад, досить цікавою є концепції циклічного розвитку сус­пільства або зміни цивілізацій (Л. Морган,А. Тойнбі, М.В. Данилевський, А.М. Ковальов, Ю.В. Яковець). Згідно деяких з цих теорій людство у своєму розвитку пройшло 7 стадій (тобто на зміну одна одній пройшло 7 цивілізацій): неолітична, рабовласницька, антична, ранньофеодальна, передіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна, що відповідають еволюції суспільних відносин у всіх сферах людської життєдіяльності. Вони не відображають еволюцію конкретних типів національних еконо­мік, проте все ж дають певним чином обґрунтоване логічне пояснення всезагальним закономірностям розвитку людської цивілізації, в т.ч. і її економічної складової.

Існує також класифікація економічних систем у відповідності до вза­ємозв'язків між виробництвом і споживанням у суспільстві. Вона була розроблена К. Бюхером на початку XX ст. Він виділив такі типи еконо­мічних систем: замкнуте домашнє господарство; міське господарство та народне господарство, що відрізняють між собою за рівнем споживання та виробництва товарів і послуг, а також тривалістю і кількістю тих ста­дій, що проходять між ними.

Проте найбільшого розповсюдження набула класифікація економіч­них систем та типів національних економік за рівнем розвитку соціально-економічних відносин та способом координації та управління економічною діяльністю, оскільки саме дані аспекти економічного буття визначають і характеризують рівень розвитку продуктивних сил суспільства та взаємозв'язки в економіці.

За даним критерієм визначають такі типи економічних систем:

«Чиста» ринкова економіка (вільний ринок, саморегульована еко­номіка, «чистий» капіталізм, епоха вільної конкуренції) - приватна влас­ність на фактори виробництва; самокоординації економічної діяльності на основі дії загальних об'єктивних закономірностей розвитку (економіч­ний порядок); максимальне невтручання держави в економічні взаємовід­носини; свобода підприємництва і вибору діяльності (принцип демокра­тії та економічної свободи вибору); спільна мета для усіх суб'єктів гос­подарювання - отримання максимального прибутку діючи на свій страх і ризик; вільні входи та виходи з ринку за рахунок дії вільної (чистої або досконалої) конкуренції; забезпечується панування споживачів над ви­робниками, тобто виробляється тільки те, що купується; ціновий меха­нізм є основним координаційним механізмом врегулювання економічних відносин (економічний порядок); ринок для всіх його учасників є «чорним ящиком», він невідомий, і усі суб'єкти змушені об'єктивно підкоря­тись його законам; розпорошена економічна та ринкова влада; одинична планомірність економічної діяльності (на рівні окремих підприємств).

Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова система господарювання) - одержавлена суспільна власність на фактори виробництва і результати праці; панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів та колективне прийняття господарських рішень шляхом тотальної централізації планування еко­номічної діяльності; придушення механізмів ринкового саморегулюван­ня (вільної конкуренції, ціноутворення, розподілу та обміну); відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників та працівників; державний контроль над усіма сферами суспільної життєдіяльності; па­нування єдиної ідеології розвитку і виключення принципів функціону­вання інших економічних систем (закрита економічна система); пануван­ня виробника над споживачем (на ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється, вибору у споживача немає). Така модель еко­номічної системи була втілена в СРСР і країнах соціалістичної співдруж­ності та зберігалась до початку ринкового реформування цих економік.

Традиційна економіка - панування приватної власності; низький рівень економічного і соціального розвитку суспільства; багатоуклад­ність економіки з переважанням сировинної складової; залежний (коло­ніальний) характер соціально-економічного розвитку; переважання тра­диційного (звичаєвого) права у координації економічних відносин; тех­нічний прогрес різко обмежений; демографічні кризи (зазвичай темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва); низький рівень розвитку науки та освіти; низька продуктивність праці за рахунок застарілих способів управління та технологічного застарівання; великий державний борг; виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці. Така економічна система й до цього часу існує близько у 100 країнах світу. Країни традиційної системи є поста­чальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції і є повністю залежними від зовнішніх джерел фінансування.

Змішані системи (Принципи "змішаної економіки" розробляли А. Вагнер, С. Чейз, Дж.М. Кейнс, Е. Хансен, П. Самуельсон та інші) - на мікроекономічному рівні відносини регулюються переважно ринковими способами та альтернативними до них позаринковими методами (кор­поративна координація); а на макроекономічному рівні синтезованою системою державного та корпоративного управління і регулювання гос­подарських процесів; плюралізм форм власності; переплетення, взаємо­проникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в ін­ший; соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєво­го рівня людей; визнання людини та її здібностей головною цінністю і продуктивною силою; їх формування визначається переходом від одні­єї системи господарювання до іншої (перехідний період). Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духо­вні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини. Змішаними є всі сучасні економіки - як розвинених держав, так і країн з трасформаційною економікою і навіть слаборозвинених держав. Проте всі змішані економіки окремих країн (моделі національних економік) ма­ють свої специфічні риси.

Так, країни колишнього СРСР розпочали економічне реформування з метою побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки з перева­жанням принципів ринку над державним втручанням в економіку. Темпи та наслідки цих трансформацій, їх цілі та механізми впровадження були істотно різними, в результаті чого частина країн змогла більш швидко адаптувати власні господарські системи до умов світового ринку, а інші частина все ще перебуває на перших сходинках цих реформ.

Південна Корея при переході до нових умов господарювання стала на шлях формування ринкової економіки з переважанням державного втру­чання в економіку та значним державним сектором економіки і одночас­ною розбудовою приватного малого та середнього бізнесу, розширила зо­внішні контакти з іншими господарськими системами.

Китай у даному аспекті є державою, що формально базуючись на принципах комунізму і соціалізму будує реальну змішану ринкову еконо­міку. В економічній політиці Китаю принципи планомірності і жорсткого державного контролю за економічною діяльністю органічно поєднують­ся з принципами вільного ринку. Економічна політика Китаю нерозрив­но пов'язана з демографічною, політичною, соціальною, культурною, науковою, технологічною та екологічною політикою і постійно прагне віднайти баланс між рівнями функціонування національної економіки. Для Китаю як і інших азійських країн (колишні командні та традиційні економіки) проблеми економічного розвитку при формуванні сучасних змішаних систем полягають у вирішенні наступних проблем: подолання екстенсивного характеру економічного зростання; пошук швидких шля­хів вирівнювання економічних диспропорцій, що пов'язані з низьким стартовим рівнем розвитку; визнання активізації розвитку освіти і науки рушієм сталого економічного зростання нації; подолання ідеології закри­тої економіки і перехід до відкритої системи господарювання.

Сучасні змішані економіки розвинених країн характеризує поняття «мо­дель сучасних ринкових економік». До таких можна віднести США, ЄС, Японію, Корею та деякі інші держави, які у своєму соціально-економічно­му розвитку раціонально спромоглись поєднати національні особливості з загально­цивіліза­ційними тенденціями розвитку. їхні моделі національних економік можна ототожнювати з поняттям сучасної змішаної економіки.

Необхідно підкреслити також те, що жодна з названих вище основ­них економічних систем фактично не існувала і нині не існує в чистому вигляді. Це пов'язано з наступними особливостями розвитку людського суспільства:

• спеціалізація і кооперація господарських процесів у світових масшта­бах;

• акумуляція зусиль людства у вирішенні глобальних економічних, со­ціальних та екологічних проблем;

• формування єдиного глобального інформаційного і наукового просто­ру;

• пошук оптимальних шляхів координації обмежених ресурсів та більш оптимальне їх використання, пошук альтернативних джерел ресур­сів;

• об'єктивний характер постійних трансформацій національних госпо­дарств та під їх впливом світового господарства та ін.

Останнім часом значне коло економістів відзначає той факт, що біль­шість національних економік рухається у напрямку формування так зва­ної «економіки узгоджень» (нова модель змішаної економіки). Концепція «економіки узгоджень» розроблялась для країн Скандинавії на базі спеці­альних економічних досліджень з урахуванням національної специфіки цих країн та загальноцивілізаційних тенденцій розвитку. Ця концепція виходить з факту появи синергічного ефекту від раціонального поєднан­ня ринкового саморегулювання, державного втручання та корпоративної координації сучасної економіки («раціональна змішаність»), що проявля­ється у появі механізмів переговорного характеру -узгодження. Вони, на думку західних вчених, зможуть вирішити проблему стабільності еконо­мічних систем на макрорівні та мікрорівні, оптимально поєднавши цілі суб'єктів національної економіки для досягнення спільної кінцевої мети функціонування.

Отже, моделі національних економік формуються з урахуванням сві­тових надбань практики господарювання і враховують власні особливості розвитку: історичні, політичні, демографічні, екологічні, природні, соці­ально-культурні, психологічні тощо. їхня структура є відображенням діа­лектичної взаємодії загального (моделі економічних систем) та специфіч­ного (їх прояви в окремих країнах) економічного розвитку суспільства.

Базовою моделлю для різних типів національних економік, як показує сама еволюція сучасної економіки, є модель змішаної економічної систе­ми, що прагне найбільш раціонально та оптимально поєднати в єдиній системі економічних взаємовідносин принципи ринкового саморегулю­вання і державного втручання в економіку, не відкидаючи можливості по­яви альтернативних до них механізмів координації; а також обґрунтувати необхідність та найбільш раціонально використати можливості продук­тивних сил суспільства, традиційних та нових засобів виробництва з ура­хуванням загальних та специфічних рис різних за своїми характеристика­ми національних господарських систем. Модель змішаної економіки най­більш адекватно пояснює сучасні тенденції до інтеграції та глобалізації, при цьому не уніфікує окремі економіки, а наближає їх до розуміння того, що людство може виробити єдині принципи поступального розвитку та розв'язання спільних соціально-економічних та інших проблем у напрям­ку формування постіндустріального суспільства.

 

 


1 | 2 | 3 | 4 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)