Розвиток західної європейської філософії

Джерела античної філософії:

- в більшому обсязі дійшли до нас писання Платона, Аристотеля, з пізніших – менше, з ранніх – дуже мало;

- писання філософів: Платон: «Держава», «Федон», «Федр», «Пір», «»Парменід, «Тімей»; Аристотель: «Метафізика», «Фізика», «Про небо», «Щодо виникнення і загибелі», «Метеорологія», «Про виникнення тварин», «Нікомахова етика», «Політика», «Про душу»; М.Т. Цицерон:. Про державу, Про закони, Про природу богів[3], з творів збереглися 58 судових і політичний промов, 19 трактатів по риториці, політиці, філософії і більше 800 листів; Сенека: трактат «Про блаженне життя», «Про спокій душі», книга «Про дозвілля», «Моральні листи до Луцилія». Серед українських вчених особливу увагу йому приділяв Еразм Сикст у праці «Медичний коментар до творів Л. Анея Сенеки», Плутарх [4]: с писок творів Плутарха містить 207 назв; з них збереглося понад 150 (у тому числі кілька несправжніх). Їх прийнято поділяти на дві групи: 1) популярно-філософські (так звані «моральні») трактати на всілякі теми — релігійні, філософські, природно-наукові, антикварні, але найчастіше етичні (напр. про цікавість, про лестощі, про користолюбство, про балакучість, про чесноту і порок, подружні наставляння тощо) і 2) біографії. Цей поділ походить від видання Плутарха, здійсненого візантійським ченцем Максимом Планудом (XIII ст.) і є досить умовний. Найбільш відомими є: трактат «Про музику», «Порівняльні біографії» грецьких і римських державних діячів.

Характерні риси та особливості античної філософії:

= онтологізм (вчення про причини і початки того, що всього існує. Спроба пояснити світ, виходячи з нього самого). Заміна питання, що панувало в міфологічній свідомості: «Хто породив все суще?» на основоположне питання в античній філософії: «З чого воно сталося»?

= натурфілософська форма античної філософії (внутрішній, органічний зв’язок учень античної філософії з ученнями про природу). Античні філософи були спрямовані, націлені на розуміння природи, космосу, світу в цілому. Натурфілософія, що фактично зливалася з природознавством, іменувалася в старогрецькій філософії фізикою.

= абстрактність античної філософії. З позицій натурфілософії природа розглядалася як щось ціле, нерозчленоване, тобто такою, як вона сприймається при її безпосередньому спогляданні. Абстрактність і абстрагованість (рос. отвлеченность) посилювалися відсутністю експериментальної науки.

= космоцентризм. У VI - V ст. до н.е. з'явилося розуміння космосу як «Всесвіту», який оточує людину, як природи. При цьому космос представлявся древніми греками своєрідною проекцією живої природи або людського суспільства. Образ космосу наділявся або якостями, які властиві живим істотам, або соціальними якостями, які відображали соціальні стосунки тодішнього суспільства. Старогрецька філософія, виявивши у Всесвіті (космосі) людину, точно також і в людині побачила Всесвіт (космос). Космос представлявся макролюдиною, а людина - мікрокосмом. Людину зрозуміли як частину загального космічного цілого.

= діалектичність - принцип розвитку, який був невіддільним від цілісного розуміння природи, від осмислення всіх її частин, розуміння природи як того, що знаходяться в зв'язку один з одним. У античній філософії діалектика мала 2 форми: «позитивну» і «негативну». «Позитивна діалектика» була пов'язана із збагненням тих або інших діалектичних закономірностей в областях дійсності, які вивчалися. «Негативна діалектика» була пов'язана із спробами заперечення істинності того, в чому виявляються дійсні протиріччя. Діалектичні ідеї виникли майже з самого зародження філософії - у Анаксимандра (мілетські натурфілософи), але виразнішої форми набули у Геракліта. Негативна діалектика розвивалася олеатами.

= античний стихійний матеріалізм (Демокрит). Давньогрецький матеріалізм виступав в натурфілософській формі. Предметним аналогом матерії виступала речовина. Матерія як субстанція ототожнювалася з тією або іншою «стихією», з тією або іншою першоречовиною: «вода» у Фалеса, «вогонь» у Геракліта, «повітря» у Анаксимена. Матерія, яка вступала як першооснова, мала бути в'язана зі світом речей, але одночасно мусила вести незалежне існування, щоб бути субстанцією і, щоб пояснити мінливість світу.

= античний ідеалізм (Платон) прасимволом античної культури розглядає окреме матеріальне тіло. «Ідея» по-грецьки означає щось видиме, що має доступний погляду контур. У «ідеях» узагальнено все космічне життя, вони мисляться не відвернуто (рос. отвлеченно) і абстрактно, а матеріально і тілесно. Але побачити «ідеї» можна не фізичним зором, а розумовим, в думках (інтеллегибельно, тобто умоглядно, споглядально. Звідси висока міра цінності теорії в античній філософії і науці). Інтелектуальне споглядання як основний метод античної філософії та художнє розуміння космосу визначили античну специфіку і матеріалізму, і ідеалізму греків.

[1] Філософія: Навчальний посібник / Л.В. Губернський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; За редакцією І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2004. – С. 24 – 28.

[2] Склад Семи мудреців» в різних джерелах змінюється, додатково ж він налічує 17 імен у різних комбінаціях. Проте перший список мудреців навів Платон у своєму діалозі «Протагор» (4 ст. до н.е.):Піттак з Мітіліні, острів Лесбос; Солон Афінський; Клеовул з Лінда, острів Родос; Біас Приєнський; Місон Хенейський; Фалес Мілетський; Хілон зі Спарти. Свою мудрість висловлювали в стислих, образних висловах (гномах), наприклад: Всьому свій час». (Піттак). «Що обурює тебе у ближньому — того не роби сам». (Піттак). «Пізнай самого себе». (Фалес). «Нічого понад міру». (Солон). «Найбільше багатство — нічого не бажати». (Біас). «Міра — найкраще за все». (Клеобул). «Насолода — смертна, доброчинність — безсмертна». (Періандр). «На святкування до друга йди повільно, поспішай, коли він у біді». (Хілон).

[3] Марк Тулій Цицерон. Про державу, Про закони, Про природу богів / Пер. з лат. В. Литвинова. — Київ: Основи, 1998. — 476 с.

[4] Плутарх. Порівняльні життєписи. К.:Дніпро. 1991. 440 с.

Поиск по сайту: