Особливості формування світових цін

У міжнародному економічному і статистичному аналізі при-йнято виділяти дві основні групи світових цін: на продукцію обро-бної промисловості та на сировину.

Світові ціни продукції обробної промисловості. В якості сві-тових цін продукції обробної промисловості, як правило, виступа-ють експортні ціни великих компаній-виробників і експортерів цієїпродукції. Базою імпортних цін є ціни, що формуються цими ком-паніями на внутрішньому ринку.

Неоднорідність внутрішніх цін великих компаній обробноїпромисловості визначає і значні розходження заснованих на нихсвітових цін.

Проілюструємо це на прикладі найбільш складного світовогоринку кінцевої продукції - ринку машин та устаткування.

Насамперед треба підкреслити, що світовий ринок продукціїмашинобудування - поняття досить умовне: воно приховує безліч утій чи іншій мірі взаємозалежних ринків різних машин та устатку-вання зі своїми відмінностями й особливостями. Загальне в цих ри-нків - формування світових цін на базі експортних цін великихкомпаній - основних виробників і експортерів відповідних видівмашин та устаткування. Основні виробники, як правило, зосере-джені, насамперед, у розвинутих, особливо у провідних капіталіс-тичних країнах. Внутрішні ринки більшості машин і устаткуваннявідрізняються високим ступенем концентрації пропозиції, у томучислі і на базі розвинутої системи спеціалізації. Однак у масштабівсього світового ринку машин і устаткування через значні якісні ві-дмінності та велику кількість виробників спостерігається дуже си-льна конкуренція (гостріша, ніж на внутрішніх ринках).

Інша характерна риса світових ринків машин і устаткування -істотні розходження у світових цінах на однорідну продукцію за-лежно від вибору виробника-експортера (через великі розходженняв їх витратах), наприклад, цінові переваги японських компаній привисокій якості їх продукції.

У посиленні неоднорідності світових цін на машини й устат-кування важливу роль відіграють такі три фактори.

Перший - врахування у ціні (і внутрішній, і тим більше світо-вій) окремих фаз життєвого циклу, що проходить виробництво тогочи іншого виробу. Найчастіше виділяються три фази: впроваджен-ня, зростання та зрілості. У період впровадження рівень цін зазви-чай високий і його еластичність за попитом (тобто залежність відзміни попиту) низька. На фазі зростання найбільшою мірою вияв-ляється цінова конкуренція; цим обумовлюється велике поширеннявідносно низьких цін. На фазі зрілості відбувається підвищення цінчерез зростання витрат і посилення нецінової конкуренції. Відзна-чені закономірності мають загальний характер і на окремих ринкахпомітно видозмінюються під впливом тих чи інших факторів (на-приклад, якщо компанія може досить тривалий період миритися зізбитковістю нових видів машин і устаткування у фазі їх впрова-дження або за рахунок коштів від продажу іншої продукції, або -найчастіше у випадках великих науково-технічних новинок - за ра-хунок фінансової підтримки держави).

Другий - ступінь універсальності відповідних машин і устатку-вання. При універсальному характері машинобудівної продукції фор-мується масове виробництво, що веде до зниження витрат виробницт-ва та відповідно цін. При спеціалізованому характері продукції вироб-ництво обмежується дрібними серіями чи окремими екземплярами, щопризводить до підвищення витрат виробництва та цін. Тому світовіринки машин і устаткування, виробництво яких є універсальним, ха-рактеризуються більшою ціновою конкуренцією та відповідно повіль-нішим зростанням цін (наприклад, машини й устаткування споживчо-го призначення, електротехнічні вироби тощо).

Третій - взаємозв'язок значної частини світової торгівлі машині устаткування з інвестиційними процесами в країнах-імпортерах. Цедодає деяких особливостей функціонуванню відповідних ринків іпроцесів ціноутворення на них. Також це сприяє поширенню фінан-сування купівлі машин і устаткування за допомогою надання покуп-цям кредитів, умови яких пов'язані з конкуренцією, а іноді і з укла-денням угод міждержавного характеру. Це сприяє також формуван-ню двоканального характеру міжнародної торгівлі машинами йустаткуванням. Перший канал - кон'юнктурний, пов'язаний зі зви-чайними торговими угодами, і другий - торгівля машинами, вжевключеними у сформовану систему виробничо-інвестиційного коо-перування. Коли машини й устаткування реалізуються в рамках ін-вестиційних потоків, це викликає ряд своєрідних наслідків.

Серед них можна виділити: по-перше, у країни-імпортераз'являється довгострокова потреба в закупівлі запчастин і послуг,пов'язаних з експлуатацією устаткування. По-друге, імпорт машині устаткування інвестиційного призначення часто супроводжуєтьсяформуванням необхідної для інвестицій інфраструктури. В резуль-таті торгівля машинами й устаткуванням інвестиційного призна-чення розширює старі та формує нові ринки в країнах-імпортерах.По-третє, у структурі цін машин і устаткування, зв'язаних з інвес-тиціями, значну питому вагу займають такі витрати, яких немає вструктурі цін машин, що йдуть по кон'юнктурному каналу. Напри-клад, у контрактній ціні на постачання комплексного устаткуваннядля нафтохімічного підприємства 10 % складає вартість робіт зпроектування устаткування, 40 % - вартість самого устаткування,35 % - вартість будівництва та монтажу устаткування, 3 % - доходгенерального підрядчика, 3 % - вартість ліцензій, передача "ноу-хау", інженерно-консультаційні послуги, 2 % - вартість послуг зреалізації проекту й ін. Для країн, що розвиваються, частка витрат,супутніх вартості самого устаткування ("ноу-хау", консультаційніпослуги, створення інфраструктури тощо), значно вища, ніж длярозвинутих. Тому й загальна ціна машин і устаткування, імпорто-ваних по інвестиційному каналу, помітно перевищує ціни на анало-гічну продукцію для розвинутих країн.

Ми бачимо, що світові ціни навіть однорідної продукції обро-бної промисловості істотно розрізняються за величиною різниці увитратах і внутрішніх цінах великих компаній - основних виробни-ків і експортерів цієї продукції по внутрішньому та зовнішньотор-говельних каналах і в результаті постачання однієї і тієї ж продукціїй т.ін. Інакше кажучи, світові ціни продукції обробної промислово-сті мають множинний характер, тому оцінки єдиного рівня світовихцін на їх основі в тих чи інших розрахунках або публікаціях деякоюмірою умовні.

Відзначимо, що основні риси формування світових цін на си-ровину полягають у тому, що вирішальну роль у визначенні їх рів-ня відіграють не внутрішні витрати та ціни, а співвідношення попи-ту визначає той рівень витрат, що виступає в якості регулятора сві-тових (експортних) цін; виробники-експортери з подібним "регу-люючим" рівнем витрат отримують нормальний прибуток; вироб-ники-експортери з більш високим рівнем витрат змушені задоволь-нятися меншою прибутковістю (якщо взагалі їх виробництво рен-табельне).

Друга особливість - сполучення цін основних виробників і ім-портерів, з одного боку, і біржових котирувань - з іншого, в якостісвітових цін для більшості сировинних товарів. Правда, відносназначущість цих двох груп світових цін для окремих сировинних то-варів різна. Для одних вирішальну роль відіграють ціни основнихвиробників-експортерів, а біржові котирування відіграють додатко-ву чи допоміжну роль (насамперед, роль показника загальної ціно-вої кон'юнктури на відповідному ринку). За іншими сировиннимитоварами біржові котирування в ролі світових цін або "рівноправні"з цінами основних виробників-експортерів, або займають пануюче,хоча й у різній мірі, становище (наприклад, в останні десятиліття насвітових ринках таких плантаційних культур, як какао-боби, кава,чай). І, нарешті, по третій групі сировинних товарів біржові коти-рування виступають у якості єдиних представників світових цін(наприклад, по деяких сільськогосподарських непродовольчих ку-льтурах).

Третя особливість - множинність цін основних виробників-експортерів (а іноді і біржових котирувань), що відіграють рольсвітових цін по ряду сировинних товарів. Множинність виявляєть-ся, по-перше, у наявності різнорідних частин світового ринку натой чи інший товар. У рамках загального світового ринку виділя-ються окремі зони, що зберігають значну специфіку свого ціноут-ворення. Якщо говорити про різні регіональні ринки сировиннихтоварів, то варто враховувати і такі специфічні з них, як західно-європейський ринок сільськогосподарської продукції (хоча частоціни цього ринку, незважаючи на охоплення ними значного числакраїн, неправомірно відносять не до світових, а до внутрішніх цін).

По-друге, множинність світових цін на сировинні товари підси-люється за рахунок використання різних валют для вираження цих цін(при пануючій ролі США). З урахуванням неоднакового темпу знеці-нення окремих валют можуть виникати істотні розходження в рівні тадинаміці світових цін на одну і ту ж саму сировину.

По-третє, множинність цін на сировинні товари підсилюєтьсяпри порушенні балансу пропозиції та попиту на ці товари. Так, у пе-ріод дефіциту нафти на світовому ринку відмінності цін на один і тойже стандарт нафти залежно від країн-постачальників і груп покупцівв окремі роки були півтора-дворазовими. У подібній множинності цінвідбивалися (до певної міри відбиваються і нині) різні взаємини міжпродавцями і покупцями, у тому числі знижки тим покупцям, щовкладають кошти в розвідку нафти в країні-експортері, та, навпаки,націнки за неучасть у подібній діяльності й т.ін.

Четверта особливість - особлива роль у формуванні цін на сві-тових ринках сировинних товарів тих держав або груп держав, щовиступають як провідні експортери чи імпортери відповідних товарів.При формуванні світових цін промислової продукції держава в поді-бній ролі не виступає. Група держав - основних виробників і експор-терів найчастіше функціонує у вигляді так званих міждержавних асо-ціацій виробників, що намагаються впливати у вигідному напрямкуна формування та динаміку світових цін експортованих ними сиро-винних товарів. У переважній більшості випадків подібні асоціації,які почали виникати в 60-і р. й особливо виявили себе десятиліття потому, поєднують країни, що розвиваються. Що ж стосується розвину-тих країн, то в тих випадках, коли вони відіграють важливу роль яквиробники й експортери тих чи інших сировинних товарів, вони, по-кладаючись на свою економічну міць, вважають за краще діяти само-стійно чи на базі тимчасових угод (гласних або негласних) з іншимикраїнами. У результаті їм вдавалося і вдається хоча б тимчасово сфо-рмувати на певних ринках досить ефективну систему регулювання таконтролю за світовими цінами певних видів сировини.

Особливу популярність серед міждержавних асоціацій країн -експортерів сировини, що розвиваються, в 70-і р. завоювала асоціа-ція країн-експортерів нафти (ОПЕК). За 70-і р. ОПЕК зуміла досяг-ти, хоча і тимчасово, тієї заповітної мети, до якої прагнули всі між-державні асоціації країн, що розвиваються, - у 70-і та початку 80-хр. вона встановила могутні картельні відносини в сфері видобутку йекспорту нафти. Навіть втративши згодом картельну владу, ОПЕКпродовжує відігравати помітну роль у формуванні світових цін нанафту. Успіхи деяких інших міждержавних асоціацій країн-експортерів сировини, що розвиваються, навіть у 70-і р. (найбільшвідомий приклад - у сфері бокситів і фосфатів) були досить скром-ними та непорівнянними з успіхами ОПЕК; а більшість інших асо-ціацій, не домігшись нічого істотного, потерпіли поразку.

Описані особливості світових цін на сировинні товари, якімають достатньо стійкі та стандартні якісні характеристики, свід-чать про те, що різнорідність (і за рівнем цін, і за їх динамікою) уцій сфері не менша, якщо не більша, ніж у світовому ціноутворенніна промислові товари.

Важливо також вказати на особливість трактування динамікисировинних цін у неокласичній теорії "порівняльних витрат". Від-повідно до неї в довгостроковому плані співвідношення світовихцін повинне змінитися на користь аграрних і сировинних товарів (івідповідно країн, що переважно експортують їх) під впливом такзваного закону продуктивності, що убуває, в галузях, які виробля-ють такі товари. Цікаво відзначити, що на користь подібної законо-мірності виступив і такий противник неокласичної теорії, якДж. Кейнс. Він писав: "Існує постійна тенденція в обміні даноїодиниці промислового продукту на зменшувану щорічно кількістьсировини. Порівняльна перевага розвивається явно на шкоду про-мисловим країнам".

Загальновідомо, однак, що концепція про перспективи віднос-ного подорожчання аграрних і сировинних товарів на сьогодні невиправдалася. І в XIX та XX ст. світові ціни аграрних і сировиннихтоварів не знайшли стійкої довгострокової тенденції до підвищеннявідносно світових цін на продукцію обробної промисловості. Поді-бне подорожчання, якщо і мало місце, охоплювало відносно корот-кострокові періоди і потім змінювалося помітним здешевленням.Найбільш вражаючі зрушення і за тривалістю, і за масштабністювідбулися в 70-і р., коли за 10 років (1971-1980) рівень світових цінна сировину та сільськогосподарську продукцію стосовно світовихцін на продукцію обробної промисловості зріс приблизно на 70 %.

Багатьом закордонним економістам подібне подорожчанняуявлялося довгоочікуваним переломом, що підтверджує концепцію"порівняльних витрат" (звідси і часто зустрічалося в 70-х р. позна-чення подібного подорожчання як "революції в цінах"). Однак ужев другій половині 70-х р. з'ясувалося, що подорожчання стабільнопоширювалося лише на енергоресурси, точніше на нафту й мен-шою мірою на природний газ. Що стосується інших сировинних ісільськогосподарських товарів, то їх подорожчання було дуже ко-роткостроковим, в основному під впливом тимчасовихкон'юнктурних факторів. Досить відзначити, що світові ціни сиро-винних і сільськогосподарських товарів (за винятком енергоресур-сів) у відношенні до світових цін продукції обробної промисловостіпідвищувалися в окремі роки (1973, 1974, 1976, 1977) лише на 5-10 % і до кінця 70-х р. знову повернули до вихідного рівня початкудесятиліття.

Більш стійке та довгострокове подорожчання нафти було обу-мовлене насамперед проведенням агресивної картельної політики збоку ОПЕК, що зосередила в 70-і р. основну частину дешевих дже-рел нафти. Але в 80-і роки й у світовій торгівлі нафтою в результатізростання кількості нафтовидобувних країн і помітного посиленняекономії енергоресурсів у виробництві умови для подорожчаннянафти виявилися вичерпаними; у результаті світові ціни на нафтупомітно знизилися, зводячи нанівець попереднє абсолютне та від-носне подорожчання енергоресурсів.

Економічна теорія дає два пояснення помилковості теорії "по-рівняльних витрат" щодо довгострокових перспектив подорожчан-ня сировинних і сільськогосподарських товарів. Перше і найбільшпоширене пояснення сформульоване критиками (включаючи і мар-ксистських) закону "продуктивності, що убуває" у сировинних і аг-рарних галузях (стосовно сільського господарства закон, що позна-чається часто як "родючості, що убуває"). Суть зазначеної критикизводиться до заперечення чи спростування основного постулату,що лежить в основі закону "продуктивності, що убуває". Відповід-но до цього твердження, розширення сировинного та сільськогос-подарського виробництва неминуче має зіштовхуватися з всезрос-таючою обмеженістю природного фактора (необхідністю залученняв сільськогосподарське виробництво менш родючих земель; висна-женням дешевих не відтворюваних ресурсів сировини й ін.), щопризведе до дефіциту і відповідно подорожчання сировинних ісільськогосподарських товарів. Вирішальний аргумент критикицього постулату зводиться до твердження, що науково-технічнийпрогрес здатний перебороти подібну обмеженість природного фак-тора. І, як ми бачимо, дотепер подібна критика доводила свою об-ґрунтованість.

Друге пояснення помилковості теорії "порівняльних витрат"щодо передбачуваного відносного подорожчання сировинних і аг-рарних товарів дають деякі критики цієї теорії, що ставлять підсумнів таку її передумову, як наявність досконалої чи вільної кон-куренції на всьому світовому ринку. У цьому відношенні найбільшцікаві роботи відомого аргентинського економіста Л. Пребиша, щовзяв за основу ідею про наявність різних ринкових структур у сві-товій торгівлі - монополістичної структури для продукції обробноїпромисловості та більш конкурентної - для сировинних і сільсько-господарських товарів. На основі цієї передумови Л. Пребиш при-йшов до висновку, що експортні ціни на сировинні й аграрні товариповинні в перспективі знижуватися порівняно до експортних цінпродукції обробної промисловості, що і є причиною погіршенняумов торгівлі для країн, що розвиваються. Подібні розробкиЛ. Пребиша були спрямовані на захист економічних інтересів країн,що розвиваються, особливо латиноамериканських, і служили аргу-ментом на користь їх прискореної індустріалізації.

Висновки

Описаний механізм формування світових цін показує, що вонилише умовно й обмежено можуть трактуватися як деякий орієнтир длярівнів внутрішніх цін, особливо для країн з ємним внутрішнім ринком(а за деякими товарними групами подібне трактування сумнівне).

Це підтверджується й основними кількісними характеристикамивзаємозв'язку рівнів внутрішніх і світових цін на однорідні товари.Найважливіші з цих характеристик:

1. Збіг внутрішніх і світових (або ширше - зовнішньоторговельних,

тобто експортних і імпортних) цін зустрічається доволі рідко.

Переважним варіантом цінових розбіжностей є те, що внутрі-шні ціни вищі за світові (для періодів відносно "спокійної" динамікисвітових цін, і в меншій мірі - для періодів бурхливого зростання сві-тових цін, що було характерним, наприклад, у 70-і роки XX ст.).

Формування більш високого рівня внутрішніх цін порівнянозі світовими цінами на однорідну продукцію є характерним для всіхкраїн незалежно від рівня їх розвитку.

Перевищення внутрішніх цін над зовнішньоторговельнимиздебільшого властиве для імпортних і в меншій мірі - для експорт-них, тобто власне світових, цін.

За окремими сировинними товарами, виробниче використанняяких має найбільше значення для економіки країн-експортерів, типо-вою виявляється зворотна картина - більш низький рівень внутрішніхцін порівняно зі світовими. Яскравий приклад - більш низький порів-няно до світового рівень внутрішніх цін на нафту та нафтопродукти вбільшості країн, що виступають у якості великих виробників і експор-терів нафти.

Вирішальними причинами подібних розбіжностей між внут-рішніми та світовими цінами є:

Між окремими національними ринками та світовим ринкоміснують значні економічні - тарифні та нетарифні - бар'єри (мита;компенсаційні збори; субсидії; амортизаційні, податкові, кредитні таінші пільги тощо). Чим сильніше національний ринок відособленийвід світового субсидування експорту своїх товарів, тим більш низь-кий рівень їх світових (експортних) цін порівняно з внутрішніми.

Постачання на світовий ринок здійснюється найбільш кон-курентоспроможними виробниками країн-експортерів. Причому вбагатьох випадках ці поставки складають лише частину продукції,що випускається в країні, а решта йде на внутрішній ринок. При ве-ликому обсязі внутрішнього ринку, наприклад у США, подібні ви-робники одержують можливість "компенсувати" низькі світові ціниза рахунок більш високих внутрішніх цін.

Наявність більш гострої цінової конкуренції на світовому рин-ку порівняно з національними ринками часто призводить до того, щосвітові ціни на промислові та сировинні товари утворюються не шля-хом усереднення витрат усіх постачальників світової торгівлі, а шля-хом вирівнювання цін за найбільш ефективними (з меншими витрата-ми) виробниками, що грають, по суті, роль деяких цінових "лідерів".

Поняття та структура світового ринку ВСТУП

На сучасному етапі суспільного розвитку значну роль для економіки кожної окремої країни і світу вцілому відіграє світове господарство, яке поєднує національні господарства, що пов’язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.

Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. МПП виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом. Формування спеціалізації господарства підкоряється дії закону порівняльних переваг, запропонованим Д.Рикардо в 1917 р., який стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. А це означає, що кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати зиск, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку МПП та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна постійна підтримка міжнародних двосторонніх та багатосторонніх відносин, укладенні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод, як між окремими фірмами, так і між урядами країн.

Економічні зв’язки між країнами мають багатовікову історію. Протігом століть вони існували переважно як зовнішньоторгівельні, вирішуючи проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції зовнішньоекономічні зв’язки переросли межі зовнішньої торгівлі і перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що стосуються інтересів всіх держав.

Міжнародні зв’язки виступають сьогодні найважливішим фактором економічного роста, структурних зрушень і підвищення ефективності національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись, на світовій арені серед суб’єктів економічної діяльності країни з різним рівнем промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства.

4 ВИНИКНЕННЯ СВІТОВОГО РИНКУ І СТАДІЇ ЙОГО РОЗВИТКИ

Відомі американські економісти Макконнелл і Брю пишуть, що «ринок - всякий інститут або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) конкретного товару або послуг». Ринок є система обміну різними по своїх споживчих властивостях продуктами праці як товарами. Продукти передаються постачальниками покупцям не безплатно, а на відплатній основі. Виходить, ринок припускає наявність як різних по своїх споживчих властивостях продуктів праці, так і їхніх різних власників.

Визначення вмісту ринку зустрічаються різні. Тому приведемо ще одне з них, що, на нашу думку, відбиває найбільш адекватно його вміст. Отож, ринок - це засіб або механізм реалізації і придбання товарів і послуг, у якому беруть участь продавці і покупці, тобто він являє собою систему співвідношення пропозиції і попиту різних власників. Коротше кажучи, ринок - це вартісна система обміну різними продуктами праці. Тому не ставтесь скептично до базару, як деякі це роблять, тому що базар і супермаркет - це усього лише різновиду усе тієї ж системи товарного обміну різними продуктами праці. У той же час народне тлумачення ринку відрізняється від його наукового змісту. У повсякденному житті під ринком розуміють місце, де продаються і купуються товари. У дійсності ж ринок не зводиться до місця. Ринок це не місце, а визначений механізм товарного виробництва.

Виникнення і становлення ринку обумовлено розвитком суспільного поділу праці і товарного виробництва. З ростом товарного виробництва розвивається і ринок - засіб обміну продуктів, що призначені для продажу, а не споживання самими виробниками.

При рабовласницькому ладі товарне виробництво і товарне обертання усередині окремих країн були розвинуті слабко. Відповідно до цого на зовнішній ринок відправлялася лише незначна частина продукції. І усе ж при рабовласницькому засобі виробництва виник світовийринок. У той час він носив переважно внутриконтинентальний масштаб. Фінікія, Древній Єгипет, Греція, Рим вели торгівлю як між собою, так і з численними містами Середземномор'я і Чорного моря. Але рабство по самій своїй природі не було товарним виробництвом і тому лише частково могло бути основою розвитку зовнішньої торгівлі. Його більш тривкою основою було ремісниче виробництво. Тому сформований в епоху рабства світовий товарний ринок по своєму соціально-економічному характеру був ремісно-рабовласницьким ринком.

Протягом довгого часу і при феодалізмі також не спостерігалося широкого поширення товарного виробництва, оскільки пануючим було натуральне господарство. У силу цього в обмін надходила незначна частина продукції сільського господарства і дрібних ремісничих підприємств. Диференціація суспільного виробництва майже була відсутня. Товарний обмін між окремими товаровиробниками охоплював лише невеличкі райони. Купецький капітал, виступаючи посередником між товаровиробниками, поступово втягував в обмін усі нові райони й області. Але в умовах їх політичної і виробничої роз'єднаності товарний обмін носив нерегулярний характер: був відсутнім єдиний національний ринок, суспільні потреби задовольнялися переважно продукцією місцевого виробництва.

Слабкий розвиток суспільного поділу праці усередині окремих країн перешкоджало встановленню регулярних торгових зв'язків між ними. Зовнішня торгівля ще не одержала значного розвитку і не мала істотного значення в задоволенні потреб феодального товариства в цілому.

Проте саме при феодалізмі древній світовий внутриконтинентальний ринок переріс у міжконтинентальний. Справді, середньовічний Китай торгував не тільки в Індією, але і з Аравією і Південної Африкою. Венеція і Генуя вели торгівлю як із феодальними країнами Європи, так і з Єгиптом і державами Ближнього Сходу. Подорож Васко да Гама з'єднала ці два регіональні міжнародних ринки, а відкриття Америки Колумбом і кругосвітня подорож Магелана об'єднала всі регіональні ринки в єдиний ланцюг. Так що світовий ринок виник не в XIX в., а значно раніше. Звичайно, тривалість його була короткою, а масштаби невеликі. І усе ж він існував. Основними постачальниками товарів на зовнішній ринок були феодали і ремісники. Тому сформований в епоху феодалізму товарний ринок по своєму соціально-економічному утриманню був ремісно-феодальним.

Засіб обміну продуктів праці як товарів, вироблених відособленими друг від друга власниками, наприкінці епохи феодалізму став розвиватися під впливом виникнення капіталістичних підприємств, відділення промисловості від землеробства. в міру спеціалізації сільського господарства в різних районах на виробництві визначених видів товарів, у силу розчленовування промислового виробництва на усе більше число галузей.

У умовах капіталістичного товарного виробництва, що розвивається, кожна з галузей промисловості і сільського господарства поступово стають ринком один для одного. Диференціація виробництва на спеціалізовані галузі являє собою процес поглиблення і розширення суспільного поділу праці. Ніж глибше стає поділ праці, тим більше розвивається товарне виробництво, тим усе більш розширюється сфера обміну товарів, тобто виникає національний ринок. Коли ж процес спеціалізації капіталістичного виробництва виходить за рамки окремих країн, тоді вона доповнюється міжнародним обміном і на цій основі розвивається новий світовий ринок. Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн, що пов'язані між собою товарообміном.

Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремих країн і є сферою, де з метою забезпечення розширеного відтворення здійснюється заміщення виробів, зроблених одною країною, продуктами інший. Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, що забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв'язку між товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів, розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

Варто підкреслити, що вирішальний вплив на формування єдиних національних ринків, а потім і подальший розвиток світового міжконтинентального ринку зробила значна капіталістична промисловість. У результаті промислового перевороту, що відбувся в Англії в останній третині XVIII в., а потім протягом XIX в. і в інших країнах Європи й Америки, стала швидко розвиватися значна промисловість, що і прискорило формування національних ринків і призвело до утворення світового капіталістичного ринку. Ця творча роль значної промисловості обумовлена поруч обставин.

По-перше, капіталістичному виробництву властиво прагнення до одержання високої норми прибутку. У погоні за ним підприємці не задовольняються існуючим рівнем прибутку, а шукають оптимальних умов реалізації своєї продукції за межами своєї країни. І не випадково XIX в. став часом політичного поділу світу мі

ж значними промисловими державами. Крім політичних інтересів уряду цих країн забезпечували своїм підприємцям високоприбуткові ринки збуту їхньої продукції. Таким шляхом розширюються економічні зв'язки одних країн з іншими.

По-друге, на відміну від ремесла і мануфактури значна машинна промисловість дає можливість робити величезні партії товарів для продажу. У погоні за масою прибутку підприємці ринуться розширити продаж своїх товарів не тільки всередині країни, але і за рубежем. Це також призводить до розширення зовнішньої торгівлі, тобто до розвитку ємкості світового ринку.

По-третє, погоня за прибутком усередині країни відбувається в умовах гострої конкурентної боротьби між підприємствами. З метою одержання високих прибутків окремі галузі розширюють об’єм виробництва за межі потреб інших національних галузей, службовців для них ринками збуту. Ця нерівномірність росту різних національних галузей впливає на стан внутрішнього ринку. Ті галузі, що у своєму розвитку випереджають технологічні пов'язані з ними інші галузі, ринуться реалізувати свою продукцію на зовнішніх ринках.

По-четверте, масове виробництво товарів на базі значної машинної промисловості викликає величезний попит на сировинні товари. У процесі розвитку промисловості головними постачальниками сировини стали країна, що знаходилися в колоніальній залежності від більш розвинутих у промисловому відношенні держав, що примушували їх економічними і позаекономічними методами до спеціалізації економіки у визначеному напрямку. Як бачимо, значна машинна промисловість із моменту свого виникнення втягує у світовий ринок різноманітні країни не тільки як покупців її продукції, але і як постачальників сировинних товарів.

Світовий ринок міг досягти свого повного розвитку лише при капіталістичному машинному виробництві і викликаному їм широкому міжнародному поділі праці. Тільки в умовах капіталістичного засобу виробництва світовий ринок стає цілком розвинутою економічною категорією, створюється грунт для широкого розвитку регулярного і всебічного міжнародного товарообігу, що спирається на постійне і масове виробництво товарів для продажу на світових ринках, на розвиток мережі міжнародних засобів транспорту і зв'язку.

Хоча світовий ринок виник на основі розвитки національних ринків, проте він не тотожний ім. Принаймні можна відзначити наявність таких відмітних властивостей: деякі товари, що беруть участь в обертанні всередині країн, зовсім не виходять на світовий ринок;

прямування товарів на національному ринку обумовлено економічними чинниками, тобто виробничими зв'язками між підприємствами й іншими організаціями, а на світовий ринок величезний вплив робить зовнішньоекономічна політика держав. Наприклад, на шляху іноземних товарів держава споруджує високі бар'єри, а при прямуванні національних товарів між своїми областями, провінціями, штатами воно цього не робить; нарешті, на світовому ринку існує особлива система цін - світові ціни.

Світовий капіталістичний ринок проходить у своєму розвитку три стадії, обумовлені розвитком капіталістичного засобу виробництва: стадію підготування капіталістичного засобу виробництва (епоха мануфактури), стадію машинного виробництва окремих підприємств і корпоративної стадії капіталізму. Кожна стадія розвитку світового капіталістичного ринку має свої особливості, обумовлені самим капіталістичним засобом виробництва.

Світовий ринок на стадії підготування капіталістичного засобу виробництва знаходився ще в зародковому, нерозвиненому стані. Визначальною рисою зовнішньої торгівлі на цій стадії була переважна роль купецького капіталу, що виступав у якості посередника в процесі обертання товарів, вироблених переважно дрібними товаровиробниками і частково капіталістичними мануфактурами.

Світовий ринок на другій стадії капіталізму охоплює період від промислового перевороту в Англії наприкінці XVIII в. до кінця 70-х рр. XIX в., коли світова капіталістична торгівля набула цілком розвинутих рис. Для цього етапу характерна перемога значної машинної промисловості в Англії і встановлення нею промислової і торгової гегемонії. Світовий ринок виходить із свого початкового стану і починає укладатися як категорія капіталізму. Вирішальну роль на світовому ринку починає грати промисловий капітал, що підкоряє собі торговий капітал. Основою міжнародного товарообігу стає вивіз виробів значної капіталістичної промисловості Англії і ввіз нею сировини і продовольства. У 60-70-ті рр. XIX в. визначальною ознакою світового ринку є остаточне закріплення пануючої ролі промислового капіталу в господарському житті головних розвинутих капіталістичних країн, насамперед США і Німеччини, промисловість яких за рівнем свого розвитку став наздоганяти Англію.

Поиск по сайту: