Інженерні методи конструювання

Дослідження науково обґрунтованих, досить точних і зручних методів побудови розгорток деталей поверхні одягу завжди було однією з актуальних проблем розробки раціональної системи її проектування. Від точності побудови розгорток поверхні істотно залежить витрата матеріалу, міра трудомісткості обробки виробу в процесі виготовлення, якість посадки і технологічної обробки, естетичні і експлуатаційні характеристики готового виробу.

Рисунок 10 – Приклади поверхонь, що розгортаються

Відомо, що усі поверхні з точки зору побудови розгорток підрозділяються на ті, що розгортаються і не розгортаються. При цьому поверхню можна розглядати як гнучку, але нерозтяжну і нестискувану плівку. Розгортаються називаються такі поверхні, які можуть поєднані з площиною усіма своїми точками, тобто укладені на площину без розривів і складок. Поверхня, яку неможливо поєднати з площиною при укладенні, є такою, що не розгортається. Розгортки таких поверхонь будують приблизно.

На практиці відмінність між цими поверхнями дещо згладжується, оскільки навіть такі, теоретично розгортані поверхні як, наприклад, конічні, не можуть бути побудовані абсолютно точно, а лише з деяким наближенням до теоретичних розгорток, а з іншого боку – теоретично не розгортані поверхні можуть бути поєднані з площиною за рахунок властивостей матеріалу і технологічних методів обробки цих розгорток, від яких абстрагується геометрія.

Поверхня фігури людини, манекена, а також одягом є не геометричну поверхню, і стосовно проектування одягу може бути розгорнута лише з деяким наближенням. Форму деталі одягу з плоского матеріалу отримують або шляхом конструктивного розчленовування її на частини із застосуванням таких елементів як шви, виточки, складки, або способом примусової зміни геометричних розмірів деталі крою на окремих ділянках, використовуючи розтягання або спрасування як по основі і поперечній, так і в косому напрямі.

Методами нарисної геометрії розгортку поверхні тіла отримати не можна.

У практиці застосовують комбінований спосіб: залежно від властивостей самої тканини переважають або конструктивні елементи, або деформація тканини (СОТ). І, крім того, вибір того або іншого способу отримання форми одягу залежить від характеру поверхні, її кривизни, здатності тканини створювати потрібну форму за рахунок власної деформації і методів конструювання.

На початкових етапах формування інженерних методів конструювання одягу здійснювалися спроби знайти принципи раціональної геометричної побудови розгорток поверхні. Причому форма поверхні, що розгортається, одягу і властивості матеріалу для її виготовлення залишалися як би за рамками досліджень.

Надалі серйозну увагу стали приділяти сітчастій структурі тканини, одягаюча здатність якої дозволяла отримувати розгортки деталей і вузлів одягу будь-якої складності, не прибігаючи до великої кількості швів і виточок, оптимізуючи примусове формування деталей. Використання одягаючої здатності тканини лягло в основу методів отримання розгорток.

Ця властивість тканини дозволяє розгорнути деталь готового виробу і перевести її в прямокутну систему координат, дає можливість отримати раціональну розгортку деталі на площині на основі інженерного рішення геометричної задачі про одягання кривих поверхонь плоским матеріалом сітчастої будови.

Відомі декілька інженерних методів конструювання розгорток деталей одягу: тріангуляції, січних площин, геодезичних ліній, допоміжних ліній розгортання (ЛР), розрахунку розгорток деталей одягу за зразками моделей. Немає необхідності детально переказувати зміст кожного методу. Ми обмежимося лише їх перерахуванням і деякими ілюстраціями, щоб представити об'єм, скрупульозність і науковість проведених досліджень.

Поиск по сайту: