Залишкова вартість об'єкта, що переоцінюється

Переоцінена первісна вартість об'єкта (ППВ) визначається таким чином:

ППВ = Первісна вартість х Індекс переоцінки.

Переоцінена сума зносу (ПСЗ):

ПСЗ = Знос об'єкта, що переоцінюється х Індекс переоцінки.

Переоцінена вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідної первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Не підлягають переоцінці малоцінні необоротні матеріальні активи та бібліотечні фонди, якщо амортизація по них нараховується шляхом списання 50% вартості, що амортизується, в першому місяці експлуатації та 50% при списанні або 100% при передачі в експлуатацію.

В бухгалтерському обліку операції з переоцінки основних засобів відображається наступними проводками.

Згідно п. 146.21 Податкового кодексу платники податку всіх форм власності мають право проводити в податковому обліку переоцінку об'єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості, яка амортизується основних засобів та суми накопиченої амортизації на коефіцієнт індексації (Кі), що визначається за формулою:

Ki = [ I (а - 1) -10 ] / 100

де I (а - 1) - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація (якщо значення Ki не перевищує одиницю, індексація не проводиться).

При індексації збільшення вартості, що амортизується об'єктів основних засобів здійснюється станом на кінець року (дату балансу), за результатами якого проводиться індексація, і використовується при розрахунку амортизації з першого дня наступного року. А значить, після проведення індексації в податковому обліку буде амортизуватися вже проіндексована (тобто збільшена на коефіцієнт індексації) первісна вартість основних засобів.

При цьому потрібно враховувати, що:

- п. 146.21 Податкового кодексу передбачає за платником податків право а не обов'язок на проведення податкової індексації;

- хоча в п. 146.21 Податкового кодексу індексація названа щорічною, насправді вона може проводитися не щороку, а тільки в тому випадку, якщо розрахований за наведеною формулою коефіцієнт індексації перевищує одиницю (а стало бути, коли річний індекс інфляції перевищує 110 %). Інакше якщо значення коефіцієнта індексації менше одиниці (тобто річний індекс інфляції менше 110 %), то вартість основних засобів у податковому обліку не індексується. У результаті дії таких податкових правил, на відміну від бухгалтерського обліку (де вартість основних засобів може в результаті переоцінки змінюватися в різні сторони - як збільшуватися, так і зменшуватися), в податковому обліку після індексації вартість основних засобів може тільки збільшуватися (що приносить платнику податків, наприклад, свої вигоди при розрахунку 10 % ремонтного ліміту);

Отже, платникам податків усіх форм власності надано право проводити щорічну індексацію по основних засобах, використовуваним у господарській діяльності підприємства.

А ось вигідно її проводити чи ні, вирішує сам платник податків. При прийнятті рішення слід враховувати, що індексація основних засобів дозволяє збільшити:

ü балансову вартість об'єктів основних засобів, що, в свою чергу, спричинить збільшення амортизаційних відрахувань першого і всіх подальших звітних періодів;

ü базу для 10 - відсоткового «ремонтного ліміту» і, як наслідок, саму максимально допустиму величину ремонтних витрат, що від ображаються у складі витрат.

У податковому обліку сума індексації безпосередньо не відображається (так, як ні доходи, ні витрати при цьому не виникають).

Проте проведення індексації може принести платнику податків свої вигоди.

Так, незважаючи на те що індексація проводиться у середині першого кварталу (за фактом опублікування індексу інфляції), індексація збільшує балансову вартість об'єктів основних засобів на початок року. В результаті після проведення індексації буде амортизуватися вже проіндексована (збільшена на коефіцієнт індексації) балансова вартість основних засобів. А це значить, що підприємство в підсумку зможе збільшити суму своїх амортизаційних відрахувань і, як наслідок, зменшити оподатковуваний прибуток.

Крім того, проведення індексації збільшить суму на 10 % «ремонтного» ліміту, яку підприємству дозволено відносити на витрати. Адже гранична сума витрат на поліпшення основних засобів (10 %) визначатиметься від балансової вартості груп основних засобів на початок року, тобто від уже проіндексованої (збільшеної) їх балансової вартості.

Рішення про проведення індексації балансової вартості основних засобів бажано оформити наказом чи розпорядженням керівника підприємства. Хоча п. 146.21 Податкового кодексу не вимагає обов'язковості оформлення подібних документів, але, враховуючи важливість такої процедури, радимо оформити розпорядчий документ (наказ, розпорядження), який підтверджує, що підприємство вирішило скористатися правом на податкову індексацію.

Також слід зазначити, що проведення індексації вартості невиробничих засобів не передбачено Податковим кодексом і, отже, не може (і не повинно) проводитися платником податків.

5. Відображення в податковому обліку витрат на ремонт основних засобів залежить від декількох чинників, зокрема: чи були у підприємства основні засоби на початок звітного періоду (року) та ремонтуються власні чи орендовані основні засоби. При цьому не має значення, ремонтувалися основні засоби підприємством самостійно або із залученням сторонніх організацій.

Бухгалтерський облік витрат, пов'язаних з ремонтом і поліпшенням об'єктів основних засобів, урегульовано пунктами 14 і 15 ПБО 7 «Основні засоби» та розділом VI Методичних рекомендацій № 561 «Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів».

У бухгалтерському обліку відображення та розподіл витрат на поліпшення і ремонт основних засобів відповідно до ПБО 7 залежить від того, приводять такі ремонти й поліпшення до збільшення майбутніх первісно очікуваних економічних вигід від використання об'єкта чи забезпечують його підтримання у робочому стані.

Зокрема, вартість робіт, що приводять до збільшення майбутніх первісно очікуваних економічних вигід, включається до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов'язаних з поліпшенням основних засобів, є збільшення строку корисного використання об'єкта, підвищення кількості або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об'єктом.

До таких робіт належать:

- модифікація;

- модернізація об'єкта основних засобів з метою подовження строку його корисної експлуатації або збільшення його виробничої потужності;

- заміна окремих частин устаткування для підвищення якості продукції (робіт, послуг);

- запровадження ефективнішого технологічного процесу, що дасть змогу зменшити первісно оцінені виробничі витрати;

- добудова (надбудова) будівлі, що збільшить кількість місць (площу) будівлі, обсяги та/або якість виконуваних робіт (послуг) чи умови їх виконання (п. 31 Методичних рекомендацій № 561).

Такі витрати повинні акумулюватися за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» на окремих субрахунках, а по закінченні всіх робіт списуватися з кредиту рахунку 15 у дебет рахунку 10 «Основні засоби» відповідно до кожного об'єкту, що підлягав поліпшенню;

Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду (п. 32 Методичних рекомендацій № 561).

Рішення про характер та ознаки здійснюваних підприємством робіт приймає керівник підприємства з урахуванням результатів аналізу ситуації та суттєвості таких витрат (п. 29 Методичних рекомендацій № 561).

У бухгалтерському обліку витрати на ремонт відображаються за дебетом рахунку 23 «Виробництво», або рахунків класу 8 «Витрати за елементами» та класу 9 «Витрати діяльності».

У податковому обліку відображення витрат на ремонт основних засобів має певні особливості. Зокрема, витрати на ремонт основних засобів (залежно від їх використання) можна віднести до:

1. загальновиробничих витрат, якщо основні засоби, що ремонтуються, мають цехове, дільниче, лінійне призначення (пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу);

2. адміністративних витрат, якщо ці витрати пов'язані з утриманням основних засобів, які використовуються у загальногосподарський діяльності, зокрема з ремонтом орендованих основних засобів, у тому числі легкових автомобілів (абзац «в» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу);

3. витрат на збут, якщо такі витрати пов'язані з утриманням основних засобів, зокрема з їх ремонтом, з транспортуванням готової продукції, товарів (пп. 138.10.3 цього пункту).

Згідно з Податковим кодексом суми витрат на ремонт і поліпшення основних засобів відносяться на конкретний об'єкт основного засобу, щодо якого такий ремонт чи поліпшення здійснюється.

Первісна вартість об'єкта основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом і поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією), що зумовлює зростання майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від використання об'єктів, у сумі, яка перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року.

Сума витрат, пов'язана з ремонтом і поліпшенням об'єктів основних засобів (у тому числі орендованих), у розмірі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат звітного податкового періоду, в якому такий ремонт і поліпшення було здійснено.

У податковому обліку до поліпшення основних засобів належить як поточний, так і капітальний ремонт, витрати на проведення якого в межах ремонтного ліміту можна включати до податкових витрат. Витрати, які перевищують 10% ремонтного ліміту, відносяться на збільшення первісної вартості відремонтованого або покращеного об'єкта основних засобів та амортизуються у складі цієї вартості.

Поиск по сайту: