ЛЕКЦІЯ №17 ВИКОНАННЯ ВИРОКУ

1. СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ
2. НАБРАННЯ ВИРОКОМ ЗАКОННОЇ СИЛИ І ЗВЕРНЕННЯ ЙОГО ДО ВИКОНАННЯ
3. РОЗВ'ЯЗАННЯ ОКРЕМИХ ПИТАНЬ У СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ
4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ВИКОНАННЯМ ВИРОКУ

1. СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ
Виконання вироку — завершальна стадія кримінального процесу, в якій вирок суду, що одержав законну силу, звертається до виконання і безпосередньо реалізуються рішення суду (про покарання, про відшкодування шкоди, про оправдання і звільнення з під варти тощо) та вирішуються питання, що виникають у зв'язку зі зверненням вироку до виконання і його виконанням.
Одним з принципів кримінального процесу є обов'язковість вироку, ухвали і постанови суду, згідно з якою вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Обов'язковість рішень суду є конституційним принципом правосуддя, що знайшов закріплення в п. 9 ст. 129 Конституції України. Навмисне невиконання посадовою особою рішення, вироку, ухвали чи постанови суду або здійснення перешкод для їх виконанню тягне кримінальну відповідальність — покарання відповідно до ст. 382 КК України.
Приховування майна, на яке накладено арешт або яке підлягає конфіскації, наказується відповідно до ст. 388 КК України. Ухилення від відбування покарання не пов'язаного з позбавленням волі тягне відповщальшсть за ст. 389 КК України, а ухилення від відбування покарання в вигляді обмеження чи позбавлення волі може спричиняти додаткову кримінальну відповідальність за ст. 390 КК України.
Будь-які рішення суду можуть бути звернені до виконання в примусовому порядку, забезпечуються силою державної влади. У передбачених законом випадках, крім примусового виконання рішення суду, особи які ухиляються від виконання вироку або які протидіють виконанню судового вироку, можуть притягатись до кримінальної чи адміністративної відповідальності.
Виконання вироку здебільшого здійснюється правоохоронними органами та органами виконавчої влади (міліцією, судовими виконавцями та ін.) відповідної компетенції з застосуванням норм кримінального, кримінально-виконавчого, цивільно-процесуального, адміністративного та інших галузей права. В цьому аспекті виконання вироку не належить до процесуальної діяльності. Але Деякі питання, пов'язані з виконанням вироку, безумовно розглядаються тільки судом і тільки відповідно до норм кримінально-процесуального права.
Виконання вироку залежно від виду та характеру покарання, «значеного судом, провадиться: адміністрацією місць ув'язнення слідчих ізоляторів, тюрем, установ, що відають виконанням вироків) — щодо позбавлення волі; районними інспекціями виправних робіт — щодо виправних робіт без позбавлення волі; державною виконавчою службою — в частині конфіскації майна (відшкодування шкоди), штрафу; різними адміністративними органами — щодо заборони обіймати певні посади, займатися певною діяльністю; державними, громадськими та профспілковими організаціями — щодо виправлення та перевиховання умовно засуджених, а також осіб, яких взяли на поруки; органами народної освіти у межах їх компетенції.
Суть виконання вироку як стадії кримінального процесу полягає в сугубо процесуальній діяльності, спрямованій на звернення до виконання і забезпечення виконання вироку та в вирішення проблемних питань, що виникають при виконанні вироку.
Предметом кримінально-процесуальної діяльності даної стадії є. а) звернення вироку до виконання та здійснення процесуального контролю і прокурорського нагляду за своєчасним і правильним виконанням вироку; б) забезпечення вирішення проблем повної або часткової безпосередньої реалізації чи зміни вироку; в) зарахування попереднього ув'язнення в строк відбутого покарання, якщо ці питання не визначені при винесенні вироку; г) вирішення юридичних питань, які виникають у ході фактичного виконання вироку; д) зняття і погашення судимості; є) здійснення контролю за виконанням вироку.
Особливості процесуальної діяльності в стадії виконання вироку полягають у тому, що при цьому не змінюється суть прийнятого судом вироку, а при розгляді виникаючих проблемних питань суд вирішує тільки питання, що виникають з виконання вироку, не погіршуючи становища засудженого.
Як зазначає В. Т. Нор, виконання вироку — це стадія кримінального процесу, в якій суд звертає вирок до виконання, здійснює контроль за приведенням його відповідними органами до виконання та вирішує у встановленому законом судовому порядку за поданням уповноважених законом службових осіб і органів, клопотанням громадських організацій і громадян та за власною ініціативою передбачені кримінально-процесуальним законом важливі правові питання, які виникають у зв'язку і при виконанні вироків1.
Суб'єктами правовідносин, що виникають в стадії виконання вироку, є: суд, засуджений, захисник, прокурор, цивільний відповідач, представник органу, що відає виконанням покарання, тошо Питання, які виникають при виконанні вироку ї потребують юридичного вирішення, вирішуються виключно судом у судовому засіданні.
Суд, що вирішує питання, пов'язані з виконанням вироку.
Питання про різні сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи застосування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно до частин другої і третьої статті 5 Кримінального кодексу України, вирішуються судом, який постановив вирок.
Коли вирок виконується за межами району суду, який постановив вирок, ці питання розв'язує суддя районного (міського) суду, а щодо осіб, засуджених військовими судами,— суддя військового суду гарнізону за місцем виконання вироку.
Приведення у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання, вироку щодо осіб, які відбувають покарання, вирішується в порядку, передбаченому частинами другою і третьою статті 5 Кримінального кодексу України, ухвалою суду за місцем відбування покарання.
Питання про звільнення засудженого від відбування покарання в зв'язку з хворобою, відповідно до статті 408 КПК України, вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок.
Основним принципом даної стадії процесу є недопустимість погіршення статусу і становища засудженого. В стадії виконання вироку при розгляді виникаючих проблемних питань суд вирішує тільки ті питання, що стосуються вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого.
Значення стадії виконання вироку полягає в такому: процесуальна діяльність у даній стадії створює необхідні передумови для безпосередньої реалізації прийнятих у вироку рішень, сприяє формуванню у громадян переконання у неминучості відбування покарання за вчинення злочинного діяння, забезпечує охорону прав і законних інтересів потерпшого, засудженого, інших учасників про-Чесу; своєчасне і точне виконання вироку сприяє виконанню завдань кримінального судочинства, зміцненню законності і правопорядку1.

2. НАБРАННЯ ВИРОКОМ ЗАКОННОЇ СИЛИ І ЗВЕРНЕННЯ ЙОГО ДО ВИКОНАННЯ
Згідно зі ст. 401 КПК України виправдувальний вирок і вирок, що звільняє підсудного від покарання, вступають в законну силу і виконуються негайно після проголошення вироку. Якщо підсудний перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання.
Вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання.
У разі подавання апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
У тих випадках, коли оскаржено або внесено подання тільки на частину вироку або коли засуджено декількох підсудних, а вирок оскаржено чи внесено подання щодо одного з них, вирок в інших частинах або щодо інших засуджених осіб законної сили не набирає до моменту винесення апеляційною чи касаційною інстанцією ухвали.
Обвинувальний вирок виконується після набрання ним законної сили.
До набрання вироком законної сили засуджений, який перебуває щц вартою, не може бути переведений у місця позбавлення волі, що знаходяться в іншій місцевості.
Ухвала і постанова суду першої інстанції набирають законної сили і виконуються після закінчення строку на подачу апеляцій, а ухвала і постанова міжобласного чи апеляційного суду — після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання. Якщо на них були подані апеляції, касаційні скарги чи внесено касаційне подання, вони набирають законної сили і виконуються після розгляду їх апеляційним чи касаційним судом, якщо їх не було скасовано.
Ухвали і постанови апеляційної і касаційної інстанцій набирають законної сили негайно після їх оголошення.
Ухвала і постанова суду, які не підлягають оскарженню, набирають сили і виконуються негайно після їх винесення.
Порядок звернення вироку до виконання. Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції.
Своєчасне звернення до виконання вироку, який набрав законної сили, покладається на суддю або голову відповідного суду, який постановив вирок.
Суд разом із своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок.
З метою забезпечення виховного впливу вироку суд надсилає його копію в необхідних випадках підприємству, установі, організації за місцем роботи засудженого.
Якщо у виправданого або в особи, щодо якої справа закрита, були вилучені документи, цінності та інші предмети чи був накладений арешт на майно, копія вироку, що набрав законної сюм, або ухвала апеляційної чи касаційної інстанції направляються відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів, а також для зняття арешту з майна.
Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання.
Для забезпечення виконання вироку суд направляє органу, на який покладений обов'язок привести вирок до виконання, копію вироку з відповідними розпорядженнями.
Розпорядження про виконання вироку підписує суддя (голова суду чи його заступник), скріплюється печаткою суду і надсилається разом з копіями зазначених раніше судових документів до відповідного органу.
У випадку, коли засудженому обрано міру покарання у вигляді позбавлення волі, вирок звертається до виконання шляхом направлення названих документів начальнику місця попереднього ув'язнення, в якому утримується засуджений.
Звернення до виконання додаткового покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється через судового виконавця — суд надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання судовому виконавцеві і сповіщає про це відповідному фінансовому відділу виконавчої влади.
Законом України "Про виконавче провадження визначені умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню вироки, ухвали і постанови судів у кримшальних справах у частині майнових стягнень; вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
При здійсненні виконавчих дій судовий виконавець має право входити в помешкання, що займається боржником, і робити огляд усіх його сховищ (комори, погреби, сараї, шафи, ящики тощо). Відкриття й огляд помешкання і сховищ провадяться в присутності понятих.
Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації', відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у двомісячний строк з дня судового ріїиення про це.
Виконання вироку про призначення штрафу здійснюється таким чином. Суд, який постановив вирок, пропонує засудженому добровільно внести до ощадного банку суму штрафу протягом місяця і попереджає його, що в разі несплати штрафу його буде
стягнуто в примусовому порядку судовим виконавцем. У разі несплати штрафу відповідна сума вилучається відповідно до ст. 362 цивільного процесуального кодексу і Закону України "Про виконавче провадження",
У випадку, коли засудженого вироком суду позбавлено військового або спеціального звання, урядових нагород або почесного звання, суд надсилає в п'ятиденний строк копію вироку органові, який присвоїв ці звання.
Покарання у вигляді громадської догани виконується шляхом публічного її висловлювання засудженому судом. Разом з тим якщо вироком передбачено доведення догани через пресу чи іншим способом, суд надсилає копіїо вироку органові преси для опублікування повідомлення або адміністрації підприємства, установи, організації, громадській організації за місцем роботи, навчання чи проживання засудженого для обговорення на зборах колективу.
Згідно зі ст. 404 КПК України вирок не може бути звернено до виконання або виконуватися в частиш засудження за діяння, караність якого була усунена нововиданим кримінальним законом.
При зверненні до виконання виправдувального вироку чи ухвали про закриття справи за реабілітуючими підставами суд зобов'язаний направити виправданому (реабілітованому), а у випадку його смерті — спадкоємцям та утриманцям спеціальне повідомлення про порядок відновлення його порушених прав і законних інтересів (ст. 53-1 КПК), прийняти необхідні ріїпення щодо відшкодування матеріальної та компенсації моральної шкоди.
Усі суперечки, що виникають при виконанні вироку, вирішуються судом, що ухвалив вирок, а якщо вирок виконується в іншому місці — відповідним районним судом, що діє на даній території.

3. РОЗВ'ЯЗАННЯ ОКРЕМИХ ПИТАНЬ У СТАДІЇ ВИКОНАННЯ ВИРОКУ
У стадії виконання вироку вимагають судового вирішення низка процесуальних питань, які умовно можна розділити на декілька груп.
Питання, які виникають у процесі звернення вироку до виконання: про застосування давності виконання обвинувального вироку щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, про звільнення від покарання за декриміналізовані діяння — виконання закону, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання.
Питання, які вирішуються судом у процесі фактичного виконання вироку: про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей (ст. 407-1 КПК України); про застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 407 КПК України); про зарахування в строк покарання часу перебування засудженого в лікувальній установі (ст. 406 КПК України); про звільнення від покарання за хворобою (ет.408 КПК України); про звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку (ст. 408—1 КПК України) або про скасування такого звільнення (ст.408-2, 408-3 КПК України); про заміни штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні (ст. 410 КПК України); про застосування до засуджених, які є алкоголіками або наркоманами, примусового лікування та його припинення (ст. 411—1 КПК); про застосування до засудженого покарання за наявності двох невиконаних вироків (ст. 413 КПК); про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і про переведення його з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи тюрму (ст. 410-1 КПК); про різні сумніви і суперечки, які виникають при виконаній вироку і пов'язані з його недоліками.
Питання, які вирішуються після відбуття засудженим призначеного покарання: про погашення судимості або дострокове її зняття (ст. 414 КПК); про зарахування часу відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального трудового стажу (ст. 414-1 КПК).
Застосування умовно-дострокового звільнення від покарання (ст. 81 КК, ст. 407 КПК).
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (стаття 81 КК України) може бути здійснене тільки судом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням відповідно до статей 81 і 82 Кримінального кодексу України застосовуються суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає виконанням, відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх і умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим, залученням до праці.
Зазначені подання розглядаються судом у десятиденний строк з моменту надходження їх до суду без витребування судової справи з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:
1)не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2)не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК України.
Умовно-дострокове звільнення неповнолітнього від відбування покарання (ст. 107 КК України).
За злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, до осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, згідно зі ст. 107 КК України, після фактичного відбуття:
1)не менше третини призначеного строку покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;
2)не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин
3)не менше двох третин строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин,
Умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням здійснюється судом за місцем відбування покарання засудженим за поданням органу, який відає виконанням покарання.
Згідно зі ст. 407 КПК України зазначені подання розглядаються судом у десятиденний строк з моменту надходження їх до суду без витребування судової справи з участю прокурора, представника органу, що виконує покарання, і, як правило, засудженого.
До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до ст, 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, включаючи обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд відповідно до ст. 76 КК України може покласти на засудженого такі обов'язки:
1)попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
2)не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримшально-виконавчої системи;
3)повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;
4)періодично з'являтися для реєстрації в органи кримшально- виконавчої системи;
5)пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або за хворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
Звільнення засудженого від призначеного йому покарання з випробуванням здійснюється відповідно до ст. 408-1 КПК України
Згідно зі ст. 78 КК України після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладеш на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітніх. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього, як це випливає зі ст. 104 КК України, лише у разі його засудження до позбавлення волі. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до Двох років. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за й згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, _які мають дітей віком до семи років.
Згідно зі ст. 79 КК України у разі призначення покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі й особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання зі встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК України.
Звільнення від відбування покарання жінок які під час відбування покарання стали вагітніти, та жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, відповідно до статті 83 Кримінального кодексу України здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії.
Згідно зі ст. 83 КПК України засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
Давністю виконання обвинувального вироку називається закінчення встановлених законом строків, після сплину яких обвинувальний вирок не виконується1.
Особа звільняється від відбування покарання згідно зі ст, 80 КК України, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:
1)два роки — у разі засудження до покарання менш суворого,ніж обмеження волі;
2)три роки — у разі засудження до покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3)п'ять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
4)десять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше дсяти років за особливо тяжкий злочин;
5)п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.
Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій ст. 80 КК України, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом..
Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 449 — 451, 454 КК України.
Щодо неповнолітніх ст. 106 КК України встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:
1)два роки;
2)п'ять;
3)сім років;
4)десять років
Амністія — кримінально-правовий акт Верховної Ради України щодо певної категорії осіб, змістом якого є звільнення їх від кримінального покарання чи відповідальності, встановлення підстав і умов такого звільнення.
Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Законом про амністію може бути передбачено заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.
Помилування — це індивідуально-правовий акт Президента України про звільнення окремої особи від кримінальної відповідальності чи покарання.
Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи чи декількох осіб. Акт помилування завжди персоніфікований і поширюється тільки на окремих названих у ньому осіб. Актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (стаття 105 КК України).
Про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на тяжку хворобу (ст. 84 КК; ст. 408 КПК).
Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбуття покарання, затверджений Міністерством охорони здоров'я України 21 квітня 1992 року.
При звільненні від дальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92 — 95 Кримінального кодексу України.
Питання про всілякі сумніви і суперечки, які виникають при виконанні вироку і пов'язані з його недоліками.
У порядку, передбаченому ст. 411 КПК України, суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого.
Не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст.411 КПК ^країни, питання, які зачіпають суть вироку та погіршують становище засудженого; звужують або розширюють обсяг обвинувачення; стосуються прогалин і недоліків вироків у частині Кваліфікації злочинів, призначення покарання.
Питання про визначення виду кримінально-виконавчої установи особам, засудженим до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому ст.411 КПК України у випадках:
а)коли суд не визначив виду кримінально-виконавчої установи;
б)коли вирок щодо виду кримінально-виконавчої установи скасований у касаційному порядку або в порядку нагляду в зв'язку з неправильним визначенням виду колонії судом, і справа в цій частині повернута на новий розгляд.
Суд не вправі розглядати в порядку, передбаченому ст.411 КПК України, питання, що стосуються прогалин і недоліків вироків, при вирішенні яких звужується або розширяється обсяг обвинувачення, зачіпається суть вироку та погіршується становище засудженого.
Про погашення судимості або дострокове її зняття (ст. 88-91 КК, ст. 414 КПК).
Такими, що зовсім не мають судимості, юридично і фактично визнаються особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, а також особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
Закон передбачає дві форми скасування судимості: погашення судимості і зняття судимості за рішенням суду.
Погашення судимості відбувається згідно з правом — відповідно до передбачених у законі юридичних фактів.
ст. 89 КК України особами, що не мають судимості, мають визнаватись
Зняття судимості відбувається за рішенням суду відповідно до передбаченого законом порядку. Згідно зі ст, 91 КК України, якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 КК України. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в законі.
Згідно зі ст. 414 КПК України клопотання осіб, які відбули покаранім, про погашення судимості і клопотання громадських організацій чи трудового колективу про дострокове зняття судимості розглядаються суддею районного (міського) суду за місцем постійного проживання осіб, щодо яких порушені клопотання.
Якщо суддя відмовить у погашенні чи достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути порушено не раніш як через рік з дня відмовлення.
Про зарахування часу відбування тжраених робіт без позбавлення волі до загального трудового стажу (ч. 2 ст. 33, ч. 2 ст. 103 ВТК; ст. 414-1 КПК). Питання про включення до загального трудового стажу часу відбування виправних робіт вирішується суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання відповідно до ст. 414-1 КПК України.

4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ВИКОНАННЯМ ВИРОКУ
У порядку, передбаченому ст.411 КПК України, суд може вирішувати лише ті питання, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого. У такому порядку вирішуються питання, зазначені у статтях 405-414-1 КПК України.
Визначення підсудності. Всі питання, пов'язані з виконанням вироку, відповідно до вимог закону вирішуються судом, що постановив вирок, а у випадках, коли вирок виконується за межами району суду, який його постановив,— районним (міським) судом за місцем виконання вироку.
Учасники процесу. Обов'язковим учасником судового розгляду є прокурор. Як правило, в судовому засіданні має брати участь засуджений, а за його клопотанням — і захисник.
Питання про звільнення від відбування покарання в зв'язку з хворобою та інвалідністю, а також про застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення обов'язково вирішуються судом за участю представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.
Цивільний позивач і цивільний відповідач запрошуються в суд, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову. Нез'явлення цих осіб не є перешкодою для розгляду справи.
Особливості процесу розгляду. Такі справи підлягають розгляду відповідно до вказівок закону судом колегіально чи суддею одноособово у відкритому судовому засіданні за участю прокурора.
Про день розгляду справи суд повинен повідомити засудженого, захисника (якщо про це заявив клопотання засуджений), представника органу, трудового колективу або особи, за поданням чи клопотанням яких розглядається справа; цивільного позивача та цивільного відповідача, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову; представника лікарської служби — у випадках давання нею висновку про стан здоров'я засудженого; представників спостережної комісії або комісії у справах неповнолітніх — при вирішенні питань, пов'язаних з умовно-достроковим звільненням, зміною виду покарання та виправно-трудової колонії,
Розгляд справи Починається доповіддю судці, який викладає зміст подання чи клопотання, не висловлюючи при цьому своєї думки щодо його розв'язання. Потім суд заслуховує пояснення осіб, що були запрошені і з'явилися в судове засідання.
У судовому засіданні суд зобов'язаний дослідити докази, що підтверджують наявність обставин, які мають значення для правильного вирішення питань, що виникли у процесі виконання вироку.
У судовому засіданні при розгляді питань, пов'язаних з виконанням вироку засуджений користується процесуальними правами, передбаченими ст. 263 КПК України, тобто правами, які надаються підсудному під час судового розгляду його справ
Особам, які дають пояснення, дозволяється задавати питання сторонам процесу. Суд не пов'язаний представленими доказами і Може вжити заходів для одержання нових і перевірки представлених відповідно до правил судового розгляду справи.
Після дослідження доказів суд, як правило, заслуховує думку та пропозиції прокурора.
Рішення суду приймаються в нарадчій кімнаті з додержанням принципу таємниці наради суддів.
Ухвали суду (постанови судці) повинні прийматись із додержанням загальних правил, Вони мають традиційну структуру — вступну, мотивувальну і резолютивну частини. В прийнятих судом рішеннях мають бути докладно викладені підстави і мотиви прийнятого рішення, дано їх обґрунтування та точне формулювання.
При розгляді справи складається протокол судового засідання.
Ухвала (постанова судді) та протокол судового засідання повинні знаходитися у кримінальній справі, якщо питання розглядається судом, який постановив вирок, або в справі, яку суд завів за місцем виконання вироку. В останньому разі копія ухвали (постанови судді) надсилається суду, який постановив вирок.
На прийняті судом рішення особи, інтересів яких вони стосуються, може подати апеляцію до апеляційного суду.

Поиск по сайту: