Залучення працівників до роботи у вихідні та святкові дні здійснюється за письмовим наказом власника або уповноваженого ним органу

— у разі проведення робіт, необхідних для оборони країни, а також запобігання суспільному або стихійному лиху, виробничій аварії та для негайного усунення їхніх наслідків;

— у випадку проведення суспільно необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, в галузях транспорту, зв’язку — для усунення випадкових або неочікуваних обставин, що порушують правильнее функціонування підприємства;

— за необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин або випадкової затримки через технічні умови виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, якщо призупинення її може призвести до псування чи знищення державного або суспільного майна, а також у випадку необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого обладнання, якщо їхня непридатність призводить до призупинення робіт для значної кількості працюючих;

— за необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення простою рухомого складу або накопичення вантажів у пунктах відправлення та призначення;

— для продовження роботи в разі неявки змінного робітника, якщо робота не допускає переривання.

Понадурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин упродовж двох днів підряд та 120 годин на рік. Не вважається понаднормовою робота:

1) на умовах ненормованого робочого дня, якщо робота виконується понад нормальну тривалість робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, яка не входить до обов’язків працівника;

2) на умовах неповного робочого дня понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня.

Не дозволяється залучати до понадурочних робіт:

— вагітних жінок та жінок, які мають дітей у віці до 3-х років;

— осіб до 18 років;

— робітників, які навчаються в загальноосвітніх школах та професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, у дні занять.

Жінки, які мають дітей у віці від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їхньою згодою. Залучення інвалідів до понадурочних робіт можливо лише за їхньою згодою та якщо, це не протирічить медичним рекомендаціям.

— працівники, зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці, для яких тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень;

— окремим категоріям працівників, яким законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу (вчителі, лікарі тощо).

Тривалість нічної роботи може урівнюватися з денною в тих випадках, якщо це необхідно за умовами виробництва, зокрема в безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при 6-денному робочому тижні з одним вихідним днем.

Не дозволяється залучати до робіти в нічний час: вагітних жінок та жінок, які мають дітей у віці до 3-х років; осіб віком до 18 років; працівників інших категорій, передбачених законодавством.

Залучення жінок до роботи в нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це зумовлено особливою необхідністю та дозволяється як тимчасовий захід. Ці обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї родини. Перелік галузей та видів робіт із зазначенням максимальних термінів використання праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.

Залучення інвалідів до робіти в нічний час можливе лише за їхньою згодою та за умови, що це не протирічить медичним рекомендаціям.

За роботу в нічний час здійснюється доплата в розмірі не нижче ніж 20% тарифної ставки (окладу) працівника за кожний час. Конкретний розмір доплати встановлюється колективним договором.

4. Нарахування заробітної плати здійснюється у грошовому вираженні, незалежно від того, в якій формі (грошовій чи натуральній) передбачається здійснювати її виплату.

Згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати, виділяють два види матеріальної допомоги:

1) матеріальна допомога, яка має систематичний характер та надається всім або більшості працівників на оздоровлення (до відпустки), у зв’язку з екологічним становищем тощо. Така допомога включається до фонду оплати праці, зокрема до інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Надання такої допомоги обов’язково необхідно передбачити у колективному договорі;

2) матеріальна допомога разового характеру, яка надається підприємством окремим працівникам (у зв’язку з сімейними обставинами, на оздоровлення дітей, на поховання тощо). Ця допомога не включається до фонду оплати праці, про її надання не обов’язково вказувати в колективному договорі, оскільки рішення про виплату здійснюється на розсуд керівництва підприємства.

5. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір всіх утримань не може перевищувати 20%, а в деяких випадках (наприклад, стягнення аліментів) — 50% заробітної плати, що належить до виплати працівникам.

За своїм характером усі утримання, які проводяться із заробітної плати працівників, поділяються на декілька груп: обов’язкові загальнодержавні утримання; інші обов’язкові утримання; утримання за ініціативою підприємства; утримання за власною ініціативою та бажанням працівників.

До обовязкових загальнодержавних належать:

- єдиний соціальний внесок, який складає 3,6% від суми нарахованої заробітної плати (п.7 ч.1 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010);

- податок на доходи фізичних осіб, який складає 15% від суми нарахованої заробітної плати, зменшеної на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування та податкової соціальної пільги (п.164.6 Податкового кодексу).

Податкова соціальна пільга – це сума на яку платник податку має право зменшити свій місячний оподатковуваний дохід, що був отриманий з джерел на території України у вигляді заробітної плати.

Поиск по сайту: