Охорона «ноу-хау»

1. У всіх країнах правова охорона надається не тільки винаходам, а й відомостям (інформації) про інші технічні рішення. Ця інформація отримала найменування «ноу-хау», що являє собою скорочення англійського виразу «to know how to do it» («знати, як це робити»).

Відомості, що відносяться до «ноу-хау», нерідко визначаються в літературі як «знання і досвід», можуть являти собою не тільки технічну, але також організаційну та комерційну інформацію, що стосується організації та економіки виробництва, комерційної діяльності, фінансування і т. д. Але основний масив «ноу-хау» складають корисні технічні та технологічні відомості, застосовні у виробництві. До сфери їх реалізації належать виготовлення і використання машин, обладнання, матеріалів тощо, застосування способів виробництва, будівництва і т. п.

Багато технічних рішень, що кваліфікуються як «ноу-хау», відповідають ознакам винаходу і є патентоспроможними, але не патентуються розробниками в інтересах збереження їх у секреті, бо патентування неминуче «розкриває» сутність розробки і тим самим новий напрямок у вирішенні технічної задачі, яким конкуренти можуть скористатися. Але в значній своїй частині «ноу-хау» представляють собою непатентоспроможні рішення, що, однак, анітрохи не применшує їх господарської цінності.

Інформація, визнана як «ноу-хау», як правило, має секретний характер, становить секрет виробництва, що зберігається як виробнича таємниця розробника. Комерційна цінність її як невідомої третім особам інформації полягає в техніко-економічних перевагах у виробництві та конкуренції на ринку, які вона надає власникові. До «ноу-хау» відносять також відому в принципі технічну або іншу інформацію, доступну невизначеному колу осіб. Комерційна її цінність полягає насамперед у тому, що вона має форму технічної або технологічної документації, надану розробником, і є готовою для безпосереднього використання приймаючою стороною. У договірній практиці «ноу-хау» як об'єкт угоди являє собою повністю або частково секрет виробництва.

У всіх системах права юридична охорона надається «ноу-хау» як виключно секретній інформації. Це вимагає від володаря «ноу-хау» прийняття належних заходів щодо її секретного (конфіденційного) промислового та комерційного використання, в тому числі включенню в договір про передачу «ноу-хау» спеціальної умови про конфіденційне використання інформації приймаючою стороною.

2. Юридична охорона «ноу-хау» характеризується і рядом інших особливостей, які значно ускладнюють захист прав та інтересів власника інформації й істотно знижують ефективність самої охорони.

Технічні рішення, що становлять «ноу-хау», не є об'єктом державної реєстрації і не користуються захистом на підставі якого-небудь спеціального охоронного документа, зокрема патенту. Характер «ноу-хау» як непатентованої інформації ускладнює, зокрема, встановлення самого змісту «ноу-хау» в якості об'єкта охорони. Це надає особливого значення точному і повному визначенню «ноу-хау» в тексті договору на передачу інформації (щоб уникнути суперечок про предмет договору).

«Ноу-хау» не є об'єктом виключного права. Будь-яка фізична або юридична особа визнається правомочним володарем «ноу-хау», якщо самостійно, своїми засобами його розробила або сумлінно придбала у іншої особи. Ніщо не заважає, зокрема, двом чи кільком самостійним розробникам на рівних законних підставах користуватися і розпоряджатися одним і тим же «ноу-хау». У сучасну епоху науково-технічного прогресу у зв'язку з величезним розширенням і інтенсифікацією науково-технічних робіт стають звичайними випадки, коли дві або декілька фірм незалежно один від одного приходять до створення ідентичного технічного рішення. Кожному з таких сумлінних володарів «ноу-хау» забезпечується можливість використання розробки без будь-яких обмежень і юридичного захисту її як секрету виробництва.

Ні в одній з країн не діють спеціальні нормативні акти з охорони «ноу-хау»: захист здійснюється на підставі загальних норм цивільного та / або кримінального права. Ці норми застосовуються до осіб, які порушують свої зобов'язання, що випливають із закону або договору. Володар «ноу-хау» захищає свої права та інтереси проти дій контрагента, який порушив договірну умову про конфіденційне використання інформації, спираючись на загальні норми договірного права, зокрема про відшкодування збитків. Проти такого контрагента, а також третіх осіб, недобросовісно діючих при придбанні «ноу-хау» у контрагента, використовуються також норми про боротьбу з недобросовісною конкуренцією (див. § 8). Нарешті, проти осіб, які викрали інформацію (промислове шпигунство), і проти службовців, що розкрили секрети виробництва, можуть бути застосовані також норми кримінального права.

3. У літературі зазначається недостатня ефективність правового захисту володаря «ноу-хау» в договірних відносинах, її слабкість. Така ситуація визначається тим, що виявлення факту використання «ноу-хау» третьою особою або особами саме по собі недостатньо для переслідування контрагента за договором: необхідно довести факт неправомірної передачі ним цим особам інформації в порушення умов договору про конфіденційне застосування отриманих відомостей. Але це вкрай важко або навіть неможливо, оскільки сторона, яка передає, не контролює виробничі та комерційні зв'язки контрагента і, крім того, не може отримати доступ для ознайомлення з виробництвом підозрюваного набувача інформації (дозволи судів на інспекційний огляд підприємств із закритим доступом вкрай рідкісні).

Тому, як наголошується в літературі, реальною гарантією дотримання приймаючою стороною умови договору про конфіденційне використання «ноу-хау» залишаються, по суті, лише довірчий характер відносин контрагентів і господарська зацікавленість одержувача інформації в суворому виконанні договірних зобов'язань.

Поиск по сайту: