Захист від недобросовісної конкуренції

1. Конкурентна боротьба на ринку ведеться з використанням самих різних методів і засобів здійснення підприємницької діяльності. Захищаючи підвалини капіталістичної економіки, буржуазна держава вже на рубежі XIX і XX століть стала на шлях розмежування конкуренції на два види - законну та незаконну - і встановлення правових засобів боротьби з деякими прийомами і методами діяльності на ринку, які отримали найменування недобросовісної конкуренції (concurrence deloyale, unlautern Wettbrewerb, unfair competition). Саме право на захист проти такої незаконної конкуренції розглядається в Паризькій конвенції та національному законодавстві країн як одне з прав промислової власності.

Призначення інституту боротьби проти недобросовісної конкуренції двояке: з одного боку, господарсько-економічние - впорядкувати конкуренцію, ввести її в певні рамки, виключити окремі форми і методи підприємництва, які надають негативний вплив на функціонування механізму економіки в цілому, з іншого боку, соціально-класове - показати турботу держави про захист інтересів дрібних і середніх підприємців, а також масового споживача, впровадити у свідомість публіки уявлення про переслідування недобросовісних і аморальних методів господарювання.

2. У юридико-технічному відношенні інститут боротьби з недобросовісною конкуренцією займає в правовій системі різне становище. В одних державах, наприклад США, Японії і Канаді, норми про боротьбу з недобросовісною конкуренцією складають частину антимонопольного законодавства, оскільки сама нечесна конкуренція розглядається як один з елементів монопольної практики. У рамках законодавства по боротьбі з монопольною практикою виділяються конкретні склади правопорушень, що характеризуються як недобросовісна конкуренція. В інших державах, зокрема в країнах Спільного ринку, цей правовий інститут є самостійною гілкою громадянсько- та адміністративно-правового регулювання, існуючого поряд зі спеціальним антимонопольним законодавством, що має назву тут законодавства по боротьбі з обмежувальною господарською практикою. Нормативна основа представлена, отже, різними актами.

Що стосується цієї другої групи країн, то в деяких з них, зокрема у Франції, Італії, Нідерландах та низці інших, в якості юридичної основи боротьби з недобросовісною конкуренцією використовуються загальні положення цивільного права про відповідальність за громадянський делікт (у Франції - ст. 1382 та 1383 ФГК; Італії - ст. 2598-2601 ЦК і т. д.). Недобросовісна конкуренція розглядається як неправомірна дія, що заподіює шкоду, підлягає відшкодуванню за загальними нормами делікатної відповідальності. Судова практика цих країн виробила поняття і визначила окремі види дій як недобросовісну конкуренцію.

В інших же країнах є спеціальне законодавство, початок якому поклав німецький закон про недобросовісну конкуренцію від 7 червня 1909 р., чинний нині в ФРН в редакції законів 1970 і 1975 років. У спеціальних законах ФРН та деяких інших країн, зокрема Швейцарії, Австрії, Іспанії, Скандинавських країн (єдиний Закон), Греції та ін., висувається загальне визначення недобросовісної конкуренції, відповідно до якого і здійснюють кваліфікацію відповідних актів. При цьому в деяких законах також вказуються й окремі конкретні її види.

І нарешті, у ряді країн, до числа яких відносяться, наприклад, Англія і Бельгія, боротьба з недозволеною конкуренцією спирається на загальні норми цивільного та кримінального законодавства, але є одночасно і спеціальні положення про недобросовісну конкуренцію у різних актах, що регулюють цивільний оборот. Так, в Англії використовуються позови про наклепи, порушення довіри і ін., але, крім того, у ряді нормативних актів - законі про конкуренцію 1980 року, законі про купівлю-продаж товарів 1979 року, законі про торгівлю на виставках і ярмарках 1973 року, законі про товарні знаки 1887 та ін. - висувається загальне визначення недобросовісної конкуренції і вказується ряд її конкретних проявів.

Юридичні та фізичні особи з країн - учасниць Паризької конвенції можуть вимагати захисту проти недобросовісної конкуренції за положеннями ст. 10, в якій крім загального її визначення наводиться приблизний перелік забороняються дії, які кваліфікуються як такого роду конкуренція.

Спеціальні правила містяться в актах Європейського економічного співтовариства, зокрема в Римському договорі про заснування ЄЕС (ст. 36 і 91).

Право конкуренції і, як його частина, боротьба з недобросовісною конкуренцією регулюються комплексом цивільних, адміністративних і кримінальних норм, які застосовуються в різних країнах в тих чи інших поєднаннях.

3. Недобросовісна конкуренція відноситься до вельми широких і юридично точно неохарактеризованих понять.

Відсутність докладної законодавчої регламентації відкриває можливість для різних тлумачень самого поняття делікту і конкретних складів правопорушень, що відносяться до недозволеної конкуренції. Все це різко розширює межі розсуду судів у кваліфікації актів недобросовісної конкурентної практики і служить підставою визнання ними все нових видів такої конкуренції, все більш розширювального її тлумачення.

Основним оцінним критерієм у визначенні недобросовісної конкуренції служить використання в діловій практиці таких форм і методів підприємницької діяльності, які суперечать «добрій совісті», «добрим звичаям» або «чесним звичаям», сформованим в обороті. Основоположним для такого критерію оцінки є положення ст. 10 Паризької конвенції, згідно з яким «недобросовісною конкуренцією вважається всякий акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах». З аналогічного оціночного критерію виходять і національні законодавства. Так, у ФРН за ст. 1 закону про недобросовісну конкуренцію від 7 червня 1909 р. «особа, яка в ході ділової практики здійснить з метою конкурентної боротьби дії, що суперечать добрим звичаям, може бути через суд примушена до припинення цих дій і відшкодування збитків».

4. Деякі конкурентні дії, що характеризуються як недобросовісні, визначаються в зразковому переліку ст. 10 Паризької конвенції, але в основному зміст різних форм (видів) недобросовісної конкуренції розкривається у рішеннях судів і узагальненнях цивільно-правової доктрини. Виділяється кілька категорій актів конкурентної діяльності, найбільш часто визнаних у різних країнах правопорушеннями.

Недобросовісною конкуренцією вважається насамперед певне коло прийомів і недозволених способів використання промислових прав інших осіб з метою просування товарів або послуг на ринку. Мається на увазі діяльність, яка здатна ввести контрагента за договором або масового споживача в оману, викликати у них змішання з самим підприємством конкурента або з його виробами або послугами, позбавивши такого конкурента вигод монопольного використання об'єкта промислової власності. Несумлінність проявляється тут у прагненні нечесно, обманно використовувати завойовану іншим підприємцем репутацію на ринку.

Така діяльність може проявлятися, зокрема, у застосуванні товарного знака, ідентичного або схожого з охоронюваним позначенням іншого підприємця, або у використанні фірмового найменування, тотожного або схожого з фірмою іншого учасника обороту, або в неправдивій вказівці позначення походження виробу, право на застосування якого належить певному колу продуцентів або торговців, і т. д. Дія, здатна ввести в оману, може прийняти форму «рабського копіювання» технічної сутності або зовнішнього вигляду відомих на ринку виробів, якщо навіть формально-юридично підприємець вже не користується захистом копійованого винаходу чи промислового зразка.

До недобросовісної конкуренції відносять, по-друге, здійснення договірної чи господарської практики, що вважається одночасно монопольною і штучно обмежує конкурентну діяльність інших осіб (йдеться про нав'язування контрагенту договірних умов, що пов'язують його в подальшій господарській діяльності), або ж таку практику, як проведення демпінгу, організація бойкоту, здійснення дискримінації в торгівлі, дезорганізація виробництва конкурента і т. д.

Як недобросовісна конкуренція розглядаються, по-третє, дії, що порушують особисті права підприємця на ім'я, честь і репутацію. Мається на увазі дискредитація, або дифамація, тобто поширення неправдивих відомостей про конкурента, що ганьблять самого підприємця або його товар або роботу.

І нарешті, до недозволеної конкуренції відносять дії, які мають на меті нечесне отримання вигод різними комерційними або некомерційними засобами, наприклад передачу третій особі конфіденційно отриманої інформації («ноу-хау»), зманювання і підкуп персоналу конкурента для отримання від нього секретної інформації, недобросовісну рекламу - порівняльну або облудну, - що має мету створити сприятливі умови для реалізації товарів або послуг, проведення торгівлі з порушенням встановлених правил, зокрема несанкціонований розпродаж товарів, продаж з оголошеними знижками і преміями, що не представляють, по суті, майнової цінності, торгівлю по неділях і т. д., і т. п.

5. Засобом захисту проти недобросовісної конкуренції служить позов про недобросовісну конкуренцію, що подається зазвичай до суду спільно з іншим позовом або позовами - про захист прав на той чи інший об'єкт промислової власності, про застосування загальних цивільних санкцій за делікт і т.ін.

При розгляді спорів суди виходять з передбачених законом спеціальних складів протиправних дій як недобросовісної конкуренції та / або із загальних положень закону про відповідальність за шкоду, заподіяну супротивною «добрим звичаям» конкурентною практикою. При цьому недостатньо певний, «каучуковий» характер зазначених норм відкриває широкі можливості у визнанні фактів правопорушень.

До санкцій за недобросовісну конкуренцію відносяться заборона протиправних дій, відшкодування збитків, визнання недійсності укладених договорів, а також адміністративні штрафи і заходи кримінального покарання.

Поиск по сайту: