СЛОВНИК – 2

1. Біосфера – оболонка Землі, яка включає частини атмосфери, гідросфери, літосфери, які заселені живими організмами.

2. Біологічна різноманітність – варіабельність живих організмів на всіх рівнях організації: генетичному, видовому і більш високих таксономічних. Включаючи різноманіття місць існування і екосистем (ландшафтів). Термін Б.р. введений Е. Вілсоном (1988 р.). Форми Б.: 1) таксономічна, або видова; 2) екологічна (життєвих форм, екологічних і функціонально-трофічних груп, екологічних ніш та ін.); 3) структурна (рівні організації життя);4) генетична (генофонд диких живих організмів і культурних, створених людиною); 5) інтенсивність і збалансованість біологічного кругообігу (різноманітні характеристики структурно-функціональної організації).

3. Біом – сукупність видів рослин і тварин, які становлять живе населегня природної зони (регіону).

4. Біомаса – кількість живої речовини, визначена в одиницях маси чи енергії.

5. Біоценоз – історично утворена сукупність видів рослин і тварин, що населяють ділянку з більш-менш однотипними умовами існування – біотоп.

6. Жива речовина – сукупність всіх форм життя у біосфері. Результати інтегрованої активності різних живих організмів проявляються не тільки у їх пристосуванні до місця проживання в умовах певного середовища, але і в зворотному впливові на середовище. В основі цього лежить процес обміну речовини як специфічна властивість життя. Основні ознаки Ж.р.: система, яка складається з живої речовини (організм) має здатність до росту, вона збільшується в розмірах; організм (живий) протягом часу свого існування зберігає найбільш типові свої ознаки і здатний передавати ці ознаки своїм нащадкам; живий організм в процесі свого життя здатний до розвитку; жива речовина, як окремий організм здатна до розмноження, завдяки чому забезпечує існування даного виду протягом тривалого часу. Людина є складовою частиною живої речовини на Землі.

7. Гомеостаз – 1. Відносна сталість фізико-хімічних та біологічних властивостей внутрішнього середовища організму людини й тварини. 2. Стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, яка підтримується регулярним відновленням основних її структур, речовинно-енергетичним складом і постійною функціональною саморегуляцією її компонентів.

8. Артебіосфера – простір людської експансії в навколоземному космосі, що включає штучні супутники Землі, пілотовані і автоматичні літальні апарати.

9. Біогеоценоз – однорідна ділянка земної поверхні з певним складом організмів і комплексом абіотичних компонентів, які складаю єдину природну систему. Складовими біогеоценозу є: біотоп і біоценоз.

10. Сукцесії – поступові, незворотні зміни складу та структури біогеоценозу, що спричиняються зовнішніми або внутрішніми факторами.

11. Агробіоценоз – угрупування живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), яке є штучно створене людиною для одержання сільськогосподарської продукції.

12. Екосистема – частина земної або водної поверхні, однорідної з погляду топографічних, мікрокліматичних і геохімічни х факторів. Вона охоплює певне угрупування організмів, ґрунт, підземні води й нижчі шари тропосфери. У цій системі кругообіг речовин й енергії досить інтенсивний.

13. Урбоекосистема – природно-антропогена система, яка утворилась на території міста з архітектурно-будівельних об'єктів і змінених екосистем.

14. Екологічна рівновага – баланс природних чи змінених людиною компонентів і природних процесів, що створюють середовище та забезпечують тривале існування даної екосистеми.

15. Ареал – область поширення виду або іншої систематичної групи тварин чи рослин, а також угрупувань організмів.

16. Резерват – загальна назва природних територій усіх типів, що охороняється.

17. Екологічна ніша – місце, яке займає організм у середовищі проживання, зумовлене його потребою в їжі, території та пов’язане з функцією відтворення.

18. Екологічний ряд – просторова сукупність рослинних угруповань, які розміщуються відповідно до зміни екологічних чинників існування.

19. Екологічні коридори – мережа лінійних природоохоронних територій, які з’єднують між собою біосферні природні центри, заповідники і національні природні парки певної країни, її регіонів, материка чи всієї планети.

20. Екологічний кругообіг – явище безперервного, циклічного, але нерівномірного в часі та просторі перерозподілу речовини, енергії й інформації в межах екосистем різного ієрархічного рівня організації.

21. Екологічна амплітуда – межі пристосування виду чи біологічної спільноти до зміни умов середовища.

22. Екологічна валентність – ступінь пристосування організмів до змін умов середовища.

23. Екологічний спектр – склад екоморфології рослин будь-якої території, типу біоценозів, рослинності (виражений у процентах).

24. Детермінанти – види організмів, які характеризуються визначеними екологічними вимогами до умов навколишнього природного середовища, що дає змогу виявити його специфічні особливості.

25. Ентропія – кількість енергії найнижчої якості, непридатної для здійснення корисної роботи.

26. Адаптація – пристосування організмів до змінних умов навколишнього середовища (вібрації, шумів, електромагнітних та йонізуючих випромінювань).

27. Популяція – 1. Сукупність особин одного виду з єдиними генофондом, яка формується в результаті взаємодії потоку генів та умов довкілля. 2. Елементарна одиниця існування виду та базова одиниця природного відбору.

28. Екотип – види, які мають широке географічне розповсюдження, утворюють адаптовані до конкретних місць існування своєрідні популяції.

29. Біоіндикатори – група особин одного виду або угруповання, за станом і поведінкою яких визначають зміни та концентрацію забруднювачів у середовищі.

30. Автохтони – корінні жителі певної території, країни; організми, що живуть у місцях еволюційного їх формування та розвитку.

31. Екологічна піраміда – модель у вигляді прямокутників, встановлених один на одному, що відображає співвідношення між продуцентами, консументами й редуцентами в біогеоценозі. Встановлено основне правило, згідно з яким у будь-якій екосистемі рослин більше, ніж тварин, травоїдних тварин більше, ніж хижих, комах більше, ніж птахів. Розрізняють три типи Е.п.: піраміда чисел (ураховує чисельність окремих організмів на кожному рівні), піраміда біомас (характеризує загальну суху або сиру масу організмів різних рівнів), піраміда енергії або продукції (показує закони витрачання енергії в трофічних ланцюгах).

32. Продуценти – перш за все зелені рослини (т.зв. фотосинтетики), які за рахунок енергії сонячного променя будують все різноманіття органічних речовин (білки, жири, вуглеводи), використовуючи за цього неорганічні речовини – вуглекислий газ і воду, які знаходяться в навколишньому абіотичному середовищі.

33. Консументи – організми, які живляться створеними складними органічними речовинами. Виділяють три групи К.: консументи першого порядку (існують безпосередньо за рахунок продуцентів; перш за все це рослиноїдні тварини, як поїдають тканини продуцентів); консументи другого порядку (живляться консументами першого порядку; до них належать хижі, що поїдають рослиноїдних); консументи третього порядку (живляться консументами другого порядку; хижі, що живляться хижими).

34. Редуценти – мікроорганізми і гриби, які розкладають до мінеральних сполук відмираючи тіла рослин і тварин. Завдяки їм рослини знову отримують солі, необхідні для побудови органічних речовин.

35. Екологічна рівновага – баланс природних або змінених людиною компонентів середовища, який сприяє функціонуванню даної екосистеми.

36. Екологічний режим – кількісні градації екологічних факторів середовища та їх сезонні зміни й тривалість.

37. Екологічна ситуація – ситуація, що виникає в екосистемах внаслідок порушень рівноваги за дії стихійних природних явищ або антропогенних факторів.

38. Акумуляція (в екології) – накопичення живими організмами хімічних речовин, що забруднюють середовище їх існування.

39. Інтродукція – переселення деяких видів рослин і тварин за межі природного ареалу їх поширення та адаптація до нових умов існування в процесі акліматизації.

40. Гомеостаз – стан внутрішньої рівноваги природної системи, що підтримується відновленням основних речовинно-енергетичних елементів.

41. Градація – процес удосконалення живої природи, який передбачає поступовий розвиток від простого до складного.

42. Екзогенні чинники – чинники, які зумовлені зовнішніми причинами (інтенсивністю сонячної радіації та атмосферних опадів, температурою та вологістю повітря, швидкість вітру).

43. Абіотичні фактори – екологічні фактори, які безпосередньо не пов'язані з діяльністю живої речовини. До А.ф. навколишнього середовища можна віднести: космічні, геофізичні, геліофізичні, гідрологічні, едафічні.

44. Біотичні фактори – екологічні фактори, які безпосередньо зумовлені різноманітними аспектами діяльності живої речовини. До Б.ф. навколишнього середовища можна віднести: конкуренцію рослин за світло, тварин – за їжу; пристосувальні та еволюційні процеси.

45. Едафічні фактори – ґрунтові умови зростання рослин. Е.ф. поділяються на: хімічні (реакція ґрунту, сольовий режим, елементарний хімічний склад та ін.), фізичні (водний, повітряний і тепловий режими, щільність ґрунту та ін.), біологічні (рослинні і тваринні організми, що населяють ґрунт).

46. Природа – матеріально-енергетичний та інформаційний світ Всесвіту.

47. Екологічний фактор – будь-який елемент середовища, який здатний спричиняти прямий чи опосередкований вплив на живі організми.

48. Природний фактор – будь-який фактор (предмет, явище, рушійна сила процесів, умови їх перебігу), що діє незалежно від людини та без її участі або пов'язаний з її біологічною сутністю.

49. Природні ресурси – 1. Тіла та сили природи, які можуть бути використані як предмети споживання або як засоби виробництва; їхня суспільна корисність змінюється під впливом людини. 2. Найважливіші компоненти природного середовища, які використовує людство для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

50. Природні умови – елементи та властивості природи, які не потребують для свого використання в господарських цілях ніяких трудових витрат.

51. Середовище – сукупність усіх умов, що діють на організм, популяцію або біоценоз, спричиняючи їх відповідну реакцію, забезпечуючи їх існування та обмін речовин і енергії. Природне середовище в сукупності із соціальним середовищем створюють навколишнє середовище людини.

52. Природне середовище – 1. Уся сукупність елементів живої (біотичні фактори) та неживої (абіотичні фактори) природи.2 Узагальнене поняття на позначення натуральних природних систем з усім різноманіттям виконуваних ними функцій.

53. Соціальне середовище – штучне матеріальне і психологічне (інформаційне) оточення людини.

54. Навколишнє середовище – 1. Сукупність на даний момент фізичних, хімічних, біологічних характеристик, а також соціальних факторів, здатних викликати прями чи віддалений вплив на живі істоти і діяльність людини. 2. Сукупність усіх умов, у яких існують живі організми.

Поиск по сайту: