Огляд ключових категорій. Витрати на виробництво – один з найважливіших об’єктів економічного аналізу оскільки саме за допомогою цього показника встановлюють причини здороження

Витрати на виробництво – один з найважливіших об’єктів економічного аналізу оскільки саме за допомогою цього показника встановлюють причини здороження собівартості продукції та розробляють заходи щодо її зниження.

Витрати групуються за:

- економічними елементами;

- цільовим призначенням у процесі виробництва (статтями затрат);

- способом віднесення на собівартість;

- відношенням до обсягу виробництва;

- місцем виникнення;

- відношення до процесів виробництва і реалізації.

Згідно до Положення 9 стандарту бухгалтерського обліку 16 «Витрати та собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства» формується із витрат виробництва, які класифікують як операційні витрати.

За ступенем повноти витрат, віднесених на об’єкт, розрізняють його виробничу та повну собівартість.

Виробнича собівартість – це сума всіх виробничих витрат, тобто сума витрат, пов’язаних з використанням лише виробничих ресурсів. Типова номенклатура статей калькулювання виробничої собівартості виготовленої продукції: прямі витрати на сировину й матеріали, напівфабрикати й комплектуючі вироби, паливо й енергію на технологічні цілі; вартість прямих поворотних відходів (віднімається), прямі витрати на оплату праці, на відрахування на соціальні заходи; інші прямі витрати; непрямі змінні загально виробничі витрати; непрямі постійні розподілені загально виробничі витрати.

Собівартість реалізованої продукції – це виробнича собівартість продукції, яка була продана в звітному періоді, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати та наднормативні виробничі витрати. Типова номенклатура статей калькулювання повної собівартості реалізованої продукції: виробнича собівартість реалізованої продукції; адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати, фінансові витрати.

Завданням аналізу собівартості є оцінка економічної обґрунтованості плану та аналітичне дослідження виконання планових завдань за показниками, їх динаміки, виявлення резервів зниження витрат та розроблення заходів щодо більш ефективного управління витратами.

Об’єкти аналізу: витрати на одну гривню продукції. Собівартість продукції за елементами витрат та за калькуляційними статтями, аналіз одиниці продукції.

Витрати на одну гривню продукції – це відношення загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості випущеної продукції. Цей показник є універсальним, він може розраховуватись в будь-якій галузі виробництва і показує прямі залежність між собівартістю і прибутком.

На зміну витрат на одну гривню продукції впливають відхилення в структурі та асортименті, рівень витрат на виробництво окремих виробів, ціни та тарифи на матеріальні ресурси та оптові ціни на продукцію. Розрахунок впливу цих факторів проводять методом ланцюгових підстановок.

Елементи витрат – це однорідні за складом витрати підприємства, які характеризують використані ресурси незалежно від форми і місця їх використання. Аналіз витрат за елементами дає змогу вивчити зміни у структурі собівартості, охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, трудомісткість виробництва).

Аналіз проводять методом порівняння фактичної питомої ваги кожного елемента витрат з плановою та з питомою вагою попереднього року.

Витрати за статтями собівартості відображають витрати, пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції за звітний період.

Калькуляційні статті характеризують склад використаних ресурсів залежно від напрямків і місця їх використання. Це дає можливість вивчити витрати з точки зору їх функціональної ролі у виробничому процесі.

Аналіз проводять методом порівняння фактичних витрат з плановими за кожною статтею витрат, визначають суму економії чи перевитрат.

На відхилення фактичних матеріальних витрат від планових впливають зміни норм витрачання матеріалів, ціни одиниці матеріалу та заміна одного виду матеріалу іншим.

Оцінку трудових витрат проводять методом порівняння фактичного фонду зарплати з плановим. Визначають вплив зміни чисельності персоналу і середньої зарплати одного працівника на одержане відхилення з фонду зарплати. Оцінюють також співвідношення темпів зростання продуктивності праці та середньої зарплати одного робітника.

Аналіз загальновиробничих витрат проводять шляхом порівняння загальної суми цих витрат та витрат в розрахунку на одну гривню продукції з плановими показниками та з фактичними показниками попередніх періодів.

На відхилення фактичної собівартості одиниці найважливіших виробів від планової впливають зміни: обсягу виробництва, постійних витрат, змінних витрат.

Відносний рівень витрат визначають шляхом віднесення витрат будь-якого функціонуючого підрозділу до відповідних показників конкурентів.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте економічний зміст:

· витрат на виробництво;

· виробничої собівартості продукції;

· собівартості реалізованої продукції.

2. Назвіть основні ознаки класифікації витрат.

3. Які показники є об’єктами аналізу собівартості продукції?

4. Назвіть основні завдання аналізу собівартості продукції.

5. Перелічьте інформаційне забезпечення аналізу витрат та собівартості продукції.

6. Чому показник витрат на 1 гривню обсягу продукції є найбільш узагальнюючим показником собівартості та в чому полягає його універсальність?

7. Як розраховуються витрати на 1 гривню обсягу продукції та яка методика аналізу цього показника?

8. Які чинники впливають на відхилення фактичних витрат на 1 гривню обсягу продукції від планових та як розрахувати вплив цих чинників?

9. Розкрийте економічний зміст елементів витрат та поясніть, що конкретно можна дослідити за допомогою цього показника.

10. Яким методом проводиться аналіз витрат на виробництво за елементами?

11. Що таке стаття калькуляції та охарактеризувати основні статті калькуляції згідно з ПСБО 16 «Витрати»?

12. Яка існує методика аналізу витрат за калькуляційними статтями?

13. Які конкретно витрати відносять до прямих матеріальних витрат та яким методом проводиться аналіз цих витрат?

14. Які чинники впливають на відхилення фактичних матеріальних витрат від планових та як розрахувати вплив цих чинників?

15. Чому в ході аналізу трудових витрат важливо провести аналітичне дослідження співвідношення темпів зростання продуктивності праці та середньої зарплати одного робітника?

16. Що відносять до непродуктивних виплат заробітної плати?

Бібліографічний список до теми [1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 13, 14]

Тема 7 Аналіз фінансового стану підприємства

Мета: засвоєння, поглиблення та систематизація знань про сутність, значення, завдання та методику аналізу фінансового стану підприємства

План вивчення теми

1. Аналіз динаміки та структури майна підприємства та джерел його формування.

2. Аналіз показників платоспроможності, фінансової незалежності, ділової активності.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Самостійна робота студентів передбачає:

· вивчення теоретичних положень, понять, категорій, алгоритмів, розрахунків;

· огляд ключових категорій;

· розв’язання ситуаційних вправ;

· виконання завдань самостійної роботи;

· складання та оформлення аналітичних висновків за результатами аналізу.

В результаті роботи з літературою, наведеною для даної теми, студент повинен:

· отримати, засвоїти, систематизувати та закріпити знання із програмних питань;

· зрозуміти і запам’ятати основні поняття, терміни;

· відповісти на контрольні питання для закріплення отриманих теоретичних знань;

· розв’язати ситуаційні вправи;

· виконати завдання самостійної роботи відповідно до методичних рекомендацій;

· скласти висновки за результатами аналізу фінансового стану підприємства.

Головне завдання аналізу фінансового стану - своєчасно виявити й усунути недоліки у фінансовій діяльності, знайти управлінські рішення для поліпшення її результатів. Це розв’язується на основі дослідження динаміки абсолютних і відносних фінансових показників з відокремлюванням, зокрема, таких напрямів

- аналіз балансу;

- аналіз майна й джерел його утворення (аналіз активів і пасивів);

- аналіз ліквідності та платоспроможності;

- аналіз фінансової стабільності;

- аналіз оборотності оборотних коштів;

- аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості.

Аналіз балансу починають зі встановлення зміни валюти балансу. Для цього порівнюється валюта балансу на початок та кінець періоду, що аналізується. Збільшення валюти балансу може свідчити про зростання виробничих можливостей підприємства, зменшення – може означати спад у господарській діяльності. При цьому необхідно враховувати фактор інфляції.

Крім зміни валюти балансу в цілому, слід проаналізувати характер зміни окремих його статей, тобто провести горизонтальний та вертикальний аналіз.

У процесі горизонтального (трендового) аналізу визначають абсолютні й відносні зміни величин різних статей балансу за звітний період. Завдання вертикального (структурного) аналізу – розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній сумі валюти балансу й оцінка змін питомої ваги.

Фінансовий стан підприємства значною мірою обумовлюється його виробничою діяльністю. Тому необхідно оцінити виробничий потенціал. Для цього слід розглянути такі характеристики

- динаміка та питома вага виробничих активів у загальній вартості майна;

- динаміка та питома вага основних засобів у реальній вартості майна;

- коефіцієнт зносу основних засобів;

- середня норма амортизації;

- динаміка капітальних вкладень, їх співвідношення з фінансовими вкладеннями.

У ринковій економіці одним з найважливіших показників фінансового стану підприємства є ліквідність – спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття необхідних платежів.

Активи підприємства залежно від рівня ліквідності поділяються на групи

а) найбільш ліквідні активи (А₁) – це гроші (ряд. балансу 230, 240), а також короткострокові фінансові вкладення та цінні папери, які можна прирівняти до грошей (ряд. 150, 220);

б) активи, що швидко реалізуються (А₂) – дебіторська заборгованість (ряд. 160 до 210), для перетворення цих активів на гроші потрібний певний час;

в) активи, що реалізують повільно (А₃) – запаси (ряд. 100 до 140), інші оборотні активи (ряд. 250);

г) активи, що важко реалізуються (А₄) – необоротні активи (ряд. 080) та витрати майбутніх періодів (ряд. 270).

Відповідно до зростання строків погашення зобов’язань пасиви балансу групуються так:

а) негайні пасиви (П₁) – кредиторська заборгованість за товари, поточні зобов’язання за розрахунками, інші поточні зобов’язання (ряд. 530 до 610);

б) короткострокові пасиви (П₂) – короткострокові кредити банків (ряд. 500), поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (ряд. 510), векселі видані (рід. 520);

в) довгострокові пасиви (П₃) – зобов’язання довгострокові (ряд 480);

г) постійні пасиви (П₄) – власний капітал (ряд. 380), забезпечення наступних витрат і платежів (ряд. 430), доходи майбутніх періодів (ряд. 630).

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо:

- найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм;

- активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більш за них;

- активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більш за них;

- активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.

Фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від швидкості обертання оборотних коштів. Рівень використання оборотного капіталу характеризується такими показниками:

а) оборотність (тривалість одного обороту) у днях – час повного кругообігу оборотних коштів

Т= , або Т= , (2.6)

де – тривалість одного обороту,

– середній залишок оборотних коштів,

– кількість днів у періоді, що досліджується (для кварталу – 90 днів, року – 360 днів),

– виручка від реалізації продукції у періоді, що досліджується,

– середня одноденна виручка від реалізації продукції у періоді, що досліджується (Р _д = );

б) коефіцієнт оборотності – кількість оборотів, що роблять оборотні активи за період, який аналізується, або виручка від реалізації продукції на одну гривню оборотних коштів (віддача оборотних активів)

К_б= , (2.7)

в) коефіцієнт завантаження коштів в обороті – величина, обернена до коефіцієнта оборотності оборотних коштів, показує суму оборотних активів, що авансуються на 1 грн. реалізації, (місткість за оборотними активами при відображені у коп./грн.) визначається за формулою

К_ф= (2.8)

Слід пам'ятати, що на рівень показника оборотності може впливати багато обставин. Зокрема, формуванню ілюзії про високу оборотність, якийсь час може сприяти недостатність товарно-матеріальних запасів. Тому оцінка ефективності використання оборотних коштів має ураховувати конкретну виробничу ситуацію.

Поиск по сайту: