Невербальне спілкування

Одним із засобів спілкування є невербальна (несловесна) комунікація. Це різні рухи тіла (жести, міміка, пантоміміка), інші засоби зовнішньої несловесної передачі емоційних станів людини (наприклад, почервоніння, збліднення, зміна ритму дихання), які слугують засобами обміну інформацією між людьми.

В якому вигляді легше сприймається догана – у письмовому чи усному? У письмовому. Бо в усному вигляді догана супроводжується ще й насупленим поглядом, грізними бровами, суворою постаттю, інтонацією, голосом. Все це посилює негативний вплив на людину і пригнічує її. А в якому вигляді хотілося б сприймати подяку? В усному, бо вона супроводжується посмішкою, добрим виглядом, потиском руки, інтонацією тощо. Все це посилює позитивний вплив на людину, її самопочуття, настрій, викликає бажання працювати або робити щось ще краще, ніж раніше.

Невербальні засоби мають своєрідну класифікацію. Вчені розглядають 16 невербальних засобів спілкування – це рухи тіла, жести (рухи рук і ніг), просторове поле між співрозмовниками, вираз очей та направленість погляду, вираз обличчя, акустичні засоби, тактичні засоби (потиск руки, поцілунок), посмішка, косметика, реакції, запахи (парфуми, алкоголь), одяг та його колір, манери (наприклад – тримати сигарету) та ін.

Першою серед невербальних засобів спілкування називають кінетичну, або оптико-кінетичну систему, яка включає в себе жести, міміку, рухи тіла і погляди.

Ставлення людини до співрозмовника добре передає його поза. Якщо один співрозмовник тягнеться до іншого, ловить його погляд, робить скуті жести, то можна сказати, що підлеглий прилаштовується знизу до свого начальника. Якщо людина намагається виглядати вищою за свого співрозмовника, споглядає на нього згори, демонструє самовпевненість, то можна сказати, що вона прилаштовується згори, грає роль покровителя. Якщо обидва співрозмовники (навіть незалежно від зросту, віку) тримаються спокійно, впевнено, демонструють повагу одне до одного, то вони прилаштовуються нарівні. Цікаво, що людина, яка з повагою ставиться до співрозмовника, повертається до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати – то стоятиме, напівобернувшись. Якщо одна людина начебто віддзеркалює позу іншої, вона демонструє свою згоду з нею. Певний психологічний стан людини передають такі пози, як “йти з високо піднятою головою”, “розправити плечі”, або навпаки,“стояти на напівзігнутих ногах”.

Є кілька положень голови,які передають настрій та ставлення до співрозмовника. Так, якщо голова у нього поставлена прямо і він робить маленькі кивки нею, отже він уважно слухає. Якщо співрозмовник нахилив голову трохи вбік, це означає, що у нього прокинувся інтерес до предмета розмови. Якщо ж він нахилив голову вниз, то це означає, що він ставиться до розмови негативно, навіть осуджуючи.

Міміка – це експресивно-виразні рухи різних частин обличчя людини (особливо очей, рота), які передають її психологічний стан у певний момент часу. Пантоміміка – це система виразних рухів людини, за допомогою яких вона демонструє свій внутрішній стан. Навіть існує театр пантоміміки, де зміст передається рухами і жестами. І все зрозуміло.

Для визначення відвертості і чистості співрозмовника – варто подивитися на його долоні. Коли людина нічого не приховує, її долоні найчастіше розкриваються. Рука протягнута для вітання відкритою догори демонструє доброзичливість і довіру. Долоня повернута вниз викликає почуття залежності. Руки схрещені на грудях – знак захисту, спроба сховатись від інших. Якщо ще при цьому тримати пальці в кулаці, то це демонструє ворожість і наступальну позицію.

Велику роль у спілкуванні відіграють очі людини. Люди здавна знали, що поглядом можна позитивно або негативно вплинути на іншого. Завжди говорили: “очі бігають”, “очі випромінюють блискавки”, “затьмарені очі”, “недобрі очі”. Неприємно спілкуватись з людиною, яка весь час відводить очі.

Якщо людина хоче досягти взаєморозуміння з іншими, вона дивиться їм в очі. Відомо, що зіниці у людини розширюються, коли її щось зацікавило.

Успіх спілкування віч-на-віч залежить від направленості поглядів та їх довжини. Спеціалісти кажуть, що діловий погляд – це, коли дивитися на лоб трохи вище очей співрозмовника. Якщо погляд фіксується нижче від рівня очей співрозмовника – то це соціальний погляд, а якщо нижче від підборіддя – це інтимний погляд.

2. Другу систему невербальних засобів становить тактика – це потиск руки, поплескування по плечах, поцілунок, посмішка. Багато про характер людини говорить потиск руки, який може бути міцним, в’ялим, ніжним, довгим і т. ін. Потиск руки повинен бути коротким і досить енергійним – це традиційно чоловічий засіб вітання. Ділові жінки теж нині вітаються таким чином, хоча у деяких країнах їм при зустрічі цілують руку.

3. Окрему систему – праксодику та екстралінгвістичну – становлять невербальні засоби, що стосуються голосу та його вокалізацій – інтонація, гучність, тембр, тональність, а також вкраплення у голос – сміх, плач, покашлювання, дикція тощо. Завдяки таким особливостям голос людини неначе проникає в душу співрозмовника, передаючи йому потрібну думку.

Відомо, що французи не сприймають підвищений тон і при виборі партнера перевагу віддають тому, у кого голос буде м’яким і негучним. Високий тембр голосу стомлює і дратує. Не бажано говорити дуже швидко, також і дуже повільно. Спеціалісти вважають, що середній темп мовлення повинен становити 100-120 слів на хвилину.

Велике змістовне навантаження мають паузи в мовленні. Це здається парадоксом. Людина мовчить, а інформація слухачам надходить. Невипадково Цицерон зауважив: “найсильніший крик – у мовчанні”. Рідко хто вміє спеціально використовувати паузу, тобто тягти її так, щоб вона сама по собі вливала на інших. Це дуже добре описав С. Моем в своїй книзі “Театр”.

Особливою серед невербальних засобів є проксеміка або система організації простору і часу спілкування. Спеціалісти виділяють чотири просторових зони, яких людина свідомо чи несвідомо дотримується при спілкуванні. Перша зона – інтимна (від 15 до 40 см). Це саме та зона, яку людина найбільш оберігає і де можуть знаходитись тільки близькі йому люди. Друга зона – так звана особиста (від 46 до 120 см). Це та відстань, на якій люди звичайно розміщуються на раутах, вечірках, під час дружніх зустрічей. Третя зона – соціальна (від 120 до 360 см). Таку відстань ми намагаємося зберегти на роботі. Нарешті, четверта зона – громадська (понад 360 см). Це та відстань, на якій бажано знаходитись лектору чи оратору.

А ось як можна визначити статус людини за тією дистанцією, яку він сам визначає для себе:

· якщо до чиновника, що сидить за столом у кабінеті, людина стукає у двері і довго чекає на запрошення “увійдіть”, а за дозволом заходить і вже в дверях починає щось доповідати, то статус її низький;

· якщо людина проходить половину дороги до столу начальника і, не сідаючи у крісло, щось доповідає, то статус її середній;

· якщо людина проходить до столу і сідає у крісло (навіть без запрошення), то статус її високий.

Вибір дистанції залежить від взаємин між людьми – як правило, людина стає ближче до тих, кому симпатизує. Друзі завжди стають поруч, конкуренти – подалі і так, щоб між ними щось знаходилось, наприклад, стіл. Нового співробітника оточення спочатку тримає на дистанції соціальної зони, і тільки коли добре пізнає його і прийме в свою групу, то дозволить знаходитись у межах особистої зони.

Поиск по сайту: