Теоретичні відомості. Шумом прийнято вважати будь-який небажаний для людини звук, який не несе корисної інформації

Шумом прийнято вважати будь-який небажаний для людини звук, який не несе корисної інформації.

У вигляді звуку ми сприймаємо пружні коливання – хвилі, які розповсюджуються у твердому, рідкому або газоподібному середовищі, якщо ці коливання лежать в діапазоні частот від 16 Гц до 20 кГц. Коливання з частотою нижче 16 Гц (інфразвук) та коливання із частотою вище 20 кГц (ультразвук) не чутні для вуха людини.

Шум на робочому місці знижує продуктивність праці, особливо при виконанні точних робіт, маскує небезпеку від механізмів, що рухаються, ускладнює розбірливість мови, призводить до професійної туговухості, а при більших рівнях шуму може призвести до механічного пошкодження органів слуху. Шум у побутових умовах, особливо у нічний час, заважає нормальному відпочинку.

Основними джерелами шуму на робочих місцях є: вентиляційне обладнання, кондиціонери, опалювальні прилади (повітродувки), комп’ютерна техніка (принтери, ксерокси, сканери, системні блоки), різноманітні прилади. У побуті основним джерелом шуму, що проникає у приміщення зовні, є шум транспортних засобів та шум комунального обладнання.

Характеристиками шуму є інтенсивність шуму I (Вт/ м²), звуковий тиск P (Па), звукова потужність N (Вт), рівень інтенсивності звуку L_I, рівень звукового тиску L _P, рівень звукової потужності L _N, частота коливань (Гц) та направленість джерела шуму.

Рівень (L) - це відносна величина, введена для зручності оцінки шуму, оскільки абсолютні значення характеристик шуму можуть змінюватись в дуже широких межах, а сприйняття шуму вухом людини підпорядковується логарифмічній залежності (вухо реагує на відносні зміни):

L_I = 10 lg I /I₀, L_Р = 20 lg P/ P₀, L_N = 10 lg N/N₀.

В цих формулах I, P, N – фактичні значення, I₀ - інтенсивність звуку на межі чутності, яка складає 10 ^–12 Вт/ м², а значення P₀ та N₀ приймають такими (P₀ = 2·10^-5 Па, N₀ = 10^-12 Вт), щоб для одного й того ж звуку виконувалась умова:

L_I = L_Р = L_N.

Одиницею вимірювання рівнів є децибел. Одному белу відповідає збільшення інтенсивності звуку на межі чутності у 10 разів. Звукові хвилі починають викликати больові відчуття при значеннях тиску 200 Па або інтенсивності звуку 100 Вт/м², що відповідає рівню інтенсивності звуку (звукового тиску) 140 дБ.

Частота коливань, Гц. Оцінка гучності звуку людиною залежить не тільки від рівня інтенсивності, але і від частоти коливань(Гц),оскільки звуки однакової інтенсивності, але різної частоти сприймаються як звуки різної гучності.

Для оцінки суб’єктивного сприйняття людиною звуків різної частоти введені частотно-скоректовані характеристики шумомірів А, В та С. Характеристика А дозволяє дати інтегральну оцінку рівня шуму, близьку до оцінки цього шуму людиною (здійснюється моделювання сприйняття шуму вухом людини – не виділяються окремі частоти, низькі частоти зрізаються, а більш об’єктивно заміряються високі частоти). Результат записують із вказівкою назви діапазону шумоміра, наприклад 50 дБА.

Шум може бути представлений у вигляді суми гармонічних коливань. Розкладання шуму на гармонічні складові (на окремі тони) називають спектральним аналізом. В залежності від характеру шуму його спектр може бути дискретним (тональним), безперервним (широкосмуговим) або змішаним. Звуковий діапазон частот ділиться на 3 області: низькочастотну (16 - 400 Гц), середньочастотну (400 - 1000 Гц) та високочастотну (1000 - 20000Гц). Найбільш чутливе вухо до коливань в діапазоні частот від 1000 до 3000 Гц.

При аналізі шуму спектр (діапазон звукових частот) розбивають на октавні смуги, в яких верхня частота у 2 рази більша за нижню. Смуга характеризується середньогеометричною частотою f с.г, Гц:

f с.г = (fв fн)1/2,

де fв, fн - верхня та нижня частоти смуги (октави), Гц.

Прийняті наступні середньогеометричні частоти: 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц. За еталонну частоту при нормуванні рівня шуму прийнято частоту 1000 Гц.

Направленість джерела шуму. Джерела шуму часто випромінюють енергію нерівномірно у всіх напрямках, оскільки характеризуються певною спрямованістю випромінювання. Це характеризується фактором направленості Ф та показником направленості G. Фактор направленості визначається відношенням інтенсивності, що створюється направленим джерелом в даній точці, I до інтенсивності I_ср, яку б розвинуло у цій же точці ненаправлене джерело, яке має ту ж звукову потужність та випромінює звук у всі сторони однаково:

Ф = I / I _ср G = 10 lg Ф.

За часовими характеристиками шуми бувають: постійними (рівень змінюється не більше ніж на 5 дБ А за 8-годинний робочий день), непостійні (переривчасті, імпульсні, мінливі у часі).

За походженням шум може бути: механічний, аеродинамічний, гідродинамічний, електромагнітний.

Нормування шумів в робочих приміщеннях здійснюється у відповідності до ГОСТ 12.1.003-89 ССБТ «Шум. Общие требования безопасности». При нормуванні шуму використовують 2 метода: нормування за граничним спектром шуму (принцип нормування шуму на основі граничних спектрів в октавних смугах частот) та нормування рівня звуку в децибелах за шкалою А - дБА (здійснюється інтегральна оцінка всього шуму, на відміну від спектральної).

Перший метод є основним для постійних шумів. Тут нормуються рівні звукових тисків у 8 октавних смугах. Сукупність 8 допустимих рівнів звукового тиску називають граничним спектром (ГС). При цьому із збільшенням частоти допустимі рівні зменшуються. Вид граничного спектра для даного приміщення визначається характером робіт, що виконуються. Номер граничного спектра чисельно дорівнює допустимому рівню шуму в октавній смузі із середньогеометричною частотою 1 кГц. Наприклад, ГС-80: при частоті 63 Гц - 99 дБ, при 125 Гц - 92 дБ, при 250 Гц - 86 дБ, при 500 Гц - 83 дБ, при 1000 Гц - 80 дБ, при 2000 Гц - 78 дБ, при 4000 Гц - 76 дБ, при 8000 Гц - 74 дБ.

Згідно до ГОСТ рекомендуються наступні граничні спектри:

– постійні робочі місця та робочі зони у виробничих приміщеннях - ГС-80;

– приміщення програмістів, лабораторій для теоретичних робіт - ГС-45;

– управлінські приміщення - ГС-55;

– приміщення для проведення експериментальних робіт - ГС-75.

Другий метод застосовують для орієнтованої оцінки постійного та непостійного шуму в тих випадках, коли не відомий спектр шуму. Рівень шуму, виміряний за шкалою А шумоміра, називається еквівалентнимрівнем звуку (дБА).

Еквівалентний рівень звука (LдБА) пов'язаний з номером граничного спектра (№ГС) наступною залежністю:

LдБА = №ГС + 5.

Для тонального та імпульсного шуму допустимі рівні приймаються на 5 дБ меншими за значення, наведені в ГОСТах.

Шум в житлових приміщеннях нормується ГОСТ 12.1.036-81ССБТ. «Допустимые уровни шума в жилых и общественных зданиях» на рівні 40 дБА вдень та 30 дБА в нічний час.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот та еквівалентні рівні звуку на робочих місцях згідно до ГОСТ 12.003-76 наведені в табл.1.

Таблиця 1

Поиск по сайту: