Виплата грошових дивідендів

Не зважаючи на той факт, що рішення щодо виплати дивідендів (див. Закон України „про господарські товариства") відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів (власників), порядку обґрунтування управлінських рішень щодо формування маси дивідендів та виплата власникам суб'єкта господарювання грошових дивідендів має відповідати окремий блок у системі цільового планування та прогнозування прибутку (зокрема, при його розподілі та використанні) слід відмітити, що виплата грошових дивідендів являється однією Із операції емітента з цінними паперами власної емісії - операцією з виплати доходу по власним цінним паперам. Слід відмітити, що дивіденди по корпоративним правам підприємства є, з одного боку (для суб'єкта господарювання), ціною за право використання капіталу, який він залучив черз цінні папери, а з Іншого (для власника), - доходом на Інвестиції. Слід відмітити, що дохід власника корпоративних прав (акцій) формується з двох джерел: (1) отриманих грошових дивідендів від емітента та (2) приросту ринкової вартості корпоративних прав як окремого об'єкта власності.

Так, відповідно до Закону України „про цінні папери та фондову біржу" власнику акцій акціонерного товариства серед сукупності Інших прав, що витікають із акції, гарантується право на участь у прибутках акціонерного товариства через механізм виплати дивідендів: "акція... дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду...". Визначення ж поняття "дивіденд" подається у Законі України „про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції від 1997 року з наступними змінами та доповненнями):

дивіденди - платіж, який провадиться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв'язку з розподілом частини її прибутку.

Реалізація права власників акцій товариства на дивіденди відбувається шляхом формування частини прибутку акціонерним товариством і виплати її у вигляді дивідендів. Механізм, через який акціонерним товариством відбувається формування частини прибутку та виплата її у вигляді дивіденді в, і формує дивідендну політику акціонерного товариства, приймаючи до уваги той факт, що джерелом формування дивідендів є чистий прибуток, отриманий суб'єктом господарювання, можна визначити, що дивідендна політика і, відповідно, сукупність фінансове - правових методів обґрунтування управлінських рішень щодо її формування та реалізації є функціонально-організаційним блоком у структурі моделі управління прибутком, зокрема, використання чистого прибутку, при цьому можуть використовуватися ряд теоретичних моделей обґрунтування управлінських рішень щодо виплати грошових дивідендів, зокрема:

теорія іррелевантності Моділіані Міллера;

модель Міллера;

теорія гордоналінтнера або теорія „синиці в руках";

теорія податкових переваг

Слід відмітити, що, на противагу основним припущенням теорій та моделей, пропоновані західними фінансистами, затвердження управлінських рішень щодо визначення та реалізації дивідендної політики українських підприємств віднесено до компетенції загальних зборів акціонерів (учасників товариства), а менеджмент має лише дорадчий голос.

Окремим важливим напрямком у структурі цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання у частині його розподілу та використання являється фінансовий механізм тезаврації прибутку, під яким слід розуміти сукупність фінансове - правову операцій щодо спрямування частини чистого прибутку суб'єкта господарювання на формування (збільшення абсолютної величини) власного капіталу підприємства з метою забезпечення покриття потреби суб'єкта господарювання у капіталі для фінансування інвестиційної та операційної діяльності. Кількісно величина тезаврації прибутку відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток, покриття інших платежів, що здійснюються за рахунок прибутку, формування резервного капіталу, а також обслуговування власного капіталу (нарахування та виплата грошових дивідендів).

тезаврації прибутку суб'єкта господарювання здійснюється як формування нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) і може використовуватися для фінансування окремих напрямків фінансове - господарської діяльності суб'єкта господарювання шляхом здійснення однієї із наступним господарських операцій:

додаткове поповнення резервного капіталу суб'єкта господарювання;

покриття непокритих збитків минулих періодів;

покриття збитків від переоцінки оборотних та необоротних активів;

збільшення статутного капіталу суб'єкта господарювання;

проведення корпоративних операцій із цінними паперами власної емісії (зокрема, викуп акції);

накопичення резервів у формі нерозподіленого прибутку.

Поиск по сайту: