М.М. Петренко, проф., канд.техн.наук, Т.К. Марченко, ст. гр. ОМ-06 1 страница

Ресурсо- й енергоощадні технології обробітку грунту та сівби зернових культур

Актуальне завдання рільництва — збереження родючості грунту. Коли вплив людини на землю став набагато відчутнішим, інтенсивнішим, землеробство стикнулося з проблемою швидкої деградації грунтів і різким зниженням їхньої родючості.

Актуальне завдання рільництва — збереження родючості грунту. Коли вплив людини на землю став набагато відчутнішим, інтенсивнішим, землеробство стикнулося з проблемою швидкої деградації грунтів і різким зниженням їхньої родючості.

За останні сто років чорноземні грунти втратили понад половину своєї потенційної родючості (гумус, запаси поживних речовин, структура та інші властивості). Спричинюють ці явища: велика розораність земель, широке застосування оранки, висока інтенсивність обробітку грунту, незначне повернення органіки в грунт. Вирішити цю проблему можна з допомогою новітніх грунтозахисних енерго-, ресурсо- і вологоощадних технологій.
У радянські часи ідею обробітку грунту без обертання скиби науково розробляли Т. С. Мальцев (1954), наукові школи О. І. Бараєва (1975) і М. К. Шикули (1998). Але ці розробки велися в опозиції до офіційної науки, яка гальмувала їх, використовуючи для цього силу влади. Західні країни, які перейшли на мінімізацію обробітку грунту й мульчування його поверхні рослинними рештками, витрачають на одиницю вирощеного врожаю вдвічі-вчетверо менше коштів, ніж за технологій, що базуються на застосуванні оранки і вважаються у нас традиційними. Позиція офіційної агронауки спричинила технологічне й технічне відставання України від західних держав. Ніщо не змінилося й за часів незалежності. Тому, зважаючи на скрутне становище, що склалося в сільськогосподарських підприємствах, цю проблему слід вирішувати на загальнодержавному рівні.
За традиційною (класичною) технологією на обробіток грунту витрачається величезна кількість ресурсів: паливно-мастильні матеріали, парк техніки, робочий час, добрива, також посилилися водна й вітрова ерозії, зменшився вміст органічних речовин у грунті й, у цілому, погіршився екологічний стан.
Традиційна технологія вирощування сільськогосподарських культур, яка грунтується на застосуванні оранки та є значним споживачем енергетичних ресурсів (що значною мірою позначається на собівартості виробленої продукції), уже вичерпала себе внаслідок суцільної деградації грунтів і величезної енергоємності. Встановлено, що на таку систему обробітку грунту припадає 50% енергетичних і 25 трудових витрат загального обсягу польових робіт. Тому енергоощадження для сільгоспвиробника має велике значення: потрібно застосовувати ефективніші грунтозахисні та енергоощадні технології, такі як: мінімальний обробіток грунту, нульова та біологічна системи землеробства. Тим більше, що в Україні розроблено наукові передумови їхнього впровадження і є напрацьований досвід їхнього використання в передових господарствах, таких як: ПП “Агроекологія” та “Обрій” Шишацького району Полтавської області, ПСП “Сокільча” Попільнянського району Житомирської області, АТЗТ “Агро-Союз” Синельниківського району Дніпропетровської області.
Протягом 1974–2003 років Національний аграрний університет обгрунтував і вдосконалив грунтозахисні технології вирощування культур для всіх зон і підзон України. Вони базуються на мінімальному обробітку грунту на глибину 4–5 см під усі культури сівозміни (в тому числі під буряки, кукурудзу, соняшник тощо), біологізації рільництва використанням нетоварної частини врожаю як органічних добрив, мульчуванні поверхні грунту післяжнивними рештками та широкому застосуванні сидератів для всіх зон і підзон. Упровадження їх у виробництво дало змогу зекономити пальне (вдвічі-вчетверо), мінеральні добрива (вдвічі), пестициди (вп’ятеро-ввосьмеро), робочий час (утричі) і мати вологозберігаючий ефект до 50 мм продуктивної вологи порівняно з тр адиційними технологіями. За грунтозахисних технологій удобрюється грунт, який спроможний забезпечити всі потреби рослин завдяки поліпшенню грунтових режимів — поживного, водного, повітряного, теплового та фітосанітарного, тобто прискорення малого біологічного кругообігу речовин і енергії за мінімізації обробітку грунту. Такий довгий нелегкий шлях відтворення родючості грунтів пройшло ПП “Агроекологія” Шишацького району Полтавської області. Тут уже 30 років не орють землю, 27 — не використовують пестицидів, 17 років здійснюють біологізацію землеробства завдяки нетоварній частині врожаю й сидератам, 12 років — зменшують глибину обробітку грунту (з 1990 року до 10 см, з 1996 — до 4,5 см під усі культури сівозміни), а останні вісім років перестали застосовувати синтетичні мінеральні добрива. Завдяки такому способу господарювання врожайність культур у ПП “Агроекологія” вдвічі вища, ніж у навколишніх господарствах, собівартість продукції ушестеро нижча, ніж за традиційних технологій.
За даними АТЗТ “Агро-Союз”, порівняльна характеристика основних витрат на вирощування озимої пшениці після кукурудзи на силос за традиційної технології і за двома варіантами грунтозахисної технології — з використанням середньозахватної та широкозахватної техніки — свідчить, що, порівняно з традиційною технологією, грунтозахисна потребує в 2,9 раза менше мото-годин за використання середньозахватної техніки й уп’ятеро менше — за широкозахватної. Відповідно, зменшилися витрати пального — в 2,3 і 3,2 раза. Тут значну роль відіграли як глибина обробітку, так і ширина захвату грунтообробних машин, — відповідно, в 1,7 і 2,5 раза. Але найразючіші зміни сталися у витратах на вирощування озимої пшениці. Проти традиційної технології, за грунтозахисної із середньозахватною технікою витрати на вирощування зменшилися в 6,3 раза.
Отже, основою енергоощадних технологій на механізованих польових роботах є мінімізація обробітку грунту, яка дає змогу збільшити ширину захвату грунтообробних машин і зменшити витрати пального. Мульчування поверхні грунту післяжнивними рештками дає можливість значно зменшити кількість технологічних операцій, що теж забезпечує економію пально-мастильних матеріалів, сприяє формуванню грунтозахисного покриття, яке протидіє вітровій і водній ерозіям, забезпечує збереження вологи у грунті протягом усього вегетаційного періоду, запобігає активному проростанню бур’янів, сприяє активізації грунтової мікрофлори та відтворенню родючості грунту. Технологічно сільськогосподарські підприємства в усіх зонах і підзонах України готові перейти на новітні технології, і для цього розроблено поопераційні грунтозахисні технології. Щодо технічного забезпечення спостерігається тенденція збільшення виробників сучасних грунтообробних машин, які мають належний науковий потенціал і конструкторське проектування. Найякісніші машини для грунтозахисного землеробства випускають на ВАТ “Галещина, машзавод”, ВАТ “Хмільниксільмаш”, ТОВ НВП “БілоцерківМАЗ”, ВАТ “Точмаш”, ТОВ “Краснянське СП “Агромаш” тощо.
Для визначення ефективності різних способів безполицевого обробітку грунту і сівби озимих зернових культур, порівняно з традиційною технологією, співробітники Українського науково-дослідного інституту прогнозування та випробування техніки й технологій для сільськогосподарського виробництва імені Леоніда Погорілого (УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого) провели класифікацію основних технологій обробітку грунту, розділивши їх на чотири групи:
n традиційна, що грунтується на використанні полицевих знарядь із повним перегортанням оброблюваного шару грунту та якісним загортанням рослинних решток;
n безполицевого обробітку, тобто без перегортання оброблюваного шару, підрізання підземних і збереження надземних рослинних решток на поверхні поля;
n поверхневого обробітку, який забезпечує підрізання бур’янів, кришення, розпушування, вирівнювання грунту оброблюваного шару на глибину 8 см;
n технологія прямої сівби, що передбачає проведення сівби без попереднього обробітку грунту.
Класифікацію зроблено на підставі оцінки технологічних операцій, які здійснюють під час виробництва сільськогосподарської продукції. Для кожної технології встановлено концептуальний перелік базових технологічних заходів, обгрунтовано вимоги до якості виконання операцій, визначено групу машин та доведено доцільність їхнього використання.
Певна умовність запропонованої системи стосується питань реалізації основних параметрів технологій. Деякі операції у них здійснюються знаряддями, що можуть бути використані на різних етапах. При цьому початкові й кінцеві умови до окремих технологічних операцій у різних технологіях не завжди збігаються. Внаслідок цього вимоги щодо технічних показників машини будуть різні, що приве де до зміни енергетичних витрат і ефективності використання.
Наведені технології можна реалізувати завдяки набору різноманітних марок сільськогосподарських знарядь і робочих органів, які за принципом роботи належать до тієї чи іншої технології. У табл. 1 наведено економічні показники виконання технологічних процесів обробітку грунту та сівби зернових культур за цими технологіями.
Виходячи з показників табл. 1, технологія безполицевого основного обробітку грунту, мульчування грунту рослинними рештками та сівби, порівняно з традиційною технологією, забезпечує зниження витрат праці на 5% за першим варіантом і на 64 — за другим; витрати палива зменшуються, відповідно, — на 13 і 57%, прямі експлуатаційні витрати — на 31 і 40%. Технологія сівби з поверхневим обробітком та мульчуванням грунту рослинними рештками, якщо порівнювати з традиційною, забезпечує зниження витрат праці на 50% за першим варіантом, на 82% — за другим і третім варіантами; витрати палива — на 53, 81, 61%, а прямі експлуатаційні витрати — на 43, 73 і 27%, відповідно. Технологія прямої сівби зернових культур, порівняно з традиційною технологією, забезпечує зниження витрат праці на 81%, витрат палива — на 87 і прямих експлуатаційних витрат — на 57% відповідно.
Технологія сівби з поверхневим обробітком та мульчуванням грунту рослинними рештками є найперспективнішою на етапі переходу від традиційних технологій до прямого висівання, але вітчизняний комплекс машин, який задовольнив би вимоги цих технологій, нині, на жаль, малоспроможний. Тому вітчизняним виробникам сільгосптехніки варто звернути увагу на створення не окремих машин, а високопродуктивних комбінованих агрегатів і комплексів.
За матеріалами досліджень, які провела лабораторія систем економічних нормативів на нову техніку, було розроблено норми продуктивності та витрати палива на посівній зернових культур рядковою сівалкою Solitair-12/1200K в агрегаті з трактором John Deere-8520 із нормою висіву насіння 120–180 кг/га без внесення мінеральних добрив за традиційною технологією та за технологією з мінімальним обробітком грунту. Для першої групи полів (довжина гону — 1000 м і більше) норма продуктивності становить 61,8 га за семигодинну робочу зміну за традиційною технологією і 66,7 га — за нульовою, що більше на 4,9 га, або на 7,93%. Результати досліджень також засвідчили, що при цьому витрати палива за традиційною технологією обробітку становлять 3,3 л/га, а за мінімальною — 2,8 л/га, що менше на 0,5 л, або на 15,2%, відповідно, без урахування витрат за традиційною технологією на попередні технологічні операції обробітку грунту.
За традиційною технологією по основному обробітку грунту здійснювали такі операції: лущення стерні бороною дисковою БДВ-7, оранку плугом ПНО-4+1 “Велес”, передпосівну культивацію культиватором КПН-8 в агрегаті з трактором ХТЗ-17221 та висівання рядковою сівалкою Solitair-12/1200K в агрегаті з трактором John Deere-8520. За технологією мінімального обробітку грунту проводили лущення стерні бороною дисковою БДТ-7 в агрегаті з трактором ХТЗ-17221 та сівбу рядковою сівалкою Solitair-12/1200K в агрегаті з трактором John Deere-8520.
У табл. 2 наведено показники економічної ефективності виконання процесу обробітку грунту та висівання зернових культур за цими технологіями.
Аналіз результатів досліджень свідчить, що за показниками економічної ефективності технологія мінімального обробітку гру нту має переваги перед традиційною, а саме: прямі експлуатаційні витрати знижуються на 71,83%, а сума приведених витрат — на 55,2%. При цьому річний економічний ефект становить 300470 гривень.
Упровадження ресурсо- та енергоощадних технологій обробітку грунту та висівання — конче потрібне в сільгосппідприємствах. Воно дає можливість вирішити низку дуже важливих проблем у землеробстві, а саме:
n скоротити операції на обробіток грунту та вчасно висівати сільськогосподарські культури, зменшити потребу в машинах і водночас підвищити продуктивність парку в цілому, зменшити собівартість продукції та знизити витрати пального;
n створити умови для накопичення вологи й поживних речовин у грунті;
n забезпечити водний, повітряний і температурний режими; нормальне протікання хімічних і біологічних процесів у грунті; зменшення ерозії, що приведе до підвищення родючості грунту та збереження довкілля.
Слід також зазначити, що із упровадженням мінімальних технологій шаблонне застосування одного знаряддя чи системи обробітку грунту без урахування грунтових умов, кількості опадів, вирощуваних культур, внесення добрив, забур’яненості полів може, замість користі, завдати шкоди сільському господарству. Тому до впровадження цих технологій слід ставитися обережно, з урахуванням індивідуальних особливостей грунтово-кліматичних умов сільськогосподарських підприємств усіх зон і підзон України.

Л. Кукса,
Український науково-дослідний інститут продуктивності агропромислового комплексу

Іван ШУВАР, доктор с.-г. наук, професор, академік АН ВО України і МАНЕБ Львівський національний аграрний університет Серед основних причин зменшення урожайності сільськогосподарських культур в Україні - недостатнє забезпечення ґрунтів поживними мінеральними елементами через застосування недостатньої кількості мінеральних, органічних добрив, хімічних меліорантів протягом останніх 10-15 років. Це призвело до зміни і зменшення продуктивності агробіоценозів та родючості ґрунтів загалом. Відчутний також певний дефіцит макроелементів, очевидність якого не викликає сумніву у більшості фахівців-агрономів, як і нестача доступних форм мікроелементів. За даними ННЦ «Інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. А.О. Соколовського» НААН, із 33 млн га орних земель в Україні 56% мають низький вміст рухомого цинку, 25% - рухомого бору, 8% - рухомої міді.   Коренева система та ґрунтозахисні технології Загальновідомо, що високопродуктивні сорти виносять з ґрунту велику кількість поживних речовин. Тому такі сорти вимагають особливого підходу до формування системи удобрення. Реагуючи на тренди з розвитку агротехнологій, ринок пропонує надзвичайно багато новітніх та оригінальних технічних рішень тих чи інших аспектів. Тому важливо відібрати з них ті, які насправді вирішують проблемні місця найбільш ефективно. За умов жорсткої конкуренції виживають і досягають успіху ті, хто веде свій бізнес інтенсивним способом, впроваджуючи у виробництво новітні засоби, технології.   Розвиток сучасного землеробства сприяє максимальному використанню як природних факторів продуктивності рослин (родючості ґрунту), так і агротехнічних (системи сівозмін, обробітку грунту, удобрення, боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур). Він також передбачає оптимізацію витрат мінеральних добрив, у тому числі внаслідок збільшення норм внесення високоякісних органічних добрив, зменшення витрачання пестицидів шляхом використання більш ефективних препаратів, економних способів їх застосування, зменшення витрат інших ресурсів за рахунок використання механічних операцій тощо.   Коренева система сільськогосподарських культур - основне джерело фізіологічно активних речовин, які відіграють першочергове значення у донорно-акцепторній взаємодії між рослинами та мікробними ценозами у ґрунті.   Донедавна уявлення про алелопатичне значення кореневих систем формувалося у відриві від еколого-еволюційних ґрунтоутворюючих особливостей культур у сівозміні. Кореневі виділення - одна із найважливіших форм активного перегною та основне джерело передгумусних речовин для усього гумусного горизонту. У його складі міститься АТФ рослин і мікроорганізмів, до 30% і більше азоту в органічній формі від загальної кількості його у рослинах; 25-27% вуглецю, який синтезується рослиною, витрачається на процеси азотфіксації у ґрунті. Поглинені зольні елементи у другій половині вегетації рослин повертаються у ґрунт: 38-40% К; 20-22% Са; 10% Mg.   Тести проб показали, що за ґрунтозахисних технологій процес виділення кореневого ексудату відбувається більш інтенсивно: наростання коренів індикаторних рослин крессалату за ґрунтозахисних технологій у липні було нижчим на 3%; у серпні – на 4%; вересні – на 8%, а в середньому за період серпень-вересень – на 5% нижчим у порівнянні з варіантом оранки, що опосередковано свідчить про більш інтенсивну кореневу ексудацію. Вивчення біологічної активності ґрунту в зазначений період свідчить, що систематичне виконання ґрунтозахисних технологій із внесенням достатньої кількості органічних та мінеральних добрив не знижує інтенсивність життєдіяльності целюлозоруйнівних мікроорганізмів – інтенсивність розкладання целюлози була вищою у 1,25-1,32 разів порівняно з оранкою. Кореневі виділення за таких умов стають стабільним джерелом живлення рослин та ґрунтових мікроорганізмів при дотриманні науково обґрунтованого чергування культур у сівозміні.   Вплив пестицидів на мікрофлору грунту Основним фактором, що визначає родючість грунту, фітосанітарний стан і здатність до самоочищення, є мікроорганізми. Систематичне застосування пестицидів у землеробстві зумовлює їх постійну наявність у грунтi. При цьому необхідно, щоб вони не спричиняли негативної дії на родючість.   Навантаження пестицидів на одиницю земельної площі залежить від сільськогосподарської культури, ґрунтово-кліматичних умов і становить від кількасот до кількох тисяч міліграм на 1 м2. По поверхні грунту вони розподіляються нерівномірно, найбільший їх вміст у верхньому 5-10 сантиметровому шарі.   Опубліковані матеріали з питань впливу пестицидів на мікрофлору грунту суперечливі, що пояснюється багатьма причинами: ґрунтово-кліматичними умовами виконання дослідження, видами сільськогосподарських культур, агротехнічними заходами обробітку грунту, строками і способами відбору проб для мікробіологічного аналізу, різними способами підготовки грунту і методами виконання лабораторних дослідів тощо.   Дослідженнями встановлено, що після обробітку грунту пестицидами відбувається стрімке зменшення кількості чутливих до них мікроорганізмів, а потім - повільне їх відновлення. Період відновлення залежить від стабільності пестициду, ступеня пригнічення, спектра його дії на мікроорганізми, здатності їх адаптуватися до пестицидів.   Життєдіяльність мікроорганізмів забезпечує безперервність процесів ґрунтоутворення і трансформації основних елементів живлення рослин. Тому розв’язання питань, пов’язаних з оцінкою впливу пестицидів на кругообіг речовин у цій ланці екосистеми, має важливе практичне значення для раціонального й ефективного використання грунту.   Основним джерелом енергії і вуглецевого живлення для більшості мікроорганізмів є органічна речовина грунту, яка містить продукти екзосмосу, залишки рослин і тварин, гумус та ін. Енергетичні процеси у грунтi найкраще характеризує його дихання, яке визначається кількістю виділеного СО2 або за поглинанням кисню, а також целюлозоруйнівною активністю мікроорганізмів.   Міндобрива - гарантія урожайності До основних засобів хімізації під час вирощування сільськогосподарських культур належать мінеральні добрива, пестициди. Кількість їх використання постійно зростає. Особливо це характерно для інтенсивних технологій вирощування озимої пшениці, ячменю, кукурудзи, цукрових буряків, картоплі, проса, гречки. Інтенсифікація вирощування зазначених культур передбачає значне збільшення їх урожайності.   Як відомо, зі збільшенням урожайності зростає винесення із грунту поживних речовин. Так, озима пшениця при урожайності зерна 50-60 ц/га використовує з грунту 160-190 кг/га азоту, 55-70 кг/га фосфору, 80-100 кг калію; озиме жито – відповідно 120-150, 50-70 і 100-150 кг/га. Тому поживні речовини, що виносяться, необхідно поновлювати за рахунок внесення добрив.   Щороку пріоритетним завданням є збільшення виробництва зерна та іншої сільськогосподарської продукції, а внесенню добрив надається недостатня увага. Наприклад, у 2009 році мінеральних добрив в Україні було внесено лише 48 кг/га діючої речовини, а урожай при цьому було отримано високий, а тому деградаційні процеси у ґрунтах прогресують.   У той же час, використання мінеральних добрив у розвинених країнах постійно збільшується, урожай сільськогосподарських культур у цих країнах формується за рахунок поживних речовин, внесених із мінеральними та органічними добривами (див. табл. 1).   Таблиця 1. Середні норми внесення мінеральних добрив (у розрахунку на 100% поживних речовин) на гектар ріллі   Використання обмеженої кількості добрив вимагає найбільш раціональної технології їх застосування, насамперед локального їх внесення на основі агрохімічного паспорта земельної ділянки, що забезпечує високу окупність урожаями, а, отже, значний економічний ефект.   Розораність та екорівновага Родючість ґрунту значною мірою визначається гумусовим станом, який має значний вплив на основні ґрунтові режими: водний, повітряний, поживний, тепловий. Традиційний для України інтенсивний обробіток ґрунту з використанням чинних засобів механізації, основу яких становлять одноопераційні машини, викликає ряд негативних явищ екологічного характеру.   Висока розораність сільськогосподарських угідь стала наслідком порушення екологічної рівноваги в навколишньому середовищі. В результаті еродованість сільськогосподарських угідь сягає 38,4%, ріллі - 40%. В абсолютних цифрах це становить 15,9 млн га угідь, з яких - 12,9 млн га ріллі. У деяких областях відсоток еродованих земель значно вищий від загальнодержавного та показника у розвинених країнах (див. табл. 2).   Свідченням цього є пришвидшення темпів мінералізації гумусу і, як наслідок, втрати його за останні 100 років досягли у зоні Степу 19,5%, Лісостепу - 21,3%, Полісся - 18,0%. Недобір урожаю більшості культур на еродованих землях сягає 30-40%, а енергетичні витрати, пов’язані з їхнім вирощуванням, зростають в 1,5 разу.   Таблиця 2. Найбільший ступінь розораності сільськогосподарських угідь в Україні та світі   Запобігання посиленню деґрадаційних процесів, збереження ландшафтної та біологічної різноманітності і, відповідно, підтримання екологічної стабільності територій є необхідною передумовою забезпечення сталого розвитку будь-якого регіону. Досягти цього можна за умови балансу природних та регульованих людиною екосистем, тобто екологічної рівноваги - співвідношення екстенсивно та інтенсивно експлуатованих ділянок і природних комплексів, що формують середовище.   Численні дослідження свідчать, що агроландшафт може бути стійким, коли співвідношення екологічно небезпечних угідь (передусім ріллі) до еколого-стабілізуючих (ліси, природні кормові угіддя тощо) становить хоча б 1:1. Однак для кожного конкретного регіону оптимальні співвідношення земель можуть бути визначені тільки з урахуванням неоднорідності та специфіки природних умов дослідної території.   Екологічний статус ґрунту потребує розгляду його родючості в поєднанні з іншими компонентами екосистеми, проте визначальним має бути біологічний фактор. Необхідно зберігати природне різноманіття біотичної частини екосистеми, забезпечувати оптимізацію умов існування всього фіторізноманіття, зокрема, культурних рослин агроценозів.   Зміна складу і виду біорізноманіття, інтенсивні технології обробітку ґрунту і вирощування сільськогосподарських культур зумовили не тільки видозміну самого ґрунту, а й напрям проходження ґрунтотворних процесів. Тому управління родючістю ґрунту повинно відбуватися не тільки на ландшафтно-регіональному, а й ґрунтово-екосистемному рівнях. Перший передбачає оптимізацію структури природних і сільськогосподарських угідь, другий - оптимізацію структури посівних площ та науково обґрунтованого чергування культур у сівозміні (на робочих ділянках) конкретного господарства. Останній передбачає розширення посівних площ багаторічних трав та кормових культур, культур у проміжних посівах, залуження ерозійно небезпечних ділянок, тобто дає змогу вживати заходів щодо поліпшення родючості ґрунту в кожному конкретному полі та у сівозміні загалом.   Сталому розвитку сприятиме і прагнення перетворити сучасні агроекосистеми в адаптивні, тобто стійкі й сталі. Основним принципом рослинництва адаптивних агроекосистем є збереження природних ресурсів та енергетичних витрат за рахунок зменшення використання ресурсів, що не поновлюються; переоцінки структури сівозмін у бік насичення їх культурами (багаторічні трави, сидерати, зернобобові), здатними поліпшувати якість ґрунту.   Ці культури слід висівати також як післяжнивні, післяукісні, підсівні, озимі проміжні, ущільнені посіви, що уможливить поліпшити родючість ґрунту без зменшення виходу корисної продукції рослинництва (зернові та просапні культури); правильного підбору та розміщення культур, найбільш пристосованих до місцевих умов, а отже, більш стійких проти місцевих видів бур'янів, шкідників, збудників хвороб; уведення в практику змішаних агроценозів, спрямування зусиль селекціонерів на виведення видів і сортів з якостями і властивостями, які б доповнювали одна одну (зернові культури і трави, плодово-ягідні і сидеральні культури тощо); відновлення оптимальної щільності худоби (призабутий принцип корифея агрономічної науки минулого А.Т. Болотова: на кожну десятину ріллі – 2 корови, тоді органічних добрив вистачить для підтримання родючості грунту. Він навіть не уявляв собі сучасні агроекосистеми, в яких корми одержують переважно завдяки посівам та ще й у формі зерна); оптимізації агроекосистем на основі балансу поживних речовин: відповідність поголів’я худоби виробництву кормів – важливий крок до адаптивних агроекосистем; збереження повсюдно дикорослих форм фіторізноманіття з метою зміцнення природних екосистем, що допоможе у боротьбі зі шкідниками сільськогосподарських культур.   Важливі агрозаходи Господарства зі значною різноманітністю культур завжди більш економічно й екологічно стійкі. Вирощуючи такі культури, господар розподіляє економічний ризик, пов'язаний зі змінами цін, попиту на продукцію. Правильно підібрана різноманітність культур робить господарства стійкішими і з біологічного погляду. Цього можна досягти навіть у межах культури (виду) завдяки найбільш обґрунтованому підбору сортів різної селекції, причому не найбільш продуктивних, а середніх за урожайністю, проте стійких до несприятливих умов (адже 60-70% орних земель розташовано у зоні ризикованого землеробства).   Слід ураховувати природні межі рельєфу та ґрунтів, оскільки вони навіть на подібних агроландшафтах мають свої відмінності. Має бути контурно-меліоративне землеробство, а не геометрично правильні поля, що спостерігається у більшості господарств.   В агроекологізації землеробства важливе значення мають науково обґрунтовані меліоративні системи, які регулюють водний, повітряний, поживний, окисно-відновний режими, тобто впливають на загальний екологічний стан у ґрунті. Вапнування, гіпсування ґрунтів, висівання солестійких рослин сприяє оптимізації реакції ґрунтового розчину, зменшує концентрацію шкідливих легкорозчинних солей, поліпшує агрохімічні властивості ґрунту, запобігає його вторинному засоленню під час зрошення. У комплексі з іншими агрозаходами меліорація дає змогу ліквідувати перезволоження, посушливість, кислотність, лужність, засолення, ущільнення ґрунту, що збільшує потужність орного шару, де розташована коренева система рослин та ґрунтова біота.   Розглядаючи адаптивні агроекосистеми, важливо акцентувати на актуальності альтернативного органічного землеробства, яке передбачає повну відмову від мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин, плугів, чистих парів тощо і яке набирає популярності у багатьох країнах світу. На сьогодні перехід на альтернативне екологічне землеробство можуть дозволити собі, в основному, розвинені країни, де висока культура землеробства, існує перевиробництво продуктів харчування і на першому місці - якість продукції. В Україні воно може практикуватися лише на невеликих площах, скажімо, з метою забезпечення продуктами харчування дитячих закладів, санаторіїв, лікарень.

Опубліковано в журналі

№8(231) квітень 2012

Cхожі статті

Розрахунки свідчать, що ґрунт, який складається із пе3инних еле-ментів, теоретично може ущільнюватися до 1,8—2,0 г/см; мікроагре-гати Грунту «самоущільнюються» до 1,5—1,6 г/см3, макроагрегатні Грунти мають верхню межу ущільнення 1,1—1,2 г/см. Отже, залежно від вмісту в ґрунті макроагрегатів самоущільнення Грунту, або так зва-на «рівноважна щільність будови ґрунту», змінюється в широких ме-жах. Сіроземи і багато відмін підзолистих, солонцюватих, каштанових

Поиск по сайту: