М.М. Петренко, проф., канд.техн.наук, Т.К. Марченко, ст. гр. ОМ-06 2 страница

ґрунтів самоущільнюються до об’ємної маси 1,4—1,6 г/см3 і вище. Решта ґрунтів має меншу здатність ущільнюватися.

Тому у світовому землеробстві почався крутий поворот від практи-ки багаторазових обробітків Грунту до їх можливого скорочення аж до повної відмови від них. З'явилися ідеї так званого «мінімального» і навіть «нульового» або хімічного обробітку.

Мінімальним вважають такий обробіток ґрунту, який забезпечує зни-ження енергетичних затрат шляхом зменшення кількості і глибини обробі-тків, поєднання операцій в одному робочому процесі або зменшення обро-блюваної поверхні поля. За «нульового» обробітку насіння рослин спеціальними сівалками висівається в необроблений ґрунт, а бур'яни зни-щуються гербіцидами, які і обумовлюють його іншу назву — «хімічний».

Вперше мінімальний обробіток був випробуваний у США, а потім почав поширюватися в Канаді, Англії та інших країнах. Нині мініма-льний і «нульовий» обробіток ґрунту широко вивчається і впроваджу-ється в багатьох країнах. У багатьох дослідах в Україні щодо виявлен-ня можливостей мінімізації обробітку ґрунту були одержані позитивні результати.

В екологічному землеробстві мінімізацію обробітку слід розгляда-ти як важливу умову збереження потенціальної і підвищення ефектив-ної його родючості, а також захисту ґрунту від ерозії, поліпшення гу-мусового балансу і будови Грунту, зменшення непродуктивних втрат поживних речовин і вологи. Крім того, вона забезпечує скорочення строків виконання польових робіт.

У нашій країні визначилися такі основні напрямки мінімізації обро-бітку: зменшення кількості та глибини зяблевого, передпосівного і між-рядного обробітків ґрунту в сівозміні за використання гербіцидів для контролювання бур'янів; заміна глибоких обробітків поверхневими і мілкими, особливо під час підготовки ґрунту під озимі культури, 3 вико-ристанням широкозахватних плоскорізів, важких борін, лущильників, фрез, які забезпечують високоякісний обробіток за один прохід агрега-ту; поєднання декількох технологічних операцій і заходів в одному ро-бочому процесі способом застосування комбінованих ґрунтообробних та посівних агрегатів; зменшення оброблюваної поверхні поля методом впровадження смугового (колійного) передпосівного обробітку під час вирощування просапних культур і використання гербіцидів.

Мінімальний обробіток ґрунту, в першу чергу, слід застосовувати на чорноземних і каштанових та інших типах добре окультурених ґрунтів зі сприятливими для рослин агрофізичними властивостями, а також на чистих від бур'янів полях або за систематичного використання гербіцидів.

Найважливіші та загальні для всіх зон країни умови ефективного за-стосування мінімального обробітку ґрунту — високий рівень агротехніки, чітка технологічна дисципліна на полях, проведення всіх польових робіт в оптимальні строки і високоякісно, широке використання системи ефекти-

вних заходів захисту рослин, застосування добрив із врахуванням запла-нованого урожаю і висока технічна оснащеність господарства.

Теоретичною основою мінімізації обробітку є нові положення сіль-ськогосподарської науки про вплив людини і природних факторів на ґрунтові процеси, родючість ґрунту та вимоги культурних рослин до Грунтового середовища. Наукою встановлено, що надмірна інтенсив-ність обробітку прискорює розклад гумусу в ґрунті, призводить до збі-льшення втрат поживних речовин, розпилювання Грунту, зростання за-грози ерозії. Неоднаково реагують на щільність будови Грунту окремі культури. Краще переносять підвищену щільність зернові, гірше — просапні культури, особливо корене- та бульбоплоди.

Під дією зовнішніх умов розпушений ґрунт через певний час ущіль-нюється, а надмірно ущільнений саморозпушується, тобто набуває такого стану, коли його об'ємна маса стає сталою, властивою лише даному ґрун-ту (рівноважною). Величина її залежить від гранулометричного складу Грунту, вмісту в ньому гумусу тощо. Для чорноземів рівноважна об'ємна маса в середньому становить 1,1—1,25 г/см3; суглинкових дерново-підзолистих ґрунтів — 1,35—1,4; супіщаних і піщаних — 1,5—1,6 г/см3. Чим менша різниця між оптимальною і рівноважною об'ємною масою ґрунту, тим менш інтенсивний обробіток треба застосовувати (табл. 19). До таких ґрунтів належать чорноземи з добрими фізико-хімічними показ-никами, окультурені суглинкові ґрунти з вмістом гумусу понад 3,5 % і ґрунти легкого гранулометричного складу. Важкі за гранулометричним складом безструктурні Грунти, рівноважна об'ємна маса яких перевищує оптимальну, слід обробляти частіше.

Таблиця 19

РІВНОВАЖНА I ОПТИМАЛЬНА ДЛЯ ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР ЩІЛЬНІСТЬ БУДОВИ ҐРУНТУ, г/см3

Ґрунт Гранулометричний склад Рівноважна об'ємна маса Оптимальна об'ємна маса для польових культур

зернових просапних

Дерново-шдзолистии піщаний 1,50—1,60 1,40—1,50 1,25—1,35

супіщаний 1,30—1,40 1,20—1,35 1,10—1,30

суглинковий 1,35—1,50 1,10—1,30 1,00—1,20

Сірий лісовий важкоглинистий 1,30—1,40 1,15—1,25 1,00—1,20

Чорнозем суглинковий і легкоглинистий 1,00—1,30 1,15—1,30 1,00—1,30

Каштановий суглинковий 1,20—1,45 1,10—1,30 1,00—1,30

Сірозем суглинковий 1,50—1,60 1,30—1,40 1,20—1,40

Велике значення в теорії механічного обробітку має швидкість пе-реходу ґрунту з наданого йому стану до рівноважного, а також крити-чна щільність будови ґрунту, за якої починають складатися несприят-ливі умови для рослин. Саме вона, очевидно, буде найоб'єктивнішим показником необхідності обробітку ґрунту, якщо не буде інших при-чин (попшрення бур’янів тощо).

Для визначення критичної щільності будови ґрунту В.П. Гордієнко (1981) запропонував таку формулу:

85d Wd+100

де Рк — критична щільність будови Грунту, г/см3; d — питома маса (щільність твердої фази) ґрунту, г/см3; W — вологість, % від маси аб-солютно сухого ґрунту.

Цією формулою можна користуватися для розрахунків критичної щільності будови за будь-якої вологості та будь-яких ґрунтів.

Ряд вчених (Овсинский И., 1899; Щербак И.Е., 1974; Моргун Ф.Т., 1981; Шикула Н.К, Назаренко Г.В., 1990; Шикула М.К., Антонець С.С., Андрієнко В.О. та ін., 1998) вказують на необхідність повсюдної від-мови від полицевого обробітку і переходу на безполицевий обробіток. Протягом 1975—1985 pp. під адміністративним тиском впровадження так званого «безплужного» обробітку ґрунту стало масовим явищем в господарствах Полтавської області.

Між тим, дослідженнями багатьох наукових установ встановлено, що зяблевий безполицевий обробіток неоднозначно впливає на показ-ники і умови родючості ґрунту. 3 одного боку, він забезпечує високий ґрунтозахисний ефект, сприяє деякому поліпшенню водного режиму Грунту і скороченню енерговитрат; з другого — створює несприятливу диференціацію за родючістю оброблюваного шару, ущільнює і підки-слює ґрунт, погіршує його фізичні властивості та загальний фітосані-тарний стан ґрунту і посівів. За узагальненими даними більш як 50 польових дослідів, проведених у 1975—1985 pp., у 40 з них збільшен-ня забур'яненості було значним, нерідко в 2—3 рази більшим, ніж по оранці. Невипадково у США здійснення безполицевого обробітку обо-в'язково супроводжується застосуванням системи відповідних гербі-цидів (Круть В. М., Танчик С. П., 2002).

Сучасному землеробству найбільш повно відповідає система дифе-ренційованого основного обробітку, яка органічно поєднує в сівозміні чергування різноглибинних полицевих і безполицевих способів обро-бітку залежно від ґрунтово-кліматичних умов і біологічних особливос-тей вирощуваних культур.

Слід відмітити, що в жодній країні світу безполицевий обробіток не застосовується на всій площі ріллі. Найбільше він поширений в зе-

рнових провінціях Канади, СІПА, Австралії, у посушливих районах Росії і України. Для країн Західної Європи характерні диференційовані системи обробітку з перевагою полицевого, а безполицевий, в основ-ному чизельний обробіток, тут використовується під час підготовки Грунту під озимі і ярі зернові культури після просапних. У всіх без ви-нятку країнах, де має попшрення безполицевий обробіток, його засто-сування поєднується з використанням гербіцидів для захисту посівів від бур’янів.

Апробація полярних за засобами і глибиною заходів зяблевого об-робітку за подальшої інтенсифікації землеробства в переважній біль-шості дослідів показала хибність уявлень про «чудодійність» безплу-жних технологій обробітку Грунту. Систематичне застосування останніх поглиблює пошарову строкатість родючості, погіршує фіто-санітарний стан ґрунту тощо. Відомі також й істотні вади систематич-ного полицевого зяблевого обробітку (прискорена мінералізація орга-нічних речовин, низький виробіток, підвищена енергоємність) (Коломієць М.В., 1998).

Неоднакова реакція польових культур на диференціацію орного шару ґрунту за умовами і елементами його родючості за безполицево-го обробітку вкотре переконує у доцільності раціонального поєднання (чергування) різних способів обробітку в сівозміні, включаючи, із пев-ними застереженнями, навіть технологію «прямої сівби» зернових ко-лосових. З’ясовано, наприклад, що озима пшениця після багаторічних трав краще сприймає відносно однорідну за основними показниками родючості будову оброблюваного шару ґрунту. Під час вирощування кормових буряків, кукурудзи (на зелений корм і силос) доцільніший гетерогенний їх розподіл. Індиферентними в цьому відношенні є цук-рові буряки та кукурудза на зерно, які на сірих лісових Грунтах Лісо-степу за сприятливих умов формують однаково високий урожай неза-лежно від способу обробітку в межах біологічно необхідної глибини його здійснення. Звідси зрозумілою є ілюзорність спроб уніфікації окремого способу чи заходу, не кажучи вже про зональність систем обробітку ґрунту. Цілком очевидно, що, принаймні в недалекому май-бутньому, обійтися без оранки нереально. Логіка тут зрозуміла: кожен спосіб обробітку за конкретних обставин має водночас позитивні і не-гативні моменти впливу (Коломієць М. В., 1998). Інститут землеробст-ва УААН рекомендує на сірих лісових Грунтах Лісостепу в типовій зе-рнопросапній сівозміні таку систему ресурсозберігаючого основного обробітку ґрунту: 1—ше поле — конюшина; 2 — озима пшениця — дискування (5—6 см), оранка (16—18 см) з коткуванням услід за зби-ранням; за посушливих умов — мілкий (до 12 см), краще полицевий обробіток; 3 — цукрові буряки — перехресне лущення (4—5 см) з бо-ронуванням, 1—2 мілких обробітки (8—12 см) з вирівнюванням та ущільненням поверхні, пізньоосіннє чизельне розпушування (35— 38 см); 4 — кукурудза на зелений корм і силос — мілкий (10—16 см) 158II

м); 4 — кукурудза на зелений корм і силос — мілкий (10—16 см) піз-ньоосінній обробіток чизельними, дисковими або плоскорізними зна-ряддями; 5 — озима пшениця — поверхнево-мілкий (6—10 см) обро-біток, переважно дисковими боронами; 6 — кукурудза на зерно — післязбиральний обробіток аналогічний полю № 3, пізньоосіннє чизе-лювання (32—35 см); 7 — горох — дискування (6—8 см), пізньоосіння оранка чи безполицевий обробіток (18— 22 см); 8 — озима пшениця — поверхневий (до 8 см) обробіток будь-яким типом широкозахват-них знарядь з вирівнюванням та ущільненням поверхні поля; 9 — цук-рові буряки — післязбиральний обробіток аналогічний полю № 3, піз-ньоосіннє чизелювання (42—45 см); 10 — ярі колосові з підсівом багаторічних трав — мілкий (до 16 см) пізньоосінній обробіток чизе-льними, дисковими або плоскорізними знаряддями.

Вчені Національного університету біоресурсів і природокористу-вання України на чорноземах типових середньосуглинкових в аналогі-чній типовій десятипільній сівозміні рекомендують застосовувати сис-тему полицево-плоскорізного або полицево-чизельного обробітку. Полицево-плоскорізний обробіток передбачає 2 оранки ярусним плу-гом ПНЯ-4—40 під цукрові буряки, 2 поверхневих обробітки під ози-му пшеницю після гороху і кукурудзи на силос та плоскорізний обро-біток під решту культур. Система полицево-чизельного обробітку аналогічна полицево-плоскорізному, але замість плоскорізу викорис-товують чизель (Манько Ю.П., 1991).

Обробіток ґрунту в Україні, як центральна ланка землеробства, мав тривалий і складний розвиток.

Територія України належить до одного з ранніх осередків заро-дження мотижного, а згодом плужного землеробства. Виникнення останнього датується 2,5—2-ма тисячами років до Різдва Христового, тобто 4—4,5 тисячами років тому. Перехід у зазначені часи від моти-жного до плужного землеробства з використанням примітивних де-рев’яних плугів і тяглової сили тварин знаменував собою прогрес, який в історії людства важко переоцінити. Сучасні досліди з копіями дерев’яних плугів, виготовлених на основі археологічних матеріалів, свідчать про підвищення продуктивності праці порівняно до мотижно-го обробітку у 50 разів. Таким чином, становлення плужного обробіт-ку ґрунту було чи не однією з найбільших і найвагоміших подій в іс-торії людства, яка прискорила формування ранніх цивілізацій, їх ос-новою було виробництво зерна (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

Історичний період становлення плужного обробітку Грунту майже до останніх часів характеризується домінуванням цього типу обробіт-ку у землеробстві і поступовим удосконаленням відповідних знарядь і технологій.

Нині землеробство увійшло в наступний період кардинальних змін. Найпереконливішими і найпомітнішими серед них є освоєння техно-

логій «прямої» сівби («нульовий» обробіток, no-till системи) та поява генетично модифікованих культурних рослин. Ці досягнення наукової думки і практики достатньо обґрунтовано відносять до найвагоміших надбань біологічної, агрономічної та інженерної наук другої половини двадцятого сторіччя.

Сутність таких технологічних систем полягає у заміні низки захо-дів механічного обробітку ґрунту лише на одну технологічну опера-цію, здійснювану складним агрегатом, який поєднує смуговий або су-цільний обробіток на глибину заробки насіння, здебільшого у поєднанні з локальним внесенням добрив, із сівбою на попередньо не-обробленому полі. Бур'яни контролюються при цьому виключно за допомогою гербіцидів. Основну роль серед них виконують системні препарати суцільної дії з класу гліфосатів. Вони є найбільш екологічно сприятливими, оскільки після прояву токсичної дії швидко знешко-джуються в процесі біологічного розкладу Грунтовими мікроорганіз-мами.

Технічні засоби no-till систем представлені на ринку України без-ліччю марок та їхніх модифікацій. Головними постачальниками такої техніки є США (Джон Дір), Канада (Флексі-Койл), Німеччина (Хорш), Швеція (Ведерстад). Останнім часом з'явились на ринку комплекси з Аргентини. Попри значну номенклатуру no-till систем їх можна поді-лити на дві основні групи. Сівалки-культиватори (Флексі-Койл, Хорш), до складу яких входить важкий культиватор з регулюванням глибини обробітку від 3—4 до 16—18 см і сівалковий блок. У системі культиватор може від'єднуватись від сівалкового блоку і виконувати свої функції окремо. Бункер сівалкового блоку розділено на дві части-ни для насіння і добрив. Під час роботи насіння і добрива найчастіше в одному потоці пневматичною системою подаються під 40-сантиметрову лапу. Комплекс виконує: передпосівний обробіток, сів-бу, внесення добрив, коткування. За бажанням замовників на сівалко-вий блок встановлюється пристрій для протруювання насіння в потоці повітря під час руху від бункера до висіваючого апарата.

Сівалки з роздільними пристроями розпушують вузьку смугу ґрун-ту для висіву насіння дисковим сошником. Це сівалки Грейт-Плейнс і Кінзе фірми Джон Дір, сівалкові комплекси фірми Ведерстад (Шве-ція). Комплекс операцій є аналогічним до сівалок-культиваторів, але у цьому типі знарядь потоки насіння і добрив розділяються — останні загортаються в ґрунт на 5 см у сторону і глибше від насіння. Недолі-ком порівняно до першої схеми є звужений діапазон використання техніки.

Продуктивність окремих знарядь і системи no-till в цілому зале-жить від ширини захвату і потужності трактора. Нині на світовому ри-нку присутні від однорядних знарядь на тягу коня і буйвола до ком-плексів із шириною захвату 18—25 м. Найпопшреніпшми для про-

сапних культур є 8—12—рядні знаряддя (5,6—8,4 м); для суцільної сі-вби — комплекси із шириною захвату 10—12 м. Звичайна продуктив-ність агрегатів — 0,8 га на 1 м захвату на годину.

Усі, без винятку, комплекси no-till технологій передбачають одно-часне із сівбою внесення мінеральних добрив. Пневматичні системи таких машин здатні подавати у сошники до 800 кг/га сипучого матері-алу (насіння і добрива).

Поширення таких технологій в Україні, як і в інших країнах, зумо-влюється рядом обставин: подальшою урбанізацією суспільства, що супроводжується скороченням чисельності працездатного сільського населення, можливістю обмеження і припинення всіх основних чин-ників антропогенної деградації Грунтів, підвищенням їхньої родючості за рахунок створення умов накопичення гумусу, з'ясуванням особли-вої ролі ґрунтового покриву в регулюванні циклу вуглецю на планеті. Останнім часом з'явилась низка публікацій, що свідчать про можли-вість за умов запровадження на значних площах ріллі раціональних технологій обробітку ґрунту досягти вилучення з атмосфери мільйонів тонн СОг шляхом зв'язування його органічною речовиною ґрунту.

За даними американських вчених, якщо взяти втрати ґрунту у чор-ному парі за 100 %, то за вирощування кукурудзи за загальноприйня-тими технологіями з механічним обробітком вони становитимуть 60 %, а за технологіями з мінімальним обробітком знижуються до 10 %. Водночас за вирощування багаторічних трав короткочасного ви-користання вони становлять 2 %, а за тривалого залуження — 0,4 % (Тарарико А. Г., 1993).

Таким чином, позитивний вплив сівозмінного фактора у стриму-ванні ерозії значно вагоміший, ніж обробітку ґрунту. Значна увага до мінімального обробітку ґрунту визначається рядом особливостей фун-кціонування агропромислового комплексу СІПА: історією розвитку, жорсткою конкуренцією на внутрішньому і зовнішньому ринках сіль-ськогосподарської продукції, значною ціною машин, знарядь, кваліфі-кованої робочої сили та її нечисленністю і відносно низькою ціною аг-рохімікатів, зокрема гербіцидів та інших засобів захисту рослин.

За цих умов формується вкрай звужена спеціалізація виробництва на сімейних фермах, обмежуються можливості у боротьбі з ерозією за використання найбільш ефективного, дешевого і відносно простого сі-возмінного фактора. Стратегія боротьби з ерозією в таких господарст-вах розроблялась для вузькоспеціалізованих сівозмін з високим ступе-нем насиченості кукурудзою і соєю. Саме з цим пов'язані розробки і застосування численних та різноманітних технологій мінімального об-робітку ґрунту, які допускали за певних додаткових умов вирощувати просапні культури, дотримуючись допустимих рівнів твердого стоку.

У цьому ж напрямі діють економічні й організаційні фактори, перш за все обмежені людські ресурси у землеробній галузі, їхня висока ці-

на, вузька регіональна спеціалізація виробництва. На таку стратегію зорієнтована сільськогосподарська наука, промисловість, державна служба впровадження США (Малієнко А. М., 2001). Аналізуючи зару-біжний досвід, особливо США, слід завжди бути уважним до реальних цілей їхніх наукових пошуків. Наприклад, середина і кінець 80-х років минулого сторіччя були у СІІІА періодом різкої зміни поколінь гербі-цидів. Ґрунтові препарати замінювались досконалішими — післясхо-дової і подвійної (ґрунтової і післясходової) дій. Вони були менш ток-сичними для людей і навколишнього середовища, потребували мінімальних доз застосування (грами на гектар замість кілограмів). У цей же період на складах провідних хімічних фірм і концернів США накопичилось 130 тис. т нереалізованих гербіцидів попереднього «по-коління». Активний їх збут в інші країни став на певний час основою маркетингової політики хімічних корпорацій і об'єктом підтримки урядових структур США. Пропаганда крайніх варіантів мінімального обробітку була також одним із засобів збуту відповідних препаратів.

Певний інтерес має географія застосування мінімального обробіт-ку, у тому числі no-till систем. Найбільш широкого попшрення вони набули у промислово розвинених країнах європейської колонізації (СІПА, Канаді, Австралії), де склалась організація сільськогосподарсь-кого виробництва на основі сімейних ферм, а також в Аргентині і Бра-зилії — країнах зі значним впливом крупних аграрних латифундій.

До цієї групи країн примикає Англія, де мінімізація обробітку ґру-нту, у тому числі «пряма» сівба, набули широкого виробничого запро-вадження за вирощування зернових колосових.

Одночасно у землеробстві континентальної частини Західної Єв-ропи мінімізація обробітку ґрунту не розвинулась далі застосування поверхневого під зернові колосові після просапних попередників, хоча дослідження з цих питань велись і проводяться досить інтенсивно.

Наприкінці дев'яностих років минулого сторіччя розораність сільсь-когосподарських угідь в Україні сягнула 82 %, у деяких областях (Вінни-цькій, Тернопільській, Кіровоградській) — понад 90, а в окремих районах цей показник піднявся до 96 %. Ступінь освоєння всього земельного фон-ду в Україні становив більше 60 %, порівняно з 12 % у СІПА.

Розвиток ерозійних процесів призвів до щорічних втрат ґрунту бли-зько 600 млн т, у тому числі понад 20 млн т гумусу, третини поживних речовин, 16 млрд кубічних метрів води. Це при тому, що лише кожен п'ятий житель України споживає воду відповідної якості. Щорічна пло-ща зростання деградованих ґрунтів сягнула 80 тис. га (Сайко В. Ф., 1997).

Небезпечна ситуація, що склалася, поставила на порядок денний розширення досліджень і здійснення практичних заходів щодо розроб-ки і впровадження технологій ґрунтозахисного обробітку з викорис-танням комплексу безполицевих, зокрема плоскорізних знарядь.

Розроблені зональні системи обробітку ґрунту були пристосовані до умов України і не копіювали прийняті в США і Канаді, оскільки ін-тенсивність землеробства в нашій країні за аналогічного рівня опадів на близьких за генезисом Грунтах була значно вищою.

У процесі освоєння ґрунтозахисних систем землеробства в Україні слід визначити велику подвижницьку роботу Ф. Т. Моріуна, М. К. Ши-кули, які творчо розвинули безполицеву систему обробітку Грунту, розпочату I. Є. Овсінським, котра втілилась в систему біологічного землеробства, впроваджену С.С. Антонцем в ПСП «Агроекологія» Полтавської області.

За умов, що склались, обробіток ґрунту — це далеко не єдина лан-ка системи землеробства, що вимагає вдосконалення. Для зміни ситуа-ції необхідні радикальні, а часом і неординарні заходи, в яких голо-вним має бути комплексний підхід із системою організаційних науково обґрунтованих заходів з урахуванням соціальних, економіч-них, матеріально-технічних і екологічних умов.

У числі першочергових заходів необхідно скоротити площу земель в обробітку на 10—12 млн га і перевести її в природні кормові угіддя та під заліснення. За розрахунками вчених, в Україні площу луків не-обхідно збільшити у 2,7, а лісів — у 1,8 рази.

У Сполучених Штатах до подібних кроків вдавались двічі: у 1933 і 1981—1983 pp. Останнього разу площу ріллі окремим законом конгре-су було зменшено на 26,4 млн га.

Нині класичний плужний обробіток, у так би мовити чистому ви-гляді, в Україні ніде не запроваджується. Звичайно це диференційова-ний обробіток у сівозмінах, коли під окремі культури здійснюється оранка, дисковий, плоскорізний, чизельний обробітки у межах від 6— 8 до 40—45 см.

Порівняльне вивчення усіх систем обробітку ґрунту свідчить про майже однаковий їх вплив на формування урожайності польових куль-тур. Відміни між ними знаходяться у межах 2 %. Нині, коли живлення рослин регулюється головним чином застосуванням добрив і регуля-торами росту рослин, а захист від бур'янів хвороб та шкідників покла-дено на пестициди, роль обробітку Грунту значно змінилась. Вона змі-стилась у сторону організаційних проблем, зокрема підвищення продуктивності праці, охорони Грунтів від ерозії і дефляції, раціональ-ного використання водних ресурсів, поліпшення рекреаційних власти-востей ландшафтів (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

Другою передумовою необхідності зональної і територіальної ди-ференціації обробітку є наявність на території України чотирьох зон і дев'яти ґрунтово-кліматичних підзон, 23 найменувань номенклатури Грунтів і 1147 їх видів. Уже за цих причин жоден зі способів обробітку ґрунту на території України не може бути шаблоном, тим більше за відсутності стабільності землекористування.

Іншим системоутворювальним чинником є наявність в Україні принаймні чотирьох соціально-організаційних господарських струк-тур: парцелярного землеробства сільських населених пунктів, різних форм колективних підприємств, фермерських господарств та крупних капіталістичних товарних підприємств на орендованих землях. Кожна з цих структур займає певне місце в агроландшафтах, має певну струк-туру посівів і технологій вирощування культур — від примітивних кінноручних до найсучасніших енерго- та наукоємних.

Зі 32.451.900 гаріллі у власності, у громадян (без фермерських госпо-дарств) знаходиться 10889 тис. га, або по 0,44 га на одного користувача. У розпорядженні фермерських господарств перебуває 3367 тис. га. На одного користувача припадає 72,3 га. На цій площі майже без винятку в оглядовій перспективі застосовуватиметься плужний обробіток. Ли-ше 5915 тис. га належить 1684 землекористувачам і на кожного з них припадає 3512 га. Лише 41 господарство обробляє 422 292 га, або в серед-ньому 10300 га (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

3 урахуванням переважно застарілої матеріально-технічної бази, вкрай низького фінансового забезпечення більшості господарств, по-рушеної стабільності у землекористуванні у найближчому майбутньо-му відчутних змін у сформованих нині системах обробітку ґрунту не відбудеться. Безпосередньо підвищаться темпи його мінімізації пере-важно на основі використання вітчизняної техніки та інтегрованої сис-теми захисту рослин.

Частка класичних багатоопераційних технологій обробітку Грунту з використанням полицевих плугів за всіх відомих їхніх недоліків буде зберігатись ще досить тривалий час. Нині близько 0,5 млрд га землі у світі обробляється за допомогою полицевих знарядь.

У США у 2003 р. розпочато випуск напівначіпного керованого плуга з полицею для обертання скиби. Сучасні багатокорпусні плуги в агрега-ті з потужними тракторами є досить високопродуктивними знаряддями. Світовим рекордсменом — 20-корпусним плугом американської фірми «Gregory Besson» — за світловий день було зорано 432 га.

Нині у Європі численними фірмами випускаються і знаходять по-купців багато плугів різних типів та модифікацій, розробляються нові досконаліші конструкції. Плуги використовуватимуться надалі хоч би й тому, що цих знарядь у господарствах поки що найбільше. Заміна їх на новітні комплекси вимагає значних фінансових ресурсів, а тому і часу. He останню роль при цьому відіграє певний аграрний консерва-тизм і звичка до користування добре освоєними, перевіреними часом, технологіями.

Зональні особливості застосування технологій мінімального обро-бітку визначаються особливостями Грунтового покриву. Такий обробі-ток є перспективним і відносно просто запроваджується на острукту-рених добре дренованих грунтах, зокрема чорноземах. За посушливих

умов він має більші переваги, оскільки мульчування поверхні після-збиральними рештками забезпечує збереження до 25—50 мм вологи.

На суглинкових та глинистих Грунтах із середньою дренованістю мінімальний безполицевий обробіток виправдовує себе під час виро-щування озимих колосових і менше задовольняє вимоги ярих культур.

Суглинкові, особливо важкосуглинкові Грунти на слабодренованих територіях, а також дерново-підзолисті безструктурні ґрунти легкого гранулометричного складу є малопридатними для запровадження «прямої» сівби.

Враховуючи це, у Великій Британії земельні угіддя розділені на три категорії, по яких за технологіями «нульового» обробітку можна вирощувати озимі та ярі культури, лише озимі і території несприятливі за ґрунтовими умовами для технологій такого типу.

3 огляду на ці принципи розподілу для запровадження мінімально-го обробітку як системи, перспективними в Україні будуть зона Степу, значна частина Правобережного Лісостепу. Західна частина Лісостепу і Полісся залишаться, на думку В. Ф. Сайка і A. М. Малієнка (2007), ще на тривалий час зонами переважно диференційованого обробітку з домінуванням оранки та дискових знарядь. Системи мінімального об-робітку запроваджуватимуться тут лише фрагментарно окремими гос-подарствами.

Окрім ґрунтово-кліматичних умов і вологозабезпеченості терито-рій, зони України значно відрізняються між собою за щільністю про-живання сільського населення, землезабезпеченістю одного працюю-чого, одного господарства, часткою дрібнотоварних або нетоварних господарств і сільського населення (табл. 20).

Висока частка сільського населення в поліських і особливо захід-них областях (52 %) свідчить про аграрність цих територій зі значною питомою вагою дрібних господарських формувань і присадибного го-сподарства. Тільки цей чинник може внеможливлювати розвиток про-мислового великотоварного виробництва сільськогосподарської про-дукції, запровадження працеощадних технологій, включаючи мінімаль-ний обробіток і зокрема no-till технологій.

У свою чергу, в зоні Степу вони можуть мати значні перспективи поширення. Розвиток працеощадних технологій — це, очевидно, при-родний шлях розвитку систем обробітку для таких областей, як Доне-цька, Луганська, Дніпропетрівська, Запорізька з часткою сільського населення відповідно 9,7; 13,6; 16,6 і 23,8 %. Саме в цих областях утворилось згадане вище 41 господарство (десятитисячники), де умови організації товарного виробництва зерна складаються таким чином, що у лічені дні як восени, так і навесні можна «піймати» вологу і засі-яти колосальні за обсягами площі. Саме тут, у першу чергу, стають у нагоді технології мінімального обробітку ґрунту, включаючи «пряму» сівбу.

Поиск по сайту: