М.М. Петренко, проф., канд.техн.наук, Т.К. Марченко, ст. гр. ОМ-06 3 страница

Таблиця 20

ПОКАЗНИКИ ЗЕМЛЕЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ У ПРИРОДНО-КЛІМАТИЧНИХ ЗОНАХ УКРАЇНИ

(Сайко В. Ф., Маліенко A. М., 2007)

Зони Області Частка сіль-

ського насе-

лення, % Гектарів орних земель на

Західні райони і Полісся Закарпатська 52 0,91 4,0 1902

Івано-Франківська

Чернівецька Львівська

Тернопільська

Волинська

Житомирська

Чернігівська

Лісостеп Хмельницька 43 1,90 5,3 2853

Вінницька

Черкаська

Київська

Сумська

Полтавська

Степ АР Крим, 23 3,22 7,24 4605

Одеська

Кіровоградська

Миколаївська

Херсонська, Харківська

Донецька

Дніпропетровська

Луганська, Запорізька

У зоні Лісостепу, за великої протяжності із заходу на схід, формується ряд провінцій з різко відмінними фунтово-кліматичними умовами.

У зв'язку зі спеціалізацією господарств Лісостепу на виробництві зерна і коренеплодів цукрових буряків, тут, за прогнозами вчених, зберігатимуться диференційовані полицево-безполицеві системи об-робітку ґрунту у сівозмінах зі значною часткою оранки. Якщо з будь-яких причин буде підірвано галузь буряківництва, що за наявних умов цілком вірогідно, то відповідно посилюватиметься зернове виробницт-во і певне зрушення у бік технологій мінімального обробітку цілком можливе.

Виходячи з таких міркувань, вчені Інституту землеробства УААН прогнозують у найближчому майбутньому застосування оранки на 10—15 млн га. На іншій частині орних земель приблизно з такою ж за-гальною площею здійснюватиметься безполицевий, у тому числі міні-мальний, комбінований обробіток із застосуванням важких культива-торів і дискових знарядь, що за один прохід готують ґрунт до стану, придатного до сівби сільськогосподарських культур. На основі таких знарядь, особливо важких культиваторів і потужних тракторів, мож-ливо здійснювати поступовий перехід до сівби без попереднього ме-ханічного обробітку Грунту. Значну частку сучасних знарядь для «прямої» сівби представляють собою важкі культиватори, до яких приєднуються сівалочні блоки. При цьому культиватори можуть вико-ристовуватись як самостійні знаряддя.

Характерне для сучасного етапу розвитку землеробства звуження виробничої спеціалізації господарств і дуже висока вартість якісної Грунтообробної техніки формує в окремих господарствах відповідно обмеження їх номенклатури з використанням у кінцевому «принципу єдиного знаряддя», коли лущення, основний і передпосівний обробіт-ки, догляд за парами, а в окремих випадках і сівба здійснюватимуться на основі одного комплексного знаряддя чи агрегата.

Нині канадський фермер на чотирипільну зернову сівозміну має у розпорядженні лише три сільськогосподарських машини: важкий культи-ватор із сівалочним блоком, обприскувач і комбайн. У цьому напрямі по-ступово рухається і наше степове господарство. В інших зонах подібне спрощення машинного парку припустиме скоріше як виняток.

На сьогодні, як відомо, no-till системи в ідеальному вигляді запро-ваджуються у Агро-Союзі Дніпропетровської області. Дійсно, ситуація на ринку енергоносіїв, матеріалів і робочої сили змінилась кардиналь-но і відбувається активний пошук технологій, які б відповідали сучас-ним реаліям. У 2003 р. тут було встановлено світовий рекорд. За добу посівним комплексом HORSH було засіяно з одночасним внесенням гранульованих добрив 571,9 га ячменю ярого.

Як і будь-яка інша глобальна технологічна система, одночасно пов'язана з природними, технічними і соціально-економічними чин-

никами, «нульовий» обробіток поряд з низкою незаперечних переваг має і негативні сторони. Аналіз досить обширної сучасної літератури і певного власного досвіду дав можливість Сайку В. Ф. і Малієнку A. М. (2007) окреслити їх число та співвідношення.

Переваги no-till систем: істотне (у 3—5 разів) підвищення проду-ктивності праці; можливість здійснення сівби польових культур у най-кращі агротехнічні строки; скорочення витрат на оплату праці у 1,6 ра-за, придбання техніки — 1,5 і пальне — у 2,2 рази, а з урахуваням витрат на добрива, вапно, гербіциди та інсектициди, робочу силу, су-шіння; економія сукупних прямих витрат становить, за даними зару-біжних країн, 12 %; зниження рівня евтрофікації водойм завдяки об-меженню потрапляння в них елементів, що спричиняють бурхливий розвиток водоростей; захист ґрунтів від ерозії, дефляції і антропоген-ного переущільнення; можливість значного підвищення вмісту в Грун-ті органічної речовини і гумусу; за умов достатнього зволоження під-вищення коефіцієнтів використання елементів живлення рослин 3 мінеральних добрив, у першу чергу, фосфору (особливо за помірних доз внесення) завдяки локалізації добрив і кореневої системи у най-більш біологічно активному поверхневому шарі; зменшення втрат во-логи на фізичне випаровування; збагачення Грунтів на мікро- і мезофа-уну, зокрема на дощові черв'яки; зменшення емісії СОг в атмосферу внаслідок зниження витрат пального у річному циклі польових робіт; можливість вилучення С02 з атмосфери і закріплення його у формі ор-ганічної речовини ґрунту; можливість за певних умов (але далеко не завжди) підвищення урожайності польових культур і зниження собіва-ртості продукції землеробства; вирівнювання поверхні полів, унаслі-док чого покращуються умови праці механізаторів і функціонування технічних засобів та зниження вібраційних навантажень на організм людини і метал.

Негативні ознаки no-till систем: за наявності на поверхні поля пі-слязбиральних решток культур, особливо кукурудзи, спостерігається зниження температури ґрунту навесні на 2,8—5,0 °С, що потребує по-силеного фосфорного живлення рослин і зміщення строків сівби ярих; можливість перезволоження орного шару Грунтів з малою водопрони-кністю, що супроводжується різким зниженням їхньої біологічної ак-тивності і потребує підвищення доз азоту на 25—30 кг; погіршення умов роботи дренажних систем на осушуваних землях; зростає негати-вний вплив мікропонижень («блюдець»), особливо за формування притертої льодової кірки на озимих (під «блюдцями» в Лісостепу зна-ходиться 14 % території, Поліссі — до 20 %); можливість зниження польової схожості насіння внаслідок локалізації післязбиральних реш-ток в посівному шарі, тому необхідно норми висіву підвищувати на 15—25 %; контроль забур'яненості посівів є складнішим і дорожчим, ніж за загальноприйнятого обробітку на 15—100 % залежно від куль-

тури і виду сівозміни; знижується ефективність Грунтових гербіцидів у зв'язку з утриманням частини препаратів на післязбиральних рештках, а також посиленої детоксифікації діючих речовин у біологічно актив-ному поверхневому шарі, а іноді і внаслідок підкислення верхнього (0—10 см) шару ґрунту; посилюється ризик появи резистентних до ге-рбіцидів популяцій бур'янової флори; створюються напружені умови для підтримки сприятливого фітосанітарного стану посівів, що пов'язано з наявністю на поверхні ґрунту рослинних решток; усклад-нюється боротьба з мишоподібними гризунами; за посушливих умов можливий недобір урожаю і зниження якості зерна пшениці озимої з причин збіднення на поживні речовини нижньої половини орного ша-ру та їх позиційної недоступності за пересихання верхнього (0—10 см) шару; за великої кількості на поверхні ґрунту рослинних решток зни-жується ефективність підживлень азотом розкидним методом (за по-трапляння карбаміду на поверхню решток втрачається 1/3 азоту); за тривалого агрохімічного «навантаження» на поверхневий шар усклад-нюється підтримка оптимальних фізико-хімічних параметрів родючос-ті ґрунту, а їх корекція шляхом хімічної меліорації має здійснюватись меншими дозами вапна й удвічі частіше, ніж за традиційного обробіт-ку; за значної виснаженості Грунтів середнього і важкого грануломет-ричного складу і залишення їх без обробітку у перші роки запрова-дження no-till системи спостерігається явище сезонної цементації зі значним підвищенням щільності будови ґрунту та різким зниженням продуктивності агрофітоценозів (відновлення оптимальних параметрів щільності ґрунту відбувається поступово протягом 3—4-х років); ви-сока ціна основного технічного засобу для «нульового» обробітку ґру-нту — сівалок безпосередньої сівби, тому заміна наявної ґрунтооброб-ної і посівної техніки, що здебільшого відпрацювала амортизаційні строки, є серйозною фінансовою проблемою для будь-якого господар-ства (ціна різних комплексів з різною шириною захвату і комплектом коливається у межах від 30 до 300 тис. у. о.); запровадження техноло-гій «нульового» обробітку Грунту вимагає вищої кваліфікації агроно-мічного і технічного персоналу; різка зміна технологій вирощування польових культур на значних площах може супроводжуватися загост-ренням проблем сільського безробіття; посіви за no-till технологій мо-жуть протягом певного часу бути пожежонебезпечними, особливо, ко-ли поля не є «закритими зонами», як у фермерів СІПА і Канади, a вільними для доступу будь-кого.

Як відомо, формування і розвиток no-till систем розпочались у Ве-ликій Британії після винаходу у 1955 р. біпіридилових гербіцидів су-цільної дії, які могли знищувати всі бур'яни, а також створення сівал-ки для сівби без попереднього обробітку ґрунту. Теоретичним підґрунтям були висновки авторитетного науковця Е. Рассела (1955), який роль обробітку ґрунту здебільшого зводив до контролю за-

бур'яненості. Проте, першими зуміли скористатися цими винаходами американці. Батьком no-till систем визнано фермера Гаррі Янга. У 1962 р. він першим у світі застосував англійську сівалку «прямої» сів-би на своїй фермі. Відсутність плужного обробітку повністю компен-сувалась застосуванням гербіцидів.

Нині у всьому світі площа ріллі становить 1 млрд 317 млн га. Ста-тистика з поширення no-till систем ведеться з 1982 р. Зведені дані об-сягів використання «нульового» обробітку в усіх країнах світу за 2004—2005 pp. складали сумарно 95 млн 480 тис. га. Таким чином, площа, на якій запроваджено no-till системи, становить 6,8 % від сві-тової. 3 цієї площі на шість країн: СІПА, Канаду, Бразилію, Аргентину, Австралію, Парагвай припадає 94,7 %. На всі інші країни світу — від-повідно 5,3 %. Частка європейського континенту, включаючи і східну його частину, не перевищує 2,5—3 %. Щорічно площа під no-till сис-темами зростає на 1 млн га.

Кожна країна, в якій «нульовий» обробіток запроваджується у знач-них обсягах, має свої власні головні аргументи. Для СІПА — це підви-щення продуктивності праці і Грунтоохоронне значення «нульового» об-робітку. Для Канади, де виробництво зерна зосереджено у степових провінціях, вагомим чинником є збереження вологи. Те ж слід відмітити для землеробства західних провінцій Австралії. Для тропіків Бразилії, де під ріллю освоюються значні площі тропічних лісів і роль ґрунту фактич-но виконує лісова підстилка, що раптово «згорає» у разі введення в інтен-сивну культуру, збереження Грунтового покриву є серйозною державною проблемою, а основним шляхом її вирішення є запровадження «нульово-го» обробітку. Оцінюючи поширення no-till систем на Європейському ко-нтиненті, де безперечним лідером є Велика Британія, головним аргумен-том на користь запровадження «нульового» обробітку визначається можливість підвищення продуктивності праці на підготовці ґрунту і сівбі озимих та ярих колосових у 4 рази.

Відносно економії енергії в ланці обробітку ґрунту, то вона дійсно є вагомою. Але якщо оцінити енерговитрати на повні технологічні ци-кли вирощування польових культур в інтенсивному землеробстві, TO виявляється, що частка обробітку ґрунту в економії енергоносіїв дещо скромніша. Ті 25—40 %, що інколи приписуються обробітку ґрунту (Озеранський Л. А., 1986; Гордієнко В. П. та ін., 1998), є, насамперед, наслідком неповного обліку інших витратних складових. Розрахунки Сайка В. Ф. і Малієнка А. М. (2007) свідчать, що у сумі прямих екс-плуатаційних витрат енергії обробіток ґрунту не перевищує 10—12 %. За включення в обрахунки енергетичних еквівалентів застосування добрив (до 60 %) і пестицидів (6—8 %) частка обробітку ґрунту не пе-ревищуватиме 5—8 %.

За наявності певних специфічних передумов запровадження no-till систем у різних країнах спільним для всіх них є прагнення різкого під-

вищення продуктивності праці на значних територіях за незначних трудових ресурсів.

Звертаючись до зарубіжного досвіду, зокрема такої країни як США, неможливо не зупинитись на проблемі зростання пестицидного навантаження в агроландшафтах, наявність якого є незаперечною.

У США вигоди від мінімального і «нульового» обробітку ґрунту зробили фермерів заручниками цих технологій. За відсутності оранки кількість бур'янів, комахоподібних шкідників, хвороб, що локалізу-ються і розмножуються в залишеній стерні, значно збільшується. За таких обставин фермерам доводиться вносити вдвічі більше пестици-дів, ніж раніше. Держава активно стимулює виробництво продовольс-тва, яке використовує як важливий експортний ресурс і «політичну зброю». Але в кінці останнього десятиріччя громадськість США не-продуману хімізацію стала розцінювати як катастрофічну. Рівень хімі-чного забруднення ґрунтів і особливо водних ресурсів характеризуєть-ся вченими як «...найбільша помилка, якої американська нація припус-тилась за останні десятиріччя, подібно до сільськогосподарського Чорнобиля США» (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

Отруєння агрохімікатами щорічно зазнають до 300 тис. осіб. Бага-то науковців визнають, що результати бездумної гонитви за прибутка-ми проявляються зростанням онкологічних захворювань, у першу чер-гу, у сім'ях фермерів. Дослідженнями, проведеними у штаті Канзас, встановлено, що використання гербіцидів групи 2,4—Д у 6 разів збі-льшує захворюваність фермерів на рак і у 8 разів тих, хто безпосеред-ньо готує суміші та вносить їх на поля. Рівень диоксину в новонаро-джених дітей виявся у 27 разів вищим від тієї кількості, яка вважається за безпечну для накопичення протягом усього життя людини.

Неприємним є й те, що деякі хлорорганічні пестициди за токсичні-стю у 100 разів перевищують сумнозвісний ДДТ. Заборонені у США гербіциди продовжують експортуватись в інші країни.

Така ситуація склалась у розвиненій країні, де екологічне наванта-ження здійснюється на 12 % території. Чого ж тоді чекати в Україні, коли подібний екологічний стрес накласти на 60 % території — землі в обробітку. До того ж в Україні в сільській місцевості проживає не 3— 4, a 32 % населення. В окремих областях частка сільського населення перевищує 50 % (Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівнен-ська, Чернівецька), у половині — в середньому 40 %.

Необхідно додати ще ряд особливостей України, що можуть знач-ною мірою обмежувати можливість, доцільність, обсяги і темпи за-провадження систем «нульового» обробітку Грунту: система no-till — це не шлях виходу з бідності, а наслідок; за сталою звичкою, прищеп-леною ще за радянських часів, наші виробники сільськогосподарської продукції налаштовані на поступальний ріст валового виробництва зе-рна, а за впровадження no-till систем урожайність в перші п'ять років

знижується на 10 %; гліфосатумісні гербіциди типу раундап в Україні значно дорожчі, ніж в Європі і США, де вони датуються державою, a тому без зниження цін на них широкомасштабне впровадження ресур-созберігаючого землеробства в Україні не є можливим; в Україні від-сутні власні енергонасичені трактори, що відповідають агротехнічним вимогам, немає їх і в Росії.

Питомий тиск на Грунт тракторів Т-150 і К-700 у 2,5 рази переви-щує нормативний (0,6 кг/см2). До того ж потужність двигуна першого є надто низькою.

Вплив рушіїв важкої техніки призводить до антропогенного пере-ущільнення орних земель та зниження урожаю. Найбільш негативно впливають на ґрунти транспортні засоби і важкі збиральні комплекси. Пов'язане зі збирально-транспортними роботами ущільнення ґрунту, як правило, перевищує глибину звичайного обробітку, що вимагає пе-ріодичного чизельного розпушування або щілювання на глибину до 50 см. Фактично для впровадження no-till систем увесь комплекс тех-нічних засобів необхідно закуповувати за кордоном.

Зазначимо, що надії на всесильність будь-якого гербіциду, покла-деного в основу окремої землеробської технологічної системи, є при-марними. Нині резистентність бур'янів до гербіцидів стала гострою всесвітньою проблемою. Вона чітко визначилась в Аргентині, де в по-сівах генетично модифікованої сої з'явились і поширюються стійкі до раундапу популяції бур'янів. Ті ж самі проблеми виявлені і в Австра-лії. Там у разі оренди земель обов'язковою процедурою є обстеження їх на наявність резистентних до гербіцидів форм бур'янів. За їх вияв-лення оренда землі здешевлюється.

Для впровадження no-till-технологій на 10 000 га необхідно мати один трактор потужністю 500 к.с. з комбінованим посівним комплексом шири-ною захвату 18—25 м, три-чотири зернових комбайни і один обприскувач із продуктивністю 1 тис. га за добу. Для обслуговування цього комплексу безпосередньо у полі необхідно 15 працівників. Характерно, що ефектив-ність no-till систем оцінюють саме за використанням таких комплексів, їх в Україні може застосовувати лише 41 господарство.

Слід також зауважити, що за використання такої техніки не можна вийти в поле без електронної карти і приладів глобального позиціонуван-ня системи супутникової навігації GPS з керуючим механізмом. За шири-ни захвату агрегату 18—25 м його неможливо вести паралельно попере-дньому проходу. У цьому разі механічний маркер замінюється системою супутникового зв'язку. Все це коштує дорого, до дрібниць — зарубіжне, без їхнього сервісного обслуговування не діятиме, і країна потрапить у довічну залежність (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

Це все необхідно враховувати, оскільки заміна наявної ґрунтооб-робної і посівної техніки, яка діюча, хоча й відпрацювала агротехнічні строки, є фінансовою проблемою для будь-якого господарства.

Різка зміна технологій вирощування польових культур на значних, особливо густо заселених територіях, як правило, супроводжується загос-тренням проблем сільського безробіття. Прикладів цьому є достатньо.

Типовим «сценарієм» оренди землі сільських громад крупними фі-нансовими структурами є ліквідація тваринницької галузі і переведен-ня землеробства на працеощадні технології вирощування польових культур на зразок поширених у США і Канаді. У результаті подібної перебудови роботу у таких структурах одержує у кращих випадках 10 % наявного працездатного населення. При цьому оплату безробіт-них на депресивних сільських територіях бере на себе держава, а точ-ніше пересічні громадяни, також не обтяжені надто високою оплатою праці. Подібні явища уже стали гострою державною проблемою, яка поки що не знайшла свого позитивного вирішення.

Таким чином, суто технологічні проблеми, які обіцяють лише позити-вні наслідки, можуть мати і соціально-економічні складові. Останні мо-жуть частково або ж повністю нівелювати очікувані переваги, якщо диви-тись на них не з погляду інтересів окремої промислової фірми чи фінансової структури, а виходячи із загальнодержавних позицій.

Ці ж самі проблеми можуть виявитися у галузі сільськогосподарсь-кого машинобудування. Тільки у цьому разі соціальні «катастрофи» локалізуються у містах і, особливо, невеликих районних центрах.

Слід зазначити, що в Україні не стабілізувалося землекористуван-ня, знизилася культура землеробства. До цього часу не сформована та-кож стала кон'юнктура на ринку сільськогосподарської продукції, що порушує стабільність землекористування. Нині важко сформувати стабільну структуру посівних площ або сівозміни. За таких умов різко збільшуються або скорочуються площі ріллі під цукровим буряком, кукурудзою, виникають ідеї до розширення площ під ріпаком до 3 млн га і взагалі значного розширення посівів «енергетичних» культур, не оцінюючи того, що такі заходи призведуть до подорожчання продово-льчого кошика мінімум удвічі.

Мінімізація обробітку ґрунту, як окрема система, не є чинником, що зумовлює підвищення продуктивності землеробства і його енерге-тичної ефективності. Порівняння коефіцієнтів енергетичної ефектив-ності — КЕЕ (співвідношення між енергією в одержаному урожаї і ви-траченої невідновлюваної у технічному циклі його вирощування) свідчить, що цей показник за вирощування пшениці озимої і ячменю в Україні вищий ніж у США, де запровадження систем мінімального об-робітку набуло найбільшого попшрення (Сайко В. Ф., Малієнко A. М., 2007).

На основі аналізу всіх чинників, у тому числі, соціальних і демо-графічних, вченими зроблено висновок, що в оглядовій перспективі no-till системи можуть бути поширеними в Україні на площі 600—700 тис. га максимум до 1 млн га.

Система обробітку ґрунту і боротьба з бур'янами

Вода, що подається при зрошенні на поля, не тільки позитивно впливає на ґрунт, але й під її впливом на поверхні поля утворюється кірка, ґрунт запливає, орний шар ущільнюється. Мулисті частки, вимиті поливною водою з орного шару в підорні, сприяють утворенню на визначеній глибині ущільненого прошарку. Ці несприятливі наслідки поливу усуваються відповідним обробітком ґрунту.

Якщо в незрошуваному землеробстві посушливої зони головне завдання обробітку ґрунту – нагромадження і збереження вологи, то в умовах зрошення поряд з цим – поліпшення водопроникності та аерації, мікробіологічної діяльності і мобілізації поживних речовин, боротьба з бур'янами, що швидко розмножуються. Таким чином, обробіток ґрунту в умовах зрошення активно регулює його водний, повітряний і поживний режими. Останнє особливо ефективне при поєднанні обробітку із загортанням у ґрунт добрив і післяжнивних решток.

У комплексі з іншими заходами правильний обробіток дає змогу успішно вирішувати завдання створення високородючого і достатнього по глибині орного шару зрошуваного ґрунту.

Шляхом відповідного обробітку ґрунт готують до проведення поливу. При цьому встановлюють оптимальне поєднання передполивного обробітку, подачі води на поля і обробітку після поливів.

При всій різноманітності завдань і прийомів обробітку ґрунту, який застосовують в умовах зрошення, при виборі конкретних рішень головними мають бути принципи його мінімалізації та ресурсозбереження.

З метою мінімалізації обробітку, енерго- і ресурсозбереження використовують умови, коли можливе зниження глибини обробітку і частоти його проведення без шкоди для врожаю. При цьому враховують біологічні особливості сільськогосподарських культур, ефективність різноглибинного обробітку ґрунту в сівозміні, зниження потреби в кількості міжрядних обробітків при використанні гербіцидів та інші умови і можливості.

Теоретичні передумови раціонального обробітку зрошуваного ґрунту. Теорія обробітку ґрунту – велика область дослідження. Тут розглядаються деякі важливіші наукові положення і висновки, одержані в умовах зрошення, головним чином на півдні України (Ушкаренко В.О., 1976), які мають загальнотеоретичне значення. Вони вказують, в якому напрямку потрібно вести розробку і як оцінювати прийоми і системи обробітку ґрунту.

Головний показник, що визначає потребу в обробітку,‑ об'ємна маса ґрунту. Зміна її пов'язана із зміною умов аерації, діаметра капілярів, а отже, стану і доступності для рослин ґрунтової вологи.

Використовуючи прийоми обробітку, необхідно підтримувати оптимальну щільність ґрунту. Для озимої пшениці та ячменю вона в різних умовах коливається від 1 до 1,35 г/см³, кукурудзи – 1‑1,45, цукрових буряків – 1‑1,30, картоплі – 1‑1,20 г/см³. В умовах зрошуваного каштанового ґрунту півдня України, за даними В.О. Ушкаренка, оптимальна щільність для озимої пшениці і кукурудзи становить 1,2 г/см³, для цукрових буряків і картоплі – 1,1 г/см³.

Добрива знижують негативну дію підвищеного ущільнення ґрунту і збільшують його оптимальні показники на 10‑15%.

Рівноважна щільність каштанового ґрунту, яку встановлюють під впливом природних факторів і зрошення, набагато перевищує оптимальну і становить 1,40‑1,45 г/см³. Під дією важких машин об'ємна маса збільшується до 1,52‑1,57 г/см³.

Для зменшення об'ємної маси ґрунт розпушують під час основного і передпосівного обробітку, а також обробляють міжряддя просапних культур, проводять щілювання тощо.

Ефективна родючість і роль окремих шарів ґрунту у формуванні врожаю сільськогосподарських культур – важливі показники для встановлення параметрів обробітку. З глибиною цей показник каштанового ґрунту різко знижується як на неудобреному, так і на удобреному фонах. Разом з тим добрива значно підвищують ефективну родючість кожного з шарів ґрунту. За даними В.О. Ушкаренка (1984), головна роль у формуванні врожаю сільськогосподарських культур на темно-каштанових ґрунтах України при внесенні підвищених норм мінеральних добрив і оптимальної вологозабезпеченості належить шару 0‑30 см. До подібного висновку прийшли багато авторів, які проводили дослідження в інших умовах.

Границі доцільного поглиблення основного обробітку залежать також від виду і розподілу в ґрунті добрив. Застосування одних мінеральних добрив з переважанням азотних в умовах частих поливів призводить до вимивання азоту за межі фізіологічних центрів засвоєння коренями поживних речовин. Вимивання азоту прискорюється при глибокому обробітку ґрунту.

При великих нормах і пошаровому розподілі органічних добрив або при поєднанні органічних і мінеральних добрив границі ефективного поглиблення оранки збільшуються і можуть досягати і на каштановому ґрунті та чорноземі південному 35‑40 см.

Ефективність такого поглиблення пояснюється біологічними особливостями окремих культур (цукрові буряки, кукурудза та ін.), необхідністю періодично руйнувати ущільнений прошарок у підорному шарі, сприятливою дією гною на ґрунтові умови. Прошарки гною в ґрунті збільшують його повітроємність і аерацію, що ₄ посилює діяльність мікроорганізмів, у тому числі й аеробних, і підвищує ефективність використання рослинами поживних речовин, ґрунту і добрив з глибоких шарів. Особливо сприяє поглибленню оранки пошаровий розподіл добрив – під оранку і при сівбі. Такі ж можливості відкривають удобрювальні поливи водами побутового стоку. Добрива збагачують підорний шар, який після оранки перемістився на поверхню.

Інший показник, який визначає підхід до обробітку зрошуваного ґрунту,‑ швидкість та інтенсивність диференціації орного шару за ефективною родючістю. Навіть штучно створений однорідний орний шар протягом часу набуває неоднорідності – родючість поверхневих шарів стає більш високою. Очевидні відмінності по родючості окремих прошарків орного шару в умовах Інгулецької зрошувальної системи виявлялися вже через 2,5‑3 місяці.

У зв'язку з цим, якщо малородючий підорний шар приорюють восени, то до весни рівень його ефективної родючості встигає підвищитися і поглиблення оранки під культури весняної сівби може дати позитивні результати.

Для післяжнивних культур, які висівають слідом за основним обробітком, поглиблення його малоефективне. Більш надійні в цих умовах неглибока оранка, плоскорізний обробіток або сівба по стерні без попереднього обробітку комбінованим агрегатом у шар, що раніше піддавався позитивній дії факторів, які підвищують його ефективну родючість.

Основне, або капітальне, відновне і поточне планування. Зрошувану площу починають освоювати з капітального, або будівельного, планування, тобто вирівнювання рельєфу поля. При цьому докорінно вирівнюють поверхню. Планувальник зрізає горби і заповнює ґрунтом низини.

Планування необхідне для рівномірного розподілу води на площі, яка поливається. Це важливо не тільки для рівномірного зволоження ґрунту і економної витрати води, але й для усунення шкідливих наслідків надмірних поливних норм: перезволоження знижених місць, підвищення рівня підгрунтових вод, засолення, заболочення, розвитку водної ерозії ґрунту. Планування полегшує проведення поливу, підвищує продуктивність праці, поліпшує умови механізації сільськогосподарських робіт. Після планування різко підвищуються урожаї.

Вимоги до планування пов'язані з технікою поливу і біологією вирощуваних культур. Для поливу затопленням, наприклад, на полях рисових сівозмін, проводять горизонтальне планування. Воно полягає в утворенні горизонтальних ділянок, на яких влаштовують чеки. На добре спланованих чеках можна підтримувати рівномірний шар води згідно з біологічними особливостями рослин.

Для поливу по борознах і смугах застосовують планування під похилу поверхню. При цьому зберігають загальний ухил поливної ділянки, вирівнюючи її поверхню.

Для поливу дощуванням і підгрунтового зрошення не потрібне таке ретельне планування, як при інших способах поливу.

Основне планування виконують на першому етапі освоєння зрошуваних земель з використанням сучасних машин і нових технічних засобів (лазери).

Планування проводять на вільних від посівів полях: навесні – до літньої сівби, влітку і восени – після збирання ранніх культур. Після планування проводять глибоку оранку ґрунту з внесенням добрив.

Не можна проводити планування перезволоженого ґрунту, оскільки при цьому він дуже ущільнюється. Необхідно також уникати надто глибоких зрізів ґрунту, що значно зменшує товщину родючого прошарку і оголює підорний шар.

Поиск по сайту: