Аналіз рівнів виробничого, фінансового та виробничо-фінансового лівериджу

Рівень виробничого лівериджу визначається відношенням тем­пів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягу реалізації у натуральних одиницях:

,

де Лв — рівень виробничого лівериджу;

DП — темп зміни валового прибутку, %;

DVРП — темп зміни обсягу реалізації у натуральних одиницях.

Економічний зміст цього відношення полягає в тому, що воно показує ступінь чутливості валового прибутку до зміни обсягу виробництва.

Підприємства з високим рівнем технічної оснащеності мають високий рівень цього показника і низький виробничий ризик. Чим вищий рівень умовно-постійних витрат щодо умовно-змін­них, тим вищий рівень виробничого лівериджу. Підприємства, які мають більш високий рівень виробничого лівериджу, є більш ризиковими з позицій виробничого ризику — ризику недоотримання валового прибутку і неможливості покрити витрати вироб­ничого характеру (табл.).

Таблиця - Визначення та аналіз рівня виробничого лівериджу

Більш високе значення виробничого лівериджу має підприємство № 2, у якого співвідношення між умовно-постійними та умовно-змінними витратами вище.

Кожен процент приросту обсягу продукції за умов заданої структури витрат забезпечує приріст валового прибутку на підприємстві № 2 — 1,8, на підприємстві № 1 — 1,25. Таким чином, за умов спаду виробництва прибуток на підприємстві № 2 практично в 1,5 рази зменшуватиме ліверидж порівняно із підприємством № 1 (1,8: 1,25 = 1,44).

Підприємство № 2 має більш високий ступінь виробничого ризику.

Беззбитковий обсяг виробництва і реалізації (мертва точка, точка рівноваги) розраховується діленням суми умовно-постій­них витрат на різницю між ціною виробу і питомими умовно-змінними витратами:

,

де БРП — беззбитковий обсяг виробництва (реалізації) про-
дукції;

УПВ — сума умовно-постійних витрат;

Ц — ціна виробу;

ПУЗВ — питома вага умовно-змінних витрат.

Такий обсяг показує, скільки потрібно виробити та реалізувати продукції кожному підприємству, щоб відшкодувати умовно-постійні витрати:

(шт.);

(шт.).

Чим більша величина цього показника, тим вищий ступінь виробничого ризику.

Результати отриманих розрахунків можна подати графічно. При цьому на осі абсцис відкладаються обсяги виробництва продукції (шт.), по осі ординат — темпи приросту при-
бутку (%).

Точка перетину на осі абсцис відповідатиме беззбитковому обсягу реалізації. Чим більший нахил прямої до осі абсцис, тим вищий ступінь виробничого ризику.

Рівень фінансового лівериджу визначається відношенням темпів приросту чистого прибутку до темпів приросту валового прибутку:

, (8.4)

де Лф — рівень фінансового лівериджу;

DЧП — зміни чистого прибутку, %.

Економічний зміст цього показника полягає в тому, що він показує, у скільки разів темпи приросту чистого прибутку вищі за темпи приросту валового прибутку. Це перевищення досягається за допомогою плеча фінансового важеля (співвідношення позикового і власного капіталу). Змінюючи плече фінансового важеля, можна вплинути на прибуток і дохідність власного капіталу.

Фінансовий ліверидж, як і виробничий, також пов’язаний з ризиком, але не з виробничим, а з фінансовим. Фінансовий ризик — це ризик, пов’язаний із неможливістю сплати процентів по довгострокових позиках. Чим більший обсяг залучених коштів, тим більше треба сплачувати процентів по них, тим вищий рівень фінансового лівериджу. Це призводить до підвищення фінансового ризику.

Отже, зростання фінансового лівериджу супроводжується підвищенням ступеня фінансового ризику, пов’язаного з недостачею коштів для сплати процентів по позиках.

Розглянемо методику розрахунку і порівняльний аналіз рівня фінансового лівериджу за умов різної структури капіталу.

Узагальнюючим показником є виробничо-фінансовий ліверидж Лвф, який являє собою добуток виробничого та фінансового лівериджу:

Лвф = Лв × Лф.

З формули видно, що він відображує ризик, пов’язаний із мож­ливим нестатком засобів для відшкодування виробничих витрат і фінансових витрат з обслуговування боргу.

Наприклад, приріст обсягу реалізації становить 10 %, валового прибутку — 40 %, чистого прибутку — 54 %. Тоді:

;

;

Лвф = 4 × 1,35 = 5,4.

Можна зробити висновок, що за умов існуючої структури витрат на підприємстві і структури джерел капіталу збільшення обсягу виробництва на 1 % забезпечить приріст валового прибутку на 4 % і приріст чистого прибутку на 5,4 %.

Кожен процент приросту валового прибутку приведе до збіль­шення чистого прибутку на 1,35 %.

У разі спаду виробництва ці показники змінюватимуться в аналогічній пропорції.

Використовуючи зазначені вище показники, можна прогнозувати ступінь виробничого і фінансового ризиків.

Поиск по сайту: