Капітал . Витрати виробництва і прибуток

1. Капітал підприємства і його прибуток. Оборот капіталу.

2. Витрати виробництва і прибуток.

1. Концентрація і централізація капіталу
Підприємницька діяльність пов'язана з рухом капіталу. Існують різні підходи до його визначення, аспекти його тлумачення. Щоб позначити такий перебіг подій, коли авансована вартість у процесі свого руху зростає і приносить більшу вартість, використовують поняття "капітал".
Кожен підприємець намагається досягти таких розмірів виробництва, які б забезпечили максимальний приріст авансованого капіталу. Збільшення капіталу та масштабів підприємства може здійснюватися через концентрацію та централізацію капіталу.
Під концентрацією капіталу розуміють збільшення його розміру внаслідок капіталізації додаткової вартості. Це має місце тоді, коли частина додаткової вартості, створеної на підприємстві, використовується підприємцем для подальшого розширення й удосконалення виробництва, тобто нагромаджується.

Капітал у своєму русі проходить три стадії. На першій стадії, яка має місце в сфері обігу, капітал з грошової форми перетворюється на продуктивну. Підприємець виходить на ринок як покупець. Він купує потрібні для своєї діяльності засоби виробництва та наймає робочу силу необхідної професійної підготовки та рівня кваліфікації. При цьому підприємець лише авансує гроші, оскільки вони за нормальних умов господарювання повернуться до нього через певний час. Він не витрачає і не втрачає їх остаточно. Рух капіталу на першій стадії можна виразити такою формулою:
На другій стадії, яка здійснюється в сфері виробництва, продуктивний капітал перетворюється на товарний. Цю стадію можна описати так:
Саме на цій стадії відбувається поєднання факторів виробництва, результатом їх взаємодії та продуктивного використання виступає товар. Вартість товару перевищує вартість витрат на його виробництво (Т > Т). Тобто на цій стадії створюються не тільки нові споживні вартості, а й додатковий продукт, що дуже важливо для окремого підприємця і для суспільства загалом.
На третій стадії капітал із товарної форми перетворюється на грошову (Т - Г). Підприємець з новим товаром знову повертається на ринок, але вже як продавець. Він реалізує свій товар і отримує за нього гроші. Важливість цієї стадії полягає в тому, що підприємець не тільки повертає гроші, витрачені на виробництво товару, а й отримує додатковий продукт. Наприкінці третьої стадії капітал, здійснюючи круговий рух, повертається до своєї вихідної форми, але у збільшеному вигляді.
Функціональні форми капіталу
Отже, капітал у своєму русі послідовно проходить три стадії: перша і третя відбуваються в сфері обігу, а друга — в сфері виробництва, та набуває трьох форм — грошової, продуктивної і товарної.
Кругообіг капіталу — це такий його рух, що охоплює послідовне проходження ним трьох стадій та набуття ним трьох форм і повернення до початкової. Підприємці, як і все суспільство, зацікавлені у невпинному русі капіталу, бо від цього залежить не тільки отримання ними прибутків та їх збільшення, а й процес суспільного відтворення загалом, його вдосконалення, прогресивний розвиток людства. При цьому різні частки капіталу одночасно перебувають у всіх трьох формах і на трьох стадіях. Порушення руху капіталу хоча б на одній із стадій означає виникнення певних ускладнень у процесі відтворення. Наприклад, коли підприємець з тих або інших причин не продав свій товар, він не тільки не отримує прибуток, а й не повертає своїх витрат. Це може призвести до скорочення виробництва, неплатоспроможності підприємств, їх банкрутства. Може статися й так, що підприємець не може придбати товарів, потрібних для продовження процесу виробництва, або ж йому бракує необхідної кількості грошей, чи на ринку не вистачає певних товарів.
Капітал повинен постійно рухатися, це об'єктивно необхідна умова і спосіб його існування. Це не обмежується одним кругообігом. Кругообіг набуває вигляду нескінченної спіралі. Кругообіг капіталу не як окремий та одноразовий акт, а як процес, що постійно повторюється, є його оборотом.

2. Основна мета розділу — з'ясувати, як витрати визначаються, вимірюються і розрізняються з точки зору економістів, що вивчають діяльність підприємства, і бухгалтерів, яких передусім цікавить фінансовий звіт і баланс підприємства. Важливе місце у розділі займає також розгляд впливу технології виробництва на витрати у короткостроковому періоді, коли фірма не може змінити виробничі потужності, коли фірма може змінити всі чинники виробництва. Більшість економістів користуються положенням про те, що люди роблять здебільшого раціональний вибір, систематично зіставляючи рівень задоволення потреб з тими "жертвами", які вони мають принести. Таким чином, вважається, що і підприємства систематично намагаються зважувати доходи і видатки, щоб максималізувати свій прибуток.

Витрати в економіці пов'язані безпосередньо з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Це означає, що економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу дорівнюють його вартості, або цінності, за найкращого з усіх можливих варіантів його використання. Ця концепція витрат знайшла відображення у кривій виробничих можливостей на рис. 2.1. Метал, використаний для виробництва зброї, втрачений для виготовлення літаків цивільної авіації, автомобілів або будівництва житлових будинків.

Для окремої фірми економічні витрати — це платежі, які вона зобов'язана зробити, або ті доходи, які ця фірма зобов'язана забезпечити постачальникові ресурсів, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Ці витрати можуть бути або явними, або неявними. Грошові виплати чи видатки, які підприємство несе на користь постачальників сировини, палива, транспортних послуг, енергії тощо, називаються явними витратами" Тобто явні витрати являють собою плату за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників цієї фірми.

Однак кожна фірма може використовувати певні ресурси, що належать їй самій. Витрати на власні і самостійно використовувані ресурси являють собою неоплачувані, або неявні витрати. Для фірми ці неявні витрати рівні грошовим платежам, які могли б бути отримані за самостійно використані (найефективнішим чином) ресурси.

Важливо відзначити, що плата за підприємницьку діяльність виступає як елемент витрат. Мінімальна плата, необхідна, щоб втримати "підприємницький хист" на такому підприємстві, називається нормальним прибутком. Отже, нормальна винагорода за виконання підприємницьких функцій є таким же елементом неявних витрат, як неявна рента і неявна заробітна плата. Якщо ці мінімальні винагороди не забезпечуються, підприємець може переорієнтуватися і змінити напрям діяльності на інший, привабливіший, або й відмовитися від ролі підприємця задля отримання заробітної плати. Тобто економісти вважають витратами всі платежі — неявні та явні, включаючи до перших і нормальний прибуток, — необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності.

Проте економісти і бухгалтери по-різному розуміють значення поняття "прибуток". Бухгалтерський прибуток — то загальний виторг підприємства за вирахуванням явних витрат.

Дещо по-іншому визначають прибуток економісти. Вони розглядають економічний прибуток як загальний виторг за вирахуванням усіх витрат (явних і неявних, включаючи до останніх і нормальний прибуток підприємця).

Тому, коли економіст говорить, що підприємство ледве покриває затрати, це означає, що всі явні і внутрішні витрати відшкодовуються, а підприємець отримує такий дохід, якого ледве вистачає, щоб утримати його або його талант у межах цього напрямку діяльності. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати підприємства, це перевищення нагромаджується в руках підприємця і воно називається економічним, або чистим, прибутком. Тобто економічний прибуток дорівнює загальному виторгу за вирахуванням економічних витрат (явних і неявних) на всі ресурси.

Таким чином, економічний прибуток не включається у витрати, оскільки за визначенням — це дохід, отриманий зверх нормального прибутку, необхідний для збереження зацікавленості підприємця у цьому напрямку діяльності. Він пов'язаний з прийняттям на себе ризику, а також з монопольною владою.

Прибуток підприємства в загальному розумінні являє собою частину вартості прибуткового продукту, створеного працею, і є складовою частиною доходу підприємства. Всі підприємства здають замовнику готові об'єкти або реалізують продукцію, відшкодовують витрати на виробництво, купують основні виробничі фонди і нормовані обігові засоби, та для нормальної діяльності вони мають отримувати, крім того, ще й певний прибуток.

Таким чином, прибуток — це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він слугує джерелом сплати податків. З урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання. Тобто прибуток, як економічна категорія відбиває дохід, який створений в процесі матеріального виробництва в процесі підприємницької діяльності.

Функції прибутку:
1) Прибуток характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства, тобто він відбиває фінансовий результат діяльності;
2) Прибуток має стимулюючу функцію, так як він є результатом діяльності підприємства і головним елементом фінансових ресурсів підприємства:
3) Прибуток є одним з джерел формування бюджету держави. Прибуток надходить в бюджет у виді податків для забезпечення виконання державою своїх функцій.

Порядок визначення прибутку:

Чистий доход від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у звітному періоді визначається шляхом зменшення доходу (виторгу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на суми:
? податку на додаткову вартість;
? акцизного збору;
? інших податків і зборів, включених до складу доходу (виторгу) від реалізації продукції, нарахованих і сплачених (підлягаючій сплаті) відповідно до чинного законодавства;
? інших відрахувань з доходу, включаючи надані знижки, повернення товарів та інші суми, що підлягають відрахуванню з доходу від реалізації продукції.
Дчист= Врп - ПДВ - АЗ - Пі - Ві
де Врп – виторг від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
ПДВ – податок на додаткову вартість;
АЗ – акцизний збір;
Пі – інші податки і збори, включені до складу доходу (виторгу) від реалізації продукції;
Ві – інші відрахування з доходу, включаючи надані знижки, повернення товарів та інші суми, що підлягають відрахуванню з доходу від реалізації продукції.

Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).
П вал = В чист- Срп
де В чист – чистий виторг від реалізації продукції;
Срп – собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);
Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається шляхом збільшення валового прибутку на суму інших операційних доходів і зменшення на суму витрат, зв'язаних з операційною діяльністю, але не включених до складу собівартості реалізованої продукції, у тому числі:
? адміністративних витрат;
? витрат на збут;
? інших операційних витрат.
П опер = П вал - В адм - В зб - В опер ін
де П вал – валовий прибуток;
В адм – адміністративні витрати;
В зб – витрат на збут;
В опер ін – інші операційні витрати

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподатковування визначається шляхом збільшення фінансових результатів від операційної діяльності на величину
? доходів від участі в капіталі;
? інших фінансових доходів;
? інших доходів і зменшення на суми
? фінансових витрат;
? утрат від участі в капіталі;
? інших витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається шляхом зменшення фінансового результату від звичайної діяльності до оподатковування на суму податку на прибуток, визначеного відповідно до діючого законодавства.

Чистий прибуток (збиток) визначається як алгебраїчна сума фінансового результату від звичайної діяльності і фінансового результату від надзвичайних подій, скоректованого на суму податку з надзвичайного доходу,

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України наведена на рис. 14.1.
рисунокІз загального балансового прибутку сплачується податок на прибуток. Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини:
1) прибуток, що розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства, спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески в благодійні фонди, формування фондів соціального заохочення та матеріального стимулювання);

2) прибуток, що залишається на підприємстві та використовується на інвестиційні потреби (фонд розвитку виробництва) і створення резервного фонду.

Сьогодні підприємства дістали певну самостійність у формуванні власних фондів. Якщо раніше існували нормативи відрахувань по фондах, то тепер підприємства можуть розпоряджатися прибутком на власний розсуд, вилучати з нього такі суми по різних фондах, які вони вважають за потрібне.
На прибуток як економічний показник впливає багато факторів. їх можна поділити на зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх належать фактори, що не залежать від розвитку підприємства:
• інфляційні процеси;
• законодавство;
• політика;
• науково-технічний та соціальний розвиток регіону;
• політика оподаткування та ін.

До внутрішніх факторів належать ті, що залежать від діяльності окремо взятого підприємства. Вони можуть впливати на формування прибутку як безпосередньо, так і опосередковано. Ступінь впливу безпосередніх факторів обчислюється простим арифметичним способом. До них належать такі:
• обсяги продукції, що випускається;
• собівартість виробництва;
• ціна продукції, що реалізується;
• найменування (асортимент) продукції, що випускається.

Ступінь впливу опосередкованих факторів обчислюється за допомогою регресійно-кореляційної залежності. До таких факторів належать:
• післяпродажний сервіс;
• збільшення або зниження зносу основних виробничих фондів;
• реклама;
• співвідношення між власним та позиковим капіталом та ін.