Розділ І. Компаративний аналіз на уроках музичного мистецтва: визначення, теоретичні засади

Вступ

Актуальність теми. Перед сучасною освітою стоїть безліч завдань, які передбачають не просто забезпечення учнів якісними знаннями, а й формування компетентної особистості, здатної до адекватної оцінки оточуючих подій, спроможної творчо вирішувати поставлені перед нею завдання, а головне — не стати знівельованою особистістю у вирі асоціальних проявів суспільства. Безперечно, одним з найвпливовішим та культурним осередком на сьогоднішній день залишається навчальний заклад, який задовольняє освітні та моральні потреби учня. Можна з впевненістю сказати, що музичне мистецтво, впливаючи на формування і розвиток особистості, розкриває бачення світу і допомагає зрозуміти свою позицію відносно почутого чи побаченого.

Сьогодні «методологічною основою вивчення змісту шкільної освіти є загальнолюдські і національні цінності… Зміст визначається на засадах… ідеї полікультурності, взаємоповаги між націями і народами» [5]. Важливо, щоб учні усвідомили глибинні відмінності між національними культурами, складовою яких є музичне мистецтво, пізнали самобутні риси естетичної свідомості свого народу в контексті світового мистецтва.

Єдність усіх факторів компаративної методики породжує культурний синтез — продуктивне джерело становлення і розвитку регіональних і національних культур. [2].

Отже, актуальність теми продиктовано насамперед необхідністю відображення домінування принципу взаємозв’язку елементів структури. За цим принципом функціонують як світові літератури, так і національні. І саме компаративний аналіз творів допоможе виявити нові резерви художнього мислення, розширить погляди учнів на будь-яку сферу явищ, навчить їх узагальнювати й об’єднувати абсолютно різні факти, встановлювати міжпредметні асоціації, оперувати прийомами аналізу, синтезу, порівняння й узагальнення. Крім того, компаративний підхід допоможе усвідомити культуру як єдину систему текстів, причому, систему діалогічну, багаточасову, відкриту.

Застосування в роботі елементів компаративного аналізу музики вимагає від учителя вміння формувати ефективні моделі уроків з використанням інтегрованих методів навчання, засобів художньої культури; розробки дидактичного матеріалу для проведення уроків, використовуючи сучасні інформаційні технології.

Новизна полягає у спрямованості змісту навчання на формування індивідуальної творчої активності в системі музичної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах.

Провідна ідея. Систематичне використання елементів компаративного аналізу та створення плюрилінгвальної (багатомовність) ситуації на уроках музичного мистецтва забезпечує стабільний розвиток полікультурної компетентності учнів, підвищує рівень мотивації учнів до вивчення предмету, сприяє розвитку цілісного сприйняття дійсності.

Розділ І. Компаративний аналіз на уроках музичного мистецтва: визначення, теоретичні засади.

У Державному стандарті базової повної освіти зазначено, що складовими музичного компонента є емоційно-ціннісна, музикознавчазнавча, загальнокультурна і компаративна лінії. В умовах значного зростання обсягу навчального матеріалу доречним стає застосування елементів компаративного аналізу на уроках музичного мистецтва.

У короткому термінологічному словнику, уміщеному в підручнику В. Будного та М. Ільницького „Порівняльне літературознавство” зазначено, що компаративістика – літературознавча дисципліна, що зіставними методами вивчає генетичні і контактні зв’язки, типологічні та інтертекстуальні відношення національних літератур, а також їхні міжмистецькі й міждисциплінарні відношення [5].

Паралельно з назвою порівняльне музикознавство в українській мові вживають термін музична компаративістика (і точніший його варіант музикознавча компаративістика ), що походить від лат. comparativus – порівняльний.

Більшість учених дотримуються думки про функціональну відмінність компаративізму та порівняльного музикознавства, вважаючи, що у першому випадку йдеться про загальні аспекти науки про музику в її взаємозв’язках, а в другому – про жанри історико-музичних праць.

Генетичний зв’язок у компаративістиці виявляється:

- у спільних джерелах, що належать до різних музичних культур;

- у класичних музичних впливах;

- у творчому використанні музичного мистецтва, вічних тем та образів світової музичної культури.

Контактні зв’язки:

- між композиторами;

- між течіями;

- між музичними творами.

Компаративістика заснована за доби романтизму, ґрунтувалася на концепції світової літератури Й.В. Гете, зумовлена захопленням екзотичними феноменами художньої дійсності, спробами віднайти спільне у відмінному. Розвивалася на теренах міфологічної школи, але не приділяла уваги джерелам фольклору та поезії, зведенню уснопоетичної і писемної творчості до спільних праіндоєвропейських основ.

При аналізі взаємозв’язку літературних явищ, їх систематизації компаративістика керувалася філософськими засадами позитивізму. Формуванню компаративістики сприяли німецький дослідник Т.Бенфей (передмова до «Панчатантри», 1859), російський учений Ф.Буслаєв, українські – М.Драгоманов, М.Дашкевич, І.Франко.

Принципи компаративізму були чітко структуровані у працях О.Веселовського («Слов’янські сказання про Соломона і Китовраса та західні легенди про Моральфа і Мерліна», 1872) та Х.М.Поснета («Порівняльне літературознавство», 1886). Мета літературознавчих студій полягала в порівнянні якомога більшої кількості творів, що належать до різних національних літератур, у встановленні щонайширшого інтертекстуального простору [4].

Набутки американської, антропологічної, міграційної, французької шкіл збагатили музикознавство, розкрили наукові можливості компаративістики. З 1955 року у Парижі діє Міжнародна асоціація літературної компаративістики. Між науковцями не було одностайності у визначенні специфіки цієї науки. Якщо Р.Велек (1940) обґрунтовував компаративістику, виходячи з естетики І.Канта, то пізніше М.Вебер заперечував такий погляд, вважаючи, що у німецького філософа вона набула специфічного значення і не підходить для порівняльно-історичної студії. Пропозиція розширити межі цієї дисципліни, залучивши до неї неєвропейські літератури, різні маргіналізовані тексти, подав В.Годзіх.

В українській науці компаративістика як галузь літературознавства та музикознавства була започаткована М.Драгомановим та І.Франком. Цей метод широко використовували В.Гнатюк, В.Перетц, М.Возняк, І.Огієнко, О.Білецький. Починаючи з 30-х років ХХ століття, порівняльно-історичне музикознавство розглядалося виключно в контексті впливу російської культури на українську. Помітні зміни в українській компаративістиці відбулися у другій половині ХХ століття.

Сучасна компаративістика перебуває в різнорівневому контакті з теорією музики, залучаючи її тією чи іншою мірою, адаптуючи її концепції та методології – феноменологічні, герменевтичні, психоаналітичні, семіотичні, структуралістичні, постструктуралістичні та інші. Це збагачує її аналітичний арсенал, розширює дослідницький діапазон і в цілому виступає позитивним фактором [4].

Урок компаративного аналізу – заняття, на якому домінуючим є порівняльний аналіз музичної культури.

Питання компаративного аналізу є актуальним напрямом сучасної методики, серед найбільш вагомих студій – праці Л. Мірошниченко, Т. Нефедової, Н. Волошиної, О. Ніколенко, О. Куцевал, Ж. Клименко, А. Грабовського, В. Бабенко [1]. А повнішому розкриттю творчих здібностей учнів, формуванню полікультурної компетентності на уроках компаративного аналізу допомагають елементи методичних концепцій Ю. Ковбасенка, Є. Волощук, О. Ісаєвої [1].

Досвід ґрунтується також на педагогічних ідеях В.Сухомлинського (цілісний, всебічний розвиток особистості), у загальному підході відбилися погляди на мистецтво та літературу таких видатних мислителів, як Л.Виготський, М.Гайдеггер, О.Потебня (три напрями літературних впливів: адресант впливу повністю засвоює й переймає те, що передається; передана інформація засвоюється й синтезується з власної інформації; інформація, що передається, стає відправною точкою для власних пошуків) та особистісно-орієнтованого навчання І. Лиманської.

Поиск по сайту: