Об’єкт : імідж політика

Предмет: маніпулятивні технології в політиці

Гіпотеза: «якщо, імідж політичного лідера відповідає всім розробленим технологіям, то він маніпулює електоратом?»

Мета: Дослідити головні взаємозв’язки між іміджу політика з маніпулятивними технологіями,а також прослідкувати вплив іміджу політика на вподобання електорату.

Природа іміджу

Поняття «імідж» походить від латинського imago, пов'язаного з латинським словом imitari, що означає «імітувати». А згідно тлумачному словнику Вебстера, імідж – це штучна імітація або підношення зовнішньої форми якого-небудь об'єкту або особи. Він є уявним уявленням про людину, товар або інститут, що цілеспрямовано формується в масовій свідомості з допомогою PR, реклами або пропаганди. Імідж можна напрямлено формувати, уточнювати або переробляти з допомогою модифікації діяльності, вчинків і заяв соціального суб'єкта.

Щодо природи іміджу, то російський політолог Д. Ольшанський, описуючи цей феномен як, у першу чергу, форму політичної комунікації, вважає, що його можна розглядати не лише в якості стереотипу, але і як міф, близький до інформаційного повідомлення [7, с. 553]. Вибудовування сучасних політичних міфів, у тому числі й іміджів політичних діячів, - це застосування політичної реклами та PR-технологій. Це може бути міф президента (моделюється як всезнаючий, здатний покарати будь-якого недолугого начальника), боса („рідний батько”, без якого все пропаде), партії (єдина рятувальниця країни) тощо. Ці міфи - складові іміджів. На міфологічній основі надбудовується решта складових іміджу – інформаційна, емоційна, та стереотипу, то він відображає ключові позиції, на які безпомилково реагує масова свідомість. Це спроба перевести масову свідомість на автоматичні реакції. Враховуючи таке психологічне підгрунтя феномена, Г. Почепцов [9, с. 47 - 48] виокремив три функції іміджу:

1) ідентифікації (імідж - це стереотип, тому можна миттєво співвіднести його з конкретною особою, адже він задає уже апробовані шляхи ідентифікації. Об’єкт стає безпечним, таким, що легко впізнається);

2) ідеалізації: імідж намагається бажане видати за дійсне, причому в обох випадках виконує ще й третю функцію –

3) протиставлення, оскільки будується системно, виходячи з уже існуючих іміджів (будь-яка характеристика стає яскравішою у порівнянні з протилежною).

Г. Почепцов наголошує, що не слід трактувати функцію ідеалізації як спрямовану на обман. Адже коли лідер прагне пристосуватися до очікувань електорату, то таку адаптацію варто оцінювати позитивно. На нашу думку, це зауваження слушне. Хоч у політичній і психологічній науці поняття „імідж” трактується переважно як маніпулятивний образ, не можна забувати, що побудова успішного іміджу полягає здебільш не в приписуванні лідерові неіснуючих характеристик і створенні хибного, нереального образу, а в розвиткові його реальних особливостей і позитивних якостей, очікуваних масами.

Складові іміджу

Щодо структури політичного іміджу, то тут можна виокремити три головні складові:

1) персональні характеристики лідера (фізичні, психофізіологічні особливості, характер, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття рішень тощо); очевидно, що персональні характеристики різні у різних лідерів та мало піддаються змінам. Однак завдяки тому, що спілкування лідера з симпатиками опосередковується ЗМІ, небажані персональні риси можуть і не впасти їм в око;

2) соціальні характеристики, під якими розуміємо статус лідера, не тільки пов’язаний з його офіційною позицією, а й з походженням, статками тощо; до соціальних характеристик відносимо також зв’язки лідера з соціальними групами, чиї інтереси він репрезентує та чиєю підтримкою користується, а навіть з опонентами; соціальна приналежність визначає норми і цінності, яких дотримується лідер;

3) символічне навантаження: лідери стають символами певних ідеологій, певного політичного напрямку [3, с. 118].

Другорядні складові іміджу політика:

1. Фундаментальною властивістю іміджу є його доцільність. У іміджі немає чогось вдалого або невдалого самого по собі. У іміджі вдале те, що доцільно - забезпечує просування до мети.

2. Проектна іміджу.

Економічна доцільність іміджу.

Планіруємость, організуємость, руководімость, контрольованість –це відповідність іміджу критеріям практичного менеджменту.

Надійність іміджу - показує, чи виконає він своє призначення з ризиком, що владнує політика.

Соціально-культурна доцільність іміджу - чи не протирічить він глибоким традиціям суспільства.

Впізнанність іміджу - чи зв'язується кожне повідомлення з лідером в свідомості громадськості.

3. Віддзеркалення потреб громадськості в іміджі. Чи виражає імідж загальні, явні і приховані потреби цільової аудиторії.

4. Довіра до іміджу. Чи володіє він задушевністю, настільки привабливою для громадськості, чи може вона домислити які-небудь деталі, або імідж директивно сам все говорить за себе і стає очевидною його маніпулятівностю.

Російський центр політичного консультування „Нікколо М” виокремив в образі лідера, з точки зору російських виборців, три аспекти головних характеристик: портретний, професійний і соціальний [3, с. 218 - 219]. В „портретному” аспекті виборців цікавлять такі якості (за зменшенням значущості), як чесність, порядність, освіченість, доброта (людяність), обов’язковість, рішучість, розум, безкорисливість, енергійність, молодість, наполегливість, здатність вести за собою, принциповість, відкритість. У професійному аспекті значущими є компетентність, діловитість, працездатність. В соціальному аспекті - турбота про людей.

Основний перелікрис, що визнаються необхідними для сучасного західного політичного лідера:

1) перш за все, лідер повинен конструюватись як особа діяльна, активна; нерішучість губить політика;

2) перебирання на себе відповідальності за події, що відбуваються в суспільстві (це має важливий психологічний зміст, оскільки реально лідера не звинувачують за якісь прорахунки);

3) новаторські дії в подоланні перешкод (однак в розумних межах);

4) риси „переможця”, впевненість;

5) здатність досягати успіху (перевагу на виборах мають люди, що вже досягли успіху, і не лише в політиці);

6) одночасне володіння як „батьківським” стилем політики (агресивність, хоробрість), що застосовується переважно до ворогів, так і „материнським” (опіка і любов), що проявляється в стосунках з прихильниками [3, с. 122 - 129].

Однак слід зауважити, що на український грунт західний досвід не можна автоматично переносити. Немало наших політиків зазнавали поразки саме тому, що користувалися напрацюваннями західних іміджмейкерів.

Імідж політика завжди суперечливий, бо, з одного боку, політик повинен бути таким, як і його виборці (бути одним із них). З іншого боку, виборці обирають лідера, бо за певними параметрами він має відрізнятися від загалу.

Види іміджу

Імідж поділяється:

• Об'єктивний – реальне враження про кандидата

• Суб'єктивний – уявлення кандидата про саме собі

• Ідеальний – максимально ідеальний імідж кандидата для виборця

• Модельований – те, що виходить з кандидата після роботи з ним

команди професіоналів

Імідж складається з:

• Зовнішність (зростання, вест, тип, статура, чарівливість, краса і так далі)

• Біографія

• Манера поведінки і спілкування, уміння говорити

• Моральні і ділові якості (парність, порядність професіоналізм)

• Політична приналежність

Створення іміджу

Головна стратегія під час створення іміджу – правильно визначити вимоги і побажання публіки відносно того лідера, який їй потрібен. Побудова вдалого іміджу (образу) будь-якого політичного лідера головним чином залежить від наступних умов. Від знання і розуміння настроїв, вимог і установок своїх майбутніх чи теперішніх послідовників і вміння показати, що Ви – саме той, хто повністю відповідає вимогам публіки.

Поиск по сайту: