Інфляція, її суть, види і причини виникнення

Сутність інфляції. Процес руху грошей в умовах ринку зумовлює інфляцію. Як загальноекономічне явище вона вперше виникла внаслідок громадянської війни в США (1861–1865), що спричинило непомірне зростання паперово-грошового обігу.

Інфляція – переповнення паперовими грішми каналів грошового обігу, що зумовлює відрив грошової маси від реальної пропозиції товарів.

Інфляція властива будь-якій економічній системі господарювання, що ґрунтується на засадах товарно-грошових відносин, у тому числі й ринкової організації суспільного виробництва. Подібні явища спостерігалися і за рабовласницького ладу. Вони були наслідком карбування надмірної кількості монет. За капіталізму інфляція Супроводжувала війни та серйозні соціально-економічні потрясіння, оскільки для фінансування непосильних витрат влада збільшувала випуск в обіг нічим не забезпечених паперових грошей. Це означало, що більше грошей вторгалося в канали грошового обігу і «ганялося» за все меншою кількістю товарів, що породжувало шалене зростання цін і різке знецінення грошей, тобто інфляцію.

Знецінення грошової одиниці може відбуватися і внаслідок зниження вартості золота чи монопольного впливу на ціни, але ці явища не мають інфляційного походження. В Європі, наприклад, знецінювалися повноцінні (металеві) гроші після відкриття Америки, що спричинило надходження в цю частину світу великої кількості срібла і золота.

Види інфляції. З розвитком товарно-грошових відносин, розширенням і поглибленням ринкової системи господарювання видозмінюється природа інфляції та її трактування. Зокрема, з метою врахування дії інфляційних чинників виробництва застосовують поняття «інфляція витрат» – інфляція, зумовлена зростанням витрат на сировину і зарплату, що скорочує реальне виробництво і зайнятість. Вона

обумовлюється зростанням витрат, зумовлених зниженням сукупної пропозиції внаслідок підвищення заробітної плати, зростання цін на сировину, які спричиняють скорочення реального виробництва та зайнятості. Такі явища вважають наслідком діяльності в сучасній економіці потужних монополістичних сил (корпорацій, профспілкових об'єднань), які спонукають зростання цін на сировину, робочу силу, по- роджуючи інфляцію витрат.

Інфляційні процеси виникають і внаслідок збільшення сукупного попиту, який, перевищуючи сукупну пропозицію, спричиняє зростання цін. їх зумовлює також збільшення державних витрат і надмірне зростання грошової маси. Все це породжує інфляцію попиту – інфляцію, обумовлену збільшенням сукупного попиту, який породжує зростання цін.

У науковому обігу побутують також поняття «імпортна інфляція», «кредитна інфляція» — явища, які проникають у країну-імпортера чи позичальника як відбитки інфляційних процесів у країні-експортері чи кредиторі.

У будь-якому разі інфляція пов'язана з рухом грошей, зароджується у розбалансованому грошовому ринку, вражає виробництво, зайнятість, споживання й інші підсистеми економічних відносин. В умовах ринку вона найвідчутніше проявляється у зростанні цін, утрачаючи свою грошову специфіку.

Для визначення рівня інфляції використовують індекс цін, який вираховують за формулою:

Де Іц – індекс цін; Цн – ціна товарів споживчого кошика на певний період;

Цб – відповідний рівень ціни базового періоду.

Індекс цін як критерій рівня інфляції, який визначається відношенням сукупної ціни певного набору товарів (споживчого кошика) певного періоду до сукупної ціни (такого набору товарів) базового періоду, свідчить: наскільки подорожчали товари порівняно з минулим часом. Якщо він нижчий ста, це свідчитиме про Дефляцію – зниження цін.

Використовують індекс цін оптовий, роздрібний, експортний, імпортний. Так, якщо індекс цін роздрібний в Україні в 1992 –1993 pp. дорівнював 10 000 %, то це означає, що рівень Усіх роздрібних цін у 1993 р. порівняно з 1992 р. зріс у 10 000 Разів.

Для контролю інфляції визначають її темпи, які вираховують за формулою:

де Тінф – темп інфляції.

Інфляцію класифікують за рівнями та характером прояву:

1. За рівнями інфляцію поділяють на повзучу (помірну), галопуючу,

гіперінфляцію та суперінфляцію.

За повзучої (помірної) інфляції ціни зростають відносно повільно (5–10 % на рік). За галопуючої інфляції ціни зростають від 10 до 100 % на рік. За гіперінфляції ціни зростають на 1–2 % щоденно, за суперінфляції – на 50 % і більше за місяць.

2. За характером прояву інфляція буває відкритою і прихованою.

Відкрита інфляція. За цього виду інфляції попит переважає пропозицію, внаслідок чого постійно зростають ціни. За таких умов споживач, намагаючись врятувати гроші, купує будь-який доступний йому товар.

Прихована інфляція. Вона є породженням централізованого встановлення цін або жорсткого контролю за ними з боку влади, адміністративних структур. Таку інфляцію не видно, оскільки ціни формально не зростають. Однак з'являється і наростає товарний дефіцит, тіньовий ринок, деформуються офіційні канали торгівлі, при цьому часто запроваджують талони і картки на дефіцитні товари тощо. Цей вид інфляції вражає централізовано керовані економічні системи.

Методи подолання інфляційних процесів. Найпоширенішими методами подолання інфляційних процесів є кейнсіанство і монетаризм.

Кейнсіанство. Зорієнтоване на стабілізацію економіки за допомогою посилення державного фінансово-кредитного регулювання і фіскальної політики. Дж.-М. Кейнс, доводячи неспроможність існування капіталізму без втручання держави, головну увагу приділяв регулюванню попиту та чинників, що впливають на нього. Оскільки попит складається зі споживання та нагромадження, то держава повинна стимулювати доступність кредиту шляхом його здешевлення, збільшення державних витрат і споживчого попиту, а отже, знижувати схильність до заощадження та посилювати — до інвестування. На його думку, держава мусить також оптимізувати попит і пропозицію на робочу силу до найприйнятнішого рівня, який би не загрожував економічній системі.

Цей метод був в основі економічної політики більшості розвинутих країн світу в

50–70-ті роки XX ст. і посилив стабілізацію економіки. Але, не зважаючи на це, зросла інфляція. Крім того, він наклався на структурну кризу в економіці. Тому у 80-ті роки посилилась роль монетарної школи американського економіста Мілтона Фрідмена (нар. 1912).

Монетаризм. Цей метод вважає головним у стабілізації економіки регулювання грошової маси без втручання держави в економіку, відмову держави від дотацій, субвенцій на соціальні та інші потреби суспільства, різних пільг.

Основною причиною нестабільності економічної системи моне-таристи вважають порушення законів грошового обігу, відхилення від рівноважних цін і кількості грошей в обігу внаслідок стимулювання попиту державою, надмірного втручання держави в економіку. Позбавитися цих диспропорцій, на їх погляд, можна обмеженням кредитно- грошової маси в обігу, скороченням виробничого та споживчого попиту. Зайнятість має бути така, яка складається на ринку праці з природним рівнем безробіття. Пропозицію слід стимулювати зниженням податків, а значить і розширенням виробництва та зайнятості.

Поиск по сайту: