Морально-соціальний смисл справедливості

Ще однією важливою категорією етики є поняття справедливості. Мабуть, зміст та природа жодної іншої етичної категорії не викликали стількох суперечностей, дискусій альтернативних думок та тлумачень. Спектр таких тлумачень - від цілковито скептичного заперечення самої можливості справедливих взаємин між людьми до ідеологічного обґрунтування перспектив розбудови «досконало справедливого» суспільства. Тим часом істину в розумінні смислу й меж реалізації справедливості, вочевидь, треба шукати «посередині» між окресленими полярними точками зору.

Ще засновник етики Аристотель вбачав у справедливості таку чесноту, яка інтегрує у собі моральне ставлення до світу в цілому. Натомість несправедливість, з його погляду, збігається з аморальністю людини як такою. У праці «Нікомахова етика» він писав: «Справедливість часто здається найбільшою з чеснот, і нею захоплюються дужче, ніж сяйвом вечорової чи світанкової зорі... Справедливість не частина доброчесності, а доброчесність в цілому, а її протилежність не частина порочності, а порочність загалом». Згідно з Аристотелем, справедливості властиво гідно розподіляти, додержуватись розумних звичаїв і традицій, поважати писані закони; їй притаманні правдивість у важливих питаннях і вірність угодам. її супроводять, вважає мислитель, шанобливість, чесність, довіра й ненависть до зла. Несправедливість натомість, з погляду Аристотеля, поділяється на три види: нечестя, корисливість, скривдження. Несправедливість характеризується Аристотелем, як зневага до звичаїв, традицій і законів, брехливість, кривоприсяжництво, недодержання угод, доносництво, хвалькуватість, удаване людинолюбство, злість, підступність. З такого тлумачення справді випливає розуміння справедливості як інтегруючої моральної цінності.

Найзагальніший зміст поняття «справедливість» зводиться до принципу морально й соціально адекватного віддання й отримання належного. Польський дослідник А.Шостек пише, «справедливість - це чеснота, яка наказує віддати кожному те, що йому належить. Багатий і складний зміст криє в собі це коротке визначення. По-перше, воно говорить про певний «обов'язковий зв'язок» між тим, кому щось належить, і тим, хто зобов'язаний це сповнювати. На чому ґрунтується цей зв'язок? Передусім на гідності, котра притаманна кожній особі, завдяки тому, що вона є особою...Віддає ж людській особі те, що належить їй, той, хто шанує її права: на життя, розвиток в здоров'ї і безпеці, на працю, освіту тощо. Усі вони кореняться в людській природі і накладають на інших обов'язок їх шанувати».

Маючи поряд з моральним яскраво виражений соціальний аспект, справедливість спонукає до відповідності між діями й винагородою, злочином і карою, чеснотами людей та їх громадським визнанням. Ось міркування сучасного американського філософа Дж. Ролза (1921 - 2002), теоретика прав людини, автора праці «Теорія справедливості», що стала класичною в галузі цієї проблеми: «Справедливість - це перша чеснота суспільних інститутів, так само, як істина - перша чеснота систем думки. Теорія, хоч яка вона елегантна й економна, має бути відкинута чи піддана ревізії, якщо вона не істинна. Так само й закони та інститути, хоч би як вони були ефективно й успішно влаштовані, мають бути реформовані чи зліквідовані, якщо вони несправедливі. Кожна особа має грунтовану на справедливості недоторканність, що не може бути порушена навіть суспільством, яке процвітає. З цієї причини справедливість не допускає, щоб втрата свободи одними була виправдана більшими благами інших. Неприпустимо, щоб утиски, які вимушено зазнаються меншістю, переважувались більшою сумою здобутків, якими насолоджується більшість. Отже, у справедливому суспільстві повинні бути встановлені свободи громадян, а права, гарантовані справедливістю, не повинні ставати предметом політичного гендлярства чи калькуляції політичних інтересів... Несправедливість терпима лише тоді, коли належить уникнути ще більшої несправедливості. Як перші чесноти людської діяльності, істина й справедливість безкомпромісні»⁴⁹.

Багато в чому хибними є тлумачення справедливості і як тотальної зрівнялівки, і як, навпаки, принципу непорушності освяченої традицією суворої ієрархії у взаєминах, зумовленої нерівністю в походженні та успадкованому становищі.

«Справедливість - це мірило природних прав людини. В основі поняття справедливості лежить принцип рівно­правності, що прирівнює права кожної людини на єдині стартові можливості й дає кожному однакові шанси реалізувати себе. Однак рівноправність аж ніяк не те саме, що рівність, хоч ці поняття часто свідомо чи випадково плутають й підмінюють одне одним. Люди рівні у своїх правах, та не рівні у своїх можливостях, здібностях, інтересах, потребах, ролях й обов'язках»⁵. Тож важливим у розумінні справедливості є врахування двох принципів, запропонованих Дж.Ролзом. Перший принцип: кожний повинен мати рівні права щодо найширшої схеми рівних основних свобод, сумісних з подібними схемами свобод для інших. Другий принцип: соціальні й економічні нерівності повинні бути влаштовані так, щоб а)від них можна було розумно очікувати переваги для всіх і б)доступ до становищ й посад був відкритим для всіх. Таке тлумачення актуалізує діалектику рівності щодо ключових свобод, які визначають першопочаткові можливості людини в соціумі, формують умови її активності, і нерівності щодо потенційних здобутків діяльності.

Зміст поняття справедливості конкретизується через його ідеологічний, суспільно-політичний, міжнаціональний, культурницький, економічний та інші аспекти. Зокрема, у ліберальному суспільно-політичному контексті справедливість передбачає рівноправність незалежно від соціальної, етнічної, расової визначеності, рівні можливості участі громадян в управлінні соціумом, відкритий доступ (звісно ж, на засадах певних законних процедур та компетент­ності) до прийняття рішень і громадського контролю. В економічній сфері справедливість проявляється через адекватну винагороду праці, наявність відповідних соціальних гарантій гідного життєзабезпечення й самореалізації, можливість вільного вибору напряму підприєм­ницької діяльності, однаковість «правил гри», чесність і прозорість конкуренції. У царині культури принцип спра­ведливості передбачає створення оптимальних умов долучення всіх членів суспільства до духовних цінностей та їх творення. Зворотним боком справедливості у сфері культурного творення є відповідальність митців та організаторів культурницького процесу за високу художньо-інтелектуальну якість їхнього доробку, що, на жаль, нині нерідко нівелюється в межах так званої масової культури.

Сучасний стан українського суспільства ще, очевидно, доволі далекий від утвердження реальної справедливості. Реалії нашого життя, на жаль, нерідко підтверджують афористичне зауваження Б.Паскаля: «Люди вирішили, що сила - це справедливість, бо не змогли зробити сильною справедливість». А тому одне із завдань практичної етики - сприяти імплантації відповідних цінностей у свідомість як пересічних громадян, так і можновладців, приватних власників, підприємців. Важливо пам'ятати, що справедливість - не лише і не стільки абстрактна категорія, скільки риса конкретного ставлення до життя та інших людей. Скажімо, багато хто з громадян нашої країни слушно обурюється численними явищами корупції, що мають місце чи не в усіх сферах суспільного життя. Але поставмо собі запитання: чи кожен, хто на словах це засуджує, сам отримавши важелі певного адміністративного ресурсу, готовий сказати відповідним «спокусам» рішуче «ні!»? Питання риторичне, про що свідчать непоодинокі факти кричущої розбіжності між деклараціями багатьох українських громадських діячів на етапі їхнього просування до влади і їхніми реальними діями, коли кар'єрних вершин вже досягнуто. А тому, вимагаючи справедливості від світу, що довкола, кожному з нас належить бути максимально вимогливим до самого себе, звіряючи власні вчинки з чуттям правди. Справедливе ставлення до життя - питання ненастанної роботи над собою, що передбачає плекання в собі таких чеснот, як мудрість, мужність та стриманість (на цьому наголошував ще Платон). Мудрість справедливої людини проявляється в її здатності не замикатися в «оболонці» егоїзму та себелюбності; її мужність - в готовності віддавати належне людям, що довкола; стриманість - у вмінні приборкувати надмір пристрастей і забаганок, керуючись принципом розумної міри.

Отже, особливо значущими з-поміж усіх етичних понять можна вважати категорії добра і зла, обов'язку і любові, справедливості. Цінності добра, вірності обов'язку, любовно-приязного та справедливого ставлення до світу, практично втілені в поведінці й життєдіяльності сприяють солідарності людей, виповнюють життя осмисленістю й дають підстави переживати його як щасливе.

Поиск по сайту: