|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Найважливіші етапи зустрічі віри і розуму36. Як читаємо у Діяннях святих апостолів, християнське послання від початку мусило помірятися силами з різними тогочасними течіями філософської думки. Діяння описують дискусію св. Павла в Афінах з "деякими з філософів епікуреїв та стоїків" (пор.: Діян. 17, 18). що в поганській релігії пізнання природи було затьмарене ідолопоклонством (пор.: Рим. 1, 21-32), то апостол у своїй проповіді визнав за доцільніше посилатися на думку філософів, які від початку протиставляли міфам і містичним культам концепції, що наголошували на Божій трансценденції. 38. Отже, зустріч християнства з філософією відбулася не одразу й не без труднощів. Для перших християн захоплення нею та відвідування філософських шкіл було радше перешкодою, ніж сприятливою обставиною. Своїм найпершим і невідкладним завданням вони вважали проповідування послання про воскреслого Христа через особисте свідчення під час безпосередньої зустрічі з іншою людиною, щоб схилити її серце до навернення і прохання про хрещення. Однак це не означає, що вони не дбали про глибше розуміння віри та її обґрунтування. Якраз навпаки.. Відсутність у християн попервах зацікавлення філософією пояснюється іншим. Адже завдяки читанню Євангелії християни одержували такі вичерпні відповіді на питання про сенс життя, християнство принесло з собою визнання загального права на пізнання істини, проповідувало рівність усіх людей перед Богом. Перший наслідок такого бачення стосувався питання про істину. св. Юстин: твердив, що знайшов у християнстві "єдину надійну та плідну філософію". (32) Так само й св. Климентій Олександрійський називав Євангелію "істинною філософією" (33) і вважав філософію, за аналогією із законом Мойсея, вступом до християнської віри (34) та підготовкою до Євангелії. (35) Оскільки "філософія потребує такого роду мудрості, яка полягає у праведності душі й слова та чистоті життя, вона схиляє до мудрості й робить усе можливе, щоб її осягнути. У нас називають філософами тих людей, котрі люблять мудрість, яка є творчим началом усіх речей і всього навчає, тобто є пізнанням Божого Сина". (36)) 40. У процесі християнізації платонівської та неоплатонівської думки заслуговують окремої згадки каппадокійські Отці — Діонісій Ареопагіт, а найбільше — св. Августин. Цей великий Учитель Західної Церкви стикався з багатьма філософськими школами, однак жодна з них не задовольнила його очікувань. Коли він опинився віч-на-віч з істиною християнської віри, то знайшов у собі сили звершити радикальне навернення, до якого його не змогли схилити філософи, що їх він зустрів раніше. 41. Отож Отці Сходу і Заходу встановили різноманітні форми зв'язків із філософськими школами. Вони зуміли досягти глибин спекулятивного мислення саме тому, що глибоко переживали істини віри. Отже, погляд, що їхньою справою було тільки виразити істини віри у філософських категоріях, є безпідставним і однобічним. Вони зробили значно більше, бо зуміли в повному світлі показати те, що тільки як натяк або в зародку містилося в думці філософів античності. (41 ) Завданням останніх, як я вже сказав, було показати, яким чином звільнений від зовнішніх тенет розум може вийти із сліпого закапелка міфів, щоб прийняти трансцендентне. Очищений і правильно сформований розум був у змозі піднестися на вищі рівні рефлексії, творячи міцний фундамент для усвідомлення буття, трансцендентної реальності та абсолюту. 42. За святим архиєпископом Кентерберійським, примат віри не суперечить незалежним шуканням розуму. Бо завданням розуму не є судити про істини віри; цього завдання він не зміг би виконати, бо до цього не пристосований. Його роль полягає радше у тому, щоб шукати сенсу, робити умовиводи, які дозволять усім досягти певного рівня усвідомлення істин віри. Св. Ансельм підкреслює, що розум повинен шукати те, що любить: чим більше любить, тим наполегливіше прагне пізнати. Хто живе заради істини, той прагне до такої форми пізнання, яка розпалює в ньому чимраз більшу любов до того, що він пізнає, хоча водночас йому доводиться визнати, що він ще не зробив усього, чого б бажав. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |