Моральні проблеми проф..дія-і

Мораль у системі соціальних відносин.

Сукупність вчинків, моральних аспектів діяльності соці­альних суб'єктів складає своєрідну тканину, сітку моральних відношень суспільства, спільнот. Моральні відносини є одним із видів суспільних відносин. їх специфіка у тому, що: 1) вони виникають і реалізуються не стихійно, а свідомо, цілеспрямо­вано, вільно стосовно вищих моральних цінностей; 2) у про­цесі моральних відносин реалізуються моральні цінності; 3) моральні відносини не існують у стерильному, чистому ви­гляді, вони пронизують економічні, політичні, етнічні, релігій­ні та інші відносини. Тому у них відбиваються особливості культури етносів, націй, релігій, політики держав. Стійкість, повторюваність окремих складових моральних відносин зна­ходить відображення у звичаях, традиціях, ритуалах тощо. Та­ким чином, моральні відносини — це ті зв'язки і залежності, у які включаються люди у процесі життєдіяльності на основі вироблених суспільством вимог і особистих переконань. Тому моральні відносини — це система цінностей, що реалізується у суспільстві. їх зміст визначається системою моральних норм, принципів, оціночних уявлень, що реально панують у відповідній сфері життєдіяльності чи суспільстві взагалі. Як особливий тип суспільних відносин моральні відносини можна класифікувати за основними видами (сферами) жит­тєдіяльності людей: у економічній чи професійно-трудовій, суспільно-політичній, науково-пізнавальній, сімейно-побуто­вій та інших сферах. Моральні відносини можуть відрізнятися залежно від об'єкту: ставлення до дітей, жінок, людей похи­лого віку, до праці, до держави, її інституцій тощо. У мо­ральних відносинах людина є і суб'єктом їх, оскільки реалізує свої ціннісні орієнтації, цілі, вчинки, і об'єктом, тому що вони існують незалежно від неї, і накладають на неї певні обов'язки. Отже, моральні аспекти діяльності і моральні відносини складають об'єктивовану, виражену у поведінці, соціальних зв'язках сторону моралі. Моральна практика закріплюється у суспільних норовах, звичаях, традиціях. Вона складає цінніс­ний каркас суспільних відносин у кожній сфері життєдіяль­ності зокрема, надаючи їм людського виміру.

Етика і бізнес

Етика бізнесу -одна з наймолодших областей науки. Курси по цій дисципліні читаються на Заході не тільки в школах бізнесу, але й у солідних університетах, ставши невід'ємною частиною підготовки економістів, менеджерів, фахівців в області керування громадськими організаціями і державною службою. Етика бізнесу є однієї з різновидів професійної етики.Етика бізнесу являє собою вивчення відповідності моральних норм людини діяльності і цілям ділової організації. Вона не є простим набором визначених моральних стандартів, а являє собою інструмент аналізу і рішення проблем, що встають перед моральною людиною, що займається бізнесом. Для більшості людей стає очевидною, з одного боку, необхідність певної кодифікації етичних принципів сучасного світового бізнесу, а з іншого — неможливість використати для цієї ролі жодну, навіть достатньо розвинену релігійну чи культурну платформу внаслідок того, що жодна з таких платформ не має „культурної етичної монополії” на світовому рівні. Навіть незважаючи на глобалізацію і зростання зацікавлення світу в американській етиці підприємництва, що своїми коренями сягає протестанської (зокрема, пуританської) етики. Тобто, сучасна етика бізнесу не може бути жодним моралізаторством чи проповідництвом, що, до-речі, лише стимулює в ній розвиток справжніх філософських рис внаслідок потреби апелювати до „загальнолюдської раціональності”, саме до того, що у філософії століттями називалося „людською природою”, основою якої залишається раціональне начало і того, що, власне і об'єднує всіх людей незалежно від їхньої культурної приналежності. Слід зауважити, що поєднання етики і теорії бізнесу відбулося вдало. На даний момент етика бізнесу є до певної міри незалежною дисципліною, що використовує дані емпіричних і теоретичних досліджень практично всіх галузей сучасного бізнесу з метою якщо і не надати бізнес-діяльності нового смислу, то принаймні, здійснити „розширення свідомості” суб'єктів бізнесу.

Моральні проблеми проф..дія-і.

- державний службовець повинен мати чесністю і беззастережно діяти за законом; -вміти знаходити правильний підхід до розв'язання конфліктним ситуаціям;- посту пово переорієнтовуватися під чесне виконання службових обов'язків та процедурних норм установи;- вистачити компетентним у визначенні державної влади і муніципальної політики;- вміти досягати компромісів та недопущення соціального ігнорування.Цілком ймовірно, всі ці рівні відбивають стан особистої основі моралі й духовного світу людини, визначають типи поведінки й кордону дій, які окреслює собі у певній ситуації державний службовець. Отже, духовна культура особистості - найважливішийкоррелятор, яка формує поведінка державного службовця.У ділових відносинах ніколи не слід забувати їх "людську" бік, тобто безпосередній контакт на міжособистісному рівні, коли особистий приклад у цілому особистість службовця впливає на те, якілюдей[12].Проявом духовної культури державного службовця всіх рівнях його є здатність шанобливо ставитися до гідності людини, незалежно від соціального становища. Визнавати у людині рівні з собою права на гідне існування, розуміти й відчувати, що рівні, що людина — головна цінність соціального життя, — першу умову будь-якої діяльності. Адміністративна ієрархія підпорядкування за вертикаллю виключає можливості у кожній людині, хоч би який щаблі ієрархічної драбини він і стояв, бачити людини.

5.етичні ідеї Стародавнього світу Серед видатних діячів того часу - Сократ, Платон, Арістотель, Демокрит, Протагор, Перикл, Лікург, Солон, Критій, Софокл, Есхіл. Характерні ідеї того часу полягали у тому, що закони суспільного життя, закони культури встановлюються самими людьми з урахуванням їх інтересів. Без цієї принципової новини в духовній культурі становлення етики було б неможливим.
Новий спосіб життя вимагав нової людини, яка була б здатна усвідомити і визначити свої позиції в суспільстві, котра має достатньо умінь, аби аналізувати, мислити самостійно і має здібності вміло підносити свої знання, а також їх відстоювати. Це спричинило появу софістики – широкого просвітницького руху і філософсько-етичного учення, що обґрунтувало особисту незалежність людини в питаннях моралі і навколишньої дійсності.
Її історія ділиться на два періоди. Перший пов’язаний з діяльністю “старших софістів” (Протагор, Гиппій, Антифонт, Георгій), а другий - з діяльністю “молодших софістів” (Алкидам, Лікофрон, Фразімах). Як зазначають спеціалісти, вся історія софістики характеризується завзятими суперечками, як між самими софістами, як між ними і їх супротивниками – Сократом, сократиками, а потім і Платоном. Найпроблематичнішими питаннями були суспільство, держава і моральність, з одного боку, природа і пізнання з іншого, про все це – на фоні роздумів про людину.

Поиск по сайту: