Волкова Т.А. Дискурсивно коммуникативная модель перевода

• Волкова Татьяна Александровна к.ф.н., доцент кафедры теории и практики перевода ЧелГУ Дискурсивно-коммуникативная модель перевода ПНИР «Языковая личность переводчика» (Челябинск, 01.11.2011)

•

• План лекции

• Моделирование процесса перевода: общие положения

• Принципы организации и функционирования дискурсивно-коммуникативной модели перевода

• Дискурсивно-коммуникативная модель перевода юридических текстов

• Дискурсивно-коммуникативная модель перевода в исследовании интердискурсивности

• динамическая модель перевода — теоретическое построение, отражающее наиболее существенные стороны перевода как процесса и обладающее рядом преимуществ по сравнению со статичной схемой межъязыковых соответствий. В основу динамической модели положено представление о переводе как … Толковый переводоведческий словарь

• функционально-прагматическая (динамическая) модель перевода — А.Д. Швейцер по праву может быть назван одним из основоположников коммуникативного подхода к переводу вообще и исследований его функционально психологических аспектов в частности. А.Д. Швейцеру принадлежит идея о функциональной доминанте текста… … Толковый переводоведческий словарь

• трансформационная модель перевода — используя учение о ядерных структурах Н. Хомского, американский ученый Ю. Найда строит так называемую трансформационную модель перевода, составными частями которой являются: анализ (восприятие и осмысление высказывания на языке оригинала),… … Толковый переводоведческий словарь

• семантико-семиотическая модель перевода — представляет собой дальнейшее развитие подхода Рецкера, построившего всеобъемлющую типологию взаимокорреляций знаков и структур исходного и переводящего языков, в трудах Л.С. Бархударова, разрабатывавшего семантико семиоти ческую модель перевода … Толковый переводоведческий словарь

2. Модель перекладу переважно орієнтована на позамовну реальність або на деякі структурно-семантичні особливості мовних одиниць. Прикладом моделей першого виду може слугувати ситуативна модель перекладу, прикладом моделей другого виду – трансформаційно-семантична модель (Комиссаров В.Н)

Трансформаційно-семантична модель перекладу виходить з припущення, що при перекладі здійснюється передача значень одиниць оригіналу. Вона розглядає процес перекладу як ряд перетворень, за допомогою яких перекладач переходить від одиниць мови перекладу до одиниць мови оригіналу, встановлюючи між ними відношення еквівалентності. Таким чином, трансформаційно-семантична модель орієнтована на існування безпосереднього зв'язку між структурами і лексичними одиницями оригіналу і перекладу. Співвідношення одиниць розглядається як початковий і кінцевий стани перекладацького процесу

Згідно вказаної моделі, процес перекладу проходить три етапи. На першому етапі – етапі аналізу – здійснюється спрощуюча трансформація початкових синтаксичних структур у межах мови оригіналу: структури оригіналу перетворюються (зводяться) до найпростіших форм. Передбачається, що такі прості структури в різних мовах достатньо близькі і легко замінюють одна одну при перекладі. Так, речення She is а good dancer трансформується в "прозорішу" структуру She dances well; речення The thought worried him може бути представлене у вигляді двох спрощених речень і вказівки зв'язку між ними: he thought, he worried, перше речення (he thought) обумовлює друге (he worried)

Трансформаційно-семантична модель перекладу має значну пояснювальну силу. Вона дозволяє описувати багато сторін перекладацького процесу, недоступних для безпосереднього спостереження. Важливим є те, що, на відміну від ситуативної моделі, ця модель дає можливість відобразити роль значень мовних одиниць у змісті початкового тексту і залежність (хоч і не завжди пряму) від цих одиниць засобів мови перекладу, використаних у перекладі. Тим самим моделюються способи досягнення еквівалентності четвертого і п'ятого типів, де зберігається основне значення синтаксичних структур і лексичних одиниць початкового тексту [22, 88].

Спосіб представлення процесу перекладу, який використовується у трансформаційно-семантичній моделі, багато в чому покладається на інтуїцію перекладача, який нерідко змушений вирішувати проблему найточнішого перекладу тієї або іншої семи в значенні слова оригіналу. У межах цієї моделі робиться спроба пояснити спільність змісту оригіналу й перекладу на рівні мікрокомпонентів семантики мовних одиниць, тобто сем. Спільність сем є основою перекладацької еквівалентності як у разі максимального збігу складу сем в оригіналі і перекладі, так і в тих випадках, коли для здійснення міжмовного спілкування достатньо частини семантичних ознак. Далеко не всі семи, наявні в змісті оригіналу, комунікативно-релевантні для такого акту спілкування. Завдання перекладача, в першу чергу, полягає у тому, щоб зберегти комунікативно релевантні семи. Зіставлення семного складу оригінала і перекладу показує, що саме такі семи і відтворюються у процесі перекладу.

Ситуативна (денотативна) модель перекладу виходить з того безперечного факту, що зміст всіх одиниць мови відображає якісь предмети, явища, відносини реальної дійсності, які зазвичай називаються денотатами. Створювані за допомогою мови повідомлення (відрізки мовлення) містять інформацію про якусь ситуацію, тобто про певну сукупність денотатів, пов’язаних один з одним

Враховуючи, що основний зміст будь-якого повідомлення полягає у віддзеркаленні якоїсь позамовної ситуації, ситуативна модель перекладу розглядає процес перекладу як процес опису за допомогою мови перекладу тієї ж ситуації, яка описана мовою оригіналу. Сприймаючи текст оригіналу, перекладач ототожнює складові одиниці цього тексту з відомими йому мовними одиницями мови оригіналу й, інтерпретуючи їх значення в контексті, з'ясовує, яку ситуацію реальної дійсності описує оригінал [12, 67].

Після цього перекладач описує цю ситуацію мовою перекладу. Таким чином, процес перекладу здійснюється від тексту оригіналу до реальної дійсності і від неї до тексту перекладу. У ряді випадків інтерпретація тексту або якої-небудь його частини була проведена заздалегідь, і перекладачеві відомо, що певні одиниці мови оригіналу і мови перекладу указують на однакові предмети, явища або відношення реальної дійсності. На цій підставі перекладач може безпосередньо замінювати одиниці оригіналу відповідними одиницями перекладу, і звернення до реальної дійсності здійснюється поза цим актом перекладу. Модель перекладу при цьому зберігає свою основну орієнтацію: пояснення процесу перекладу як звернення до описуваної ситуації [20, 10].

Ситуативна модель перекладу має значну пояснювальну силу. Вона адекватно описує процес перекладу, коли для створення комунікативно рівноцінного тексту мовою перекладу необхідно вказати на ту ж саму ситуацію, яка описана в оригигіналі. Інакше кажучи, за допомогою цієї моделі може досягатися еквівалентність на рівні ідентифікації ситуації [12, 86].

Оскільки у безеквівалентних одиниць мови оригіналу немає готових відповідностей, будь-який спосіб створення оказіональної відповідності для таких одиниць пов'язаний із зверненням до ситуації, яка описана з їх допомогою в оригіналі. Навіть якщо створювані відповідності безпосередньо стосуються слова, що перекладається, або словосполучення, вони можуть бути вибрані лише на основі правильного з'ясування всієї ситуації [29, 56].

При описі еквівалентності другого типу (на рівні вказівки на ситуацію) зустрічаються випадки, коли в мові перекладу існує лише один спосіб опису певної ситуації, незалежно від того, яким чином вона описана в оригіналі. Перекладач може встановити, що в цьому випадку він має справу із ситуативною еквівалентністю, лише звернувшись до реальної дійсності: якщо в англійському оригіналі указується на свіжопофарбований об'єкт “Wet paint ”, то в перекладі ця ситуація буде описана за допомогою попередження: «Осторожно, окрашено!», а про наявність крихких предметів в упаковці “ Fragile ” попереджають “ Осторожно, стекло ” [12, 33].

Таким чином, ситуативна модель перекладу правильно відображає ряд важливих сторін перекладацького процесу і дає можливість пояснити ті особливості вибору варіанту перекладу, які пов'язані із зверненням перекладача до реальної дійсності і подальшим її описом засобами мови перекладу. В той же час ця модель має обмежену силу, оскільки вона охоплює лише деякі способи реалізації процесу перекладу. Описувана ситуація далеко не завжди однозначно визначає вибір варіанту перекладу, оскільки в більшості випадків вона може бути описана різними способами. І тоді найдокладніше з'ясування реальної ситуації, яку описує оригінал, не дає перекладачеві вказівок на те, які ознаки цієї ситуації потрібно відобразити при створенні повідомлення мовою перекладу. Не дає знання ситуації достатніх підстав і для вибору лексико-синтаксичної організації вислову в перекладі в межах певного способу опису ситуації. І спосіб опису ситуації, і набір мовних одиниць, за допомогою яких він реалізується, виражають додатковий зміст, що становить важливу частину загального змісту вислову. Тому зміст висловів, що описують одну і ту ж ситуацію може розрізнятися [9, 56].

Ситуативна модель перекладу не працює і в тих випадках, коли перекладачеві необхідно відмовитися від опису тієї ж самої ситуації, щоб забезпечити передачу мети комунікації оригіналу. Якщо ситуація не дозволяє Рецептору перекладу зробити необхідні висновки або вона пов'язана з іншими асоціаціями, ніж у Рецептора оригіналу, то опис перекладачем тієї ж ситуації засобами мови перекладу не забезпечить можливості міжмовної комунікації.

З описаного вище не виходить, що ситуативна модель неправильно пояснює процес перекладу. Вона адекватно відтворює цей процес у тих випадках, коли для його здійснення необхідно і достатньо з'ясувати описувану в оригіналі ситуацію і передати її засобами мови перекладу. Проте її пояснювальна сила обмежена тим, що вона не враховує необхідності відтворення в перекладі і частині змісту оригіналу, яка створюється значеннями використовуваних в ній одиниць мови оригіналу.

Ситуативна модель пояснює переклад з точки зору перекладача, як носія мови. Перекладач «пропускає через себе» ситуацію, яка описана в тексті оригіналу і перекладає її так, ніби він сам є учасником, а не спостерігачем описаних подій. Найчіткіше ситуативна модель "працює" в наступних трьох випадках [22, 29]:

1) при перекладі безеквівалентної лексики;

2) коли описувана в оригіналі ситуація однозначно визначає вибір варіанту перекладу;

3) коли розуміння і переклад оригіналу або певної його частини неможливий без з'ясування тих сторін описуваної ситуації, які не входять у значення мовних одиниць, використаних у повідомленні.

Висновки

Різноманітність процесу перекладу, невловимість деяких його сторін, що ускладнює дослідження, є причиною появи численних абстрактних моделей процесу перекладу, до створення різних теорій перекладу. Серед них теорія закономірних відповідників Я.І.Рецкера, трансформаційна теорію перекладу Ю.А.Найда, ситуативна теорія В.Г.Гака, семантико-семіотична модель Л.С.Бархударова, теорія рівнів еквівалентності В.Н.Комісарова. Всі ці теорії перекладу, які складають предмет науки про переклад, в основному правильно відображають різні сторони об’єкту, але вони не відображають об’єкта в цілому. Незважаючи на велику кількість моделей перекладу, навряд чи сьогодні будь-яка теорія перекладу може претендувати на домінуюче положення в науці. Однак, не викликає сумнівів той факт, що всі теорії, які правильно відображають ту чи іншу сторону об’єкта науки про переклад, роблять в неї свій внесок.

Таким чином, науці про переклад необхідно мати загальну теорію перекладу, яка охоплює все те, що є типовим для будь-якого виду комунікації з використанням двох мов. Науці про переклад важливо мати теорії перекладу, побудовані на специфіці машинного, усного, художнього і спеціального перекладу. Послідовний поділ перекладу, що враховує найсуттєвіші відмінності в самому процесі перекладу, можна представити у вигляді такої схеми:

Ситуатівно-денотатівная модель перекладу виходить з того, що зміст всіх мовних знаків відображає якісь предмети, явища, відносини реальної дійсності. Предмети реальної дійсності, відбивані в мовних знаках, називаються денотатамі. Ситуація в реальній дійсності є сукупність денотатов і відносин між ними. Отже, відрізки мови містять інформацію про якусь ситуацію в реальній дійсності.

Наступна посилка, лежача в основі ситуатівно-денотатівной моделі: будь-яка ситуація може бути в принципі описана засобами будь-якої мови, чому сприяє спільність дійсності, що оточує нас, незалежно від мовної приналежності людей. Одні і ті ж явища можуть по-різному описуватися різними мовами, але у будь-якому випадку такий опис можливий, навіть якщо в даній мові відсутнє відповідне найменування.

Виходячи з цього дана модель описує процес перекладу таким чином. На етапі сприйняття тексту оригінала (або його сегменту) перекладач, аналізуючи значення мовних знаків і їх зв'язку, з'ясовує, які саме денотати позначаються цими знаками і яку ситуацію насправді складає сукупність даних денотатов.

Після того, як в свідомості перекладача склалося уявлення про описувану в оригіналі ситуацію (свого роду картинка, що зображає певний фрагмент дійсності), він описує цю ситуацію засобами іншої мови.

У викладі І.І.Ревзіна і В.Ю.Розенцвейга, що розробили дану модель, цей процес, названий ними інтерпретацією, виглядає так. Є відправник А, адресат В і перекладач П. А, користуючись мовою ІЯ, передає повідомлення С1 про деяку ситуацію насправді Д. Перекладач, користуючись системою ІЯ, встановлює відповідність між C1 і Д1 а потім, користуючись системою ПЯ, будує нове повідомлення С2 про ту ж саму ситуацію; повідомлення С2 приймається адресатом В, який, користуючись системою ПЯ, встановлює відповідність між С2 і действітельностью.

Інакше кажучи: перекладач сприйняв деяку мовну послідовність, від цієї послідовності він переходить до ситуації, розглядає цю ситуацію, потім, повністю абстрагуючись від повідомлення, яке йому було передано, а тільки маючи на увазі дану ситуацію, перекладач повідомляє про цю ситуацію іншу особу.

Варіантом цього процесу є інший, коротший процес, названий І.І.Ревзіним і В.Ю.Розенцвейгом власне перекладом. А передає деяке повідомлення З, про ситуацію насправді Д, але П, отримавши повідомлення С1 переходить від нього не до ситуації насправді, а до мови-посередника, тобто до системи відповідностей меж-. ду ІЯ і ПЯ, а потім переходить від мови-посередника до системи ПЯ. За допомогою ПЯ він формує повідомлення С2, яке і інформує адресата про ситуацію насправді. Як ми.відім, цей процес здійснюється без безпосереднього зверненнями ситуації, що має місце насправді. Перехід від однієї системи мови до друтой здійснюється непосредственозних по заздалегідь встановленій схемі відповідностей. Проте важливе те, що коли ця схема відповідностей встановлювалася, то враховувалася та дійсність, ті ситуації, які відображають існуючі категорії в тій і іншій мові. Просто все це було у минулому. Ситуатівно-денотатівная модель в деяких випадках добре пояснює спостережувані факти. Одним з таких випадків є відсутність в ПЯ мовної одиниці, що позначає даний денотат. У подібній ситуації перекладач спочатку з'ясовує, яке саме явище описується за допомогою знаку ІЯ, а потім вирішує, який прийом перекладу вибрати, щоб найбільш адекватно описати дану ситуацію в перекладі. Він може створити новий знак (beatnik — бітник), використовувати вже наявний в ПЯ знак з розширенням його смислової функції (American-firster — ура-патріот) або використовувати описовий переклад (Asia-firster — прихильник активної політики в Азії).

Трансформаційна модель перекладу

Трансформаційна модель (теорія) перекладу спирається на положення трансформационной (що породжує) граматики Н.Хомського. Трансформаційна граматика розглядає правила породження синтаксичних структур, лексем, що характеризуються спільністю, і основних логико-синтаксических зв'язків. Згідно трансформаційній граматиці, вся безліч синтаксичних структур може бути зведене до обмеженого числа елементарних, ядерних структур, в яких логико-синтаксические відносини найбільш прозорі. По певних трансформаційних правилах з ядерних структур виводяться похідні, поверхневі структури. А.Д.Швейцер, приводить наступний приклад: з англійської пропозиції John hit Bill, що розглядається як ядерна структура, може бути утворене досить велике число трансформ:

итуатівно-денотатівная модель

Або інший приклад: якщо за ядерну структуру прийняти пропозицію «Хлопчик читає» (предикативна структура «діяч — дія»), то по правилах трансформаційної граматики з нього можна вивести похідні «Читання хлопчика», хлопчик», що «Читає, «Прочитане хлопчиком», в яких зберігається основне відношення «діяч — действіє-». Як указує В.Н.Коміссаров, відрізняючись формою складових їх одиниць, ці трансформи володіють значною спільністю (інакше «інваріантністю») плану змісту.

У ядерних структурах, на відміну від поверхневих, смислові зв'язки завжди виражені чітко: предмет завжди позначається іменникам, а процес — дієсловом, суб'єкт завжди є таким, що підлягає, а об'єкт — доповненням, іншими словами, «трансформація поверхневих структур в ядерних — це спосіб встановлення однозначних відповідностей між граматичними і семантичними категоріями або (що одне і те ж) однозначної смислової інтерпретації граматичних конструкцій исхожого тексту».

Згідно трансформаційної теорії перекладу процес перекладу будується в три етапи: 1) етап аналізу — структури оригіналу (поверхневі) структури перетворяться в ядерні структури ІЯ, тобто здійснюється трансформація в межах мови оригіналу; 2) етап перенесення — заміна ядерної структури ІЯ еквівалентною їй ядерною структурою ПЯ (міжмовна трансформація); 3) етап синтезу, або реконструювання — ядерна структура ПЯ розгортається в поверхневу структуру ПЯ, тобто в кінцеву структуру тексту перекладу. Відносно останнього етапу слід відмітити, що оскільки набір трансформацій, що існує в кожній мові, допускає декілька варіантів перефразовування, варіантів, між якими існують відомі стилістичні відмінності, на стадії реконструювання перетворення ядерної пропозиції ПЯ в поверхневу структуру здійснюється з урахуванням стилістичних обмежень.

Коментуючи дану модель перекладу, А.Д.Швейцер приводить слова Ю.Найди, що порівняло періводчика з мандрівником, який, замість того щоб переправитися на інший берег річки в бурхливому або глибокому місці, відходить убік вгору або вниз за течією річки, знаходить безпечне місце для переправи і, нарешті, обходним шляхом досягає наміченої крапки на іншому березі річки.

Використання трансформаційної моделі для вивчення перекладацької діяльності представляється вельми корисним. В.Н.Коміссаров відзначає наступні достоїнства Цієї моделі:

1) трансформаційна теорія відводить важливе місце порівняльному вивчення різномовних форм, між якими можуть встановлюватися відносини перекладацької еквівалентності, що створює теоретичну базу для опису системи перекладацьких відносин двох конкретних мов;

2) трансформаційна модель дає можливість виявити різні типи перекладацьких трансформацій;

3) спроба пов'язати процес перекладу з внутрішньоязиковими трансформаціями має безперечну цінність, оскільки дає можливість пояснити факти перекладу структур ІЯ, що не мають соответствій в ПЯ. Наприклад, не має відповідності в російській мові англійська структура She is а poor letter-writer. На першому етапі перекладацького процесу ця структура перетвориться в ядерну структуру в рамках тієї ж мови: She writes letters poorly. На другому етапі відбувається заміна ядерної структури ІЯ ядерною структурою ПЯ: «Вона пише листи погано». А потім відбувається розгортання ядерної структури ПЯ в поверхневу структуру російської мови: «Вона не уміє писати пісьма»329.

Разом з тим, як і кожна модель перекладу, трансформаційна модель не позбавлена деяких недоліків. До їх числа відносяться наступні:

1) трансформаційна модель не пояснює, яким чином на третьому етапі здійснюється вибір з числа можливих трансформ (адже, згідно даної моделі, трансформації здійснюються в рамках окремих мов і, отже, початкові і кінцеві структури виявляються незалежними один від одного};

2) трансформаційна модель не може пояснити факти встановлення відносин еквівалентності між такими структурами, які не зводяться до аналогічних ядерних структур:

The split in the Democratic Party elected Lincoln. «В результаті розколу в демократичній партії до влади прийшов Лінкольн».

3) трансформаційна модель не пояснює факти еквівалентності між такими структурами, як Fragile —«осторожно, стекло». Як указує А.Д.Швейцер, навряд чи є сенс шукати обхідних шляхів там, де можна переправитися на інший берег річки і найкоротшим шляхом.

В цілому, кажучи про цю модель, А.Д.Швейцер відзначає, що граматичні трансформації дійсно знаходять застосування як одного з прийомів семантичного аналізу початкового тексту і одного із способів побудови кінцевого вислову. Проте зведення перекладу до граматичних трансформацій надмірно спрощує реальну картину, оскільки в перекладі знаходять застосування і методи лексико-синтаксичного перефразовування, і семантичні модифікації, обумовлені ситуативно-прагматичними чинниками. Таким пробразом, претензії

трансформаційній моделі перекладу на універсальний характер (на чому наполягав Ю.Найда) навряд чи обгрунтовані, і як і всі інші моделі перекладу, дана модель має обмежену пояснювальну силу.

Ситуатівно-денотатівная модель

Або інший приклад: якщо за ядерну структуру прийняти пропозицію «Хлопчик читає» (предикативна структура «діяч — дія»), то по правилах трансформаційної граматики з нього можна вивести похідні «Читання хлопчика», хлопчик», що «Читає, «Прочитане хлопчиком», в яких зберігається основне відношення «діяч — действіє-». Як указує В.Н.Коміссаров, відрізняючись формою складових їх одиниць, ці трансформи володіють значною спільністю (інакше «інваріантністю») плану змісту.

У ядерних структурах, на відміну від поверхневих, смислові зв'язки завжди виражені чітко: предмет завжди позначається іменникам, а процес — дієсловом, суб'єкт завжди є таким, що підлягає, а об'єкт — доповненням, іншими словами, «трансформація поверхневих структур в ядерних — це спосіб встановлення однозначних відповідностей між граматичними і семантичними категоріями або (що одне і те ж) однозначної смислової інтерпретації граматичних конструкцій исхожого тексту».

Згідно трансформаційної теорії перекладу процес перекладу будується в три етапи: 1) етап аналізу — структури оригіналу (поверхневі) структури перетворяться в ядерні структури ІЯ, тобто здійснюється трансформація в межах мови оригіналу; 2) етап перенесення — заміна ядерної структури ІЯ еквівалентною їй ядерною структурою ПЯ (міжмовна трансформація); 3) етап синтезу, або реконструювання — ядерна структура ПЯ розгортається в поверхневу структуру ПЯ, тобто в кінцеву структуру тексту перекладу. Відносно останнього етапу слід відмітити, що оскільки набір трансформацій, що існує в кожній мові, допускає декілька варіантів перефразовування, варіантів, між якими існують відомі стилістичні відмінності, на стадії реконструювання перетворення ядерної пропозиції ПЯ в поверхневу структуру здійснюється з урахуванням стилістичних обмежень.

Коментуючи дану модель перекладу, А.Д.Швейцер приводить слова Ю.Найди, що порівняло періводчика з мандрівником, який, замість того щоб переправитися на інший берег річки в бурхливому або глибокому місці, відходить убік вгору або вниз за течією річки, знаходить безпечне місце для переправи і, нарешті, обходним шляхом досягає наміченої крапки на іншому березі річки.

Використання трансформаційної моделі для вивчення перекладацької діяльності представляється вельми корисним. В.Н.Коміссаров відзначає наступні достоїнства Цієї моделі:

Семантична модель перекладу

Немає сумніву в тому, що «еквівалентність змісту двох текстів (у тому числі і двох текстів на різних мовах) має на увазі ідентичність або достатньо близька подібність всіх або деяких смислових елементів, складових зміст цих текстів». Виходячи з цього, згідно семантичної моделі перекладу, процес перекладу представляється як виділення в тексті оригіналу смислових елементів (сем) і вибір в ПЯ одиниць, що містять такі ж смислові елементи.

Проблема полягає у визначенні складу елементарних смислов (сем), що входять в зміст кожної одиниці оригіналу. Вирішується вона шляхом визначення диференціальної ознаки, по якій зміст даної одиниці протиставляється змісту іншої одиниці тієї ж мови, що близької першої і знаходиться з нею в певних семантичних відносинах. Скористаємося прикладом В.Н.Коміссарова. У значення російського слова «студент» входять наступні елементарні сенси: 1) «навчаний» — не «викладач»; 2) що «вчиться у вузі» — не «учень»; 3) «мужськойпол» — не «студентка»; 4) «одноліцо» — не «студенти». Англійську відповідність російського слова (student) має менший набір сем: у його значенні відсутня вказівка на підлогу особи. Це, проте, не перешкоджає слову student замінювати російське слово «студент» при перекладі. Річ у тому, що не всі семи в значенні мовної одиниці можуть виявитися релевантними в певних умовах комунікації і, отже, не всі вони підлягають передачі при перекладі. Так, твердження «Всі студенти зобов'язані відвідувати занятія»відноситься як до студентів, так і до студенток, і вказівка на підлогу в даному випадку необов'язково або навіть надмірно. Інший випадок — використання того ж слова в пропозиції «Студентки нашого університету дуже багато палять», де вказівка на підлогу обговорюваної особи комунікативно релевантний, а значить, повинно бути обов'язково відтворено в перекладі. Отже, згідно семантичної моделі перекладу, завдання перекладача полягає у відтворенні в перекладі тих елементарних сенсів, які комунікативно рельовантни. Перекладацька еквівалентність грунтується на спільності сем в змісті оригіналу і перекладу. Причому така спільність існує не між сукупністю сем, а лише між окремими семамі.

Автор семантичної моделі перекладу, англійський дослідник Дж.Кэтфорд, ілюструє висловлені положення наступним прикладом. Допустимо, англійська пропозиція I have arrived повинна бути передане на російську мову пропозицією «Я прийшла». При цьому зміст оригіналу і перекладу буде соотносится таким чином.

З приведеної схеми видно, що англійську пропозицію містить п'ять елементарних сенсів: 1) що говорить (перша особа); 2) прибуття (без вказівки на спосіб пересування); 3) минулий час (not «arrive»); 4) зв'язок з іншою дією або моментом часу (значення перфекта); 5) зв'язок з моментом мови (not «arrived»). Російську пропозицію містить шість елементарних сенсів:

Ситуатівно-денотатівная модель

Або інший приклад: якщо за ядерну структуру прийняти пропозицію «Хлопчик читає» (предикативна структура «діяч — дія»), то по правилах трансформаційної граматики з нього можна вивести похідні «Читання хлопчика», хлопчик», що «Читає, «Прочитане хлопчиком», в яких зберігається основне відношення «діяч — действіє-». Як указує В.Н.Коміссаров, відрізняючись формою складових їх одиниць, ці трансформи володіють значною спільністю (інакше «інваріантністю») плану змісту.

1) що говорить; 2) прибуття; 3) минулий час; 4) жіночий рід; 5) рух пішки; 6) доконаний вид [1. С.162-163]. При цьому загальних сем є тільки три: що «говорить», «прибуття», що «пройшло час». Але і їх виявляється достатньо, щоб забезпечити еквівалентність перекладу. А неспівпадаючі елементарні сенси виявляються комунікативно нерелевантними. Зрозуміло, що ніж більше співпадаючих сем в змісті оригіналу і перекладу, тим більшим буде ступінь еквівалентності.

Семантична модель перекладу володіє значною пояснювальною силою. Вона дозволяє пояснити багато причин семантичних розбіжностей між двома текстами, указує на ряд істотних чинників, що визначають вибір варіанту перекладу. Разом з тим вона не позбавлена ряду істотних недоліків. На думку В.Н.Коміссарова, вона не передбачає такі випадки, коли для опису однієї і тієї ж ситуації різні мови використовують різні семантичні категорії (instant coffee — розчинна кава); вона не зачіпає проблем передачі образних і інших асоціацій при перекладі, проходить мимо багатоплановості змісту тексту, можливості використання одиниць мови в переносному значенні, розрахунку на попередній досвід і наявність асоціацій, які можуть виявитися неоднаковими і одержувачів оригіналу і перекладу; основний докір, який висловлює В.Н.Коміссаров, полягає в тому, що в рамках семантичної моделі перекладу не знаходиться місця категорії мети комунікації, що грає вирішальну рольпри вибиранні засобів перекладу.

Трифазна модель перекладу О.Каде

У багатьох традиційних моделях перекладу виявляється інтуїтивне усвідомлення їх авторів факту того, що в процесі міжмовної комунікації за допомогою перекладу чітко виділяються два етапи: етап сприйняття перекладачем тексту оригіналу і етап створення тексту перекладу. Як пише В.Н.Коміссаров, «...можно розрізняти два види дій, складові хоча і несамостійні, але достатньо етапи, що ясно виділяються, які можуть, з відомими обмовками, описуватися роздільно. До першого такому етапу відноситимуться дії перекладача, пов'язані з «витяганням» інформації з оригіналу. До другого — вся процедура вибирання необхідних засобів в мові перекладу». Проте ніхто не заперечує і того, що є і якийсь проміжний етап, мабуть, самий таємничий, здійснюваний виключно в свідомості перекладача і тому безпосередньо не спостережуваний. Це саме та стадія перекладацького процесу, на якій здійснюється перехід від знакоу однієї мови до знаків іншої мови. Саме таким чином представляє процес перекладу модель німецького лінгвіста і переводоведа Отто Каде.

Ці завдання вирішуються перекладачем Т (Translator), який виступає як проміжна ланка між Про і П в двомовній комунікації. По відношенню до Про він є одержувачем, а по відношенню до кінцевого адресата П` — непрямим відправником Про'.

Як указує О.Каде, передумовою для функціонування перекладача Т в якості Про' є його функціонування як перекодірующего ланка ПЗ. Саме у цій якості перекладач здійснює перехід від знаків однієї мови до знаків іншої мови, точніше, замінює знаки Я, знаками Я2. Виконання цієї функції перекладачем Т залежить від його дій як одержувач П. О.Каде пропонує наступну схему, що розкриває послідовність подій в ході міжмовної комунікації:

Таким чином, двомовна комунікація включає три фази:

1. Комунікація між О Ї Т. Перекладач Т виступає в якості одержувача П повідомлення на Я1.

2. Міна коди Я1 — Я2, здійснювана Т (виступаючим як ПЗ);

3. Комунікація між Т і П`. Перекладач виступає як відправник Об' повідомлення для одержувача П'.

Як видно з схеми, власне переклад є лише частиною цього процесу і розповсюджується на частину першої фази (сприйняття і декодування повідомлення, що поступає від Про, перекладачем), на всю другу фазу і частину третьої фази.

Гідністю даної моделі перекладу є чітке виділення етапів процесу міжмовної комунікації, вказівка на поліфункциональность дій перекладача. Подібне уявлення про структуру акту міжмовної комунікації дає можливість аналізувати всілякі чинники, що існують в кожній з ланок і що впливають на переклад. Модель О.Каде об'єктивно коректно розкриває характер перекладацької діяльності з погляду послідовності операцій, здійснюваних перекладачем.

Інтерпретативна теорія перекладу

Інтерпретативна теорія перекладу, розроблена французькими переводоведамі Д.Селеськовіч і М.Ледерер, виходить з того, що спілкування між людьми здійснюється не шляхом обміну одиницями мови, а за допомогою мовних висловів-текстів, що володіють певним сенсом. Причому сенс тексту несводім до простій сумі значень мовних одиниць. Саме витягання сенсу з початкового повідомлення і перевираженіє його в тексті перекладу є основним завданням перекладача.

Згідно даної теорії, процес перекладу включає наступні етапи: створення тексту оригіналу, розуміння перекладачем змісту промови (причому, витягуваний ним сенс повинен бути ідентичний смис- лу, вкладеному в початкове повідомлення автором оригіналу) '! породження перекладачем тексту перекладу, відтворюючого початковий сенс. Як і в багатьох інших моделях перекладу, в даному випадку перекладач представлений як людина, що виконує дві ролі: одержувача початкового тексту (interpreter/listener) і творця тексту перекладу (interpreter/speaker). Центральним етапом в цій моделі є етап розуміння перекладачем сенсу початкового повідомлення. Даний процес є інтерпретацією, тобто витягання сенсу, минувши його мовний вираз.

Інтерпретація — це основне поняття в даній концепції, що протиставило поняттю власне перекладу. На думку Д.Селеськовіч, переклад часто розуміється як операція по тому, що перекодувало повідомлення, що припускає заміну послідовності знаків однієї мови послідовністю знаків іншої мови. Таким чином, власне переклад має справу з одиницями мов. Мови порівнюються і оцінюються з погляду знаходження еквівалентів. Як іронічно помічає Д.Селеськовіч, кращим результатом цієї операції є двомовні словники, що фіксують можливі відповідності між одиницями двох мов. На відміну від власне перекладу інтерпретація має справу не з одиницями мов, а з ідеями, з сенсом, і всіляко ігнорує формальні міжмовні відповідності. Інтерпретація припускає знаходження відповідного способу виразу даного сенсу в даний момент часу і в даному контексті, незалежно від того, що цей спосіб виразу думці і той. спосіб виразу тій же думці, який був використаний в оригіналі, можуть нести різні сенси в інших умовах. Іншими словами, інтерпретація припускає виділення значущих смислових елементів в початковому вислові і перевираженіє сенсі засобами іншої мови таким чином, що оригінал і переклад можуть співпадати по сенсу тільки в даних умовах і не обов'язково включають формальні мовні еквіваленти.

З вищевикладеного виходить, що в процесі перекладу перекладач відокремлює изваблений сенс від його мовного виразу, тобто має місце де-вербалізация повідомлення. Девербалізация є усвідомлення перекладачем того, що хотів сказати автор в аналізованому відрізку оригіналу. Вона полягає в тому, щоб забути конкретні слова і вислови, породжувачі сенс, що витягує з них. По образному виразу Д.Селеськовіч, перекладач як би розплітає на окремі нитки тканину, виткану з матеріалу однієї мови, і потім з отриманих ниток тче новий матеріал. Перш ніж створити новий мовний твір, перекладач зводить сформульовану думку автора оригіналу до думки, що не має мовного виразу. Причому це відбувається миттєво і інтуїтивно, і в пам'яті перекладача зберігається сенс, що лише витягує, який він і передає в перекладі.

На думку авторів інтерпретативної теорії, інтерпретація краще всього вдається перекладачеві в умовах усного перекладу, оскільки у нього немає часу детально аналізувати мовну сторону вислову; він може лише схопити основною смисл. Причому, цей сенс розуміється перекладачем однозначно через граничну однозначність самого вислову: воно адресується певній аудиторії з певним рівнем екстралінгвістичних знань, тобто гранично пристосовано до сприйняття одержувачів. Це, проте, не означає, що до письмового перекладу інтерпретатів-ная теорія не застосовна. Просто при письмовому перекладі перекладач знаходиться в декілька утрудненому положенні: він не має безпосереднього зв'язку з учасниками комунікації, а перед очима у нього — письмовий текст, який може по-різному інтерпретуватися одержувачами з різним об'ємом екстралінгвістичних знань, як і самим перекладачем. Таким чином, саме усний переклад в максимальній мірі відображає суть перекладацького процесу, тоді як в письмовому перекладі ця суть затемняється.

В.Н.Коміссаров робить вивід, що інтерпретативна теорія перекладу є спробою підвести теоретичну базу під інтуїтивне представлення усного переводчика про характер своєї діяльності. Разом з тим вона не позбавлена деяких уразливих сторін в теоретичному і практичному плані. В.Н.Коміссаров виділяє наступні недоліки інтерпретативної теорії:

1. Перебільшення ролі інтуїтивно-безпосереднього в мові. Інтуїтивне розуміння можливе лише відносно порівняльних простих текстів; суб'єктивне відчуття правильності розуміння часто не має об'єктивних підстав; для виявлення всіх компонентів реального сенсу складного тексту потрібний свідомий аналіз.

2.Необоснованное звеличення усного перекладу як найбільш надійного способу передачі сенсу оригіналу. Відомо, що часто усний (особливо синхронний) перекладач в силу екстремальності ситуації перекладу задовольняється лише передачею основній думці автора, компресує сенс початкового тексту, допускає пропуски, відхилення, обмовки і помилки в мові. Навпаки, письмовий перекладач має можливо детально проаналізувати сенс оригіналу і, отже, більш повно перідавать весь зміст оригіналу.

3. Неправильне уявлення про роль мови в створенні сенсу тексту. Дійсно, сенс вислову в конкретному контексті може не зводитися до його мовного змісту, але він завжди інтерпретується через цей зміст і на його основі. Як пише В.Н.Коміссаров, перекладач «насправді...дуже швидко і неусвідомлено ідентифікував почуті мовні одиниці, інтерпретував їх значення по відношенню до один до одного і до описуваної реальності і визначив мовний зміст вислову з більшою або меншою повнотою. І лише після цього або разом з цим він може здійснити розуміння сенсу, що виводиться з цього змісту...»

4. Уявлення про сенс вислову як про щось миттєве, неповторному, що створюється лише в даний момент комунікації. Але окрім суб'єктивного сенсу будь-який вислів повинен містити деяку інформацію, загальну для всього мовного колективу, що користується даною мовою, інакше спілкування між людьми і їх сумісна деятельность були б неможливі.

Разом з тим слід зазначити і очевидна гідність інтерпретативної теорії перекладу, а саме; вказівка на необхідність здійснення де-вербалізациі сенсу оригінального вислову як одного з етапів процесу перекладу. Представляється, що спрямованість дій перекладача на те, що «забуває» мовної форми виразу сприяє подоланню інтерференції в перекладі, дозволяє перекладачеві створювати текст перекладу відповідно до норм і узуса ПЯ. Причому, ця роль девербалізациі важлива і абсолютно реалізовується як в умовах письмового перекладу, так і усного.

Теорія рівнів еквівалентності

Аналізуючи різні теоретичні моделі перекладу, В.Н.Коміссаров відзначає, що кожна з них відображає тільки какие-то- окремі аспекти перекладацької діяльності і лише всі разом в сукупності вони дають достатньо повну картину тих змістовних компонентів, передача яких забезпечує еквівалентність перекладу. На його думку, роль такої об'єднуючої моделі, що всесторонньо описує перекладацьку діяльність, може зіграти теорія рівнів еквівалентності:

«Теорія рівнів еквівалентності — це модель перекладацької діяльності, заснована на припущенні, що відносини еквівалентності встановлюються між аналогічними рівнями текстів оригінала і перекладу. Основою цієї моделі є виділення в змісті тексту ряду послідовних рівнів, що відрізняються по характеру інформації, передаваній від Джерела до Рецептора».

Суть цієї теорії полягає в тому, що «відмінності в системах ІЯ і ПЯ і особливостях створення текстів на кожній з цих мов різною мірою можуть обмежувати можливість повного збереження в перекладі змісту оригіналу. Тому перекладацька еквівалентність може грунтуватися на збереженні (і відповідно втраті) різних елементів сенсу, що містяться в оригіналі. Залежно від того, яка частина змісту передається в перекладі для забезпечення його еквівалентності, розрізняються різні рівні, (типи) еквівалентності. Набудь-якому рівні еквівалентності переклад може забезпечувати міжмовну комунікацію».

Дійсно, для забезпечення цілком успішного акту міжмовної комунікації іноді буває цілком достатньо жестом вказати на потрібний предмет, замість того, щоб переводити фразу «Я маю на увазі он той предмет, розташований

Теорія закономірних відповідностей

Одній з перших лінгвістичних теорій перекладацької діяльності, висунутих у вітчизняному переводоведенії, була «теорія закономірних відповідностей» Я.І. Рецкера, в 1950 р. що опублікував статтю «Про закономірні відповідності при перекладі рідною мовою». Проте схожі з ним погляди висловлював в своїй відомій роботі

«Введення в теорію перекладу» (1953) і А.В. Федоров.

Розроблена цими ученими теорія лежить в основі багатьох навчальних і практичних посібників по перекладу, що видавалися в наший країні. Крім того, вона послідовно розроблялася Л.С. Бархударовим, а окремі її елементи використані в концепціях В.Н. Коміссарова, В. Коллера і ін.

Позитивна роль теорії закономірних відповідностей полягала перш за все в тому, що вперше здебільшого імпресіоністським міркуванням про переклад, його якість, що панував до того в публікаціях з даної тематики, протиставила науково (лінгвістично) обгрунтована теорія. Відповідно до нейможна було розглядати перекладацьку діяльність як процес і аналізувати її результати. Іншими словами, виявилося можливим виділити деякі принципи вибору варіантів перекладу того або іншого слова, обороту в процесі здійснення перекладацької діяльності. Результат її — текст перекладу — теж можна було розглядати з погляду реалізації закономірних відповідностей. Авторам вдалося показати, що перекладач діє не просто по натхненню, по натхненню, що існують певні закономірності у виборі міжмовних відповідностей.

Емпіричною базою для побудови теорії закономірних відповідностей послужив накопичений перекладачами-практиками великий досвід. Особливою заслугою Федорова і Рецкера слід визнати те, що вони враховували не тільки художній переклад, як це робилося до них (ср. «Високе мистецтво» К.І. Чуковського). Дослідники спиралися на досвід перекладачів, що працювали також в інших сферах, хоча художній переклад, звичайно, превалював.

Теория закономірних відповідностей розповсюдила свій вплив на різні мовні яруси від лексики до синтаксису і стилю. Відразу було заявлено про формування лінгвістичної основи теорії перекладу. Така позиція викликала протистояння у багатьох перекладачів-практиків, особливо у тих, хто займався художнім перекладом. Вони бачили в новому науковому напрямі, що з'явився, загрозу перекладу як творчому акту. З іншого боку, лінгвісти сприйняли переводоведчеськие дослідження як що відносяться виключно до сфери прикладної лінгвістики і нею що обмежуються. Зараз, через півстоліття, ясно, що ці скептичні погляди на науковий напрям, що знов з'явився, виявилися неспроможними.

Суть теорії Рецкера полягає в класифікації відповідностей, які враховуються при перекладі з однієї мови на іншій. У цій класифікації виділено три групи відповідностей: 1) еквіваленти; 2) аналоги (іноді звані також «варіантними відповідностями"); 3) адекватні заміни.

Під еквівалентами розуміються постоянниє, не залежні від контексту відповідності одиниць ІЯ одиницям ПЯ. Перш за все це — однозначні терміни. Наприклад, англійському the United Nations відповідає російське Організація Об'єднаних Націй. Такого роду відповідності незалежні від контексту, вони завжди постійні, хоча їх порівняно небагато. Друга група —аналоги, або варіантні відповідності, — група набагато численніша. Аналогами їх можна назвати в тому сенсі, що між даною одиницею ІЯ і відповідною нею одиницею ПЯ встановлюються аналогові -отношенія: серед синонімічних одиниць ПЯ, відповідних даній одиниці ІЯ, підшукується варіант передачі сенсу, найбільш відповідного для даного контексту, Іншими словами, перед нами вже не однозначні відповідності, а набори відповідних один одному одиниць ІЯ і ПЯ. Вибір кожної конкретної пари відповідностей визначається контекстом. Так, англійське слово fair можна перекладати російською мовою як чесний і як справедливий. Словосполучення fair share ми переведемвикористовуючи слово справедливий: справедлива частка. А словосполучення fair deal — за допомогою слова чесний: чесна операція. Саме контекст словосполучення, в якому спожито англійське слово, вплинув на наш вибір російської відповідності.

Третю групу закономірних відповідностей в класифікації Рец-кера складають так, звані адекватні заміни. До них перекладач вдається тоді, коли для вірної передачі думці оригіналу найбільш доцільним представляються відхід від «букви оригіналу», тобто спожитих в оригіналі слів, і рішення задачі, що стоїть перед ним, «виходячи з цілого». Тут в класифікації Рецкера виявляється суперечність, оскільки еквіваленти і варіантні відповідності не можуть бути поставлені в один ряд з адекватними замінами. Дійсно, перші дві групи беруть за основу мовні одиниці, які можна визначити як відповідності, тоді як третя група припускає не підбір відповідних один одному одиниць ІЯ і ПЯ, а якісь дії перекладача по установленію відповідності між тими або іншими одиницями ІЯ і ПЯ, тобто мова йде про прийомах перекладу.

Згідно Рецкеру, в свідомості перекладача виникають спочатку еквіваленти, потім починається пошук аналогів. Якщо ні те ні інше не підходить, він удається до адекватних замін. У тій же послідовності слід навчати і перекладачів: спочатку учити їх знаходити еквіваленти, потім — аналоги, нарешті здійснювати адекватні заміни.. Особливе місце в теорії Рецкера займає так зване незакономірне встановлення еквівалентів, що забезпечує творчий характер перекладацької діяльності, виключає автоматичний підбір відповідностей.

Критики указували на надмірно нормативний характер теорії Рецкера. Тому в подальших своїх публікаціях Рецкер неодноразово підкреслює творчий характер перекладацької діяльності.

Денотатівная (ситуативна) теорія перекладу

З ідеями, близькими денотатівной теорії перекладу, ми зіткнулися, обговорюючи проблему переводімості/ неперекладної / всепереводімості. Універсалістськие погляди наводили на думку про глибинну схожість всіх мов.

На питання: «У чому ж полягає ця глибинна схожість між мовами?» — прихильники денотатівной теорії відповідають, що мовні знаки відображають ті або інші предмети, явища реальній дійсності, що оточує людину, або відносини, що зв'язують їх, звані денотатамі. Навколишню дійсність відображають всі мови, і денотати їх об'єднують.

Іноді в ролі денотатов виступають цілі ситуації. Звідси друга назва даної теорії — ситуативна теорія перекладу. Ситуація при цьому розуміється як набір денотатов, що знаходяться в тих або інших співвідношеннях.

Така модель перекладу представлена перш за все в роботах Дж. Кетфорда, В.Г. Гака.

Логіка денотатівной теорії перекладу наступна. Спостережуваний і відбиваний людиною світ загалом і в цілому єдиний для всього людства. У будь-яких мовах можна знайти різнооформлені зовні і декілька що відрізняються один від одного за своїм змістом слова, які, проте, указують на одни і ті ж реалії. Звідси змістом міжмовної комунікації є екстралінгвістична реальність, а процес перекладу, згідно денотатівной теорії, — це процес опису денотатов, відбитих в мові оригіналу, на мові перекладу.

Таким чином, перекладач, сприймаючи текст оригіналу, зв'язує мовні одиниця ІЯ з відповідними і внеположенны-ми ним денотатамі, фрагментами об'єктивної реальності. Потім, виявивши ці денотати, він описує їх, але вже засобами не ІЯ, а ПЯ. Зазвичай перекладач заздалегідь (без звернення до етапу виявлення денотата) знає, які мовні одиниці ІЯ і ПЯ описують одні і ті ж денотати. Тому йому не потрібно зіставляти їх з відповідними денотатамі, він просто замінює одиниці ІЯ відповідними тим же денотатам одиницями ПЯ. Проте такий укорочений шлях можливий завдяки тому, що колись було встановлене відповідність одиниць ІЯ і ПЯ як що позначають один і той же фрагмент реальності.

Поиск по сайту: