Предмет економічної теорії і його тлумачення різними економічними школами

Методи економіченої теорії

Метод економічної теорії - це сукупність прийомів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Методи: Системний підхід в економічній теорії означає вивчення внутрішніх причинно-наслідкових, структурно-функціональних, ієрархічних, прямих і зворотних зв'язків. Діалектика як метод-загальний для всіх наук метод пізнання Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від всього другорядного, випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, категорій, виявлення і формування економічних законів. Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових.При аналізі об'єкт дослідження розумово або фактично розкладається на складові, кожна з яких вивчається окремо; при син* тезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Аналіз сприяє розкриттю істотного в кожному елементі, а синтез завершує розкриття суті об'єкта в цілому. Індукція і дедукція. Індукція - це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція - метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального. Історичний і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності Метод порівняння

Предмет економічної теорії і його тлумачення різними економічними школами

Предметомекономічноїтеоріїєвиробничівідносинивїхвзаємодіїзпродуктивнимисилами, атакожорганізацієюуправлінняіефективноговеденнягосподарстваякчинниківсуспільногобагатства.Тлумачення предмета політичної економії різними школами. На різних етапах розвитку політичної економії представники основних напрямів, течій та шкіл, намагались, як правило, дати свої визначення предмета даної науки.

Так, А. Сміт у своєму дослідженні “Про природу і причини багатства народів” (1776), визначав предмет політичної економії як науку про багатство, а до складу останнього включав створені у виробництві блага (а не гроші, як про це думали меркантилісти), у тому числі окремі форми додаткового продукту.

К. Марксусвоємуголовномутворі “Капітал” (1867) предметомдослідженняназвавкапіталістичнийспосібвиробництватавідповіднійомувідносинивиробництвайобміну (ці відносини він називав виробничими або економічними), а кінцевою метою дослідження — відкриття економічного закону руху капіталістичного суспільства. Аналогічним є визначення політичної економії у вузькому значенні Ф. Енгельсом. У широкому значенні він називав предметом цієї науки закони, що керують виробництвом та обміном матеріальних життєвих благ у людському суспільстві. Водночас він наголошував на тому, що політична економія досліджує, насамперед, особливі закони кожного окремого ступеня розвитку виробництва й обміну і лише після цього може встановити небагато спільних законів, притаманних виробництву та обміну взагалі. Із цього випливає висновок про існування загальних та специфічних економічних законів, з одного боку, та законів окремих сфер суспільного виробництва (виробництва, обміну), з другого. Безперечно, існують закони сфери розподілу, про що говорив Д. Рікардо, та закони сфери споживання (вагомий внесок в їхнє дослідження внесли представники маржиналізму). Американський економіст Л. Мейєрс предметом вивчення політичної економії називав людські потреби та їх задоволення; український економіст М. Туган-Барановський — науку про суспільні відносини людей у межах їхньої господарської діяльності, а також сучасний господарський лад у його історичному розвиткові.Обґрунтування предмета політичної економії за сучасних умов. Якщо дотримуватися положення про певний внесок представників різних напрямів, течій і шкіл політичної економії у розвиток цієї науки (а не відкидати переважну більшість із них як теоретично неспроможні, що було властиво для радянської науки), зокрема у визначення її предмета, то постає проблема їх синтезу в одне найзмістовніше визначення.

Поиск по сайту: