ПОЗИЧК КАПІТАЛ І ВІДС ТА ЙОГО ЕК ПРИРОДА

Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента.Позичковий капітал або капітал, що приносить проценти, як і торговельний, виник задовго до капіталізму, ще у рабовласниць­кому суспільстві у вигляді лихварського капіталу. Джерелом таких коштів, по-перше, е амортизація основного капіталу, яка накопичується у вигляді амортизаційного фонду і є тимчасово вільною до повного зносу основного капіталу. По-друге, тимчасове вивільнення грошових коштів відбувається і в результаті незбігу часу реалізації готової продукції і часу закупівлі сировини й матеріалів для нового виробничого циклу. По-третє, частина оборотного капіталу, а саме - гроші, призначена для виплати заробітної плати. По-четверте, частина прибутку виділена для нагромадження. Ці гроші не можуть бути використані за призначенням, доки не досягнуть певного мінімуму. До цьго вони є тимчасово вільними. Нарешті, по-п'яте, - це гроші, призначені для нагромадження всіма верствами населення. Останні акумулюються в ощадних касах, страхових товариствах, які разом з банками здійснюють кредитні операції.Поява тимчасово вільних грошових коштів суперечить самій суті капіталу (бо ж капітал - це вартість, яка приносить додаткову вар­тість). Тому за таких умов об'єктивно утворюється особлива група підприємців, яка концентрує у своїх руках тимчасово вільні гроші і пускає їх в обіг з метою забезпечити їх зростання. Саме такі гроші, передані одними підприємцями в тимчасове користування іншим з метою їх самозростання, набувають форми позичкового капіталу.1. Позичковий капітал є капітал-власність на відміну від промислового й торговельного, які виступають як капітали-функції. Тобто, якщо промисоловий і торговельний капітали приносять прибуток тому, що вони функціонують, то позичковий капітал приносить процент лише тому, що він є власністю.2. Позичковий капітал виступає як капітал-товар, чого не можна сказати про промисловий та торговельний капітали. Правда, це товар специфічний. На відміну від товару як речі, тут об'єктом продажу виступає не продукт праці, а властивість грошей самозростати, приносити прибуток. Тим самим гроші у формі позичкового капіталу набувають подвійної споживної вартості. По-перше, як гроші вони виступають у ролі загального еквівалента, а, по-друге, вони набувають властивості приносити додаткову вар­тість, тобто виступають у ролі капіталу. І що особливо важливо, виступають як капітал не лише для їх власника, а й для функціонуючого підприємця (тобто для того, хто взяв гроші в борг з метою їх продуктивного використання).3. Як товар особливого роду, позичковий капітал має і своєрідну форму відчуження. Так, звичайний товар відчужується від свого власника шляхом продажу, а позичковий капітал посередництвом позики. Тобто, гроші не продають назавжди. Відбувається лише передача грошей в тимчасове користування з метою використання їх другої споживної вартості - властивості приносити прибуток. Тому, після закінчення певного строку позичковий капітал повертається до свого власника та ще й з певним приростом -процентом.4. Специфічна природа позичкового капіталу знаходить безпосереднє вираження у формі його руху, яка якісно відрізняється від форми руху промислового і торговельного капіталів. Він не набуває ні продуктивної, ні товарної форми й функціонує лише в одній формі - грошовій. Тому формула його руху виглядає так: Г Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum (на сотню) (це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані впозику гроші чи матеріальні цінності.Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин: кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто.

Процентні ставки бувають:постійні (фіксовані); перемінні (плаваючі) (можуть змінюватися в процесі кредитування. Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розділити на макроекономічні та мікроекономічні.

44. БАНКИ, ЇХ РОЛЬ ТА Ф-ЦІЇ. БАНКІВ ПРИБУТОК. Банк – установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові та інші операції.Центральний банк – це банк, який регулює кредитну систему. Він володіє монопольним правом випуску (емісії) банкнот в обіг і здійснює кредитно – грошову політику в інтересах національної економіки. Основним завданням центрального банку є кредитно – грошова і валютна стабілізація національної економіки. В Україні центральним є Національний банк України. Його основні функції:1) емісія готівкових грошей;2) регулювання кредитної емісії (випуск безготівкових грошей);3) акумуляція та збереження касових резервів інших кредитних установ;4) збереження офіційних золотовалютних резервів;5) надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів;6) здійснення розрахунків і перевідних операцій для комерційних банків;7) грошово-кредитне регулювання економіки;8) контроль за діяльністю кредитних установ;9) надання комерційним банкам ліцензій на проведення банківських операції та операцій із зарубіжною валютою;10) обслуговування державного боргу країни.Другим рівнем банківської системи виступають комерційні банки. Це – кредитні установи, призначені для залучення грошових засобів та їх розміщення від свого імені на умовах поверненості, строковості, платності.комерційних банків в Україні. на відміну від центрального банку вони покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників грошового обігу: фірми, підприємства, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до задач, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційний банк можна розглядати як фундамент всієї банківської системи, вершиною якої є центральний банк. До основних функцій комерційних банків належать:кредитування підприємств, держави, приватних осіб та операції з цінними паперами; · регулювання грошового обігу; · залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і перетворення їх у позичковий капітал;· здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві; · випуск кредитних засобів обігу (депозитно-чекова емісія); · консультації і надання економічної та фінансової інформації.. Прибуток банку - це різниця між валовими доходами банку та витратами. Прибуток банку складають:- прибуток від основної діяльності;- валовий прибуток, до якого, крім прибутку від основної діяльності, входять небанківські операційні доходи і витрати, відрахування в резерви, непередбачені доходи і витрати;- чистий прибуток, який залишається у розпорядженні банку після сплати податку на прибуток.

\

45. СУТНІСТЬ КРЕДИТУ ТА ЙОГО ФОРМИ.

Кредит – позика на умовах повернення зі сплатою %.. Основні принципи кредиту:Поворотність кредиту; Терміновість кредиту; Платність кредиту Забезпеченість кредиту; Цільовий характер кредиту; Диференційований характер кредиту. Базові функції кредиту.Перерозподільна функція, Емісійна, Контрольна Кредитна операція – це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. Кредит у ринкових умовах є одним з найважливіших інструментів господарювання, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. Практика свідчить, що кредит справляє позитивний вплив на розвиток національної економіки, якщо він використовується дійсно на виробничі потреби, а не для спекулятивних цілей. В національній економіці використовуються різні форми кредиту. Серед них особливу роль відіграють: комерційний, банківський, державний, споживчий, іпотечний та міжнародний кредити. Вони розрізняються за складом учасників, об’єктами кредитування, величиною %, сферою використання. Комерційний кредит – це кредит, що його надають товаровиробники один одному у товарній формі. Мета комерційного кредиту прискорити продаж товарів. Він використовується для забезпечення сталих господарських зв’язків між підприємствами – постачальниками і споживачами в умовах нестачі грошових коштів для прямої оплати поставок продукції. Банківський кредит – це кредит, що надається спеціалізованими кредитними установами – банками. На відміну від комерційного, банківський кредит не є обмеженим щодо напряму, строків і величини кредитних угод. Комерційний і банківський кредити взаємопов’язані. Комерційний кредит служить фінансовим забезпеченням банківського кредиту на основі обліку векселів. Класифікація банківських кредитів:1. За призначенням і характером використання розрізняють позики для фінансування:інвестиційних проектів;комерційних контрактів (угод).2. В залежності від цільового спрямування кредит є виробничий та споживчий. 3. За терміном користування кредити поділяються: короткострокові -до одного року; середньострокові -до трьох років; довгострокові -понад три роки4. За характером забезпечення:забезпечені заставою;гарантовані;незабезпечені (бланкові).5. За характером повернення:одноразове повернення позики. поступове повернення кредиту рівномірними внесками, або його ще називають “амортизаційне”.6. За характером і способом оплати відсотків виділяють кредити з:фіксованою ставкою відсотку, плаваючою ставкою відсотку, дисконтні позики 7. В залежності від кількості кредиторів розрізняють:кредити, які надаються одним банком;консорціальні кредити, що надаються консорціумом банків Державний кредит – це кредит, який одержує держава через випуск державних ЦП – облігацій державних позик. Основними видами державного кредиту є державні позики,короткострокові казначейські зобов’язання, внески населення в ощадні каси. Споживчий кредит розуміється з двох точок зору: по-перше, як різновид кредиту, пов’язаного з реалізацією товарів – продажем товарів з розстрочкою платежу безпосередньо споживачам; по-друге, як різновид банківського кредиту, коли банк надає позику фізичним особам на споживчі цілі. Іпотечний кредит – це довгострокові позики, що надаються під заставу нерухомості. Кредитні операції пов’язані з іпотекою, здійснюються як правило спеціалізованими банківськими установами – іпотечними банками. Міжнародний кредит – це кредитні відносини між господарськими суб’єктами і державними структурами різних країн. Міжнародний кредит виконує ряд важливих функцій у світовій економіці..

46. Монополія і конкуренція в господарській системі. Монополія - це окремі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес цінотворення, і отримують більш високі (монопольні) прибутки. Причини виникнення монополій пов'язані передусім із змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кін. ХVІІІ - поч. ХІХ ст., технічні винаходи, поява нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед, у легкій промисловості.

Типи монополій: Картель - це об'єднання підприємств однієї галузі виробництва, які зберігають за собою і виробничу і комерційну (діяльність)самостійність, а домовлюються про ринки збуту і ціну. Синдикат - це невелике за обсягом об'єднання однієї галузі, де учасники зберігають виробничу, але втрачають самостійну діяльність. Трест - це об'єднання підприємств однієї галузі або декількох галузей, при якому часники втрачають і виробничу, і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, управління і фінанси. Учасникам видаються акції на вкладений капітал. Концерн - багатогалузеве об'єднання 10, а то і 100 підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, де все повністю об'єднано, а головна фірма здійснює контроль за всіма ними (над іншими учасниками об'єднання). Конгломерат - це монополістичне об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, що не мали виробничої та технічної єдності. Види монополістичних станів:

1) Проста або повна монополія (монополія окремого підприємства).2) Олігополія (монополія як змова).3) Монопсонія.4) Олігопсонія.

конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків.

види конкуренції:1) вільна конкуренція;2) міжгалузева конкуренція;3) внутрішньогалузева конкуренція;4) недосконала конкуренція.

В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольно високі та монопольно низькі ціни.

Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який посідає монопольне становище у виробництв і на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, і внаслідок цього отримує високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлюють товаровиробники під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні та середні фірми під тиском транспортних та промислових компаній при доставці с/г продукції на ринок та її переробці.

Монопольна ціна - це верхня ціна, за яку монополіст може продати товар чи послугу і, яка містить монопольний надприбуток.

Монопольно високі ціни призводять до зменшення платоспроможного попиту населення, притягують конкурентів. Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби, наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги. Решта олігополістів за спільної згоди призначають ту ж або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, терміну гарантійного обслуговування).

47 .Сутність, фактори та види інфляції її вирахування. Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції. З точки зору темпів зростання цін (тобто кількісно) інфляцію ділять на:· Повзуча (помірна) інфляція_ характерні відносно невисокі темпи зростання цін, приблизно до 10% на рік

· Галопуюча інфляція_ (темп зростання цін - до 300-500% на рік)· Гіперінфляція_ (темп зростання більше 50% на місяць, в річному численні - понад 10000%.).

Необхідно розрізняти внутрішні та зовнішні фактори (причини) інфляції. Серед внутрішніх факторів можна виділити негрошові та грошові - монетарні. Негроїдові фактори _ це порушення диспропорцій господарства, циклічний розвиток економіки, монополізація виробництва, незбалансованість інвестицій, державно-монополістичне ціноутворення, кредитна експансія, екстраординарні обставини соціально-політичного характеру тощо. До грошових відносять кризу державних фінансів, а саме:

дефіцит бюджету, зростання державного боргу, емісія грошей, а також збільшення кредитних знарядь обігу внаслідок розширення кредитної системи, збільшення швидкості обігу грошей тощо.

Зовнішніми факторами інфляції є світові структурні кризи (сировинна, енергетична, валютна), валютна політика держав, спрямована на експорт інфляції в інші країни, нелегальний експорт золота, валюти.

Рівень цін відображає зростання цін за певний період у відсотках. Індекс інфляції відображає, у скільки разів зросли ціни за певний період. Якщо середні ціни на продукцію для розрахунку рівня інфляції в кінці періоду позначити як Ц1, а на початку періоду – Ц0, то рівень інфляції визначатиметься формулою:

Ір=Ц1/Ц0*100

а індекс інфляції:Іі=Ц1/Ц0

48.Гранична, середня схильність до споживання та заощадження. Величину додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, називають граничною схильністю до споживання (МРС). Термін “граничний” означає додатковий, або приростковий. Отже, МРС — це відношення будь-якої зміни у споживанні до тієї зміни у величині доходу, яка спричинила цю зміну у споживанні:

Гранична схильність до заощадження (МРS) — це величина додаткового заощадження, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, або це частка кожної додаткової одиниці доходу, що використовується на додаткове заощадження. Можна також сказати, що МРS — це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни у доході, яка викликала цю зміну в заощадженні:

Частку або відсоток, споживання у використовуваному доході називають середньою схильністю до споживання (АРС).

Частку, або відсоток, заощадження у використовуваному доході називають середньою схильністю до заощадження (АРS).

Крім поточного доходу на споживання і заощадження впливає також довгостроковий доход. Практика показує, що споживачі обґрунтовують свої споживчі витрати, виходячи не тільки з поточного доходу, а й з урахуванням тих змін, які притаманні довгостроковому доходу. Для оцінки цього явища в економіці існують дві теорії: теорія постійного доходу та гіпотеза життєвого циклу.

Гіпотеза життєвого циклу ґрунтується на твердженні, що споживання в кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від доходу протягом усього життя. Принциповим елементом гіпотези життєвого циклу є врахування змін, які постійно відбуваються в рівні доходу протягом усього життя людини. Тому і стратегія споживання і заощадження значною мірою залежить від стадії життєвого циклу людини.

49.Кейнсіанська модель сукупної пропозиції.

Сукупна пропозиція (СПр) - це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина СПр залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини СПр є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару: СПр=іЩ;СеВ). У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв'язку між Ц і СПр. В залежності від того як ціни впливають на СПр існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати. Кейнсіанська модель СПр виникла на грунті конструктивної критики класичної моделі. Але кейнсіанська модель має декілька різновидностей. Один із її варіантів, який називається крайнім випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки стримують в короткостроковому періоді ціни і зарплату від миттєвого реагування на сукупний попит. Це означає, що в такій моделі як ціни, так і зарплата є негнучкими. За цих умов СПр змінюється пропорційно зміні СП. Оскільки ціни стабільні, то внаслідок цього крива СПр приймає вигляд горизонтальної лінії. Але реальна економіка свідчить, що негнучкість цін є не правилом, а крайнім випадком, який може виникати лише в екстремальних умовах, коли держава тимчасово блокує ціни. Отже, крайній випадок кейнсіанської моделі - це модель СПр для екстремальних умов. У нормальних умовах ціни вільно формуються ринком і тому є гнучкими, тобто еластичними стосовно сукупного попиту. Цю обставину враховує основний варіант кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, згідно з яким негнучкою є лише зарплата. Тому під кейнсіанською моделлю СПр слід розуміти її основний варіант. Згідно з цією моделлю зарплата змінюється не так легко і швидко, як це уявляют ь прихильники класичної моделі. Негнучкість зарплати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів. У першу чергу до них відносять колективні угоди між профспілками і підприємцями, якими передбачається незмінність зарплати протягом дії цих угод. Цьому сприяє також закон про мінімальну заробітну плату та дестимулюючий вплив зниження зарплати на продуктивність праці робітників, що в певних межах стримує підприємців від її зниження. Але незважаючи на негнучкість зарплати підприємці все ж будуть змушені змінювати ціни згідно зі зміною сукупного попиту. Це пояснюється ефектом конкуренції. Так в умовах падіння СП конкуренція, що зростає між виробниками товарів, примусить їх знижувати ціни з метою уникнення затоварювання. В умовах зростання СП конкуренція між покупцями викликає зростання товарних цін. В умовах різного рівня зайнятості суттєвість цінових змін буде різною, що впливає на форму кривої сукупної пропозиції. Графічно кейнсіанську модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння СП.

Як видно з рисунку у кейнсіанській моделі крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Якщо сукупний попит недостатній, фактичний обсяг виробництва(Оф) зменшується стосовно потенційного рівня(Оп) і може знаходитися в цьому стані певний час, оскільки зарплата є негнучкою. Згідно з логікою кейнсіанської моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП тимчасово не впливає на номінальну зарплату, тобто ДЗПн = 0. Але товарні ціни знижуються, що зменшує прибутковість виробництва і стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Головна особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що її форма володіє здатністю відтворювати неоднакові співвідношення між динамікою

50. Витрати виробництва в довгостроковому строковому періоді. У довгостроковому періоді підприємство може міняти всі використовувані ним чинники виробництва. Передусім йдеться про таке поєднання чинників виробництва, яке мінімізує витрати виробництва певного обсягу продукції, і про взаємозв'язок між довгостроковими витратами й обсягом випуску продукції. Припустимо, що невелике підприємство в обробній промисловості спочатку розгорнуло мінімальні виробничі потужності, а потім, завдяки успішній економічній діяльності, почало постійно розширятися. У зв'язку з цим мінятимуться і середні загальні витрати. Спочатку якийсь час розширення виробничих потужностей буде супроводжуватися зниженням середніх загальних витрат. Однак введення все більших і більших потужностей призведе врешті-решт до зростання середніх загальних витрат (СВВ).На рис. ця закономірність простежується на прикладі п'яти підприємств різних розмірів. Крива СВВ-1 показує динаміку середніх загальних витрат для найменшого із п'яти підприємств, а крива СВВ-5 — для найбільшого. Співвідношення між цими п'ятьма кривими точно відповідає згаданому вище правилу. Будівництво все більших підприємств супроводжуватиметься зниженням мінімальних витрат на одиницю виготовленої продукції аж до досягнення розмірів третього підприємства. Однак, за цією межею розширення виробничих потужностей означатиме підвищення мінімального рівня середніх загальних витрат.Особливе значення мають тонкі лінії, перпендикулярні горизонтальній осі. Вони показують ті обсяги виробництва, які змушують підприємство змінювати свій розмір, щоб забезпечити якнайменші витрати виробництва на одиницю продукції. На рис. 14.2 видно, що за будь-якого обсягу виробництва менше 20 одиниць мінімальні витрати виробництва на одиницю продукції досягаються на підприємстві 1. Однак, якщо обсяг продажу підприємства перевищує 20 одиниць, але менше ЗО одиниць, то воно зможе зменшити витрати виробництва, збудувавши більше підприємство — підприємство 2.Незважаючи на те, що сума загальних витрат із збільшенням масштабів виробництва буде більшою, витрати виробництва на одиницю продукції виявляться нижчими, ніж попередньо. За будь-якого обсягу виробництва у проміжку від ЗО до 50 одиниць найменші витрати виробництва на одиницю продукції забезпечить підприємство 3. Обсяг виробництва від 50 до 60 одиниць показує, що найменші витрати матиме підприємство 4. А за обсягу виробництва, що перевищує 60 одиниць, найвигіднішим виявиться будівництво підприємства 5.Аналіз усіх цих змін дає підстави зробити висновок, що крива довгострокових СВВ для окремого підприємства складається із кількох кривих короткострокових СВВ для підприємств різних розмірів, які можуть бути збудовані. Крива довгострокових середніх валових витрат (СВВ) показує найменші витрати виробництва на одиницю продукції, які можуть забезпечити будь-який обсяг виробництва за умови, що підприємство мало у своєму розпорядженні достатньо часу для збільшення або зменшення свого розміру. На рис. 14.2 жирною лінією показано криву довгострокових СВВ підприємства або, як її часто називають, криву вибору (або планову криву) підприємства.

Поиск по сайту: