З погляду забезпечення кредити можуть бути бланкові та забезпечені

2 ПИТ.. Теорія абсолютних переваг Адама Сміта (“Дослідження про природу та причини багатства народів”, 1776 р.)

1. Нижчі витрати виробництва товару одної нації порівняно з витратами виробництва того ж товару іншої нації означають її абсолютні переваги.

2. Кожна нація може спеціалізуватися на виробництві та торгівлі того товару, витрати виробництва якого найменші

3. Від міжнародної торгівлі виграє кожна нація, оскільки зовнішня торгівля дає змогу збільшити спроможність до заощадження, що впливає на капітал нації

4. Створення системи захисних заходів від іноземної конкуренції призводить до зменшення багатства нації в цілому.

5. Обмін між націями дає змогу кожній реалізувати залишки конкурентоспроможного виробництва, що надає вартість тому, що було б даремним

“+” Перевагою теорії абсолютних переваг є те, що вона підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівнях.

“-” Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Теорія порівняльних переваг Давида Рікардо (“Початки політичної економії й оподаткування” (1817 р.)

1. Порівняльні переваги мають місце завжди, коли для виробництва двох товарів необхідні різні витрати

2. Виражені в цінах витрати праці є фактором, який виз-начає напрям спеціалізації народного господарства, за якого кожна з країн отри-мує певний виграш від взаємної торгівлі.

3. Кожна країна спеціалізується на тому виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу

4. Вільна торгівля необхідна, оскільки вона оптимізує використання праці.

5. Виграш національної економіки від зовнішньої відкритості дорівнює витратам на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу імпорту) тих галузей, у яких країна не володіє порівняльними перевагами, за відрахуванням витрат на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу експорту) галузей, у яких країна володіє порівняльними перевагами

Переваги теорії порівняльних переваг:

• Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

• Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг:

• Не враховує транспортних витрат.

• Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

• Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва — праці.

• Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва.

• Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

• Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

В7. 1ПИТ. Міжнародна міграція капіталу – це відносини з приводу переміщення з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формах з метою отримання їхніми власниками прибутків, позичкових процентів чи інших здобутків чи вигод.

Експорт (вивіз) капіталу – це процес вилучення частини капіталу із національного обороту даної країни та переміщення його у товарній або грошовій формі у виробничий процес та обіг іншої країни.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Серед інших причин вивезення капіталу:

- невідповідність попиту і пропозиції капіталу у різних ланок світового господарства;

- поява можливості освоєння місцевих товарних ринків – капітал експортується з метою прокладення шляху для експорту товарів, стимулювання попиту на власну продукцію;

- наявність в країнах-імпортерах більш дешевої сировини і робочої сили;

- стабільна політична обстановка та сприятливий інвестиційний клімат в країні, яка приймає капітал, пільговий інвестиційний режим у ВЕЗ;

- більш низькі екологічні стандарти в країні, що приймає капітал;

- економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів та пільгових митних засобів у країнах куди переміщується капітал.

Фактори, що стримують вивіз капіталу:

- інтернаціоналізація виробництва – посилення взаємозв’язку і взаємозалежності національної економіки;

- міжнародна виробнича кооперація, вкладання ТНК у дочірні підприємства;

- економічна політика промислово розвинутих країн, спрямована на залучення значних обсягів капіталу для підтримки темпів економічного зростання, рівня зайнятості;

- економічна поведінка країн, що розвиваються, тобто поштовх для власного розвитку;

- міжнародні фінансові організації, які направляють та регулюють потоки капіталів;

- міжнародні угоди проти подвійного оподаткування доходів та капіталів між країнами, що сприяє розвитку торгового, науково-технічного співробітництва, залучення інвестицій.

Експорт капіталу здійснюється у трьох формах:

1. експорт підприємницького капіталу;

2. експорт позичкового капіталу;

3. міжнародна економічна допомога

1. Експорт підприємницького капіталу – це капіталовкладення в закордонні інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі (прямі і портфельні інвестиції)

2. Експорт позичкового капіталу відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту. Міжнародний кредит можна визначити як позику у грошовій чи товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику з іншої країни на умовах терміновості, повернення і сплати процентів (докладніше в розділі 5).

3. Ще однією формою експорту капіталу можна назвати міжнародну економічну допомогу. Міжнародна економічна допомога – це надання капіталу в грошовій і товарній формі суб’єктами однієї країни у власність суб’єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення, тобто безвідшкодності. (МАТЕРІАЛЬНІ І ФІНАНСОВА)

2 ПИТ. В7 Ціноутворення в міжнароднійторгівлі

Ц іноутворення – це процес відбору кінцевої ціни залежно від собівартості продукції, цін конкурентів, співвідношення попиту і пропозиції, інших факторів. Співпадання цих вимог залежить від багатьох умов, які отримали назву ціноутворюючі фактори. Вони за характером, рівнем та сферою дії поділяються на:

1) загальноекономічні – фаза економічного циклу, стан сукупного попиту та пропозиції, інфляція; 2) конкретно-економічні, тобто ті, які визначаються особливостями розвитку даної галузі, умовами виробництва продукції та її реалізації – витрати, прибутки, податки;

3) специфічні, які мають відношення тільки до деяких товарів та послуг – сезонність, рівень експлуатаційних витрат, комплектність, гарантії і умови сервісу;4) спеціальні, тобто пов’язані з дією особливих механізмів і економічних інструментів, – державне регулювання, валютний курс;5) неекономічні – політичні, військовітощо.

Методи ціноутворення на світовому ринку:

– на основі закритих торгів – виходячи з очікуваних цінових пропозицій конкурентів;

– на основі передбачуваної цінності – виходячи з відчуття покупцем цінової вартості товару;

– на основі рівня поточних цін – виходячи з поточних цін конкурентів.

Ціноутворення на світових ринках має дві характерні риси: складається відхилення світової ціни від внутрішніх цін окремих країн; на один товар існує паралельно ряд цін.

Тобто, у практиці міжнародної торгівлі використовується декілька видів цін, пов’язаних з тими чи іншими особливостями купівлі-продажу, наприклад: біржові котирування (тобто ціни, встановлені на міжнародних товарних біржах); аукціонні (ціни міжнародних аукціонів); експортні ціни основних постачальників певного товару; імпортні ціни в основних центрах імпорту; оптові ціни; роздрібні ціни; ціни оферти – ціни продавця в його офіційній пропозиції про продаж товару; ціни покупця (ціни контроферти); регіональні – ціни, які діють у межах інтеграційних угруповань; номінальні – ціни, вказані в прейскурантах; трансфертні – ціни, щодіють у межах транснаціональних корпорацій; статистичні – середньозважені за певний період часу.

Укладаючи зовнішньоторговельний контракт про купівлю-продаж товару, суб’єкти господарської діяльності мають справу з такими видами цін:

– базисною, яка використовується для визначення сорту або якості товару, яку узгоджують на переговорах між продавцем та покупцем. Вона є початковою для визначення ціни фактично поставленого товару, якщо характеристики останнього відрізнятимуться від обумовлених у контракті;

– фактурною, яка визначається умовами поставки, вказаними в контракті.

Базисні умови розробляються міжнародною торговою практикою. У сучасній практиці міжнародної торгівлі одержав визнання «Інкотермс» (міжнародні комерційні терміни), оскільки запропоноване в ньому тлумачення окремих термінів відповідає найбільш розповсюдженим торговим звичаям, які склалися на світовому ринку.

При визначенні базисних умов використовується термін «франко» (вільно), який означає, що покупець звільняється від ризиків і всіх витрат з приводу доставки товару до місця, позначеного за словом «франко».

Ціна може бути зафіксована в контракті: на момент укладення; протягом терміну дії; на момент його виконання.

В2. 1 ПИТ. Методи державного регулювання міжнародних торговельних відносин.