Велика Хартія Вільностей 12 страница

61. После же того, как мы, для Бога и для улучшения королевства нашего и для более успешнаго умиротворения раздора, родившагося между нами и баронами нашими, все это вышеназванное пожаловали, желая, чтобы они пользовались этим прочно и нерушимо на вечныя времена, создаем и жалуем им нижеписанную гарантию, именно: чтобы бароны избрали двадцать пять баронов из королевства, кого пожелают, которые должны всеми силами блюсти и охранять и заставлять блюсти мир и вольности, какия мы им пожаловали и этой настоящей xapтией нашей подтвердили, таким именно образом, чтобы, если мы или наш юстициарий, или бэйлифы наши, или кто-либо из слуг наших, в чем-либо против кого-либо погрешим или какую-либо из статей мира или гарантии нарушим, и нарушение это будет указано четырем баронам из вышеназванных двадцати пяти баронов, эти четыре барона явятся к нам или к юстициарию нашему, если мы будем находиться за пределами королевства, указывая нам нарушение, и потребуют, чтобы мы без замедления исправили его.

И если мы не исправим нарушения или, если мы будем за пределами королевства, юстициарий наш не исправить (его) в течение времени сорока дней, считая с того времени, когда было указано это нарушение нам или юстициарию нашему, если мы находились за пределами королевства, то вышеназванные четыре барона докладывают это дело остальным из двадцати пяти баронов, и те двадцать пять баронов совместно с общиною всей земли будут принуждать и теснить нас всеми способами, какими только могут, то есть путем захвата замков, земель, владений и всеми другими способами, какими могут, пока не будет исправлено (нарушение) согласно их решению; неприкосновенной остается (при этом) наша личность и личность королевы нашей и детей наших; а когда исправление будет сделано, они опять будут повиноваться нам, как делали прежде.

И кто в стране захочет, принесет клятву, что для исполнения всего вышеназваннаго будет повиноваться приказаниям вышеназванных двадцати пяти баронов и что будет теснить нас по мере сил своих вместе с ними, и мы открыто и свободно даем разрешение каждому давать присягу, кто пожелает дать ее, и никому никогда не воспрепятствуем дать присягу.

Всех же в стране, которые сами добровольно не пожелают давать присягу двадцати пяти баронам относительно принуждения и теснения нас совместно с ними, мы заставим дать присягу нашим приказом, как сказано выше.

И если кто-либо из двадцати пяти баронов умрет или удалится из страны или каким-либо иным образом лишится возможности выполнить вышеназванное, остальные из вышеназванных двадцати пяти баронов должны избрать по собственному решению другого на его место, который подобным же образом принесет присягу, как и прочие.

Во всем же, что поручается исполнять тем двадцати пяти баронам, если случится, что сами двадцать пять будут присутствовать, и между ними о чем-либо возникнет несогласие, или если некоторые из них, получив приглашение явиться, не пожелают или не будут в состоянии явиться, пусть считается решенным и твердым то, что большая часть тех, которые присутствовали, постановила или повелела, так, как будто бы согласились на этом все двадцать пять;

и вышеназванные двадцать пять должны принести присягу, что все вышесказанное будут соблюдать верно и заставлять (других) соблюдать всеми зависящими от них способами.

И мы ничего ни от кого не будем домогаться, как сами, так и через кого-либо другого, благодаря чему какая-либо из этих уступок и вольностей могла бы быть отменена или уменьшена;

и если бы что-либо такое было достигнуто, пусть оно считается недействительным и не имеющим значения, и мы никогда не воспользуемся им ни сами, ни через посредство кого-либо другого.

62. И всякое зложелательство, ненависть и злобу, возникшия между нами и вассалами (homines) нашими, клириками и мирянами, со времени раздора, мы всем отпускаем и прощаем.

Кроме того, все правонарушения, совершонныя по поводу этого раздора от Пасхи года царствования нашего шестнадцатаго до возстановления мира, мы вполне всем отпускаем, клирикам и мирянам, и, сколько нас это касается, вполне прощаем.

И кроме того мы повелели написать для них открытыя удостоверения от имени сеньера Стефана, архиепископа кентерберийскаго, сеньера Генриха, apxиепископа дублинскаго, и вышеназванных епископов и магистра Пандульфа об этой гарантии и вышеназванных пожалованиях.

63. Поэтому мы желаем и крепко наказываем, чтобы английская церковь была свободна, и чтобы люди в королевстве нашем имели и держали все названныя выше вольности, права, уступки и пожалования надлежаще и в мире, свободно и спокойно, в полноте и в целости для себя и для наследников своих от нас и от наследников наших во всем и везде на вечныя времена, как сказано выше.

Была принесена клятва как с нашей стороны, так и со стороны баронов, что все это вышеназванное добросовестно и без злого умысла будет соблюдаться.

Свидетелями были вышеназванные и многие другие.

Дано рукою нашею на лугу, который называется Рэннимид, между Уиндзором и Стэнзом, в пятнадцатый день июня, в год царствования нашего семнадцатый.

Нантський едикт

Нантський едикт — указ короля Франції Генріха IV від 13 квітня 1598, який дарував французьким гугенотам певні громадянські права, відкривши таким чином шлях до релігійної терпимості. За указом протестанти отримували право на свободу совісті, поновлювалися їхні громадянські права, включно з правом обіймати будь-яку державну посаду і подавати скарги безпосередньо королю. Едикт поклав кінець релігійній війні у Франції. Виконання едикту гарантувалося шляхом передачі в самоуправління протестантів 150 фортець а також фінансуванням з королівських скарбниць. Генріх IV, перший король династіі Бурбонів, протестант, вирішив перейти в католицьку віру після смерті свого двоюрідного брата Генріха III, і, таким чином, зійти на французький престол.

Історичний контекст

Нантський едикт поклав кінець релігійним війнам, що роздирали Францію протягом 40 років. Але, вже в минулому, були спроби прийняти законодавчий текст такого типу.15 січня 1562 року, Карл ІХ підписав Сент-Жерменський едикт (Січневий едикт), що дозволяв свободу культу протестантизму в передмістях. В 1570 році була підписана Сент-Жерменська угода, яка гарантувала протестантам свободу совісті, свободу культу, а також передавало під контроль протестантських ватажків чотири міста, а саме Ла-Рошель, Коньяк, Шаріте-сюр-Луар, Монтобан. Але, різниця між різними едиктами і Нантським едиктом полягає в тому, що Нантський едикт не лишився мертвою буквою, а був впровадженний в життя і виконувався, завдяки авторитету короля Генріха IV, що сам був протестантом в минулому

Генріх IV, король Франції

Нантський замок, резиденція герцогів Бретані

Розробка Едикту

З 7 березня по 3 квітня 1598 Генріх IV, король Франції та Наварри, в недавньому минулому лідер протестантської партії, намагається взяти контроль над вороже настроєною до нього провінцією Бретань. Столиця Франції тимчасово розташована в місті Анже, де і відбулася розробка Едикту. Після нищівної поразки іспанської арміі коло міста Ам'єн, позиції Генріха IV значно зміцнилися: майже вся країна перейшла на сторону короля, завдяки воєнним успіхам його війска, переходу Генріха IV в католицизм, а також загальному прагненню до злагоди в країні.В Анже, Генріх IV демонструє ультра-католицькому населенню, всю щирість свого переходу в католицизм: отримує благословіння єпископа, ходить на службу в Собор святих Петра і Павла виконує традиційні католицькі королівські обряди (миє ноги 12 бідним, дотиркається до хворих з метою зцілення). Королівська армія займає позиції вздовж кордону з провінцією Бретань, демонструючи готовність до воєнних дій в останній провінції, на яку не розповсюджується влада нового короля. Тим часом, деякі бретонські фортеці, з криками "Хай живе наш король!" переходять на сторону короля.Позиції герцога Меркера, губернатора провінції, значно ослабилися масовою підтримкою населення королю. Герцог, під час зустрічі з Генріхом IV 28 березня, кидається йому в ноги, присягає в вірності і здає Бретань королівскій владі. Французький король Генріх IV урочисто заходить в Нант, столицю Бретані, 12 квітня 1598 року. Королівська рада завершує редагування Нантського едикту. Як пізніше писав Сюллі, прем'єр-міністр Генріха IV, король прагнув якнайшвидше покласти край громадянскій війні, що виснажувала, як католиків, так і протестантів. З цією метою була підписана мирна угода з Іспанією, заклятим ворогом Генріха IV, 2 травня 1598 року. Шлях до підпису Нантського едикту був відкритий.

Едикт "умиротворення і терпимості"

Тексти, що склали Нантський Едикт були підписані з 3 по 30 квітня 1598 року.Раніше історики вважали, що Едикт був оголошений з замку бретонських герцогів в Нанті, але насправді, ця історична подія відбулася в маленькому будиночку розташованому коло замку. Цей будинок не зберігся: він був зруйнований під час Другої Світової війни. Нантський едикт не був ні в якому разі "милостивим указом", прийнятим могутнім королем для своїх підданих, а навпаки, дипломатичною компромісною угодою, в якій кожна з сторін виборювала кожен пункт на користь свого власного табору. Нантський Едикт гарантує свободу совісті на території всього Французького королівства, він дозволяє свободу культу в населенних пунктах, в яких до 1597 року існували протестантські спільноти, а також в 3500 замках протестантського дворянства і в містах місцевого самоуправління.В деяких містах (Бордо, Гренобль, Кастр) були впроваджені суди, що складалися на половину з католиків, на половину з протестантів для гарантії справедливого суду над протестантами. В інших містах (Париж, Руан, Діжон, Тулуза, Ліон тощо), протестантський культ був заборонений, а в Сомюрі, Седані, Ла-Рошелі, Монпельє, Монтобані був заборонений католицький культ. Протестанти більше не будуть позбавлені своїх громадянских прав, будуть мати доступ до всіх державних посад, зможуть відкривати школи і академії. Фінансова дотація для пасторів в 45 000 екю буде виплачуватися щорічно королівською скарбницею. Як гарантії їх майбутньої безпеки, 150 замків було передано в управління протестантам, серед них 51 фортеця: Ла-Рошель, Коньяк, Руаян,Монтобан, Нім, Монпельє. Була дозволена армія в 30000 солдат для захисту протестантських фортець. Оголошення едикту викликало різні реакції. Радість, задоволення, але й обурення. Католицькі міста Париж, Ренн, Руан затвердили Нантський едикт тільки через десять років і те, після загроз Генріха IV, а великий протестантський поет, соратник і особистий друг короля Агриппа д'Обіні назвав едикт "жахливим указом".

Нантський едикт в Європі 17го століття

Вперше в Західній Європі, релігійне протистояння було припинено не шляхом заборони і переслідувань (католицизму в Англії, протестантизму в Іспаніі і Італії), а шляхом легалізаціі міноритарної релігії і затвердження державою ії прихильників у всіх громадянських правах.

Терпимість

Нантський едикт заклав основи терпимості як принцип управління суспільством. Але насправді, слово "терпимість" не існує в тексті едикту, на нього немає жодного натяку.В французькій мові 17го століття, слово "терпимість" (la tolérence) має негативний відтінок. і "терпіти" є синонімом слова "страждати", "витримувати муки". Зміст який ми вкладаємо сьогодні в слово "терпимість", а саме, допускати, що релігійні переконання наших опонентів мають таке саме право на існування як і наші власні, був абсолютно чужим філософії 16го століття. В 16му столітті, кожна людина впевнена, що саме ії віра є єдино правильною, таким чином інший помиляється і прирікає себе на пекло в день страшного суду. Врятувати єретика від його єресі, навіть силою, є святим обовязком кожного віруючого.Католики вважають, що едикт є тимчасовим компромісом, необхідним на шляху майбутнього знищення протестантської релігіі. Протестанти розцінюють едикт як поступку католицькій більшості і розраховуюють на майбутню підтримку Англії і подальше послаблення Іспанії.

Перелом в європейській ментальності

Насправді, Нантський едикт знаменує собою остаточний відхід від середньовічних догм, коли влада короля і божа влада були синонімами. Нантський едикт різко розміжував, з одної сторони, релігійні переконання, які покидають громадський простір і стають особистою справою кожного і закон короля, якому підкоряються всі, без вийнятку. Цікаво, що сучасники Нанського едикту називали його едиктом умиротворення.

Скасування Нантського едикту

Людовік ХІІІ і герцог Рішельє, прем'єр міністр короля, під час осади Ла Рошелі, останнього оплоту протестантів

Скасування оборонних гарантій едикту (1629 рік)

Всі воєнні гарантії що едикт надавав протестантам, а саме, право утримувати фортеці, оборонні замки були скасовані королем Людовіком ХІІІ, Алеським едиктом в 1629 році. Син Генріха IV, Людовік ХІІІ захоплює протестантську фортецю міста Ларошель, забороняє політичні протестантські збори та партіі, але дозволяє протестантський культ на всій територіі Франції, крім Парижу.

Політика конверсій (1660-1685

Людовік XIV починає активну політику конверсій, добровільних але часто насильницьких. Король насаджує абсолютизм і вважає, що Франція повинна слідувати принципу: один народ, один король, одна віра. Місіонери намагаються переконати протестантів змінити віру, поліція примушує кожну протестантську родину брати на утримання жандарма.

Остаточне скасування Нантського Едикту (1685 рік)

Нантський едикт був скасований у 1685 Едиктом Фонтенбло, який заборонив протестантизм у Франції. Після смерті Людовіка XIV, протестантизм був заборонений, але французькі королі не продемонстрували непремиримості Людовіка в цьому питанні і значні протестантські спільноти змогли вижити. В 1787 році, Людовік XVI підписав Версальский Едикт, який забороняв всі переслідування проти протестантів. Тільки Французька революція 1789 року дозволила повну і остаточну політичну, релігійну і особисту реабілітацію французьких протестантів.

Поиск по сайту: